Зміна напрямів інвестування
бюджетних коштів в галузях
економіки з метою значного
підвищення фінансової віддачі
від кожної гривни.
Більш широке використання
фінансових пільг і санкцій,
які стимулюють зростання суспільного
виробництва.
Різке скорочення сфери
державної економіки і державного
фінансування.
Скорочення військових
витрат.
Збереженняфінансування
тільки самих важливих соціальних
програм, неприйняття нових.
Не надання кредитів
державним структурам.
Створення умов для
залучення іноземних інвестицій.
Проблема дефіциту
бюджету і способів її рішення
власне результат економічної
політики будь-якого уряду. Тільки
неймовірно міцна економіка і
гранично-благополучне суспільство
можуть дозволити собі бажати
забезпечити основні пріоритети:
сприяння підприємництву,
розвитку виробництва, ділової
активності через обдумані соціальні
витрати;
жорстка антиінфляційна
політика через мінімальний дефіцит
державного бюджету.
Що стосується України,
то тут проблема мінімального
дефіциту бюджету перебуває в
своїй ембріональній стадії і
поки що не має свого раціонального
рішення.
Цього можна досягнути
хіба що в уяві за допомогою
нескладних цифрових маніпуляцій
(наприклад, віднесенням кредитів
Національного банку України
до прибутків). Реально в житті
цього можна досягнути тільки
шляхом повного параліча виробництва
через непомірні податки або
через жорстке обмеження навіть
самих необхідних витрат.
Цей висновок підтверджується
зокрема практикою виконання
бюджетів 1991-1995 років, коли кожна
романтична спроба досягнути
мало дефіцитного або навіть
бездефіцитного (Закон про державний
бюджет України на 1994 рік) бюджету
закінчувалися провальним фактичним
дефіцитом. Тут необхідно зазначити,
що спроба Кабінету Міністрів
закласти до бюджету на 1999 рік
величину дефіциту 0,6 % від Валового
Внутрішнього Продукту, нагадує
людину наступаючу двічі, на
одні і ті ж граблі.
Взагалі дефіцит державного
бюджету - хоч і серйозна проблема,
але не головна трагедія для
будь-якої економіки, в тому
числі і Української. Як відмічалося
вище, США десятиріччями мають
відчутний дефіцит державного
бюджету, але це не заважає
їм залишатися економічно самої
могутньою державою світу. Більш
того стратегія дефіцитного державного
фінансування, як інструмент державної
політики, передусім у важкі періоди
соціально економічної перебудови,
в спрощеній інтерпретації не
що інше, як суть нової економічної
теорії, яка з'явилася в противагу класичної,
жорсткої монетарної. Нині в економічній
теорії існують різні, концептуально різні
погляди на проблему дефіциту і державного
боргу. У певних умовах бездефіцитний
бюджет може бути набагато шкідливіше
для економіки.
У проблемі дефіциту
державного бюджету головне спосіб
фінансування дефіциту, а не його
наявність і розмір (в деяких
умовах це якраз може бути
одним з інструментів успішної
соціально економічної політики).
Нормальний, загальновизнаний
спосіб не інфляційного фінансування
дефіциту державного бюджету
випуск і розміщення в країні
внутрішньої державної позики. Цей
метод широко використовувався
в СРСР навіть в кращі часи
соціалістичної економіки. Цей
метод отримує все більше використання
в Росії. Цей метод є основним
в західних економіках. Реальні
гроші держава може лише позичити
і тільки у реальних їх власників
громадян, підприємств, банків, а
також зарубіжних джерел. Останнє
не є розв'язанням проблеми, а
буде лише тимчасовим її відтяганням
і навіть ускладненням. Цей шлях
тільки посилює фінансову залежність
України від зарубіжних кредиторів,
перекладає її рішення на майбутні
покоління.
Проблема дефіциту
державного бюджету в нормальній
економіці це не стільки проблема
безпосереднього його впливу, скільки
проблема негативного впливу
державного боргу і витрат
по його обслуговуванню.
