Особливості адміністративного сдочинства

 

Як у Концепції адміністративної реформи, так і Концепції судово-правової реформи наголошується на необхідності створення правової бази для запровадження в Україні адміністративної юстиції як форми судового контролю за діяльністю органів державної виконавчої влади. Тобто йдеться про вдосконалення законодавства, на підставі якого вирішуються спори громадам у сфері публічної влади і яке може застосовуватися будь-яким судом, а не лише адміністративним.

 

О. Пасенюк і Р. Корнута  зазначають, що правова позиція, яка  сформувалася у судовій практиці раніше під час розгляду судами за правилами ЦП К 1963 p. справ про поновлення прав чи свобод громадян, закріплених Конституцією та законами України і порушених суб'єктами оскарження під час здійснення ними управлінських функцій, знаходить застосування і в процесі розв'язання спорів за правилами КАС [19, с 58].

 

Адміністративна юстиція  в Україні, як встановлений законом  порядок оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів  владних повноважень у вигляді  адміністративного судочинства, на законодавчому рівні була запроваджена Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про внесення доповнень і змін до Цивільного процесуального кодексу Української PCP» від 25 квітня 1988 р. № 5803-ХІ, згідно з яким цей кодекс було доповнено главою 31-А «Скарги на неправомірні дії службових осіб, що ущемляють права громадян» (статті 248 і-24810). Згодом Законом України «Про внесення змін до ЦПК України» від 5 червня 2003 р. № 917-1V було викладено в новій редакції назву глави 31-А «Скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб», а також статті 2481 і 2482.

 

Аналіз норм глави 31-А ЦПК 1963 року та Закону України «Про звернення  громадян» щодо оскарження у сфері  управлінської діяльності дає змогу  стверджувати, що адміністративний позов, який раніше був скаргою, фактично залишається нею як за своїм призначенням, так і за формою і змістом. Крім того, раніше скарги громадян на рішення, дії чи бездіяльність органів державного управління розглядалися в порядку глави 31-А ЦПК України, а при виникненні спору про право (в класичному розумінні, який виникає з цивільних, сімейних, житлових, трудових, земельних та інших правовідносин), всі вимоги підлягали розгляду в порядку позовного провадження. Тепер як новим ЦПК, так й КАС передбачено, що не можуть розглядатися в одному провадженні позовні вимоги, які належить розглядати за правилами різних судочинства (адміністративного і цивільного), а отже, гарантії судового захисту було суттєво звужено.Так, в юридичній літературі наводиться яскравий приклад, коли в спорі, що виник щодо земельних правовідносин, вимоги до суб'єкта владних повноважень щодо скасування рішення суб'єкта владних повноважень і вимоги до особи про визнання права власності не можуть бути об'єднані в одній позовній заяві. Проте це було можливе на підставі норм ЦПК 1963 p., який встановлював ширші гарантії для захисту прав суб'єктів правовідносин.

 

Також варто зазначити, що будь-яка судова процесуальна діяльність усіх судів загальної юрисдикції (загальних і спеціалізованих) спрямована на реалізацію конституційних гарантій забезпечення захисту прав і свобод громадян, прав і законних інтересів  юридичних осіб та держави та здійснюється відповідно до конституційних засад  судочинства. А отже, незалежно від суду і виду судочинства суб'єкти правовідносин повинні мати рівні конституційні гарантії і можливості захисту своїх прав.

 

Будь-який процес встановлений для реалізації норм матеріального  права, на підставі яких вирішується будь-який спір. А тому «поганий» чи «гарний» процес не може вплинути на кінцевий результат правозастосування, який полягає у винесенні правозастосовного акту саме на підставі норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини і на підставі яких мають діяти державні органи.

 

