Основные средства

Амортизація основних засобів  та нематеріальних активів

Просте і розширене  відтворення основних виробничих фондів відбувається у безперервному процесі  здійснення взаємозв'язаних різних його форм — ремонту, модернізації та заміни/ окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції  і розширення діючих цехів, виробництв і підприємств в цілому, а також  спорудження нових аналогічних  виробничих об'єктів. При цьому необхідною передумовою нормального перебігу

У сільському господарстві робоча та продуктивна худоба, довгорічні насадження виокремлюються у самостійні види основних фондів, в інших галузях  виробничої сфери відносяться до виду відтворювальних процесів слугують постійні облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизація основних фондів.

Спрацювання і старіння. Основні фонди протягом свого  тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння.

Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних виробничих фондів розуміють явище втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до поступового зменшення їх реальної вартості — економічного спрацювання. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їх надійність та довговічність, рівень екстенсивного і інтенсивного використання, особливості технологічних процесів, якість технічного догляду і ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників та інші організаційно-технічні фактори.

Фізичне спрацювання  будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини одну його частину  періодично усувають шляхом проведення ремонтів, а другу таким чином  усунути неможливо. З часом воно поступово накопичується і зумовлює такий технічний стан того або  іншого засобу праці, коли подальше використання його у виробництві стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного  спрацювання, яке вимагає заміни такого знаряддя праці новим екземпляром  аналогічного призначення. У зв'язку з цим виокремлюють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.

Ступінь фізичного  спрацювання окремої одиниці  засобів праці можна визначити  двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації (шляхом зіставлення  фактичної і нормативної величин  з урахуванням ліквідаційної  вартості);

2) за даними обстеження  технічного стану відносної величини  економічного спрацювання, тобто  відношення їх вартості, перенесеної  на вартість виготовлюваної продукції,  до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів — це процес знецінення діючих засобів праці  до настання повного фізичного спрацювання  під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується втрачанням засобами праці своєї споживної  вартості внаслідок удосконалення  застосовуваних та створення нових  засобів виробництва, впровадження принципово нової технології, старіння вироблюваної продукції. Старіння властиве перш за все знаряддям праці та транспортним засобам, зв'язане з  реальними економічними збитками для  підприємств, що експлуатують застарілу  техніку.

Ступінь техніко-економічного старіння того чи іншого засобу праці  можна визначити за допомогою  коефіцієнта (відносного показника) Ктес розраховуваного за формулою

де b0, В1 — повна  вартість (ціна) застосовуваного і  нового засобу праці; По, П1 — відповідно продуктивність тих же засобів праці  або витрати на їх експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10, 15 або 20 років.

Фізичне спрацювання  та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути  частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між  окремими видами спрацювання і старіння засобів праці та формами їх відшкодування  існує певний взаємозв'язок

Амортизація. Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів  праці у натурі є їх відшкодування  у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію. Амортизація  основних фондів — це процес перенесення  авансової раніше вартості усіх видів  засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного  відшкодування.

Для відшкодування  вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство справляє амортизаційні відрахунки, тобто  певних сум грошей відповідно до розмірів фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають  до собівартості продукції, реалізують при продажу товарів, а потім  накопичують у спеціальному амортизаційному  фонді, що слугує відновленню основних фондів.

Амортизаційні відрахування справляють за певними нормами, які  характеризують щорічний розмір відрахувань  у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюютіь  централізовано за формулою

де Ф — балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л — ліквідаційна вартість основних фондів; Ап — амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

Рис. Види фізичного  спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми  їх усунення.

При встановленні норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів  праці, необхідності забезпечення повного  відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їх старіння.

При цьому найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох впливаючих факторів, зокрема загальної  фізичної довговічності і економічності  капітального ремонту засобів праці, умов їх експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення, доцільності застосування методу прискореної амортизації  тощо.

В міру розвитку техніки, удосконалення технології і організації  виробництва змінюються тривалість та характер використання окремих видів  основних фондів, виникає об'єктивна  необхідність скорочення нормативних  строків їх функціонування. У зв'язку з цим норми амортизаційних відрахувань  періодично переглядають, уточнюють. Можливі  розробка і запровадження нових  норм амортизаційних відрахувань або  ж лише коефіцієнтів зміни (збільшення, зменшення) діючих норм.

Забезпечення нормального  відтворення основних фондів вимагає  правильного нарахування амортизації  за встановленими нормами. Щорічну  суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють шляхом множення середньорічної вартості їх на відповідні норми амортизації  і поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів яасобів праці. Середньорічна вартість кожного  виду основних фондів визначається шляхом додавання до вартості на початок  розрахункового року різниці між  середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне  введення (вибуття) визначають за результатом  перемноження абсолютного його розміру  і коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть введені в дію і вибудуть, тобто відношення кількості місяців  експлуатації до числа 12.

