Класификация юридических лиц

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 19 Декабря 2011 в 20:27, курсовая работа

Краткое описание

Адміністративно-правові відносини, як і всі інші види правовідносин у різних галузях права, є найважливішим базисом. У загальній характеристиці адміністративно-правових відносин слід відзначити деякі сторони, які можуть бути основою для обмеження адміністративно-правових відносин від інших видів правовідносин. Вони досить істотні, тому що на природу адміністративно-правових відносин роблять визначальний вплив: сфера їх появи (механізм функціонування виконавчої влади); специфіка адміністративно-правового регулювання (імперативність і однобічність дій суб'єктівуправління); зміст адміністративно-правових норм, тобто їх юридичної бази. Пріоритетними є предмет і метод адміністративного права, які визначають необхідну основу для проведення видових відмінностей між правовими відносинами. Виходячи з усього вищезазначеного, метою даної роботи є вивчення питання про адміністративно-правові відносини, виділення їх особливостей, відмінностей від інших правових відносин, і, нарешті, необхідно позначити роль адміністративно-правових відносин у соціальному жит

Содержание работы

Вступ…
І. Поняття та основні риси адміністративно-правових відносин.
II. Структура адміністративно-правових відносин.
III. Особливості адміністративно-правових відносин.
IV.Класифікація адміністративно-правових відносин.

V. Види адміністративно-правових відносин.
V.1.Адміністративно-правові відносини та юридичні факти.
V.2.Адміністративно-правові та суспільні відносини.
V.3.Адміністративно-правові відносини та адміністративно-правові норми.
Висновки
Список використаної літератури.

Скачать целиком (60.12 Кб) Сколько стоит заказать работу?
Содержимое работы - 1 файл

КУРСОВАЯ.docx

— 64.50 Кб (Скачать файл)

Юридичні  факти,як підстави виникнення,зміни  обо припинення адміністративно-правових відносин.

Підставою виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин є  юридичні факти. Це дії й події.

Під діями  розуміють факти, які виникають  із волі людей. Вони можуть бути як правомірними, так і неправомірними.

Правомірні  дії відповідають вимогам адміністративно-правових норм. До правомірних дій, які породжують адміністративно-правові відносини, ставляться акти керування - укази й  розпорядження Президента, постанови  й розпорядження Кабінету Міністрів  і ін. Для державного керування  найбільш характерні юридичні акти, які  мають індивідуальний характер, оскільки вони породжують конкретні адміністративно-правові  відносини безпосередньо (наприклад, Указом Президента України громадянин призначений заступником міністра утворення й науки України, що безпосередньо породжує адміністративно-правові відносини між особою, призначеною на цю посаду, і іншими працівниками Міністерства утворення й науки України). Адміністративно-правові відносини виникають також у зв'язку з діями окремих громадян і посадових осіб, наприклад, у випадку обігу громадянина зі скаргою на дії посадової особи. Крім того, юридичним фактом, що тягне виникнення адміністративно-правових відносин, може бути бездіяльність.

Неправомірні  дії - це правопорушення, провини, які спричиняють застосування мер примусового впливу. До неправомірних дій ставляться правопорушення, у тому числі адміністративні й дисциплінарні, за які наступає відповідальність, наприклад, адміністративна відповідальність за відхилення від виконання законних вимог прокурора або невиконання розпорядження державного або іншого органа про працевлаштування. Здійснення правопорушення спричиняє виникнення певного кола відносин, пов'язаних із застосуванням норм матеріального й процесуального адміністративного права.

Адміністративно-правові  відносини виникають не тільки в  результаті діяльності людей, але й  у випадку виникнення подій. Події - це явища, які не залежать від волі людей, але спричиняють певні правові наслідки. Наприклад, до подій ставляться стихійні лиха (повені, землетрусу, пожежі, епідемії, епізоотії й т.п.). [5,c.125-130] 

  
 
 
 
 
 

ІІІ. Особливості адміністративно-правових відносин.

