Організація фінансів, кредитна і податкова системи в сфері аграрного бізнесу

План

Організація фінансів, кредитна і податкова системи в сфері аграрного бізнесу.

1.Формування фінансів підприємства.

2.Кредитування підприємств

3.Оподаткуваня в аграрному секторі

Прогнозування ринкового середовища та вибору підприємницької діяльності.

1.Маркетинг у прогнозуванні ринкового середовища.

      2.Адаптація с.-г. підприємств до ринку

     3.Розвиток внутрішньогосподарського економічного механізму підприємства відповідно до ринковиз умов.

Економічна ефективніст виробництва в підпрмємниціких структурах.

1.Суть економічної ефективності виробництва

2. Методика визначення економічної ефективності діяльності підприємницьких структур.

3.Фактори підвищення ефективності підпрємницької діяльності

1.Формування фінансів підприємства.

Фінанси підприємств є важливою ланкою здійснення господарської діяльності та сфери державного регулювання усієї фінансової системи держави. Фінансові ресурси підприємств формуються в результаті фінансово-господарської діяльності. Ефективність діяльності підприємства і його фінансові результати залежать від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності незалежно від форми власності й організаційно-правової форми господарювання.

Фінанси є кровоносною системою підприємницької діяльності. Рух грошей, його швидкість і масштаби визначають працездатність фінансової системи. З руху грошей починається і ним завершується кругообіг коштів підприємства, оборот всього капіталу.

Якщо б підприємницька діяльність складалася лише з операцій з готівковими коштами, то рух капіталу легко виявлявся. Проте готівкові кошти — це лише одна з форм капіталу. Іншими формами капіталу є товарна і виробнича. Операції з ними в кінцевому результаті зведуться до грошового обміну, але в кожний даний момент це не є очевидним. Тому процес руху капіталу затушовується, аналіз і оцінка фінансів підприємства ускладнюються.

Грошовий характер головною ознакою фінансової сфери, проте фінанси - це не самі гроші, а грошові відносини, за допомогою яких відбувається розподіл і перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), валового національного продукту (ВНП). У результаті формуються грошові доходи і відбувається їх нагромадження на підприємствах і в державі. Ці доходи використовуються на розширене відтворення, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

У структурі фінансових відносин фінанси підприємства займають визначне місце, оскільки обслуговують основну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні блага. До складу фінансів підприємства можна віднести такі групи грошових відносин:

      з іншими господарюючими суб'єктами - сплата й одержання штрафів при порушенні договірних зобов'язань, внесення пайових внесків і їх частка в розподілі прибутку, вкладення коштів у цінні папери, одержання дивідендів, розрахунки зі споживачами, постачальниками, суб'єктами ринкової інфраструктури України і зарубіжжя;

      всередині підприємства (між робітниками і підрозділами) — пов'язані з формуванням і використанням на підприємстві цільових фондів коштів (статутного фонду) та ін.;

      з вищими управлінськими структурами підприємств;

      з фінансово-кредитною системою держави — з бюджетами різних рівнів, банками, страховими організаціями, інвестиційними фондами та компаніями, з фондовим ринком.

Фінанси підприємств виконують дві функції:

      розподільчу — за допомогою фінансового механізму відбувається формування фондів суб'єкта;

      контрольну — дозволяє дізнатися, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у фонди і як використовуються на підставі фінансової і бухгалтерської інформації.

За економічною сутністю фінанси підприємств — це грошові відносини з формування і використання грошових витрат, прибутків і фондів підприємств. Матеріальним носієм фінансових відносин є фінансові ресурси, які знаходяться в розпорядженні підприємств і призначені для задоволення його виробничих та соціальних потреб.

