Договор купівлі-продажу об’єктів приватизації

   Відтак  необхідно привести положення законів  про приватизацію з питань відчуження об’єктів комунальної власності у відповідність з Конституцією України та іншими галузями законодавства.

   Торкаючись  питання про обмеження кола об’єктів договору купівлі-продажу об’єктів приватизації, слід зазначити, що відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та п. З ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продажу в порядку приватизації не підлягають об’єкти загальнодержавного значення, включаючи об’єкти культури, мистецтва, архітектури,   меморіальні   комплекси,   заповідники,   парки   тощо загальнонаціонального значення, а також будівлі (споруди, приміщення) або їх окремі частини, які становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави. Проте в Указі Президента України від 30.12.94 №827/94 "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні" питання щодо приватизації приміщень або їх окремих частин, які становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави, врегульоване інакше, ніж в законі. Норма п. 6 цього Указу передбачає можливість продажу зазначених об’єктів в порядку приватизації, встановлюючи, що їх приватизація може бути заборонена. Таким чином, положення Указу Президента відносять приміщення, які являють собою національну, культурну чи історичну цінність і перебувають під охороною держави, до об’єктів приватизації, в той час як закон виключає їх а переліку об’єктів, які підлягають продажу в порядку приватизації. Така неузгодженість законодавчих норм та положень інших нормативних актів у зазначеному питанні викликала проблеми на практиці. Аналіз господарської практики з цієї проблеми дає підстави для висновку, що господарські суди неоднозначне вирішують спори, пов’язані з купівлею-продажем вказаних приміщень.

Згідно  з п. 1 ст. 5 та п. 6 ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного майна" об’єктами договору купівлі-продажу  в процесі приватизації можуть бути акції (частки, паї), що належать державі  у майні господарських товариств. На підставі аналізу змісту статей 53, 69 Закону України "Про господарські товариства" та Положення про порядок здійснення підготовки до приватизації та продажу часток (паїв, акцій), що належать державі в майні підприємств з іноземними інвестиціями та господарських товариств, затвердженого наказом ФДМ України від 22.08.97 №913, можна дійти висновку про те, що акції (частки, паї), які належать державі в майні господарських товариств, можуть бути об’єктами продажу в порядку приватизації, тільки якщо це не суперечить установчим документам вказаних господарських товариств та з урахуванням переважного права інших співзасновників (учасників) товариства з обмеженою відповідальністю чи товариства з додатковою відповідальністю на придбання державної частки, а також за згодою інших учасників повного чи командитного товариства.

   У зв’язку з обмеженням законодавством про приватизацію кола об’єктів договору купівлі-продажу в процесі приватизації, слід також сказати, що проблемним є  питання віднесення до зазначених об’єктів вилучених у державних підприємств не житлових приміщень, які належали їм на праві повного господарського відання.

   Із  змісту п. 5 конституційного подання  Вищого господарського суду України  до Конституційного Суду України  від 19.01.98 щодо з’ясування окремих положень законодавчих актів України про приватизацію випливає, що господарська практика знає випадки звернення до господарських судів прокурорів з позовами про визнання недійсними договорів купівлі-продажу не житлових приміщень, що становили частину основних фондів державних підприємств. Відповідно до положень ст. 13 Закону України "Про підприємства в Україні" вилучення державою у підприємства його основних фондів, оборотних коштів чи іншого використовуваного ним майна може бути здійснене тільки у випадках, передбачених законами України. Аналіз змісту Закону України "Про приватизацію державного майна" (ст. 5) та Закону України про малу приватизацію (ст. 2) дає підстави для висновку про те, що приватизаційне законодавство передбачає можливість продажу будівель (споруд, приміщень) за бажанням покупця разом з об’єктами приватизації, які в них розташовані, а також в складі цілісного майнового комплексу або як окремого індивідуально визначеного майна. Але вказані законодавчі акти не містять норм, які б встановлювали можливість вилучення у державного чи комунального підприємства не житлових приміщень, що становлять частину його основних фондів, з метою їх продажу в порядку приватизації як окремих об’єктів.

   На  підставі викладеного можна зробити  висновок про те, що вилучення у підприємства належних йому на праві повного господарського відання не житлових приміщень з подальшим їх продажем в порядку приватизації не відповідає законодавству України. Відповідно, вказані приміщення не можуть бути об’єктами договору купівлі-продажу об’єктів приватизації.

