Міжнародний кредит

Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях, опосередковуючи перехід його з однієї форми в іншу (грошову — у виробничу, виробничу у — товарну, а товарну — знову у грошову).

Значення міжнародного кредиту  в розвитку світової економіки полягає в тому, що завдяки кредиту відбувається перерозподіл капіталів між країнами у відповідності до потреб і можливостей більш прибуткового застосування. Його ефективність в умовах вільного переміщення аналогічна впливу вільної торгівлі або міграції праці на добробут нації.

Оскільки ми розглядаємо  міжнародний кредит як систему міжнародних  відносин, то, як і будь-яка система, вона характеризується певною низкою елементів [5, c. 97].

Такими складовими частинами (елементами) виступають основні принципи міжнародного кредиту. До них належать: терміновість, обов'язкове повне повернення, платність, матеріальна або гарантійна забезпеченість, цільовий характер, що підтверджується бізнес-планом або іншими документами, що містять економічне обгрунтування майбутнього кредиту.

Важливе значення для поняття  сутності міжнародного кредиту має  чітке визначення його об'єктів та суб'єктів.

Суб'єктами кредитування зазвичай виступають: банки, приватні фірми, урядові  кредитні установи, міжнародні кредитні установи та міжнародні організації, транснаціональні корпорації, страхові компанії. Подекуди суб'єктами кредитування виступають змішані установи або організації.

До об'єктів міжнародного кредиту належать грошові кошти  та товари, а також види підприємницької діяльності та послуг.

Для характеристики міжнародного кредиту важливе значення має чітке визначення його функцій. В сучасних умовах міжнародний кредит виконує такі функції:

- забезпечення перерозподілу фінансових та матеріальних ресурсів між країнами;

- сприяння більш ефективному використанню фінансових та товарних ресурсів;

- сприяння накопиченню фінансових та матеріальних засобів та їх раціональне використання;

- прискорення процесу реалізації товарів, розширення сфери і напрямків міжнародної торгівлі;

- забезпечення сприяння удосконалення методів конкурентної боротьби на світовому ринку;

- сприяння вирішенню програм структурної перебудови економіки окремих країн;

- зниження платоспроможності країн-постачальників та підвищення рівня їхньої заборгованості кредиторам [5, c. 101].

Розглянемо структуризацію міжнародного кредиту за його видами. За видами кредити можна розглядати як підсистему, до складу якої входять кредити:

1) за цільовим призначенням;

2) за формами надання;

3) за характером забезпечення;

4) за терміном використання.

За цільовим призначенням кредити бувають:

1. Зв'язаний кредит

- комерційний, який надається для торгівлі товарами або проведення платежів за послуги.

- інвестиційний, який надається для фінансування будівництва об'єктів економічної діяльності.

2. Фінансовий. Цей кредит  не має чіткого цільового призначення  і використовується позичальником  на будь-які цілі.

3. Емісійний. Він вважається  як посередницький кредит банків  між позичальниками та кредиторами-інвесторами, що перетворюють свої кошти у цінні папери.

За формами надання  міжнародні кредити складаються  з:

1. Товарного кредиту.

2. Кредиту у вигляді  вільно конвертованої валюти, або  валютних цінностей.

За характером забезпечення міжнародний кредит поділяється  на:

1. Забезпечений кредит, який  надається під заставу товарно-матеріальних цінностей.

2. Бланківськш кредит, який  надається без гарантій застави.

За терміном використання міжнародний кредит буває:

1. Скорочений (2-3 місяці, добу, тиждень).

2. Короткостроковий (до 1 року).

3. Середньостроковий (1-5 років).

4. Довгостроковий (5-7 і більше  років).

Традиційно потоки міжнародного кредиту ще розділяються на приватні й державні [5, c. 104].

Приватне кредитування в  основному направлене на придбання  власності. Це є, перш за все, пряме інвестування підприємницької діяльності.

Приватне кредитування відбувається у вигляді довгострокових вкладів  на придбання облігацій, акцій, використання патентів, авторських прав тощо.

Приватне кредитування є  як пряме і як портфельне інвестування.

Державне кредитування здійснюється тільки за рішенням державних установ і джерелом його є державні бюджети країни.

