Необов’язкові компоненти структури бактеріальної клітини: спори, капсули, включення. Методи фарбування для їх виявлення

7.3. Мікрофлора  природних вод. Фактори самоочищення  водоймищ. Використання води в  фармацевтичній промисловості.

    Водойми містять велику кількість мікроорганізмів: чисті водойми десятки та сотні  тисяч, забруднені – мільйони та мільярди клітин в 1м3. Також кількість залежить від пори року (влітку у водоймах дуже зростає кількість мікроскопічних водоростей та ціанобактерій, які можуть викликати цвітіння води). Мікроорганізми нерівномірно розподілені по водоймі, біля берегів їх більше, на глибині — менше. Серед них є види, що постійно мешкають у водоймах, а також ті, що потрапляють туди з опадами, стічними водами тощо. Мікрофлора представлена різноманітними групами мікроорганізмів – тут зустрічаються бактерії, мікроскопічні гриби, актиноміцети, водорості, найпростіші. Для кількісного та якісного аналізу води використовують дуже багато різноманітних мікробіологічних методів, в зв'язку з тим, що видовий склад мікрофлори дуже відрізняється в залежності від характеру водойми, глибини, ступеню забруднення тощо. 

    Дуже  важливим показником є наявність  у воді бактерій кишкової групи (еталонний  вид Escherichia coli) – це свідчить про  фекальне забруднення води та становить  небезпеку для людини. Метод оснований  на тому, що Escherichia coli, яка зазвичай є  представником кишкової мікрофлори не тільки не гине, але навіть здатна розмножуватись у зовнішньому середовищі, тому зберігається у водоймах досить тривалий час. 

    Для оцінювання природних вод існують  певні показники, головними серед  яких є гігієнічні ГДК (гранично допустимі концентрації)/іх дотримання забезпечує нормальний стан здоров´я населення і сприятливі умови для санітарно-побутового використання. Вони також є критеріями ефективності заходів з охорони водойм від забруднення, а також стимулами прогресу в галузі промислової технології.^Ці гігієнічні нормативи використовуються також для оцінки комплексного забруднення поверхневих вод. Вони визначалися з урахуванням запаху, кількості завислих речовин, прозорості, кольору, окислюваності, вмісту розчинного кисню, біологічної потреби кисню (БПК), щільного залишку, кількості солей, хлоридів, фенолів, нафтопродуктів, жорсткості тощо/-^

    Аналіз  ситуації показав, що малі річки України  забруднені більше, ніж великі. Це пояснюється  не тільки їхньою малою водністю, але  й недостатньою охороною. Найбільш забруднені Південнй Буг, річки Донецької і Луганської областей, Чорноморського узбережжя півдня України.

    Щороку  до водоймищ України потрапляє 5 млн  тонн солей і значна частина стоків від тваринницьких комплексів. Майже  половина мінеральних добрив і отрутохімікатів змивається з полів у ріки. В табл. 2,13 проілюстровано обсяги скидання забруднених зворотних вод у природні поверхневі об´єкти за регіонами.

    Рівень  очищення води надзвичайно низький. Існуючі очисні споруди навіть при  біологічному очищенні вилучають лише 10— 40 % неорганічних речовин (40 % азоту, ЗО % фосфору, 20 % калію) і практично не вилучають солі важких металів. 

    Самоочищення  водойм.

      Кожна водойма - це складна  система, де живуть бактерії, вищі  водні рослини, різні безхребетні тварини. Сукупна їх діяльність забезпечує самоочищення водойм. Одна з природоохоронних завдань підтримати здатність самоочищення водойм від домішок.

      Фактори самоочищення водойм  можна умовно розділити на  три групи: фізичні, хімічні  та біологічні.

      Серед фізичних факторів першорядне  значення має розведення, розчинення  й перемішування вступників забруднень. Гарне перемішування й зниження  концентрацій зважених часток  забезпечується швидким плином  рік. Сприяє самоочищення водойм  осідання на дно нерозчинних опадів, а також відстоювання забруднених вод. У зонах з помірним кліматом ріка самоочищається через 200-300 км від місця забруднення, а на Крайній Півночі - через 2 тис. км.

      Знезараження води відбувається  під впливом ультрафіолетового  випромінювання Сонця. Ефект знезаражування досягається прямим згубним впливом ультрафіолетових променів на білкові колоїди й ферменти протоплазми мікробних клітин, а також спорові організми й віруси.

      З хімічних факторів самоочищення  водойм слід зазначити окислювання  органічних і неорганічних речовин. Часто дають оцінку самоочищення водойми стосовно легко окисляє органічні речовини або за загальним вмістом органічних речовин.