Зміст п. 6 Указу Президента України "Про  заходи щодо прискорення процесу  малої приватизації в Україні" та Положення про патент на право  оренди будівель (споруд, приміщень), затвердженого  наказом ФДМ України від 31.01.95 №90, свідчить про те, що одним із специфічних об’єктів договору купівлі-продажу в порядку приватизації є патент на право оренди будівель (споруд, приміщень). Зазначений патент надає його власнику виключне право на укладання договору оренди будівлі (споруди, приміщення), яка не підлягає приватизації.

     Якщо  виходити з того, що купівлі-продажу  можуть підлягати лише об’єкти, які  можуть бути об’єктами права власності, то необхідно погодитись із думкою професора Дзери О. В.³ про те, що право вимоги про укладання договору оренди, посвідчене вказаним патентом, не можна віднести до об’єктів купівлі-продажу. Крім того, передача в оренду приміщень, які не підлягають приватизації, шляхом продажу патентів на право оренди таких приміщень не є доцільною, оскільки нормами п. 6 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та п. З ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" вже передбачене право власника приватизованого об’єкта орендувати приміщення, в якому вказаний об’єкт розташований. Власник приватизованого об’єкта не може бути зобов’язаний придбати за плату право орендувати приміщення, в якому цей об’єкт розташований, тому що таке право йому надане законом. Надання на підставі патенту права орендувати приміщення іншій особі, ніж власника приватизованого об’єкта, що в цьому приміщенні знаходиться, за наявності бажання зазначеного власника орендувати вказане приміщення є порушенням вищенаведених положень законодавства про приватизацію.

В процесі  дослідження питання про особливості об’єкта договору купівлі-продажу  об’єктів  приватизації  викликає  інтерес  визначення приватизаційним законодавством в якості одного з таких об’єктів цілісного майнового комплексу державного підприємства (чи його структурного підрозділу цеху, виробництва, дільниці тощо) (п. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", п. 1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"). Згідно пп. 4, 13-24 Методики оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої постановою КМ України від 22.07.98 №1114, цілісним майновим комплексом вважається господарський об’єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг). До майна цілісного майнового комплексу відносяться основні засоби та інші позаоборотні активи, оборотні засоби, в тому числі запаси, затрати, кошти, дебіторська і кредиторська заборгованість, а також інші активи, включаючи нематеріальні. Із змісту п. 49 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою КМ України від 03.04.93 №250-93-п, випливає, що до складу нематеріальних активів відносяться придбані підприємством права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об’єктами промислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Інакше кажучи, цілісний майновий комплекс включає в себе не тільки речі, але й обов’язки підприємства, його права вимоги до третіх осіб, право користування певними майновими правами. Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що цілісний майновий комплекс державного підприємства є досить специфічним об’єктом відчуження в процесі приватизації.

    Отже, особливості договору купівлі-продажу  об’єктів приватизації виявляються  також і в тому, що коло зазначених об’єктів обмежене законом. Крім того, законодавчими та іншими нормативними актами про приватизацію передбачені досить специфічні об’єкти договору купівлі-продажу, наприклад, такі, як цілісні майнові комплекси державних підприємств та патенти на право оренди приміщень, в яких розташовані приватизовані об’єкти.

     1.3. Зміст  договору купівлі-продажу  об’єктів приватизації

     В науці цивільного права зміст  договору визначається як сукупність умов, за яких він укладений⁴. Зміст договору купівлі-продажу об’єктів приватизації складають умови, притаманні будь-якому договору купівлі-продажу, а також спеціальні умови, передбачені приватизаційним законодавством.

     Відповідно  до ст. 224 ЦК України, предметом будь-якого договору купівлі-продажу є зобов’язання продавця передати майно у власність покупцю та зобов’язання покупця прийняти це майно та сплатити за нього визначену грошову суму. Інакше кажучи, договір купівлі-продажу спрямований на передачу права власності на певний об’єкт. У зв’язку з цим велике значення має дослідження питання стосовно визначення моменту переходу до покупця права власності на об’єкт купівлі-продажу в порядку приватизації.

