Методика проведення оперативно-фінансового аналізу собівартості і прибутку

Підсумковим фактором, що вплинув на прибуток, є  зміна постійних витрат. Фактична сума прибутку:

П ф = Вф * Кмп^сзвф – Впост ф = 401683 *0,35335 – 86576 = 55359 тис. грн.

Перевиконання плану за сумою постійних витрат на (86649 – 86576) = 73 тис. грн. призвело до збільшення прибутку на ту ж суму (55359 – 55286) = 73 тис. грн.

З таблиці  1.6, що узагальнює проведений аналіз, видно, що загальний приріст прибутку, що склав 19380 тис. грн., утворився за рахунок наступних факторів:

• прибуток виріс на 22860 тис. грн. за рахунок підвищення цін на продукцію;
• сприятливі зміни структури продажів привели до зростання прибутку на 8031 тис. грн.;
• у свою чергу, перевищення змінних витрат спричинило зниження прибутку на 78202 тис. грн.;
• збільшення прибутку на 73 тис. грн. привело зниження постійних витрат;
• за рахунок скорочення обсягу реалізації на 39 виробів прибуток знизився на 3764 тис. грн.

Для демонстрації відмінностей і переваг аналізу  в директ-костингу необхідно виконати факторний аналіз прибутку на основі повної собівартості й зіставити отримані результати В розрахунках по повній собівартості використовується наступна формула визначення прибутку:

П = В  – С, 

де С –  повна собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

Аналіз  прибутку представимо у вигляді  таблиці 1.7.

 

 

Таблиця 1.7

Розрахунок  впливу факторів на прибуток від 

реалізації (на основі повної собівартості)

№	Умова відхилень	Порядок розрахунку	Сума витрат, тис. грн.	Фактори зміни витрат				Вплив фактору, тис. грн.
				Обсяг продаж	Структура	Ціна	Собівартість
1	План	Впл – Спл = 382628–346597	36031	П	П	П	П	-
2	Обсяг – факт	Ппл * Квп = 36031*0,9693	34925	Ф	П	П	П	-1106
3	Структура – факт	Вум.* – Сум.** = 380243–338624	41619	Ф	Ф	П	П	+6694
4	Ціна – факт	Вф – Сум. = 401683–338624	63059	Ф	Ф	Ф	П	+21440
5	Собівартість – факт	Цф – Сф = 401683–346299	55384	Ф	Ф	Ф	Ф	-7675

* В ум. – умовний виторг, обумовлений фактичними обсягами реалізації й структури, але за плановими цінами;

**С  ум. – умовна повна собівартість, обумовлена фактичним обсягом виробництва й структури, але по плановій собівартості видів виробів.

 

Таким чином, при факторному аналізі прибутку з використанням показника повної собівартості ми можемо виявити вплив  на прибуток наступних факторів:

• зростання прибутку на 21440 тис. грн. обумовлений підвищенням цін;
• на 6694 тис. грн. прибуток виріс за рахунок зміни структури продажів;
• збільшення собівартості привело до зниження прибутку на 7675 тис. грн.;
• за рахунок зниження обсягу реалізації прибуток зменшився на 1106 тис. грн.

Загальна  зміна прибутку в результаті взаємодії  факторів склала (55384 – 36031) = 19353 тис. грн.

Зіставимо тепер два методи факторного аналізу: з використанням маржинального  прибутку й на основі повної собівартості (табл. 1.8).

Таблиця 1.8

Порівняння  результатів факторного аналізу  прибутку

№	Фактори	Варіант розрахунку відхилень, тис. грн.		Різниця відхилень
		повна собівартість	директ-костинг	абсолютна, тис. грн.	відносна*, %
1	Обсяг реалізації продукції	-1106	-3764	-2658	2,4
2	Стр-ра реалізо-ваної продукції	+6694	+8031	+1337	0,2
3	Ціни	+21440	+22860	+1420	0,07
4	Собівартість продукції, у т.ч.:	-7675
4.1	Змінні витрати		-7820
4.2	Постійні витрати		+73

* – визначається співвідношенням  абсолютної різниці відхилень  та загальної єдиної величини  відхилень (19353 тис. грн.)

 

Зіставлення двох методів виявило відмінності  результатів у розрізі факторів. Метод «директ-костингу» показує, що прибуток істотно залежить від кількості проданої продукції та структури продажів. Для того, щоб управління витратами й процесом формування прибутку було більш ефективним, необхідно з’ясувати вплив постійних і змінних витрат на окремі фактори. Аналіз, заснований на моделі маржинального прибутку, бере до уваги взаємозв'язок обсягу реалізації, собівартості й прибутку та дозволяє повніше враховувати залежність між показниками й більш точно вимірювати вплив факторів на зміну суми фінансового результату.

Таким чином, аналітичний потенціал, що надає  система «директ-костинг» в оперативному контролінгу для наступного факторного аналізу собівартості, виторгу й прибутку значно перевершує результативність класичних методик аналізу господарської діяльності підприємств засновані на використанні повних витрат. Тому доцільно впроваджувати такого роду розрахунки в практику діяльності економічних і фінансових служб вітчизняних підприємств, підвищуючи тим самим релевантність заснованих на даному аналізі управлінських рішень.

До методик  перспективного аналізу в рамках «директ-костингу» відносяться насамперед аналіз величин у зоні беззбитковості і визначення критичних обсягів виробництва, аналіз ціноутворення на коротко- й довго тривалих інтервалах, а також визначення оптимального з фінансової точки зору асортименту продукції. Переваги аналітичного потенціалу обліку й аналізу за скороченою собівартістю порівняно з традиційною системою обліку й аналізу за повною собівартістю є основою методики побудови оптимальної асортиментної програми.