Зазначимо, що передбачений статтями 105 і 162 КАС перелік способів захисту є категорією матеріально-правовою (матеріального права) і ці способи можуть бути застосовані судом лише за наявності відповідного обов'язку суб'єкта владних повноважень, передбаченого нормами матеріального права. А отже, відсутність у ЦПК та ГПК цих способів захисту не означає позбавлення можливості особи-позивача їх використання, оскільки ці способи захисту випливають із матеріального закону, який регулює спірні правовідносини сторін і обов'язково застосовується судом у разі задоволення позову, адже відсутність у законі обов'язку органу державної влади вчинити певні дії для особи-позивача не може бути підставою для застосування передбачених КАС способів захисту, оскільки згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами і, таким чином, не можуть здійснити якісь дії, які не є для них обов'язковими за законом.З огляду на це адміністративна юстиція, як її уявляють науковці, не може вирішувати справи на користь людини, якщо це суперечить закону. Отже, жодних нових можливостей оскарження незаконних дій влади із запровадженням адміністративного судочинства, на чому наполягають науковці [7, с. 37], із прийняттям КАС для громадян і юридичних осіб не виникло.Деякі вчені-адміністративісти визнають, що положення ЦПК 1963 р. було побудовано на засадах, дещо наближених до адміністративного судочинства, - необхідність встановлення об'єктивної істини, ініціативність суду в збиранні, дослідженні доказів та у контролі за реалізацією сторонами своїх прав щодо предмета позову[16, с. 67]. О. Пасенюк зазначає, що в КАС закріплено принцип офіційності, який пов'язаний з активною роллю суду, який зобов'язаний сприяти особі у використанні нею своїх процесуальних прав [12, с. 247].

 

З'ясуванню в адміністративному судовому процесі підлягає характер конкретних правовідносин особи з органом управління; факт наявності у позивача суб'єктивного публічного права та дію в часі нормативно-правового акту, яким це право встановлено, а також факт порушення цього права; чи зумовлений адміністративний спір порушенням суб'єктивного права владною (управлінською) дією, чи є він наслідком невиконання державним органом своїх обов'язків тощо.

 

Стаття 71 КАС, хоч і звільняє позивача від обов'язку доводити протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі), але не звільняє позивача від обов'язку обґрунтовувати наявність у нього права, за захистом якого він звернувся до адміністративного суду та факту його порушення. До того ж обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, рішень чи бездіяльності - це обов'язкова умова принципу змагальності, де кожен зобов'язаний обґрунтувати свою позицію. При цьому принцип змагальності є конституційною засадою будь-якого судочинства, а не лише адміністративного.

 

Не ставлячи під сумнів необхідність певного специфічного порядку розгляду таких справ, найбільш наближеного до цивільного процесу, але з деякими особливостями, зокрема щодо дії принципу змагальності та меж судового розгляду, відсутністю зустрічного позову і заочного рішення, мирової угоди, зауважимо, що, на нашу думку, раніше передбачений ЦПК 1963 р. порядок розгляду і вирішення адміністративно-правових спорів передбачав доступність правосуддя, справедливу судову процедуру, ефективність судового захисту, право громадянина бути завжди вислуханим і обов'язок суду перевірити надані сторонами пояснення, а також правомірність рішення, дії чи бездіяльності відповідача щодо позивача.Як і раніше, оскаржуючи до суду правовий акт, громадянин чи організація заявляє про свою незгоду з діями (рішенням чи бездіяльністю) відповідного органу чи посадової особи і вимагає визнання їх незаконними.

 

Таким чином, «позитивні»  зміни, на яких наголошують більшість  науковців, полягають лише в утворенні  системи адміністративних судів і прийнятті КАС. Водночас матеріальний закон, на підставі якого діють державні органи і який підлягає застосуванню судами при вирішенні публічно-правових спорів, залишився незмінним. Способи захисту (шляхи поновлення) порушених прав громадян у сфері публічної влади також не змінилися: як раніше, так і зараз рішення (дії чи бездіяльність) суб'єкта владних повноважень суд визнає протиправними (незаконними) та застосовує спосіб захисту (зобов'язує усунути порушення, поклавши обов'язок вчинити передбачені законом дії для позивача).Отже, створення адміністративних судів та прийняття КАС потребує науково обгрунтованого осмислення з урахуванням необхідності оптимізації системи судів загальної юрисдикції і усунення негативних тенденцій у здійсненні судово-правової реформи.Враховуючи вищезазначене ми приєднуємося до думки Голови Верховного Суду України В. Онопенко, який виступає за спеціалізацію, але для поліпшення розгляду окремих категорій спорів, а не заради самої лише спеціалізації.Сподіваємося, що незабаром мають відбутися зміни в адміністративному судочинстві, адже, як відомо, українська делегація, до складу якої увійшли представники Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України, в рамках консультаційної програми Федерального уряду Німеччини відвідали з робочим візитом м. Фішбахау, де вивчали питання, пов'язані з реформуванням українського адміністративного процесуального права, де опрацювали текст нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України [5, c. 44].

 

судочинство юстиція законодавство  юрисдикція

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Авер 'янов В., Лук 'янецьД. Кодекс адміністративного судочинства України: необхідність і шляхи усунення концептуально-понятійних вад // Право України. - 2006. - № 3. - С. 11.