У господарюючого суб'єкта створюються такі грошові фонди:

      статутний фонд (капітал) - основне початкове джерело власних коштів (власний і оборотний капітал);

      додатковий капітал, створений за рахунок приросту вартості майна (переоцінка основних фондів, перевищення вартості акцій над номіналом, добродійна або безвідплатна передача коштів суб'єкта);

      резервний (страховий) фонд (капітал) — фонд суб'єктів, що формується згідно із законодавством України. Використовується для виплати дивідендів за привілейованими акціями або збитків поточної діяльності (чи ліквідації) підприємства;

      інвестиційний фонд (або фонд розвитку виробництва (ФРВ) — включає амортизаційні відрахування і кошти на розвиток виробництва та ін.;

      фонд споживання - кошти, спрямовані на соціальні потреби, заохочення, утримання невиробничої сфери, компенсації, одноразові виплати, допомоги й т. ін.;

      фонд оплати праці — кошти, спрямовані на виплату основної і додаткової заробітної плати, матеріального заохочення робітників суб'єкта;

      фонд платежів у бюджет — призначений для резервування коштів, необхідних для виплати податків і обов'язкових платежів у бюджет відповідно до законодавства України;

      валютний фонд — формується на підприємствах, які здійснюють реалізацію продукції на експорт і мають валютний виторг.

Фінанси підприємств — це фінансові відносини, що виникають у процесі формування основного й оборотного капіталу, фондів грошових коштів, їх розподілу і використання. Фінанси підприємств — складова частина фінансової системи.

Фінанси — грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності — в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів

Фінансові ресурси підприємства — це грошові прибутки та надходження, які знаходяться в його розпорядженні. Вони призначені для виконання підприємством фінансових зобов'язань перед усіма суб'єктами господарювання (бюджетом, банками, страховими та іншими організаціями), з якими воно має взаємовідносини. Фінансові ресурси необхідні для виготовлення продукції, розширення і відновлення виробництва, економічного стимулювання робітників тощо, тобто для здійснення необхідного руху коштів у виробничій діяльності підприємства. Джерелами формування фінансових ресурсів є власні кошти підприємства і кошти, залучені з різних джерел.

2.Кредитування підприємств.

Сутність кредитних відносин полягає в системі економічних відносин між суб’єктами ринку щодо надання позики у грошовій або товарній формах на умовах, передбачених договором, який визначив би умови отримання та повернення кредиту, форму повернення, розмір відсоткової ставки, графік сплати, права та обов’язки. Кредитні відносини аграрного сектора характеризують якісно новий рівень розвитку економіки, коли виробничому процесу передує кредит, кредитна операція, яка дає змогу завчасно визначати обсяги виробництва та умови реалізації продукції на певному ринку .

Кредитування аграрних підприємств базується на тих принципах, що й кредитування підприємств інших секторів економіки, але має суттєві особливості, які визначаються залежністю відтворювального процесу в галузі від природних умов. А це обумовлює, по-перше, чітку періодизацію процесу виробництва та унеможливлює перерви в ньому, що викликає потребу в забезпеченні надання кредитів дія товаровиробників галузі в чітко визначений час і в повному обсязі; по-друге, уповільнений оборот капіталу потребує збільшення термінів залучення кредитних ресурсів та зниження плати за кредит; по-третє, нееквівалентність обміну та низький рівень прибутковості сільськогосподарського виробництва потребують зниження плати за кредит; по-четверте, низький рівень технічної оснащеності виробництва при високому рівні зносу техніки та використанні застарілої технології вимагає значного обсягу кредитного забезпечення інвестиційного характеру; по-п’яте, підвищений рівень ризикованості галузі потребує застосування адекватного рівня страхового захисту.

