Договор купівлі-продажу об’єктів приватизації

Зміст 

     Вступ

    Перехід до ринкової економіки - це докорінна перебудова суспільства, економічної структури економіки, системи господарювання. Величезна складність і глибина цього процесу вимагають здійснення широкого комплексу заходів, серед яких вирішального значення набуває приватизація державного майна.

    Приватизація  в Україні - це відчуження належного державного майна у власність фізичних чи недержавних юридичних осіб, яке здійснюється шляхом продажу на особливих умовах передбаченим законом способом відповідних об’єктів державної власності визначеному законодавством України колу покупців. Інакше кажучи, правовою формою зміни відносин власності на державне майно у процесі приватизації є договір купівлі-продажу об’єктів приватизації. У зв’язку з цим актуальними стали питання, пов’язані з правовим регулюванням договірних відносин    купівлі-продажу саме в процесі приватизації.

    Практика  укладення та виконання договорів  купівлі-продажу об’єктів приватизації виявила чимало правових проблем, пов’язаних з недоліками в організації роботи, так і з недосконалістю правового  регулювання відносин купівлі-продажу в процесі приватизації, на що неодноразово звертала увагу Верховна Рада України у своїх постановах за підсумками розгляду звітів Фонду державного майна України. Про це свідчить і судова практика. Протягом 1998 року було вирішено 432 справи, пов’язані з розглядом розбіжностей при укладенні договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації, їх зміною та розірванням, зобов’язанням укласти договір купівлі-продажу об’єктів приватизації, визнання зазначених договорів недійсними.

    Все наведене свідчить про необхідність наукового осмислення проблем договірних відносин приватизації з метою вдосконалення правового регулювання зазначених відносин. Науково - теоретичні висновки та практичні рекомендації з цих проблем сприятимуть підвищенню ефективності приватизації.

    У даній роботі як предмет дослідження  я обрав договір купівлі-продажу  об’єктів приватизації.

    Поставив  перед собою мету дослідити суб’єктний склад, зміст, особливості укладення  даних договорів, підстави та порядок  визнання недійсними і розірвання, правові наслідки визнання недійсними договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації.

    Державні  і суспільні інтереси вимагають  концептуального визначення специфіки  договірних відносин купівлі-продажу  об’єктів приватизації та особливостей їх правового регулювання, оскільки єдиною формою відчуження об’єктів державної власності в порядку приватизації виступає такий цивільно-правовий інститут, як договір купівлі-продажу.

     Розділ  І.   Елементи договору купівлі продажу  об’єктів приватизації.

     1.1 Суб’єкти  договірних відносин  купівлі-продажу  об’єктів приватизації.

    Аналіз  чинного цивільного законодавства  та законодавства і господарської  практики з питань приватизації дає  підстави для висновку, що договірні відносини купівлі-продажу об’єктів приватизації характеризуються рядом особливостей щодо їх суб’єктного складу.

    Як  випливає із змісту ст. 224 ЦК України, сторонами будь-якого договору купівлі-продажу виступають продавець і покупець.

    Проаналізовані  законодавчі акти про приватизацію свідчать про те, що функцію продавця об’єктів приватизації виконують органи приватизації. На підставі ст. 7 Закону України від 04.03.92 №2163—ХП "Про  приватизацію державного майна, ст. 4 Закону України від 06.03.92 №2171—ХП "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" можна зробити висновок,   що функцією продавця   державного майна наділені державні органи приватизації, якими є Фонд державного майна України і його регіональні відділення та представництва у районах і містах. Продавцями майна, яке віднесене до комунальної власності, виступають органи, створені відповідними місцевими радами.

    Таким чином, законодавець відокремлює органи приватизації об’єктів комунальної  власності від системи державних органів приватизації.