 

2 Адміністративна Юстиція: Європейський досвід і пропозиції для України / автори-упорядники І.Б. Коліушко, Р.О. Куйбіда. -К. : Факт, 2003. - 536 с.

 

3. Алиэскеров М.А. Виды  гражданского судопроизводства  и исполнительное производство // Государство и право. 2007- № 4. - С. 28.

 

4. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2003 р. (за даними судової статистики); Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2004 р. (за даними судової статистики); Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2005 р. (за даними судової статистики); Стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2006 р. (за даними судової статистики); Стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2007 р.; Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у І півріччі 2008 р. (за даними судової статистики) [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховного Суду України. - Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua.

 

5. Анпілогов О.В. Захист  прав та свобод громадянина  прокурором в адміністративному судочинстві: монографія / Анпілогов О.В. - К. : Видавничий Дім «ІН Юре», 2008. - 168 с.

 

6. 1 Бідей О. Проблеми  популяризації адміністративної юстиції як головного інструмента захисту прав і свобод особистості // Право України. - 2008. - № 5. -С, 37.

 

7. Бідей О. Цит. праця. - С. 37.

 

8. Кворума не хватило  // Юридическая практика. -- 2009. - №  16 (591), 21 апреля 2009 года.

 

9. Коліушко І. Адміністративні суди : для захисту прав людини чи інтересів держави? / І. Коліушко Р. Куйбіда // Право України. - 2007. - №3. С. 3-8.

 

10. Коліушко І., Куйбіда  Р, Адміністративні суди: для захисту прав людини чи інтересів держави? // Право України. - 2007. - № 3. -- С. 6;

 

11. Колиушко И. Реформирование  судов «заговорили»: О текущей  ситуации и перспективах реформирования  системы правосудия // Юридическая  практика. -2009. - 28 апреля.

 

12. Колпаков В. К. Адміністративни відповідальність: навч. посіб./ Колпаков В.К. : Юрінуом Інтер, 2008. - 256 с. - Бібліогр.: с. 247 - 254.

 

13. Константин О. Суб'єктивні  публічні права як об'єкт забезпечення  адміністративним судочинством // Право України. - 2006. - № 8. -С. 96.

 

14. Куйбіда Р. Межі адміністративної юрисдикції: спірні питання // Юридичний вісник України. - 2007. - № 25.

 

15. Лист Голови Верховного  Суду України В .Т. Маляренка Президенту України Ющенку В.А. // Вісник Верховного Суду України. - 2006. -№ 6 (70). - С. 7.

 

16. Николаева Л.А. Административная  юстиция и административное судопроизводство : зарубежный опыт и росийские традициии : Сборник / Л.А. Николаева, Л.К. Соловьёва. -СПб : Издательство Р. Асланова «Юридический ценрт Пресс», 2004. - 332.

 

17. . Основи адміністративного  судочинства та адміністративного  права / Навч. посібник / За заг. редакцією Куйбіди P.O., Шишкіна В.І. - К., 2006. - С. 18-19.

 

18. Основи адміністративного судочинства та адміністративного права / Навч. посібник. ~- С. 16.

 

19. Пасенюк О., Корнута Р.  До питання природи суб'єктивного  публічного права // Право України. - 2008. - № 8. - С. 58.

 

20. Пасенюк О. Спроектоване  нове юрисдикційне протистояння // Судовий випуск. Юридична практика. - 2008. - 28 жовтня.

 

21. Про Апеляційний суд  Украіни, Касаційний суд України  та Вищій адміністративний суд України : Указ Президента України. - 2002. - №40. - ст.. 1856

 

22. Про концептуальні засади  подальшого здійснення судової  реформи в Україні: Доповідь  голови Ради суддів України  .П. Пилипчука під час другої  частини VIII позачергового з'їзду  суддів України 7 грудня 2007 року // Вісник Верховного Суду України. - 2007. - № 12 (88). - С. 9-14.

 

23. Про стан здійснення  судочинства адміністративними судами: Постанова спільного засідання Президії Верховного Суду України та президії Ради суддів України від 3 квітня 2009 року №. 7 // Вісник Верховного Суду України. - 2009. - № 4 (104). - С. 15-23.

 

24. Самсін І. Побудова  української моделі адміністративного судочинства: теоретике)- практичні проблеми // Право України. - 2006. - № 10. - С. 7.