Класификация юридических лиц

Юридичні  факти можна класифікувати за різними критеріями.

1. За наслідками, що  настали, юридичні факти поділяються на: а) правоутворюючі; б) правозмінюючі; в) правоприпиняючі.

Правоутворюючі  факти зумовлюють встановлення правовідносин, наприклад, вчинення адміністративних правопорушень.

Правозмінюючг факти змінюють існуючі правовідносини. Так, визнання за правопорушником неможливості сплатити штраф може призвести до винесення постанови про накладення штрафу працівником виконавчої служби шляхом звернення стягнення на особисте майно правопорушника (ст. 308 КУпАП). Такий юридичний факт (винесення постанови) змінює зміст адміністративних правовідносин між сторонами, хоч правовідносини зберігаються.

Правоприпиняючі факти спричинюють припинення правовідносин. Такими є дії особи щодо здійснення суб'єктивного права чи виконання юридичного зобов'язання. Наприклад, сплата правопорушником штрафу (виконання постанови щодо накладення стягнення) припиняє адміністративно-деліктні відносини, які виникли у зв'язку зі вчиненням правопорушення.

2. Залежно від наявності  або відсутності  зв'язку факту  з волею суб'єкта їх поділяють на дії та події.

Дії є результатом активного волевиявлення суб'єкта і поділяються на: а) правомірні і б) неправомірні.

Правомірні  дії завжди відповідають вимогам адміністративно-правових норм. Прикладом таких правомірних дій, що розцінюються нормами як юридичні факти, можуть бути: подання громадянином скарги; звернення підприємства, що створюється, за реєстрацією; подання проекту на експертизу тощо. Важливим видом правомірних дій є індивідуальні правові акти органів державного управління, тобто акти, звернені до конкретного адресата та справи. Прямий наслідок прийняття таких актів — виникнення, зміна або припинення адміністративно-правових відносин. Так, наказ про призначення на посаду тягне за собою виникнення державно-службових відносин у формі адміністративно-правових.

Неправомірні  дії порушують вимоги адміністративно-правових норм. Для сфери державного управління найхарактернішим видом неправомірних дій є різні правопорушення. Вони тягнуть за собою виникнення адміністративно-деліктних (юрисдикційних) відносин. Юридичним фактом цієї категорії є неправомірна бездіяльність. Приміром, бездіяльність, наслідком якої стало невиконання законних вимог прокурора, належить до юридичних фактів, які тягнуть за собою виникнення адміністративно-деліктних відносин (ст. 185⁸ КУпАП). .[7] 

Події, тобто явища, що трапляються незалежно від волі людей, також можуть у деяких випадках виступати юридичними фактами, наприклад, стихійне лихо, смерть тощо .[13, c50-53] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Адміністративно-правові та суспільні відносини

З'ясування взаємозв'язків між адміністративно-правовими  і суспільними відносинами є важливим кроком у напрямі розуміння правової природи адміністративних правовідносин. Аналіз існуючих з цього приводу уявлень дає можливість упевнено говорити про наявність двох найзмістовніших точок зору на це питання.

По-перше, вони розглядаються як результат  впливу адміністративно-правової норми  на суспільні відносини, внаслідок  чого неправові відносини перетворюються на правові. Ключовою позицією у такому підході є теза про те, що адміністративно-правова норма безпосередньо впливає на існуючі суспільні відносини. Звідси висновок, що відносини — це результат правового регулювання. По-друге, вони розглядаються не як результат впливу норм на суспільні відносини, а як регулюючий засіб. Ключовою позицією у такому підході є теза про те, що адміністративно-правова норма безпосередньо на суспільні відносини не впливає. Вона містить абстрактну конструкцію адміністративних правовідносин. У необхідних випадках така конструкція застосовується до конкретних людей і корегує їх поведінку. Таким чином, йдеться про опосередкований вплив норми на поведінку людей. Отже, адміністративно-правові відносини — це форма існування суспільних відносин. Істотна різниця між зазначеними поглядами полягає в тому, що у першому випадку адміністративно-правові відносини розглядаються як окремий вид відносин, який існує поряд (паралельно) з іншими їх видами. У другому випадку адміністративно-правові відносини розглядаються як форма існування відносин у суспільстві. Тобто на адміністративно-правову форму можуть перетворюватися різні види соціальних відносин, зокрема, державно-управлінські відносини. Існування суспільних відносин в адміністративно-правовій формі не виключає можливість її зміни на іншу правову чи неправову форму.

У цьому зв'язку виникає питання  про можливість правового регулювання за межами правовідносин. Якщо таке регулювання існує, то твердження про перетворення суспільних відносин на правові під впливом норм права (у процесі правового регулювання) не має під собою достатніх підстав. Існування правового регулювання за межами правовідносин свідчить про взаємодію суспільних відносин з юридичною конструкцією правовідносин, що пропонується для людини як варіант поведінки, яка відповідає інтересам держави. Таким чином, підтверджується справедливість другої позиції: правовідносини — форма існування суспільних відносин. Адміністративно-правова практика на питання щодо можливості правового регулювання за межами правовідносин дає позитивну відповідь. Реалізація адміністративно-правових норм шляхом додержання їх здійснюється не у формі адміністративних правовідносин. Така реалізація є пасивною поведінкою суб'єкта адміністративно-правових відносин, який не допускає порушень відповідних норм.