Адміністративно-правові  відносини характеризуються всіма  ознаками правовий відносин, але, крім того, мають деякі особливості, які  полягають у тому, що:

1) адміністративно-правові  відносини складаються в сфері  керування, тобто в повсякденній  практичній реалізації завдань  і функцій держави щодо здійснення  керування господарським, соціально-культурним  будівництвом, адміністративно-політичною  сферою, іншою управлінською діяльністю;

2) у  всіх відносинах однієї зі  сторін обов'язково виступає орган  виконавчої влади (державного  керування) або громадська організація,  наділена державно-владними повноваженнями;

3) адміністративно-правові  відносини — це особливий зв'язок  між їхніми учасниками, один з  яких за даних обставин має  право жадати від іншого такого  поводження, що передбачено адміністративно-правовою  нормою;

4) орган  керування зобов'язаний реалізувати  свої матеріально-правові й процесуальні  права, тобто право є одночасно  й обов'язком суб'єкта адміністративно-правових  відносин;

5) адміністративно-правові  відносини можуть виникнути з  ініціативи якого-небудь суб'єкта  адміністративного права, але  згода іншої сторони не є  обов'язковою умовою для їхнього  виникнення;

6) порушення  однієї зі сторін своїх обов'язків  визначає її відповідальність  не перед іншою стороною, а  перед державою в особі його  компетентних органів;

7) адміністративно-правові  відносини, які виникають між  органами виконавчої влади й  інших суб'єктів адміністративного  права, не завжди є відносинами,  які здійснюються по методу  влади й підпорядкування. Ці  відносини можуть реалізовуватися  на основі як влади й підпорядкування,  так і рівності сторін, тобто  кожна сторона зобов'язана виконувати  конкретні вимоги правової норми. Тут завжди має місце такий зв'язок: правочин - обов'язок - правочин. Наявність взаємних прав і обов'язків характерно для досить широкого кола адміністративних правовідносин;

8) санкції,  які застосовуються до сторін  адміністративно-правових відносин  за порушення ними своїх прав  і обов'язків, - це, як правило,  примусового заходу, адміністративної  й дисциплінарної відповідальності, може наступити також матеріальна  або кримінальна відповідальність;

9) суперечки,  які виникають між сторонами  адміністративно-правових відносин, вирішуються як в адміністративному,  так і в судовому порядку.  Більшість адміністративно-правових  суперечок вирішується в адміністративному  порядку, тобто уповноваженими  на те органами державної виконавчої  влади або посадових осіб. Конституцією  України кожному гарантується  право на оскарження в суді  рішень, дій або бездіяльності  органів державної влади, органів  місцевого самоврядування, посадових  і службових осіб.

10. Адміністративні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої зі сторін. Проте згода або бажання другої сторони не є обов'язковою умовою їх виникнення. Адміністративні правовідносини можуть виникати всупереч бажанню другої сторони. Ця особливість не випливає з тих обставин, що одна зі сторін наділена владними повноваженнями (наприклад, міністерство), а друга може їх не мати (громадянин).

У разі звернення громадянина до міністерства, останнє, незалежно від свого  «бажання», зобов'язане на таке звернення  відреагувати і вирішити справу громадянина.

Така  сама ситуація складається і в  тому разі, коли другою стороною є не громадянин, а нижчий орган управління, підприємство, установа, організація. Зрозуміло, що органи управління мають  право породжувати адміністративні  правовідносини в односторонньому  порядку, керуючись інтересами держави  і завданнями, що стоять перед ними. Таким чином, адміністративно-правові відносини можуть виникати за ініціативою будь-якої зі сторін без згоди іншої.

11. Суперечки, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, як правило, вирішуються у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого юридично-владного розпорядження правомочного органу.

12. Якщо учасник адміністративно-правових відносин порушує вимоги норм адміністративного права, то він відповідальний перед державою в особі його органу. Ця особливість зрозуміла, оскільки порушення норм адміністративного права означає посягання на інтереси держави.[8,c.120-125]

У цілому адміністративно-правові  відносини характеризуються двома найважливішими рисами: з одного боку — це форми соціальних відносин, оскільки в них обов'язково беруть участь люди або їхні об'єднання, а з іншого боку - це форми організаційних відносин, у процесі реалізації яких вирішуються завдання управлінської діяльності.  моменту вступу такої норми в силу відносини між сторонами будуються у рамках її приписів. Якщо до моменту прийняття норми (набрання нормою сили) управлінських зв'язків між ними не існувало, то вони формуються. Якщо ж такі зв'язки існували, то вони, по-перше, упорядковуються, як того вимагає норма, по-друге, набувають характеру юридичних зв'язків або правових відносин. Оскільки йдеться про адміністративно-правові норми, то ці юридичні зв'язки будуть адміністративно-правовими відносинами.Адміністративно-правові відносини завжди мають державно-владний характер, тобто один із суб'єктів завжди наділений державою владними повноваженнями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин. Уданому розумінні не є винятком і так звані "горизонтальні" адміністративно-правові відносини.