В промисловості  та інших галузях народного господарства існує певний порядок нарахування  амортизації, якого слід дотримуватись  на всіх підприємствах. Амортизації  підлягають усі основні виробничі фонди, за винятком законсервованих елементів засобів праці. Амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів повинні справлятись впродовж часу, достатнього для відшкодування повної їх вартості (з урахуванням ліквідаційної вартості). З огляду на це існуючу на підприємствах практику нарахування амортизації протягом фактичного строку експлуатації основних фондів треба вважати економічно не виправданою.

Основні фонди, що знаходяться  на підприємствах, піддаються не тільки фізичному, але і моральному зносу. Моральний знос має дві форми. Перша форма морального зносу  полягає в тому, що з впровадженням  нових машин, з вдосконалюванням техніки, технології, організації виробництва  і праці вартість виготовлення, наприклад, машин і устаткування при збереженні їхніх конструктивних властивостей і експлуатаційних показників неухильно  знижується. Те ж відноситься і  до будинків, вартість яких у результаті індустріалізації будівництва знижується. Отже, ця форма морального зносу  виражає зменшення вартості машин  чи устаткування внаслідок здешевлення  їхнього відтворення. У відповідності  зі зниженням вартості виробництва  машин, устаткування й інших елементів  основних фондів переглядаються відповідно і ціни на них.

Друга форма морального зносу має місце в тому випадку, коли змінюються конструкція й експлуатаційні показники нових машин. Їхнє застосування дозволяє збільшити обсяг виробництва, підвищити продуктивність праці, зменшити витрати експлуатаційних матеріалів (пальне, електроенергія, мастильні  матеріали і т.д.), а в деяких випадках і основних матеріалів, знизити  витрати на виробництво одиниці  продукції і забезпечити більш  високу якість обробки. Таким чином, друга форма морального зносу  має місце тоді, коли машина технічно застаріла і заміняється досконалішою. У цьому випадку суспільство, застосовуючи застарілу техніку, затрачає більше робочого часу на виробництво  тієї ж кількості продукції.

Вирішити проблему морального зносу можна за допомогою  здійснення ряду господарсько-організаційних заходів. Насамперед машини і механізми  повинні використовуватися з  максимальним завантаженням, щоб прискорити віддачу їхнього корисного ефекту до настання моменту застаріння. От чому так важливо скорочувати  терміни будівництва нових об'єктів  і терміни експлуатації машин  і устаткування, домагатися, щоб  випущені машини не затримувалися на складах.

Серед найважливіших  та найактивніших проблем структури  перебудови економіки України одним  з нерозроблених питань є механізм амортизації та його місце серед  інших фінансових джерел відтворення.

Відповідно до положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" під амортизацією розуміють систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних  активів протягом строку їх корисного  використання (експлуатації).

У зв'язку з цим  слід визначити поняття: "вартість, яка амортизується" і термін "корисної використання (експлуатації)".

Термін корисного  використання (експлуатації) – це очікуваний період часу, протягом якого 03 використовуватимуться  підприємством або з їх використанням  буде вироблено очікуваний обсяг  продукції. Тобто термін експлуатації може визначатися як кількістю років, так і кількістю одиниць продукції. Згідно з П(С)БО 7 термін корисної експлуатації встановлюється підприємством самостійно з урахуванням таких чинників:

очікуване використання об'єкта з урахуванням його потужності або продуктивності;

передбачуваний фізичний і моральний знос;

правові обмеження  щодо термінів використання.

Усі ці критерії досить суб'єктивні, отже, оспорити встановлені  підприємством терміни експлуатації неможливо.

П(С)БО 7 «Основні засоби», передбачає використання шести методів  амортизації. До них належать:

метод прямолінійного списання;

метод зменшення  залишкової вартості;

метод прискореного зменшення залишкової вартості;

кумулятивний метод;

виробничий метод;

метод, передбачений податковим законодавством.

Не будемо зупинятися на механізмі розрахунку амортизаційних відрахувань за кожним конкретним методом , а відзначимо лише особливості  застосування кожного з них.

Відмінність застосовуваних методів амортизації полягає  в різному рівні нараховуваних  амортизаційних відрахувань, а також  у способі їх розподілу. Залежно  від виду основних засобів, умов експлуатації, моральної зношуваності підприємством  на власний розсуд застосовується найбільш економічно доцільний метод амортизації. Наприклад, метод прямолінійного списання характерний рівномірним розподілом вартості основних засобів протягом усього періоду експлуатації. Цей  метод найдоцільніше застосовувати  для пасивної частини основних засобів, таких, як будівлі, споруди, меблі тощо.