      Санітарний режим водойми характеризується  насамперед кількістю розчиненого  в ньому кисню. Його має бути не менше 4 мг на 1 л води в будь-який період року для водойм для водойм першого і другого видів. До першого виду відносять водойми, використовувані для питного водопостачання підприємств, до другого - використовувані для купання, спортивних заходів, а також знаходяться в межах населених пунктів.

      До біологічних факторів самоочищення  водойми ставляться водорості,  цвілеві і дріжджові грибки. Однак  фітопланктон не завжди позитивно  впливає на процеси самоочищення: в окремих випадках масове  розвиток синьо-зелених водоростей у штучних водоймах можна розглядати як процес самозагрязненія.

      Самоочищення водойм від бактерій  і вірусів можуть сприяти і  представники тваринного світу.  Так, устриця й деякі інші  амеби адсорбують кишкові й  інші віруси. Кожен молюск відфільтровує на добу понад 30 л води.

      Чистота водойм немислима без  охорони їх рослинності. Тільки  на основі глибокого знання  екології кожної водойми, ефективного  контролю за розвитком населяють  його різних живих організмів  можна досягти позитивних результатів, забезпечити прозорість і високу біологічну продуктивність річок, озер і водосховищ.

      Несприятливо на процеси самоочищення  водойм впливають і інші фактори.  Хімічне забруднення водойм промисловими  стоками, біогенними елементами (азотом, фосфором і ін) гальмує природні окисні процеси, вбиває мікроорганізми. Те ж відноситься і до спуску термальних стічних вод тепловими електростанціями.

      Багатостадійний процес, іноді розтягується  на тривалий час - самоочищення  від нафти. У природних умовах  комплекс фізичних процесів самоочищення води від нафти складається з ряду складових: випаровування; осідання грудочок, особливо перевантажених наносами і пилом; злипання грудочок, зважених у товщі води; спливання грудочок, що утворять плівку із включеннями води і повітря; зниження концентрацій зваженої і розчиненої нафти внаслідок осідання, спливання й змішування з чистою водою. Інтенсивність цих процесів залежить від властивостей конкретного виду нафти (щільність, в'язкість, коефіцієнт теплового розширення), наявності у воді колоїдів, зважених і ваблених частинок планктону і т.д., температура повітря і від сонячного освітлення. 
 

    ВОДА  ОЧИЩЕНА (ДФУ), Aqua purificata (Ph Eur), Purified Water (BP; JP; USP), Water (CAS № 7732–18–5); син.: Aqua; hydrogen oxide. 

    H2O Мол. м.18,02

    Вода  очищена— прозора, безбарвна рідина без смаку та запаху.

    Термін  «вода» використовують в основному  для позначення придатної для  споживання рідини з природних джерел, основну частку якої становить водню  оксид. Хімічний склад води, а також  вид та концентрація домішок змінюється залежно від джерела видобування. Воду питну отримують з води природних джерел шляхом очищення за допомогою методів, що містять коагуляцію, осадження й фільтрацію нерозчинних домішок та видалення патогенних мікроорганізмів шляхом аерації, хлорування або кип’ятіння.

    Вода  очищена має такі характеристики: t кип — 100 °С; критичний тиск — 22,1 МПа (218,3 атм); tкрит — 374,2 °С; діелектрична константа D25=78,54; дипольний момент — 1,76 (у бензені при 25 °С) та 1,86 (у діоксані при 25 °С); константа іонізації — 1,008·10–14 (25 °С); tпл — 0 °С; показник заломлення — 1,3330; питома вага — 0,9971 (25 °С); поверхневий натяг — 71,97 мН/м (25 °С); динамічна в’язкість — 0,89 МПа·с. Змішується з усіма полярними розчинниками. У складі ЛП може реагувати з АФІ або наповнювачами, здатними до гідролізу, а також з лужними і лужноземельними металами та їх оксидами (напр. кальцію та магнію оксид), ангідридами солей з утворенням гідратів різного складу, кальцію карбідом. 

    Для потреб фармацевтичної промисловості використовують В.о. та воду для ін’єкцій, які отримують безпосередньо на підприємстві з води питної методами дистиляції, іонного обміну та зворотного осмосу. В.о. є нетоксичною та неподразливою речовиною. 

    Вода  очищена зберігається протягом 3 діб у щільно закритих контейнерах, в умовах, що унеможливлюють розвиток мікроорганізмів. Вода для ін’єкцій зберігається протягом доби у щільно закритих контейнерах в умовах, що унеможливлюють розвиток мікроорганізмів та її забруднення, або протягом зазначеного в нормативній документації терміну в контейнерах зі скла І або ІІ класу, об’єм яких не перевищує 1000 мл.