Виникнення  адміністративно-правових відносин —  це, по суті, об'єктивізація загальної  управлінської волі держави в  реальній поведінці конкретних суб'єктів. Даний процес складається з трьох  послідовно здійснюваних етапів.

По-перше, визначається необхідність (доцільність) і можливість встановлення конкретного  адміністративно-правового відношення. По-друге, створюється відповідна юридична конструкція, своєрідний абстрактний  макет (склад) адміністративного правовідношення. Закріплюється певна абстракція в адміністративно-правових нормах. Наприклад, норми Закону України  від 26 червня 1992 p. "Про надзвичайний стан" містять достатню кількість  абстракцій, які можуть сформувати правовідносини тільки за певних обставин (введення надзвичайного стану). По-третє, це реалізація норм і, як наслідок, виникнення сталих, державно-владних правових зв'язків між адресатами норм, тобто  адміністративно-правових відносин.Виникають (змінюються і припиняються) адміністративні  правовідносини за настання конкретних життєвих обставин, які прийнято називати юридичними фактами. Вони кваліфікуються як юридичні, оскільки передбачені  в адміністративно-правових нормах (прямо — у гіпотезі, опосередковано — в диспозиції або санкції).Як тільки в житті з'являються факти, вказані в гіпотезі норми, остання  починає діяти, внаслідок чого її адресати в одних випадках мають  можливість для реалізації своїх  прав і обов'язків, в інших —  набувають суб'єктивних прав і обов'язків (права і обов'язки передбачаються диспозицією норми).Наприклад, Закон  України "Про захист прав споживачів" містить норму, згідно з якою Державний  комітет України у справах  захисту прав споживачів і його органи мають право забороняти господарюючим  суб'єктам реалізацію споживачам товарів, які завезені на територію України  без документів, що підтверджують  їх належну якість. Тут юридичним  фактом буде факт завезення на територію  України споживчих товарів без  відповідних документів. У разі його виникнення органи державного управління реалізують своє право на заборону продажу таких товарів.

Закон України "Про дорожній рух" від 10 листопада 1994 p. містить норму, згідно з якою кожен громадянин, що не має  медичних протипоказань, може в установленому  порядку отримати право на керування  мототранспорт-ними засобами і мотоколясками  — за досягнення 16 років;автомобілями усіх видів і категорій (за винятком автобусів і вантажних автомобілів, обладнаних для перевезення більш  як 8 пасажирів ) — з 18 років; автобусами і вантажними автомобілями, обладнаними  для перевезення більш як 8 пасажирів  — з 19 років. У даному разі юридичним  фактом буде досягнення відповідного віку. З настанням юридичного факту  громадянин набуває суб'єктивного  права, якого раніше не було.

Диспозиція  зобов'язуючої або уповноважуючої адміністративно-правової норми приписує, якою може і повинна бути поведінка  активної сторони. Дії осіб, здійснювані  відповідно до приписів диспозиції норми, тобто дії, що являють собою реалізацію прав і обов'язків, є юридичними фактами. Отже, фіксуючи права і обов'язки, диспозиція опосередковано вказує на юридичні факти.[8,c.33-39] 
 
 
 
 
 
 
 

ІV. Класифікація адміністративно-правових відносин.

Діапазон  управління, здійснюваний виконавчою владою, є багатоаспектним. Відносини, що виникають у результаті управлінської  діяльності, відрізняються між собою  окремими ознаками, що є підставою  для їх класифікації.

Адміністративно-правові  відносини поділяють на види: залежно  від елемента юридичної норми;

    1)за змістом;

    2)за характером дій зобов'язаного суб'єкта;

    3)залежно від розподілу прав і обов'язків між сторонами;

    4) за характером зв'язків між сторонами.