Саме специфіка аграрного виробництва робить аграріїв неконкуренто-спроможними на кредитному ринку й обумовлює необхідність їх державної підтримки. Головна передумова динамічного розвитку банківського кредитування агросфери – забезпечення повернення кредиту за умови дотримання прав кредиторів та позичальників. Неповернення кредитів аграріями нині зумовлене різними причинами, основні з яких, як зазначалося, висока ризикованість ведення господарської діяльності в галузі, стійкий, накопичений упродовж багатьох років дефіцит фінансових ресурсів у переважної більшості сільськогосподарських товаровиробників, несвоєчасне отримання ними банківських кредитів і, відповідно, їх неефективне використання та брак коштів для розрахунків за цими кредитами, значний вплив суб’єктивних чинників на процес прийняття рішення про видачу кредитів тощо. У зв’язку з цим доцільно запропонувати ввести страхування ризиків неповернення кредитів банкам сільськогосподарськими виробниками. Слід зазначити, що аграрно-промислові підприємства, поряд із аграрними підприємствами інших організаційно-правових форм, є більш інвестиційно-привабливими через специфіку їхньої господарської діяльності. Замкнений цикл виробничого процесу у таких видах сільськогосподарських підприємств сприяє тому, що за рахунок диверсифікації виробництва ризик, пов’язаний із сезонними особливостями аграрної сфери, значно нижчий. Поряд із цим в аграрно-промисловому підприємстві зменшуються труднощі, пов’язані із реалізацією виробленої продукції, оскільки такі підприємства, переважно, мають власну мережу збуту виробленої продукції або налагоджені стійкі договірні відносини з торговельними структурами. До того ж, в аграрно-промисловому підприємстві передача продукції на переробку є складовою технологічного процесу, що здійснюється без участі посередників, напряму, і дає змогу зменшити втрати при виробництві та збільшити доходи. Крім того, більш розширена сфера діяльності аграрно-промисловогопідприємства, що поєднує процес виробництва, переробки і реалізації продукції, сприяє тому, що в такому підприємстві за рахунок наявності сучасного обладнання, будівель, споруд знижується ризик відсутності у позичальників ліквідного забезпечення кредитів. При цьому такі підприємства в змозі при потребі виступати поручителем і одержувати гарантії через стабільніший фінансовий стан. Таким чином, аграрно-промислові підприємства мають більше можливостей одержати кредит, ніж сільськогосподарські підприємства інших організаційно-правових форм. Однак головними проблемами, які пов’язані з кредитуванням сільськогосподарських виробників, досі залишаються: низька кредитоспроможність сільськогосподарських підприємств; слабкість банківської системи України; нерозвиненість небанківських інститутів кредитування (зокрема, кредитних спілок).

Вирішення виявлених проблем, щодо розвитку системи кредитних спілок в аграрній сфері можливо лише за умови:

- внесення термінових законодавчих змін;

- державної підтримки розвитку системи кредитних спілок в аграрній сфері України;

- розробки та провадження створення фонду державного гарантування внесків (вкладів) членів кредитних спілок на депозитні рахунки;

- створення інституту рефінансування кредитних спілок.

Крім того, об’єднання багатьох малих і слабких кредитних спілок та кооперативів в єдину багаторівневу фінансову систему, не посягаючи на їх автономність і самостійність, робить ці організації потужними і ефективними фінансовими установами, що максимально забезпечують фінансові потреби своїх членів.

3.Оподаткуваня в аграрному секторі

Податкова система - найважливіший інструмент державної дії на аграрні відносини, який об'єднує всі види податків. Тому оподаткування підприємств аграрного сектора є складова частина аграрної політики держави. Податки при оптимальних формах і розмірах (ставках) більш дієві і в меншій мірі стимулюють інфляцію, ніж інші фінансові важелі держави. Податкова дія на сільськогосподарське виробництво виступає одним з найважливіших методів непрямого регулювання цін на макрорівні. Крім того, визнано, що податки безпосередньо впливають на економічне зростання господарств. Це дає підставу вважати, що регулювання системи оподаткування повинне бути основною функцією держави в регулюванні аграрної економіки. В розвинених країнах використовується практика диференційованого оподаткування сільськогосподарських товаровиробників. Так, у Франції існують декілька систем оподаткування, а сільськогосподарські організації, що не займаються роздрібною торгівлею і промисловою діяльністю, мають можливість вибрати той або інший порядок сплати податку на добавлену вартість. Все це свідчить про необхідність використання більш гнучких підходів до встановлення податкових пільг і квотування в АПК.

Платником податку в АПК - є юридична або фізична особа, на яку, згідно з чинним законодавством, покладаються зобов'язання сплачувати податки.

Об'єктом оподаткування - кількісно виміряний економічний феномен, що підлягає оподаткуванню (прибуток, додана вартість, майно, доход тощо).

Податкова база - частка об'єкта оподаткування, на яку нараховується податок (вона менша за об'єкт оподаткування, оскільки законодавством може бути встановлені пільги).

Ставка податку - частка податкової бази, що вилучається (вимірюється у %).

В економічній літературі виділяються наступні особливості використання системи оподаткування аграрних товаровиробників:

необхідність більш низьких ставок по податках в порівнянні з іншими галузями;