Найбільш поширеним видом  міжнародного кредиту нині є синдиковані єврокредити, джерелом яких є ресурси євровалютного ринку. Як правило, такі кредити організовують великі комерційні банки, які очолюють консорціуми і погоджують з позичальниками умови кредитування. Строк позики найчастіше становить від 5 до 10 років, єврокредити зазвичай надаються на умовах «ролловер». Це означає, що відсоткова ставка не фіксується на весь термін кредиту, а регулярно переглядається (кожні 3 або 6 місяців) у відповідності до змін вартості позикових коштів на міжнародному грошовому ринку.

Характерною особливістю сучасних кредитних відносин є виникнення таких нових форм кредитування, як факторинг, форфейтинг та лізинг.

Факторинг — купівля спеціалізованою фінансовою компанією грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасація, тобто збирання боргу з покупця. Фактор-компанія зобов'язується або переказувати клієнту гроші в міру збирання їх з боржників, або сплатити йому готівкою при укладанні угоди. Вартість факторингу більша, ніж вартість звичайної банківської позики (вона може досягти 20 %), оскільки фактор-компанія бере на себе ризик кредитування і надає ряд інших послуг [5, c. 109].

Форфейтинг — це купівля  банком-форфейтором на повний строк  і за заздалегідь встановленими  умовами векселів, інших боргових і платіжних документів. Банк бере на себе ризик несплати боргових зобов'язань  і збирає за це фіксовану в договорі тверду облікову ставку-премію (Forfeit). Джерелом коштів для банків, що беруть участь у форфейтингових операціях, слугує ринок євровалют.

Лізинг — це кредитування у формі оренди устаткування, автомобілів, суден, літаків тощо строком від 3-х до 15 років. Лізинг включає в себе цілий пакет послуг: монтаж, забезпечення запасними частинами, технічне обслуговування, страхування тощо. Часто лізингові угоди укладаються одночасно з фрахтовим договором, що гарантує зайнятість судна чи літака протягом тривалого часу. Після закінчення лізингової угоди орендар може придбати орендоване майно за залишковою вартістю.

Лізинговими операціями займаються спеціальні компанії, які, як правило, створюються банком або консорціумом банків. Доходом від лізингових операцій є орендна плата.

Лізингове кредитування вигідне  як для промислово розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. Оренда виступає тут як форма отримання кредиту і водночас — як форма міжнародної торгівлі машинами і устаткуванням, створюючи умови для прискореного розвитку новітніх технологій. Крім того, лізинг, посилюючи конкуренцію на ринку кредитів, має знижувальний вплив на позичковий відсоток, що стимулює приплив капіталів у виробничу сферу.

Міжнародні лізингові  операції впливають і на стан платіжного балансу країни. Сплата орендних платежів іноземним лізинговим компаніям  збільшує зовнішні витрати країни, а їх надходження збільшують доходи.

Традиційні форми міжнародного банківського кредиту дедалі більшою  мірою замінюються випуском цінних паперів (акцій, облігацій тощо) — фінансовий кредит. Процес цей називається сек'юритизація — (securities — цінні папери). Як основний посередник між позичальниками і безпосередніми кредиторами-інвесторами, які вкладають свої кошти в цінні папери, виступають транснаціональні банки (ТНБ). Вони можуть надавати позики під цінні папери брокерам і ділерам фондових бірж, фінансових компаній та інших кредитно-фінансових установ [5, c. 114].

Міжнародний кредит в сучасних умовах здійснюється і за допомогою  так званих нових фінансових інструментів. До них належать євроноти — короткострокові  та середньострокові зобов'язання з  плаваючою відсотковою ставкою, а також регулярно відновлювані гарантії розміщення цінних паперів. Серед  короткострокових фінансових інструментів помітне місце займають євро-комерційні папери-зобов'язання приватних корпорацій, що випускаються на строк 3—6 місяців з невеликою маржею і відповідною базовою ставкою міжнародного грошового ринку.

Сучасний стан міжнародного кредитування і міжнародних кредитних відносин можна розцінювати як гостре кризове явище. Практика свідчить про наявність недовіри між учасниками кредитних відносин. Деякі позичальники виявились неспроможними відповідати за зобов'язаннями, і найбільші інституції-кредитори часто опиняються перед загрозою неповернення своїх коштів.

Досконалість кредитного ринку підривається факторами, що спричиняють кризу заборгованості — одну з найактуальніших міжнародних економічних проблем. У випадку анулювання боргу боржником (default) неможливо домогтися виплат за зобов'язаннями, якщо боржником є суверенний уряд. Такі борги безумовно призводять до зниження ефективності міжнародного кредиту [5, c. 118].