    Однією  з особливостей участі органів приватизації у договірних відносинах купівлі-продажу  в процесі приватизації на стороні  продавця ї також те, що вони не є  самостійними у прийнятті рішення  щодо продажу державного майна. Так, із змісту п. З ст. 4, пп. 4, 5 ст. 5, ст 11, п. 3 ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих держаних підприємств (малу приватизацію)" випливає, що органи приватизації приймає рішення про продаж об’єктів великої приватизації, виходячи із завдань Державної програми приватизації, а також враховуючи затверджені Верховною Радою України переліки об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, та перелік об’єктів, які можуть бути приватизовані за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Рішення про продаж об’єктів малої приватизації орган приватизацій приймає на підставі затверджених Фондом державного майна України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими Радами переліків об’єктів.

    Переліки  об’єктів малої приватизації, які  підлягають продажу, складаються також  відповідно до Державної та місцевої програм приватизації.

    Наведене  дозволяє зробити висновок про те, що продаж державного та комунального майна в порядку приватизації здійснюється на підставі рішення його власника, тобто Верховної Ради України або уповноваженого нею органа (Фонд державного майна України) та територіальних громад в особі місцевих Рад. Відсутність такого рішення тягне за собою неможливість здійснення продажу відповідного майна.

    Особливість участі органів приватизації у договірних відносинах купівлі—продажу об’єктів приватизації виявляється також  у тому, що для них укладення  зазначеного договору є обов’язковим в силу закону. Адже, як випливає із змісту п.З ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного майна", п. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та п. 3.3 Порядку подання та розгляду заяв на приватизацію об’єктів групи А, Д, а також групи Ж (які підлягають приватизації способами, встановленими для об’єктів  малої приватизації), затвердженого наказом ФДМ України від 17.04.98 №772 орган приватизації має право відмовити в приватизації тільки у випадку, якщо особа, яка подала заяву на приватизацію, не може бути визнана покупцем відповідно до законів про приватизацію, або якщо законодавством встановлені обмеження щодо приватизації цього об’єкта, а також якщо майно у встановленому порядку включено до переліку об’єктів, що не підлягають приватизації.

    Характеризуючи  особливість участі органів приватизації у договірних відносинах купівлі-продажу  об’єктів приватизації, слід також  відмітити, що орган приватизації обмежений  законом у виборі контрагента  по договору, оскільки коло осіб, які можуть виступати на стороні покупця обмежене (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 5 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" )

    На  підставі усього викладеного можна  дійти висновку про те, що орган приватизації, вступаючи на стороні продавця у договорі купівлі-продажу об’єктів приватизації, не є вільним в укладені договору, оскільки законом передбачено його обов’язок вступати в договірні відносини. Він також не має права самостійно визначати об’єкт продажу та спосіб продажу і обмежений у свободі вибору партнера по договору¹.

    Наведене  вище обмеження щодо договору у науці  цивільного права, слід вважати обмеженням принципу свободи договору як одного з принципів цивільного права.

Виходячи  із змісту статей 8, 17 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 5 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", покупцями об’єктів приватизації можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи інших держав, а також такі специфічні суб’єкти, як господарські товариства, створені для участі у приватизації громадянами, в тому числі членами трудового колективу, та орендарі державного майна.

    Закон встановлює певні обмеження щодо кола осіб, які можуть вступати покупцями об’єктів приватизації. Так відповідно до ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного майн" та ст. 5 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не можуть бути покупцями юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, органи державної влади, працівники державних органів приватизації (крім випадків використання ними особистих приватизаційних паперів),юридичні особо майно яких перебуває в комунальній власності, органи місцевого самоврядування, особи яким відповідно до чинного законодавства заборонено  займатися  підприємницькою  діяльністю   (крім  випадків використання ними особистих приватизаційних паперів). Із змісту ст. 2 Закону України "Про підприємництво" випливає, що підприємницькою діяльністю забороняється займатися військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, держаної безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, державного нотаріату, органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, особам, яким суд заборонив займатися певною діяльністю до закінчення терміну, встановленого вироком суду, а також особам, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини.

    Виходячи  із змісту ст . 9 Закону України "Про  приватизацію державного майна", покупці  при придбані об’єктів приватизації можуть звернутись до послуг фінансових посередників, таких як довірчі товариства, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.