    Крім  води питної, води очищеної та води для ін’єкцій, розрізняють такі її види:

    Бактеріостатична  вода для ін’єкцій — стерильна  вода для ін’єкцій, яка містить один або декілька антимікробних компонентів.

    Вода  деаерована — очищена вода, яку  піддали кип’ятінню протягом 5 хв з  наступним охолодженням для видалення  розчиненого кисню повітря.

    Жорстка вода — вода, що містить еквівалент кальцію карбонату в межах від 120 мг/л до 180 мг/л.

    М’яка вода — вода, що містить еквівалент кальцію карбонату в межах, що не перевищують 60 мг/л. 
 
 
 

    8.3.Патогенність. Вірулентність. Одиниці виміру  вірулентності. 

    Патогенність  мікроорганізмам - потенційна здатність  мікроба паразитувати в організмі живий і викликаючи інфекційний процес. Це якісна хар-ка мікроба, вона определ її генотипом. Для кожного мікроорган хар-але специфічні його патоген дію. Він проявляється в особливостях локалізації збудника, характером ураження тканин і органів, клинич картиною хвороби. У різних штамів одного і того ж мікроорган патогенність може змінюватися.

    Ступінь або міру патогенності зв вірулентністю - індивід особливість мікроорган, кількісна хар-ка його патогенності. Її можна виміряти. За одиницю вимірювання вірулентності умовно прийняті летальна і інфікуюча дози.

    1. Мінімальна смертельна доза - DLM - найменше кількість живих мікробів  або їх токсинів, що викликає  за певний термін загибель  більшості взятих у досвід  тварин певного виду.

    2. Смертельна доза - DCL - що викликає загибель 100% заражених тварин

    3. Середня летальна доза - LD50 - найменша  доза мікробів або їх токсинів, що вбиває половину тварин  в досвіді. 

    4. Інфікуються доза - ID - кількість  мікробів або їх токсинів, яке  викликає відповідну інфекційну хворобу. Вірулентність може бути знижена, підвищена, повністю втрачена. Її можна підвищити шляхом проведення послідовних посаджений через організм сприйнятливої ​​тварини; дією протеолітичних ферментів (протеази); дією бактеріофага (биологич фактор). Її можна знизити шляхом проведення послідовних посаджений через організм маловоспріімчівих або несприйнятливих тварин; тривале перебування патогенних мікроорганізмів в несприятливих умовах зовнішнього середовища; при тривалому культивуванні мікроорганізмів на поживних середовищах; можна додати до культури мікроорганізму химич в-ва (луг, формалін).

      Фактори патогенності:

    1. Інвазивності - здатність мікроба  долати захисні бар'єри організму,  проникати в органи і тканини,  розмножуватися в них, придушувати захисні засоби організму. Забезпечується за рахунок мікробних ферментів, що сприяють проникненню та поширенню по організму; поверхневої структури бактерій, кіт сприяють їх закріпленню в організмі тварин; поверхневих структур, що володіють антіфолоцітарнимі властивостями.

    2. Токсигенність - здатність мікроба  утворювати токсини, кіт шкідливо  діють на мікроорганізм шляхом  зміни його метаболічних функцій. 
 
 

9.3. Коопераці  Т-, В- лімфоцитів та макрофагів  у процесі імунної відповіді.  Біосинтез антитіл. Динаміка утворення антитіл. Імунологічна пам’ять.

    До  клітинам імунної системи відносять  лімфоцити, макрофаги й інші антиген-представляють  клітини (А-клітини, від англ. Accessory-допоміжний), а також так звану третю  популяцію клітин (тобто клітин, які не мають основних поверхневих маркерів Т-і В - лімфоцитів, А-клітин).

      За функціональними властивостями  всі імунокомпетентні клітини  поділяють на ефекторні і регуляторні.  Взаємодія клітин в імунній  відповіді здійснюється за допомогою  гуморальних медіаторів - цитокінів. Основні клітини імунної системи-Т-і В-лімфоцити.

    Лімфоцити.

      В організмі лімфоцити постійно  циркулює між зонами скупчення  лімфоїдної тканини. Розташування  лімфоцитів у лімфоїдних органах  і їх міграція по кровоносних  і лімфатичних руслу строго  впорядковані і пов'язані з функціями різних субпопуляцій.

      Лімфоцити мають загальну морфологічну  характеристику, однак їхні функції,  поверхневі CD (від claster differenciation) маркери,  індивідуальне (клональне) походження, різні.