Закон України "Про приватизацію державного майна" (ст. 27) встановлює правило, за яким право власності на проданий об’єкт переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, що цілком відповідає вимогам ЦК України і є позитивним кроком у розвитку приватизаційного законодавства. Адже у редакції вказаного Закону від 04.03.92 взагалі не був визначений порядок переходу права власності на приватизовані об’єкти, а Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 06.03.92 встановлював, що до покупця, який придбав на аукціоні, за конкурсом об’єкт приватизації, переходить право власності на цей об’єкт з моменту удару молотка ліцітатора або підписання протоколу засідання конкурсної комісії про визначення остаточного переможця, а при викупі майна державного підприємства з дати прийняття органом приватизації рішення про викуп. При цьому зазначені законодавчі акти встановлювали, що право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації. Згідно з Положенням про застосування способів приватизації майна державних підприємств (пп. 2.3, 2.4, 3.4, 4.4), затвердженим наказом ФДМ України від 04.02.93 №56 , та Положенням про порядок визначення та застосування способів приватизації щодо об’єктів малої приватизації (пп. 3.1, 4.9), затвердженим наказом ФДМ України від 02.02.95 №102, договір укладався після проведення аукціону, конкурсу, після прийняття рішення про приватизацію об’єкта та після його підготовки до приватизації, тобто після переходу права власності до покупця. Така конструкція переходу права власності до покупця викликала сумнів щодо її відповідності нормам ЦК України. Договір купівлі-продажу вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма його істотними умовами. Якщо удар молотка ліцітатора (підписання протоколу конкурсної комісії, прийняття рішення про викуп) означав перехід, то це свідчило про те, що сторони погодили усі істотні умови купівлі-продажу і не мають потреби додатково укладати договір купівлі-продажу. Але оскільки передбачалось обов’язкове укладення договору купівлі-продажу на підтвердження переходу права власності, то це давало підстави вважати, що удар молотка ліцітатора (підписання протоколу конкурсної комісії, прийняття рішення про викуп) фактично не фіксував перехід права власності. Крім того, покупець не може здійснювати права власника до укладення договору купівлі-продажу об’єкта приватизації.

     Аналіз  положень підзаконних нормативних  актів з питань приватизації свідчить про те, що вони встановлюють інші правила щодо переходу до покупця права власності на об’єкт приватизації. Так, норма п. 49 Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, затвердженого наказом ФДМ України, Антимонопольного комітету України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 04.08.97 №821/55/01/204¹, передбачає, що право власності на пакет акцій відкритого акціонерного товариства, який продавався на конкурсі, переходить до переможця конкурсу з моменту повної сплати вартості пакета акцій, визначеної нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу. Разом з тим відповідно до ст. 128 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Оскільки законом про приватизацію передбачено перехід до покупця права власності на придбаний об’єкт приватизації з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, то можна зробити висновок про невідповідність норми п. 49 вказаного Положення законодавству та про необхідність внесення до неї належних змін в частині переходу до покупця права власності на пакет акцій.

     Із  змісту цивільного законодавства (ст. 224 ЦК України) випливає, що будь-який договір купівлі-продажу є сплатним. У зв’язку з цим однією з істотних умов договору купівлі-продажу об’єктів приватизації законодавчі та інші нормативні акти про приватизацію визначають їх ціну (п. 2 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", п. 51 Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації). Специфіка договору купівлі-продажу державного майна в процесі приватизації полягає в тому, що ціна об’єкта продажу повинна бути визначена у встановленому законодавством порядку. Так, ціна продажу об’єкта малої приватизації шляхом його викупу, початкова ціна продажу об’єктів приватизації конкурентними способами визначається на основі оцінки вартості майна відповідного об’єкта, здійсненої відповідно до Методики оцінки вартості майна під час приватизації, що затверджується Кабінетом Міністрів України (п.2 ст.9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Аналіз  положень ст. 17 Закону України про малу приватизацію свідчить про те, що остаточну ціну об’єкта під час продажу його на аукціоні визначають у ході проведення аукціону на основі початкової ціни. Остаточною ціною продажу об’єкта є найвища ціна, запропонована переможцем аукціону. На початку торгів ліцитатор оголошує початкову ціну продажу об’єкта. Протягом 3 хвилин після оголошення покупці можуть пропонувати свою ціну. При цьому кожна наступна ціна, запропонована покупцями, має перевищувати попередню не менш як на 10 відсотків початкової ціни продажу об’єкта. Остаточна ціна продажу об’єкта на аукціоні може бути й меншою за початкову. Якщо протягом З хвилин після оголошення початкової ціни продажу покупці не виявлять бажання придбати об’єкт за оголошеною початковою ціною, ліцитатор відповідно до умов угоди з органом приватизації має право зменшити ціну об’єкта, але не менш як на 10 відсотків. Початкова ціна об’єкта може бути зменшена також у разі повторного проведення аукціону, але не, більш як на ЗО відсотків. Остаточна ціна продажу об’єкта на аукціоні фіксується у протоколі аукціону, який підписується покупцем та ліцитатором і підлягає затвердженню органом приватизації.