Отже, використання аналітичних можливостей системи «директ-костинг» дає можливість визначити, за якою ціною потрібно продавати продукцію, щоб задовольнити попит на неї і отримати запланований дохід, оптимізувати структуру своєї продукції і визначити асортимент її з урахуванням обмежень на ресурси. Застосування цієї системи на вітчизняних підприємствах дозволить поліпшити організацію управлінського обліку, підвищить дієвість економічного аналізу та ефективність функціонування їх в умовах ринкової економіки.

 

2. ВИКОРИСТАННЯ СИСТЕМИ «СТАНДАРТ-КОСТИНГ»

ПРИ РОЗРАХУНКИ ВИТРАТ НА ВОРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ

З метою вдосконалювання систем обліку витрат багато компаній застосовують елементи системи «стандарт-кост». Як ясно з назви, у цій системі  використовуються нормативні (стандартні) витрати на виробництво конкретного  продукту, тобто ці втрати відомі, певні  заздалегідь і на їхній основі складається кошторис витрат на виробництво.

Розрізняють наступні види нормативних витрат:

Ідеальні – вони розраховані, виходячи з ідеальних умов виробництва, що виключають аварії, зупинки в роботі устаткування, зриви поставок матеріалів, недостатньо високу кваліфікацію робітників, низьку якість використовуваних ресурсів. Очевидно, що на практиці такі нормативи навряд чи можуть служити орієнтиром, однак кожен виробник повинен прагнути до їхнього досягнення.

Базові – ці стандарти нрзмінні протягом тривалого часу, змінюються і переглядаються різко з ростом інфляції, переглядаються при кардинальному вдосконаленні технологічного процесу.

Досяжні (реальні) – розраховуються, як правило, для умов конкретного виробництва і є основою для розрахунку кошторису витрат на виробництво.

Застосування системи нормативного обліку («стандарт-кост») дозволяє:

• складати схеми виявлення тих видів діяльності, в яких відбуваються постійні й істотні відхилення від нормативів;
• розраховувати прогнозні значення майбутніх витрат виробництва, які будуть використані при прийнятті управлінських рішень;
• спростити завдання обліку витрат і скоротити час на ведення облікового процесу.

Нормативні витрати на виробництво  одиниці продукції формуються з  наступних елементів:

• нормативна ціна одиниці матеріалів;
• нормативна кількість (норма витрати) матеріалу;
• норматив часу (витрати праці) на одиницю продукції;
• нормативна ставка оплати праці;
• нормативний коефіцієнт змінних загальновиробничих витрат;
• нормативна величина постійних загальновиробничих витрат.

Нормативна ціна одиниці  основного матеріалу включає витрати по придбанню цього матеріалу з урахуванням транспортних, заготівельних витрат. Ця ціна встановлюється у відділі постачання, обумовлюється в договорі поставок і діє протягом усього періоду поставок.

Нормативна кількість (норма  витрати) матеріалу – кількість матеріалу, необхідна для виробництва одиниці продукції за певних технологічних умов. Цей норматив встановлюється фахівцями виробничого відділу; він ураховує якість матеріалу, технічний стан устаткування, режим його робота й інші фактори.

Норматив часу – кількість людино-годин, необхідна для виробництва одиниці продукції, встановлюється у відділі нормування/ періодично переглядається у зв'язку з ростом кваліфікації працівників, появою нового й удосконаленням діючого устаткування.

Нормативна ставка оплати праці – власне кажучи, годинна тарифна ставка привласнюється відповідно до розряду робітника, встановлюється контрактом, розпорядженням по фірмі або загальногалузевими нормативами.

Нормативний коефіцієнт змінних  загальновиробничих витрат – визначається відношенням загальної суми змінних загальновиробничих витрат до нормативної величини показника, прийнятого за базу розрахунків. Базою для віднесення змінних загальновиробничих витрат можуть бути прямі витрати на заробітну плату, витрати машинного часу, тривалість виконання окремого процесу й інші фактори. Найчастіше в системі «стандарт-кост» в якості бази віднесення загальновиробничих витрат виступає показник прямих витрат по заробітній платі.

Аналогічно визначається нормативна величина постійних загальновиробничих витрат.

Однак фактичні витрати на виробництво не завжди збігаються з нормативними значеннями. Завдання менеджера, що використовує систему  «стандарт-кост», полягає в аналізі  відхилень фактичних витрат від  запланованих (нормативних). Такий метод  називається «управлінням по відхиленнях».

 

Розрахунок  відхилень (за варіантом 14)

 

В умовах системи «стандарт-кост» стандарти  розраховуються не тільки для виробничої собівартості, але також і для  всіх інших факторів, що впливають  на прибутковість, наприклад для  обсягів продажів, для комерційних  і адміністративних видатків і т.д.

Ціль  системи «стандарт-кост» – правильно й вчасна розрахувати ці відхилення й записати їх на рахунках бухгалтерського обліку.

 

1. Відхилення прямих матеріальних витрат.

На першому  етапі аналізують відхилення за матеріалами.

Загальне відхилення за матеріалами – це різниця між стандартними витратами (із урахуванням фактичного випуску продукції) й фактичними витратами на матеріал.

Загальна  величина відхилення розраховується за формулою:

де  – нормативна величина прямих витрат на матеріали в розрахунку на фактичний обсяг виробництва;

 – фактична витрата матеріалів;

, – відповідно норматив (факт) прямих витрат на матеріали на одиницю продукції;

 – фактичний обсяг випуску продукції.

Стандартна  вартість спожитих матеріалів залежить від двох факторів: стандартної витрати матеріалу на одиницю продукції й стандартної ціни на нього.

Визначимо відхилення фактичних витрат від стандартних під впливом першого фактору – цін на матеріали: