Організація фінансів, кредитна і податкова системи в сфері аграрного бізнесу

всебічне стимулювання інвестиційної діяльності і прибутковості організацій;

важливість застосування більш простого порядку стягування податку;

потреба в скороченні простроченої заборгованості по внесках до централізованого грошового фонду держави.

В цілях кращого виконання податковою системою своїх функцій в аграрному секторі необхідно, щоб в аграрній політиці постійно розв'язувалися питання:

про кратність каналів системи платежів до бюджету,

необхідні зміни по окремих податках,

підвищення ролі платні за землю і майно,

бухгалтерський облік сільськогосподарських угідь,

про санкції за податкові порушення і ін.

Все це необхідно для надання сприятливих податкових умов товаровиробникам, що є найважливішим чинником справжньої економічної стабілізації. Якщо держава постійна буде підтримувати порядок в податковій системі, буде невигідно приховувати прибутки.

Нова податкова система в сільському господарстві почала створюватися одночасно з розбудовою самостійної держави, на основі відпрацьованих в багатьох країнах світу принципах.

Принципами податкової системи в АПК є:

Обов'язковість сплати податків - передбачає встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства

Принцип рівності - забезпечується однаковим підходом до суб'єктів господарювання щодо визначення зобов'язань зі сплати податків

Соціальна справедливість - означає організацію соціальної підтримки, запровадження економічно обгрунтованого оподаткування

Принцип стабільності - незмінність податкових ставок, податкових пільг протягом бюджетного року

Принцип наукової обгрунтованості - передбачає встановлення податків на підставі реальних показників стану та фінансових можливостей національної економіки. При цьому враховується необхідність досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами

Принцип рівномірності сплати - встановлення термінів сплати

Принцип компетентності - встановлення і скасування загальнодержавних податків і пільг лише ВР України

Принцип єдиного підходу - одинаків підхід до розробки різних законів

Принцип доступності - відкритість норм податкового законодавства для платників податків.

Положення податкової системи в АПК України закріплені законодавчо (ЗУ "Про внесення змін і доповнень до З УРСР "Про систему оподаткування" від 2 лютого 1994 року).

Основними способами податкової дії на сільськогосподарських суб'єктів є пільги по податках. В сільському господарстві практично по всіх видах податків аграрним товаровиробникам надаються пільги - найчастіше, це повне або часткове звільнення від податку.

Податкові пільги в аграрній економіці мають широкий спектр впливу. Так, податкові пільги регулюють об'єми капіталовкладень, розвиток науково-технічного прогресу, прискорення практичної реалізації технологічних новацій, соціальну забезпеченість сільського населення. Це особливо важливо, оскільки перераховані напрями вимагають крупних додаткових капітальних вкладень з великими термінами окупності. В практиці господарювання доцільно поєднувати різні підходи для встановлення податкових пільг товаровиробникам, що знижують собівартість і ціни на продукти харчування, розвиваючим соціальну і виробничу інфраструктуру, розширювати дію податкових інструментів на інвестиційну діяльність. Зниження податкообкладеної бази на величину засобів, що вкладаються в модернізацію виробництва, поліпшення земель, може стати серйозним стимулом збільшення інвестицій.

У ряді країн з розвиненою ринковою економікою (наприклад, в США) дані підходи реалізуються через надання прав фермерським господарствам інвестувати в пріоритетні напрями виробничого розвитку до 25% прибутків без сплати податку на вкладений капітал. В країнах ЄС використовується практика компенсації з національних бюджетів частини податкових платежів на приріст інвестицій в державні аграрні програми. Крім того, діє практика прискореної амортизації, коли до 50% вартості набутої техніки може бути списано на витрати в рік покупки і в два подальших роки, що зменшує суму прибутку, а отже, і величину податку. Така податкова політика дає можливість сільськогосподарським виробникам залежно від конкретних умов і видів діяльності формувати податкообкладену базу залежно від перекладу інвестицій в поточні витрати, капіталізації поточних витрат, тимчасового перерозподілу витрат і прибутків.

Основними джерелами доходів бюджету в АПК є:

Прибутковий податок з громадян

Податок на прибуток підприємств - 30%, в АПК ставка зменшена.

Податок на додану вартість (ПДВ) відноситься до непрямих податків. Це один з найзначніших грошових потоків до бюджету. Разом з тим він збільшує ціну товару, а тому виступає чинником посилення інфляції. Величина ставки ПДВ на сільськогосподарську продукцію в різних країнах коливається від 6 до 10%. Вчені виказують думку, що для української аграрної економіки ставка ПДВ 20% велика і пропонують її понизити на період проведення реформ з тим, щоб дозволити галузі знайти додаткові засоби для розвитку.

ПДВ сплачують споживачі продукції. Тому він є дещо завуальованим: складається враження, що платниками податків є аграрні підприємства, хоча насправді вони виступають лише збирачами податку. Таке враження ще складається тому, що ПДВ побудований таким чином, що підприємства сплачують до бюджету різницю між ПДВ, який надійшов до господарства у складі реалізованої продукції (робіт, послуг), і ПДВ, сплаченим за придбані виробничі ресурси. Таким чином виявляється чистий результат який є тотожним тому, коли б обчислена додана вартість оподатковувалася самостійно.

Акцизи сплачують тільки ті організації, які проводять підакцизні товари (винно-горілчані вироби, спирт, спиртні соки, тютюнові вироби і др.), підакцизні товари з давальницької сировини.

Один з важливих податків в українській економіці - це земельний податок. Річ у тому, що Україна має в своєму розпорядженні величезні земельні фонди, які складають 41,817 млн. га.

Результатом здійснення економічних перетворень стала поява множини землевласників: десятки мільйонів сільських і міських жителів. Вони можуть продавати, дарувати, здавати в заставу і проводити інші операції із земельними ділянками. Тому проблема управління земельними ресурсами України сьогодні особливо гостра і актуальна, від правильного її розв'язання залежить добробут всього населення.

1.Маркетинг у прогнозуванні ринкового середовища.

Причинні дослідження — це спроба ідентифікувати чинники, що лежать в основі ринкової поведінки, оцінити їх взаємозв'язки і взаємодію (наприклад, встановлення взаємозв'язку попиту від ціни, або якою мірою рекламні кампанії можуть впливати на збут агропідприємства).

Стадії маркетингового дослідження

У процесі маркетингового дослідження може бути виявлено п'ять логічних кроків, або стадій, причому незалежно від характеру ринку (споживчий, агропромислової продукції, послуг тощо).

Стадія 1 – Попереднє дослідження проблеми

Стадія 2 – Програма проведення дослідження

Стадія 3 – Збір даних

Стадія 4 – Аналіз та оцінка даних

Стадія 5 – Підготовка та подання звіту про дослідження.

Дослідження кон'юнктури ринку в системі маркетингу є найбільш поширеним серед усіх інших досліджень, які практикують підприємства агропромислової сфери. Стан кон'юнктури товарного ринку значною мірою є віддзеркаленням макро- і мікросередовища маркетингу. У зв'язку з цим дослідження кон'юнктури ринку обумовлюють успішність підприємницької діяльності, сприяють забезпеченню бажаної частки ринку, а отже, і прибутків.

Особливої уваги питання дослідження і прогнозування кон'юнктури ринку надається в умовах динамічного, швидкоплинного навколишнього середовища.

Дослідження кон'юнктури може здійснюватися як в цілому по Україні, так і в регіональному аспекті, щоб виявити специфіку попиту і прогнозування відповідного продукту на конкретній території.

Дослідження ринку, на якому працює підприємство, завершується розробкою прогнозу ринку. Прогноз основна мета всього процесу дослідження ринку. Водночас прогноз кон'юнктури ринку — це основа для розробки підприємством програми маркетингу для відповідного продукту.

Методика дослідження кон'юнктури товарного ринку — це послідовність дій і сукупність конкретних способів дослідження, які дають можливість проаналізувати стан, що склався на ринку, та розробляти прогноз кон'юнктури на перспективу.

Обов'язковим під час дослідження кон'юнктури товарного ринку є використання таких принципів:

      врахування загальних взаємозв'язків явищ економічно­го життя суспільства.

      недоцільно механічне перенесення тенденцій одних то­варних ринків на інші або стан кон'юнктури споживчого ри­нку на кон'юнктуру ринків окремих товарних груп;

      необхідність постійного і безперервного стеження за кон'юнктурою товарного ринку. Особливо це важливо в умовах посиленої конкурентної боротьби. Перерви у дослідженні кон'юнктури товарного ринку можуть негативно впливати на збутову діяльність підприємства, його прибуток тощо;

      дослідження кон'юнктури товарного ринку необхідно здійснювати в певній послідовності, з визначенням наступних етапів:

Попередній:

      збір та нагромадження інформації;

      аналіз стану кон’юнктури товарного ринку;

      прогнозування кон’юнктури товарного ринку.

На попередньому етапі дослідження вивчається об'єкт ку­півлі-продажу, тобто товар, а також суб'єкт попиту на товар, тобто покупець. Враховуються якісні характеристики това­ру, його споживчі властивості, запити яких сегментів ринку забезпечує товар. На основі наукових і довідкових інформа­ційних джерел виявляються основні риси і особливості рин­ку товару, який досліджується.

На етапі збору і нагромадження інформації визначають­ся: джерела інформації, показники, факти, які характери­зують ситуацію на товарному ринку. Джерелами інформації можуть бути дані статистичного обліку, оперативного обліку, матеріали, опитувань, бухгалтерського обліку. Слід також визначити перелік показників, необхідних для аналізу стану кон'юнктури товарного ринку (вартісні, натуральні), а також протяжність рядів динаміки, за який доцільно збирати інфор­мацію і розраховувати показники. Важливо пам'ятати, що обсяг, повнота, точність та інші вимоги, які висуваються щодо інформації, повинні бути адекватними тим рішенням, які передбачається прийняти за результатами дослідження. Чим відповідальніші прийматимуться рішення, тим достові­рнішою повинна бути інформація.

На етапі аналізу стану товарного ринку розв'язуються такі завдання:

1. виявити тенденцію динаміки показників, які характе­ризують кон'юнктуру, тобто тенденцію виробництва і попиту на товар (реалізованого, незадоволеного, відкладеного, імпу­льсивного);
2. визначити споживання товару (обсяг, структуру, рі­вень, досягнутий рівень норми споживання);
3. виявити стан цін (індекс цін, зміни цін на товари);
4. виявити причини змін, що відбуваються на товарному ринку, тобто визначити чинники, під впливом яких склада­ється кон'юнктура товарного ринку і за рахунок яких мають місце актуальні тенденції розвитку пропозиції, попиту і ціни.

На заключному етапі аналізу стану товарного ринку можливо визначити і дати оцінку кон'юнктури ринку за критеріями:

o                                збалансованість товарної пропозиції і попиту;

o                                виконання завдань щодо фінансово-господарської дія­льності підприємства.

Завершується процес дослідження кон'юнктури товарного ринку розробкою його прогнозу. Тобто бачення перспектив розвитку досліджуваного ринку.

2.    Адаптація с.-г. підприємств до ринку

Підприємства аграрної сфери, як люди чи нація, набувають досвіду протягом свого розвитку, що акумулюється в колективній підсвідомості. Це визначає організаційну поведінку людей шляхом настанов, приписів, заборон, закодованих послань. До організаційної культури підприємства аграрної сфери належать також стиль та процедури управління, концепції технологічного і соціального розвитку.

Процес зовнішньої адаптації ("виживання") підприємств аграрної сфери пов'язаний з пошуком свого місця на ринку і його пристосуванням до постійно мінливого зовнішнього оточення. Зовнішнє оточення в управлінні підприємством розглядається як сукупність двох відносно самостійних підсистем:

      макросередовище, яке створює загальні умови існування підприємства і на яке воно не може впливати;

      мікросередовище, з яким підприємство постійно стикається і на яке воно може впливати.

До процесів зовнішньої адаптації відносяться:

      визначення місії і стратегії сільськогосподарського підприємства;

      встановлення цілей;

      вибір методів досягнення цілі;

      контроль за ходом виконання встановленої мети та її коригування.

Правильне розуміння місії підприємства аграрної сфери і його головних задач допомагає співробітникам сформувати розуміння свого внеску у виконання цієї місії, а також вибрати способи її перетворення в життя. Від старого і звичного необхідно відмовлятись, а нове завжди пов'язане з ризиком. Але такі проблеми вирішуються легше, якщо в перетвореннях всі працівники стають співробітниками. Мова при цьому йде не про індивідуальні проблеми, а про головну задачу, місію підприємства аграрної сфери.

Засоби, за допомогою яких співробітники сільськогосподарського підприємства пов'язані із зовнішнім середовищем, значною мірою визнають характер взаємостосунків всередині нього, вироблені правила, припущення і норми. Варіанти зовнішньої адаптації не записуються в довідниках і, формально, стороння оцінка подій не може вплинути на її характер. Зазначене нагадує стрілку компаса, в якому невідомі сили, запрограмовані в кожному з нас, вказують, який напрямок треба обрати і які завдання необхідно вирішувати насамперед. На шляху досягнення основної стратегічної мети працівники підприємства зустрічаються з вирішенням конкретних специфічних завдань підбору й аналізу наявної інформації, визначення кінцевої мети, оцінки і відбору альтернативних рішень, врахування особливостей перехідного періоду, контролю і коригування планів. При цьому співробітники повинні вміти: розрізняти зовнішнє оточення прямої та непрямої дії; розробляти шляхи і способи оцінки результатів діяльності; знаходити пояснення успіхів і невдач у досягненні мети.