Аналіз міжнародного кредиту  показує, що він виступає як один з елементів ринку позичкового капіталу.

 

3. Валютні ризики

Вдосконалення валютного  ринку України, розвиток його міжбанківського  сектора, зростання обсягів експортно-імпортних  операцій, розширення на українському ринку діяльності нерезидентів, збільшення обсягів іноземного інвестування досить гостро поставили проблеми підвищення рівня ризику операцій з іноземною  валютою. Таким чином, тема валютних ризиків є досить актуальною в умовах сьогодення.

Проблема валютного ризику в економічній теорії та практиці вперше постала наприкінці 70-х років XX століття після підписання країнами — членами Міжнародного валютного фонду Ямайської угоди (Кінгстон, Ямайка, 1976 р.), відповідно до якої було офіційно визнано демонетизацію золота, скасовано його офіційну ціну і золотий паритет, введено міжнародну розрахункову одиницю СДР (спеціальні права запозичення), яка мала стати основою визначення валютних курсів національних валют, і введено режим вільного курсоутворення на базі «плаваючих» валютних курсів — флоатинг.

Найбільшої гостроти проблема валютного ризику набула у 80-х рр. і залишається актуальною на перспективу. Це пов'язано з різким зростанням обсягів міжнародних торговельних і фінансових операцій, непрогнозованими коливаннями валютних курсів, зростанням обсягів валютних спекуляцій, що спричиняє різке збільшення залежності кінцевих фінансових результатів діяльності підприємств і фінансово-кредитних установ від валютного ризику.

Ризик потенційних збитків  від зміни валютних курсів поділяють  на операційний, трансляційний і  економічний. Загальновизнаних визначень  цих трьох типів ризиків у  сучасній економічній літературі немає, особливо це стосується економічного ризику [4, c. 536].

Операційний валютний ризик — ризик реальних втрат або упущеної вигоди в конкретній операції або угоді. Цей ризик можна визначити як можливість недоотримати прибуток або понести збитки внаслідок безпосереднього впливу змін валютного курсу на очікувані потоки грошових коштів. Експортер, який одержує іноземну валюту за проданий товар, несе збитки від зниження курсу іноземної валюти щодо національної, тоді як імпортер, що здійснює оплату в іноземній валюті, несе збитки від підвищення курсу іноземної валюти щодо національної. Таким чином, невизначеність валютного курсу може перешкоджати міжнародній торгівлі.

Найскладнішою в теоретичному плані є проблема визначення дати виникнення операційного валютного ризику. Один з варіантів — вважати її датою виписання рахунку-фактури. Якщо експортер отримав замовлення, накладна на який буде виписана в іноземній валюті, то ризик виникає з моменту реєстрації замовлення, якщо ціна в іноземній валюті визначається в момент отримання замовлення. Постають складнощі із замовленнями, які очікуються, але ще не отримані. Наприклад, туристичній фірмі при продажу путівок на відпочинок необхідно враховувати оплату готелів у валютах інших країн, що пов'язано з ризиком збитків у разі підвищення курсів валют цих країн щодо валюти країни розташування фірми. Таке підвищення збільшить її витрати в іноземних валютах, тоді як дохід від путівок визначається в момент опублікування прейскуранта. До моменту публікації прейскуранта підвищення курсів іноземних валют може бути враховане в цінах, що призначаються. Однак як тільки прейскурант опублікований, змінити ціни вже неможливо, і операції туристичної фірми стають ризикованими. У цьому випадку виникнення операційного ризику може датуватися з моменту публікації прейскуранта [4, c. 538].

Трансляційний ризик, відомий також як розрахунковий, або балансовий, ризик. Його джерелом є можливість невідповідності між активами і пасивами, вираженими у валютах різних країн. Наприклад, якщо європейська компанія має дочірню філію у США, то в неї є активи, вартість яких виражена в доларах США. Якщо в неї немає достатніх пасивів у доларах США, що компенсують вартість цих активів, то компанія схильна до ризику. Знецінення долара США відносно валюти країни розташування головного офісу компанії приведе до зменшення балансової оцінки вартості активів дочірньої компанії, оскільки балансовий звіт материнської компанії виражатиметься в національній валюті.