    5)Залежно від елемента юридичної норми (диспозиції або санкції), адміністративні правовідносини поділяють на регулятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини — це правове регулювання  організаційних, управлінських відносин у суспільстві, пов'язаних із реалізацією  позитивних завдань виконавчої владиОхоронні  правовідносини пов'язані з регулюванням правоохоронної діяльності шляхом встановлення правових заборон і застосування до порушників адміністративного примусу, наприклад, заходи адміністративного  припинення (затримання правопорушників), адміністративна відповідальність та інші заходи адміністративного впливу.

За змістом  адміністративно-правові відносини  поділяються на матеріальні та процесуальні.

Матеріальні адміністративно-правові відносини  виникають на основі матеріальної норми.

Адміністративно-процесуальні відносини — це відносини, що складаються  у зв'язку з вирішенням індивідуальних справ у сфері управління та регулюються  адміністративно-процесуальними нормами.

За характером дій зобов'язаного суб'єкта адміністративно-правові  відносини можуть бути активними, тобто  зобов'язаний суб'єкт повинен вчинити  певні дії (громадянин, якому виповнилося 16 років, зобов'язаний одержати паспорт, з отриманням повістки з'явитися  у військкомат), або пасивними  — зобов'язаний суб'єкт мусить утриматися від вчинення певних дій (від вчинення правопорушення: дисциплінарного, адміністративного).

Залежно від розподілу прав і обов'язків  між сторонами адміністративно-правових відносин, вони можуть бути як односторонні, так і двосторонні (взаємно обумовлені права й обов'язки суб'єктів правовідносин).

За характером зв'язків між сторонами адміністративно-правових відносин останні поділяють на вертикальні  та горизонтальні.[10, c.3-9]

Вертикальні адміністративно-правові  відносини — це відносини субординаційного характеру. Вони мають місце там, де одна сторона підпорядкована іншій. Це взаємини, що існують між вищестоящими й органами нижчого підпорядкування виконавчої влади (наприклад, відносини Міністерства утворення й науки України з управлінням утворення обласної державної адміністрації). Вертикальні адміністративно-правові відносини існують і тоді, коли одна зі сторін, наділена певним обсягом владних повноважень, має право видавати акти, здійснювати приписання, які є обов'язковими для непідлеглої сторони. Прикладом таких відносин може бути діяльність органів спеціальної компетенції (санітарна, ветеринарна й інша інспекції). Характерна риса вертикальних відносин полягає в тому, що в них найбільше яскраво проявляється основний метод адміністративно-правового регулювання - метод владного підпорядкування щодо учасників адміністративних правовідносин. Але адміністративно-правові відносини, як ми вже відзначали, не завжди є відносинами, які будуються по методу влади й підпорядкування. Ці відносини виникають і діють на підставі як влади й підпорядкування, так і рівності сторін. В адміністративно-правових відносинах, як правило, правам одних суб'єктів відповідають обов'язку інших і, навпаки, обов'язку одних відповідають правам інших.

Горизонтальні адміністративно-правові  відносини є відносинами, що виникають між непідпорядкованими органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, громадянами.   Іншими словами, це відносини, учасники яких не перебувають у підпорядкуванні один одного (наприклад, відносини, які виникають між органами виконавчої влади й громадянином у зв'язку із призначенням пенсії, розглядом заяви, скарги, і т.п.).Горизонтальні адміністративно-правові відносини виникають на базі регулятивних норм і мають два різновиди: 1) ті, що складаються між різнорівневими владними суб´єктами різних підсистем; 2) ті, що виникають між владною структурою та громадянином або іншим суб´єктом, не наділеним владно-управлінською компетенцією. У першому варіанті прикладом горизонтальних відносин є стосунки між двома центральними органами виконавчої влади. Така схема цілком відповідає двом ознакам горизонта-льних відносин, названих Ю.М. Козловим Але цій схемі не відповідає другий вид горизонтальних відносин адміністративного права.

На мою думку, подібні відносини мають розглядатися як відносини між однорівневими суб´єктами (мається на увазі неоднаковий рівень владної ієрархії або адміністративної правосуб´єктності). Це, без сумніву, не так: на однаковий соціальний рівень з владними структурами громадянин потрапляє завдяки високому рівню своєї соціальної цінності, який закріплюється нормами ст. З Конституції України. Рівність у таких стосунках передусім означає рівні можливості вимагати належну поведінку як з боку органів влади, так і з боку громадян, а також рівного юридичного захисту прав і свобод у разі їх порушення .[11, c.44-50].