3.2. Світовий досвід
прояву дефіциту бюджету
Практично неможливо уявити
собі державу, в якій бездоганно працюють
всі фінансовий економічні важелі,
стимулюючі притоку коштів до бюджету,
а державні витрати не перевищують
прибутків. Як свідчить світовий досвід,
прикладів країн, в яких оптимально
вирішені проблеми бюджетного дефіциту,
трохи хіба що Німеччина, Японія і
Швейцарія. Навіть Сполучені Штати
Америки протягом тривалого періоду
щорічно мають відчутний дефіцит
державного бюджету, який в останні
роки досягає 200 млрд. доларів в рік,
що становить 15 - 20 % всіх витрат або 3 - 6
% валових внутрішніх продукти. Більше
того, проблема дефіциту (збільшення внутрішнього
боргу і витрат на його обслуговування)
довгий час є однією з основних
проблем внутрішньої політики США.
Це підтверджують останні вибори
в Конгрес США, де в центрі політичних
дебатів було питання дефіциту державного
бюджету. По досвіду США, обслуговування
Державного боргу (мається на увазі
оплата процентів кредиторам) є важкою
ношею для будь-якої держави, оскільки
постійно відтягає на себе певну частку
оборотних коштів і приводить
до збільшення дефіциту бюджету держави.
У свою чергу зростання останнього
обтяжує економіку необхідністю
постійного вишукування коштів для
його погашення і як наслідок приводить
до нового витка зростання як внутрішнього,
так і зовнішнього боргу держави.
Коло замикається, і для того, щоб
його розірвати необхідно видозміна
економічної політики країни і, передусім
законодавчої бази, кардинальне реформування
банківської системи (зниження ставки
банківського процента насамперед ), перегляд
системи льготування, оптимізація
податкової політики.
Як не сумно, ідеального
рішення проблеми «надходження
– витрати - дефіцит» не існує
ніде в світі. Навіть в найбільш
розвинених країнах це перманентний
діалектичний політико-економічний
процес.
Навіть збіглий розгляд
світового досвіду вияву бюджетного
дефіциту показує, що багато
які, процвітаючі сьогодні країни,
мали в минулому значний дефіцит
державного бюджету.
Так США, у важкі
1943 45 роки, мали дефіцит державного
бюджету в розмірі 105 230 % від
рівня прибутків, або 50 70 % від
витрат, або 22 31 % від валового
внутрішнього продукту.
У США, Німеччині,
Великобританії і Франції, починаючи
з 1974 р., не було жодного державного
бюджету, що не мав дефіциту.
До початку 90-х років
бюджетний дефіцит у витратній
частині бюджету США складав
- 11,6%, у Франції становив 9,6%, в
Японії -- 15,6%, Італії -- 25,2%.
Стихійно складався
в 1991 році дефіцит бюджету СРСР,
він досяг майже 20,7 % валових
національних продукти.
У 1995 році Державна
Дума Росії прийняла федеральний
бюджет з прибутками в 175 трлн.
рублів, витратами 248,3 трлн. рублів
і дефіцитом в 73,2 трлн. рублів,
що становило 29,5 % витрат.
Бюджетний дефіцит
значно посилює напруження на
ринку позикових капіталів, викликає
зростання позикового процента,
перешкоджає зниженню високих
процентних ставок. Резонанс від
подібних дій урядів ряду країн
виходить за межі національної
політики. Так, високий позиковий
процент, встановлений в США
в середині 80-х років, викликав
значний стік капіталів з Західної
Європи. За оцінками західних
економістів, в цей час США
поглинає до 15% всіх накопичень
капіталістичного світу.
Прагнучи перешкодити
стоку капіталу, західноєвропейські
країни також вимушені підвищувати
процентні ставки, що приводить
до зменшення фінансових можливостей
національної промисловості відносно
розширення виробництва. Так,
за даними Конференції Британської
промисловості, збільшення процентних
ставок на 1% обходиться промисловості
в 250 млн. фунтів стерлінгів
в рік.
Високі процентні ставки
викликають негативний ефект
у валютній області, приводять
до дорожчання товарів за рубежем,
отже, ведуть до скорочення виробництва
на експорт, збільшують пасивність
торгового балансу, викликають
негативні наслідки на ринку
труда. Економічна утрата в
експортних галузях важко відбивається
на банківській системі, приводячи до
банкрутства деяких банків.
Проте, світовий досвід
показує, що деякі країни успішно
вирішують проблему збалансування
бюджету держави, його прибутків
і витрат. Насамперед це країни
з розвиненими ринковими відносинами.
Як приклад збалансованого бюджету,
можна привести бюджет Японії
(найбільш показовий бюджет останніх
років) свідчить про те, що в
Японії ефективно вирішується
проблема покриття дефіциту бюджету.
Важливу роль тут зіграли заходи
щодо проведення ревальвації
національної грошової одиниці.