Адміністративно-правові  відносини та адміністративно-правові  норми. У теорії адміністративного права майже одностайно визнається, що адміністративно-правова норма — це обов'язкове правило поведінки, яке встановлено і охороняється державою з метою юридичного опосередкування поведінки суб'єктів перш за все державно-управлінських відносин, тобто перш за все, але не тільки і не всіх. Виходячи з цього, визначається об'єкт адміністративно-правових норм. Ним є поведінка лише тих суб'єктів, зв'язки яких пов'язані з громадянином і між собою: а) об'єктивно потребують адміністративно-правового впливу; б) з його допомогою можуть бути відкориговані.

Таким чином, визнається зв'язок державно-управлінських  відносин не тільки з адміністративно-правовими (і правовими взагалі) нормами. Так, Закон України «Про державну службу»  від 16 грудня 1993 р. містить ст. 5 «Етика поведінки державного службовця», яка  передбачає додержання державними службовцями  етичних норм у процесі діяльності з виконання завдань і функцій  держави, тобто державно-управлінських  функцій. Адміністративно-правова норма містить абстрактну конструкцію адміністративно-правових відносин. Саме ця конструкція застосовується як макет поведінки конкретних осіб. Сутність такої конструкції полягає в тому, що норма від імені держави визначає належну поведінку кожного зі своїх адресатів. Одних вона наділяє правом володарювати, інших — обов'язком виконувати волю володарюючого суб'єкта, встановлюючи обов'язкові правила, за якими відбувається «спілкування». Ці правила формулюються у вигляді взаємних прав та обов'язків.

З моменту вступу такої норми в  силу відносини між сторонами  будуються у межах її приписів. Якщо до моменту прийняття норми (набрання нормою сили) адміністративно-правових зв'язків між ними не існувало, то вони формуються. Якщо ж такі зв'язки існували, то вони, по-перше, упорядковуються, як того вимагає норма, по-друге, набувають характеру юридичних зв'язків (правових відносин). Оскільки йдеться про адміністративно-правові норми, то ці юридичні зв'язки будуть адміністративно-правовими відносинами.

Адміністративно-правові  відносини, що є формою вираження  державно-управлінських відносин, завжди мають державно-владний характер, тобто один з суб'єктів завжди наділений державою владними повноваженнями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин.

Виникнення  адміністративно-правових відносин —  це, за своєю сутністю, юридичний рівень об'єктивізації загальної волі держави в реальній поведінці конкретних суб'єктів. Цей процес складається з трьох послідовно здійснюваних етапів:

По-перше, визначається необхідність (доцільність) і можливість встановлення конкретних адміністративно-правових відносин;

По-друге, створюється відповідна юридична конструкція, своєрідний абстрактний макет (склад) адміністративних правовідносин. Закріплюється певна абстракція в адміністративно-правових нормах. Наприклад, норми Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р. містять достатню кількість абстракцій, що можуть сформувати відповідні правовідносини тільки за певних обставин (запровадження надзвичайного стану); . [6]. 

По-третє, це реалізація норм і, як наслідок, виникнення сталих, державно-владних правових зв'язків між адресатами норм у формі адміністративно-правових відносин. [14, c12-23]. 
 
 
 
 
 

Висновки

Підбиваючи  підсумок, можна дійти висновку, що адміністративно-правові відносини - це суспільні відносини в сфері державного керування, учасники яких виступають носіями прав і обов'язків, урегульованих нормами адміністративного права, також це різновид юридичних відносин, які виникають на основі адміністративно-правових норм, формально закріплених у правових актах, вони виявляють себе переважно у вигляді відносин право-регулятивних та правоохоронних, мають організаційний та виконавчо-розпорядчий характер, захищені державним примусом. Адміністративно-правовим відносинам притаманні багато особливостей .Виникають (змінюються і припиняються) адміністративні правовідносини за настання конкретних життєвих обставин, які прийнято називати юридичними фактами. Вони кваліфікуються як юридичні, оскільки передбачені в адміністративно-правових нормах (прямо — у гіпотезі, опосередковано — в диспозиції або санкції). Як тільки в житті з'являються факти, вказані в гіпотезі норми, остання починає діяти, внаслідок чого її адресати в одних випадках мають можливість для реалізації своїх прав і обов'язків, в інших — набувають суб'єктивних прав і обов'язків (права і обов'язки передбачаються диспозицією норми).

Адміністративно-правові  відносини поділяють на види: залежно від елемента юридичної норми; за змістом; за характером дій зобов'язаного суб'єкта; залежно від розподілу прав і обов'язків між сторонами; за характером зв'язків між сторонами.

Залежно від елемента юридичної норми (диспозиції або санкції), адміністративні правовідносини поділяють на регулятивні та охоронні.

За змістом  адміністративно-правові відносини  поділяються на матеріальні та процесуальні.

Матеріальні адміністративно-правові відносини виникають на основі матеріальної норми. За характером дій зобов'язаного суб'єкта адміністративно-правові відносини можуть бути активнимита пасивними.

За характером зв'язків між сторонами адміністративно-правових відносин останні поділяють на вертикальні та горизонтальні. Захист адміністративно-правових відносин здійснюють у адміністративному та судовому порядку. Спори розглядають і вирішують у більшості випадків у адміністративному порядку, тобто безпосередньо розпорядженням уповноваженого на те органу виконавчої влади в позасудовому порядку, в межах адміністративної юрисдикції. Судовий захист адміністративно-правових (як і інших) відносин гарантується Конституцією та законодавством України, а права і свободи людини й громадянина захищаються судом шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.