Стосовно  інших невладних утворень - учасників  горизонтальних відносин, слід сказати, що їх діяльність, передусім, визначають колективні інтереси, в яких акумулюються права та свободи окремої людини - члена цього колективного утворення (наприклад, надання управлінських  послуг).В окремих випадках відносини адміністративного права не можна однозначно віднести ні до вертикальних, ні до горизонтальних. Маючи окремі, близькі до згаданих типів ознаки, ці відносини утворюють третю за характером зв´язків групу діагональних адміністративно-правових відносин. До них можна віднести відносини, які виникають: 1) між різнорівневими і не підпорядкованими один одному органами владно-управлінської компетенції (наприклад, відносини між органом виконавчої влади і структурами місцевого самоврядування); 2) між державними контрольно-наглядовими інституціями і громадянином або підприємством, установою, які організаційно їм не підпорядковані, а лише підконтрольні з окремих питань; 3) між владним органом і особою, яка скоїла адміністративне правопорушення. Дані відносини, на відміну від горизонтальних, які утворюються на підставі тільки адміністративних регулятивних норм, можуть бути як регулятивними, так і охоронними. Регулятивна частка діагональних відносин, як і горизонтальні відносини, може утворюватись на підставі адміністративних угод. В іншій, охоронній частині діагональних відносин у разі потреби може широко застосовуватися імперативний метод адміністративно-правового регулювання (в основному це відбувається під час застосування заходів адміністративного примусу). Наведені характеристики вертикальних, горизонтальних і діагональних відносин адміністративного права є прийнятними за умов функціонування звичайного або спеціального адміністративно-правових режимів. У разі впровадження одного з різновидів надзвичайного режиму, сфера горизонтальних відносин суттєво згортається, зокрема відповідні відносини між владними структурами і громадянами залежно від ситуації можуть трансформуватися у діагональні або вертикальні. Зі зміною правового режиму спрацьовує правило зміни кута імперативності, найбільший показник якого відповідає вертикальним відносинам, а найнижчий -горизонтальним.

Підсумовуючи  розгляд питання видової класифікації відносин адміністративного права, необхідно зазначити, що основними  критеріями такого поділу є: функціональне  призначення, зміст динамічних властивостей та характер зв´язків між їхніми сторонами. Саме за допомогою використання цих  кваліфікаційних ознак можна  отримати найбільш повну уяву про  масштаби, різноманітність та змінність  характеристик деяких груп відносин адміністративного права, визначити  можливі напрямки подальшого збагачення їх змісту в умовах перехідного періоду  розвитку вітчизняного адміністративного  права. Захист адміністративно-правових відносин здійснюється в адміністративному й судовому порядку. Суперечки розглядаються й вирішуються в більшості випадків в адміністративному порядку, тобто безпосередньо розпорядженням уповноваженого на те органа виконавчої влади в позасудовому порядку, у границях адміністративної юрисдикції. Судовий захист адміністративно-правових (як і інших) відносин гарантується Конституцією й іншим законодавством України, а права й волі людини й громадянина захищаються судом шляхом оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб 
 

Існує кілька критеріїв класифікації адміністративних правовідносин.

1. Залежно від виконуваних  функцій їх поділяють на регулятивні та правоохоронні.

До регулятивних відносин належать ті, що пов'язані з реалізацією, умовно кажучи, «позитивної» функції адміністративного права. Це організація роботи апарату управління, керівництво нижчими структурами, задоволення запитів громадян тощо.

Правоохоронні відносини пов'язані з реалізацією правоохоронної функції адміністративного права. Найбільш відомим різновидом правоохоронних відносин є адміністративно-деліктні відносини. До них належать відносини, що є зв'язками з приводу відповідальності за адміністративні проступки. Вони виникають між правопорушником і правозасто-совним органом (його посадовою особою) та мають організуюче значення. Воно полягає в тому, що через вжиття заходів впливу, передбачених адміністративно-правовою нормою, орган державного управління (тобто держава) прагне юридичними засобами забезпечити належну (правомірну, правослухняну) поведінку людини.