Величезну роль в
збалансуванні бюджетів західних
країн грає могутня законодавча
база, що захищає національного
виробника. Наприклад, закони, що
стосуються антимонопольних і
антидемпінгових заходів в державі.
Проведення в життя політики
захисту дрібного і середнього
виробника на внутрішньому ринку,
і національного виробника від
завзятих імпортерів (в тому числі
що користуються не легітимними
субсидіями), дає позитивні результати
у вигляді збільшення частки
вітчизняної продукції і відповідно
податку на прибуток (прибуткової
частини бюджету). Також необхідно
відмітити більш детальний підхід
до вивчення бюджетного дефіциту
в країнах з розвиненими ринковими
відносинами. Виявлення прихованого
дефіциту, аналіз причин його
виникнення, а так само розгляд
залежності пов'язаної з виявами
дефіциту бюджету по структурі
(структурний дефіцит) і в циклічності
(циклічний дефіцит), дозволяє виявити
першопричини і деталізувати
дефіцит бюджету як явище. Природно
вирішувати проблему, знаючи про
неї все, або майже все, набагато
легше.
Трохи детальніше необхідно
зупинитися на проблемі так
званого «прихованого дефіциту».
За оцінками зарубіжних фахівців
до його появи приводить невміле
складання бюджету, невірна оцінка
макро показників статей прибутків,
що використовуються при складанні,
а також використання останніх
не в повному об'ємі. Надалі,
в ході бюджетного процесу
уряд вимушено проводити періодичний
перегляд витратної частини бюджету,
що в кінцевому результаті, приводить
до секвестру окремих статей останнього.
У свою чергу сукупність скорочених статей
бюджету приводить до або прихованого
дефіциту бюджету, що нагромаджується,
а це не що інше, як збільшення державного
боргу і відповідно збільшення витрат
по його обслуговуванню, і як слідство,
збільшення реального дефіциту бюджету
країни.
Більш глибокий аналіз
досвіду передових країн показує,
що не можна не враховувати
як внутрішній Державний борг
заборгованість держави перед
своїми громадянами по виплаті
пенсій і заробітної плати
працівників бюджетної сфери.
Така заборгованість є не що
інше, як збільшення витратної
частини бюджету і природно
повинні збільшувати реальний
бюджетний дефіцит.
Як показує світовий
досвід, бюджетний дефіцит є проблемою
міжнародною і присутній в
бюджетах всіх країн з розвиненими
ринковими відносинами. Актуальність
його скорочення відмічається
урядами багатьох країн, в тому
числі і урядом Сполучених
Штатів Америки, самої могутньої
і економічно розвиненої країни
в світі.
Взагалі дефіцит державного
бюджету - хоч і серйозна проблема,
але не головна трагедія для будь-якої
економіки, в тому числі і Української.
Якщо розглядати США, то вони десятиріччями
мають відчутний дефіцит державного
бюджету, але це не заважає їм залишатися
економічно самостійною могутньою
державою світу. Більш того стратегія
дефіцитного державного фінансування,
як інструмент державної політики,
передусім у важкі періоди
соціально економічної перебудови,
в спрощеній інтерпретації не
що інше, як суть нової економічної
теорії, яка з'явилася в противагу
класичної, жорсткої монетарної. Нині
в економічній теорії існують
різні, концептуально різні погляди
на проблему дефіциту і державного
боргу. У певних умовах бездефіцитний
бюджет може бути набагато шкідливіше
для економіки.
Розв'язання проблеми
дефіциту бюджету (або хоч би
зменшення його частки в бюджеті
держави) залежить від правильності
підходу уряду до її оцінки
і введення цивілізованих заходів
направлених на скорочення бюджетного
дефіциту.
Прийняття продуманих
законів направлених на підтримку
національного виробника і розвиток
виробництва загалом, а так
само розробка механізму їх
виконання, найбільш вірний шлях,
ведучий до збалансованого бюджету
держави.
У програму конкретних заходів
щодо скорочення бюджетного дефіциту
необхідно включити заходи, які стимулювали
б притоку коштів до бюджету країни
і сприяли б скороченню державних
витрат. До них відносяться:
1. Зміна напрямів інвестування
бюджетних коштів в галузях
економіки з метою значного
підвищення фінансової віддачі
від кожної гривни.
2. Більш широке використання
фінансових пільг і санкцій,
які стимулюють зростання суспільного
виробництва.