    З огляду на все наведене можна зробити  висновок про те, що особливості  суб’єктного складу договору купівлі-продажу  об’єктів приватизації стосуються і  його покупців. Ці особливості полягають  в тому, що коло покупців обмежене законом, на стороні покупців можуть виступати такі специфічні суб’єкти, як колективні утворення громадян для участі в приватизації у вигляді товариства покупців, господарських товариств, організацій орендарів, а також у тому, що законодавство передбачає право покупців на звернення до послуг посередників при придбані об’єктів приватизації.

     1.2 Характеристика об’єкта договору купівлі-продажу в процесі приватизації

    У науці цивільного права об’єктом цивільних правовідносин вважається те, на що спрямоване суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок їх учасників. Об’єктом договору купівлі-продажу поряд з діями продавця є речі, оскільки суб’єктивні обов’язки продавця спрямовані на передачу права власності на річ і самої речі.

   В юридичній літературі майно, що його передає продавець за договором купівлі-продажу, та сплачену за таким договором грошову суму іноді називають матеріальними об’єктами договору купівлі-продажу, а юридичними об’єктами дії сторін по передачі майна і сплаті грошей².

   В процесі дослідження специфіки  договору купівлі-продажу в процесі приватизації викликає інтерес аналіз особливостей матеріального об’єкта такого договору. Однією з таких особливостей є те, що коло об’єктів, які підлягають продажу в порядку приватизації, обмежене законом.

Якщо  виходити з поняття приватизації, визначеного ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна", можна дійти висновку про те, що об’єктом договору купівлі-продажу в порядку приватизації може же виступати лише майно, яке перебуває у державній власності. Разом з тим аналіз законодавства про приватизацію свідчить про те, що норми законів та інших нормативних актів з питань приватизації поширюються також і на випадки відчуження комунального майна (п. 4 ст. З, п. 7 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 4, п. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)") Внаслідок цього комунальна власність фактично віднесена до державної власності. Водночас відповідно до конституційних норм комунальна власність в Україні відокремлена від державної. Із змісту статей 13, 41, 142, 143 Конституції України випливає, що комунальна власність є самостійною формою права власності, управління якою здійснюють територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування. Відокремленість комунальної власності від державної підтверджують також положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно зі статтями 1, 16, 26, 43, 60 якого комунальна власність є власністю відповідних громад сіл, селищ, міст, які здійснюють через уповноважені ними органи місцевого самоврядування свої повноваження власника самостійно і на свій розсуд. Отже, відчуження об’єктів комунальної власності може відбуватися за рішенням відповідних місцевих Рад. У зв’язку з наведеним викликають інтерес висновки Конституційного Суду України по справі №01/1501—97 (№1—8/98) за поданням Президента України про відповідність Конституції України положень Закону України "Про приватизацію державного майна", які поширюють норми зазначеного Закону на приватизацію комунального майна. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.07.98 № 9-рп норми Закону України "Про приватизацію державного майна" не суперечать положенням   Конституції   України   та   законодавства   про   місцеве самоврядування, які підкреслюють особливість правового статусу об’єктів комунальної власності порівняно з об’єктами державної власності, оскільки п. 4 ст. 3 та п. 7 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлюють, що відчуження комунального майна здійснюють відповідні органи місцевого самоврядування, а інші положення зазначеного Закону враховують особливості механізму приватизації комунального майна. Відповідно до висновків Конституційного Суду за відсутності окремого законодавчого акта про приватизацію об’єктів комунальної власності включення цих питань до закону про приватизацію державного майна не є підставою для визнання його відповідних положень неконституційними, оскільки право суб’єктів комунальної власності не порушено. З таким рішенням Конституційного Суду не можна погодитись, оскільки, як вже зазначалось, законодавство про місцеве самоврядування не тільки наділяє місцеві громади повноваженнями власника комунального майна, але й передбачає самостійне здійснення ними таких повноважень, в тому числі визначення доцільності, порядку та умов відчуження об’єктів комунальної власності. Отже, норми законів про приватизацію державного майна, які встановлюють обмеження свободи договору для продавця, не повинні поширюватись на відносини з продажу комунального майна, оскільки комунальна власність відокремлена від державної на підставі Конституції України та законодавства про місцеве самоврядування.