2. Залежно від ступеня взаємної підпорядкованості суб'єктів, що 
беруть участь у правовідносинах, виділяють відносини:

•    між підпорядкованими суб'єктами, що перебувають на різному ієрар 
хічному рівні, тобто між вищестоящими і нижчими структурами;

•    між непідпорядкованими суб'єктами однакового ієрархічного рівня. 
Це відносини між двома міністерствами, адміністраціями районів, об 
ласті тощо;

•    між непідпорядкованими суб'єктами різного ієрархічного рівня або 
організаційно-правової природи;

•    між органами управління і підприємствами, установами, організація 
ми, які організаційно їм не підпорядковані (організаційно від них не 
залежні). Це, приміром, відносини між податковою адміністрацією і 
підприємствами;

•    між органами управління і структурами, які підпорядковані їм част 
ково. Наприклад, відносини між державною адміністрацією району 
та виконкомом селищної ради. 

3. За кількісним складом учасників виділяють двосторонні та бага 
тосторонні відносини; 

4. За органігзащйно-правовим складом учасників виділяють відносини: 

•    між главою держави — Президентом України і всією системою вико 
навчої гілки влади; системами інших, крім виконавчої, гілок влади; 
недержавними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фі 
зичними особами;

 •    між вищим органом виконавчої влади, яким за Конституцією Украї 
ни (ст. 113).[1 cт. 113].

 є  Кабінет Міністрів України, та  всією системою виконав 
чої гілки влади; системами інших, крім виконавчої, гілок влади; не 
державними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фі 
зичними особами;

•    між центральними органами виконавчої влади і всією системою ви 
конавчої гілки влади; системами інших, крім виконавчої, гілок влади; 
недержавними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фі 
зичними особами;

•    між місцевими органами виконавчої влади і всією системою виконав 
чої гілки влади; системами інших, крім виконавчої, гілок влади; не 
державними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фі 
зичними особами;

•    між структурами місцевого самоврядування і системою виконавчої 
гілки влади; системами інших, крім виконавчої, гілок влади; недер 
жавними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фізич 
ними особами;

•    між недержавними формуваннями — носіями публічно-владних пов 
новажень та іншими колективними суб'єктами; фізичними особами;

•    між фізичними особами і державними та недержавними утворення 
ми, посадовими особами.

Адміністративно-правові  відносини поділяють на функціональні  й територіальні; внутрішні й  зовнішні; майнові й немайнові; такі, що захищаються в адміністративному порядку, і такі, що захищаються у судовому порядку; субординації і координації; внутрішньоапаратні і позаапа-ратні тощо.

Значний інтерес становить класифікація адміністративних правовідносин на вертикальні та горизонтальні.

Вертикальні правовідносини найбільшою мірою виражають сутність адміністративно-правового регулювання і характер зв'язків у сфері управління. Ці відносини часто називають владовідносинами. Виникають вони між супідрядними у правовому розумінні сторонами і виражають юридичну залежність однієї сторони від другої.

Горизонтальними правовідносинами визнаються ті, за яких сторони фактично і юридичне рівноправні. В них відсутні юридично-владні веління однієї сторони, обов'язкові для другої. Зрозуміло, сам факт визнання рівності сторін в адміністративно-правових відносинах, здавалося б, прямо суперечить сутності адміністративно-правового методу регулювання.

Адміністративно-правовими  такі відносини робить державна воля, що вимагає від суб'єктів вступити у правові зв'язки між собою  на паритетних засадах. Ця воля завжди виражена у формі адміністративно-правового акта. Таким чином, підставою для виникнення цих відносин є та сама адміністративно-правова норма. Внаслідок цього суб'єкти (адресати норми) не можуть відмовитися від вступу у правовідносини, а також не можуть вийти за межі державних настанов, якими регламентовано їхні взаємні права та обов'язки. 

За  характером дій зобов'язаного суб'єкта адміністративно-правові відносини можуть бути активними, тобто зобов'язаний суб'єкт повинен вчинити певні дії (громадянин, якому виповнилося 16 років, зобов'язаний одержати паспорт, з отриманням повістки з'явитися у військкомат), або пасивними — зобов'язаний суб'єкт мусить утриматися від вчинення певних дій (від вчинення правопорушення: дисциплінарного, адміністративного). [10, c.12-20] 
 

    

Информация о работе Класификация юридических лиц