Аналіз функціонування ВЕЗ в Украіні

        Для України важливо зараз створити такі умови, щоб преференційні режими застосовувалися з метою стимулювання нових форм господарювання, промислового виробництва розвитку зовнішньоекономічних відносин, що забезпечують технологічний прорив України в ХХI століття. Інший стратегічно виправданий напрям – реалізація переваг транспортно–географічного розташування України і потенціалу її припортових територій. Створення в деяких районах широкої мережі вільних митних зон прискорило б інтеграцію України у світогосподарські зв’язки, а також спрямувало б до неї величезні потоки товарів і капіталів, які поки що прямують в аналогічні зони зарубіжжя – Чорномор’я й Азіатсько–Тихоокеанського регіону.

Одним з складників соціально–економічної  стратегії України є інтеграція у світову економіку. Це обумовлює необхідність прийняття нетрадиційних рішень, що найближчим часом можуть дати істотний соціально–економічний ефект. До числа подібних рішень можна віднести створення «екстериторіальних» формувань –спеціальних економічних зон (СЕЗ). Сутність створення спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку (ТПР) полягає в необхідності розв`язати початкові проблеми виходу народного господарства України з економічної кризи шляхом залучення іноземних і вітчизняних інвестицій, стимулювання виробництва, досягнення збалансованості економічного розвитку відповідних регіонів країни, ефективного розміщення і використання матеріального, трудового й іншого ресурсів. Таким чином, серед стратегічних напрямів створення і функціонування СЕЗ і ТПР, що виступають як провідні елементи політики відкритої економіки і відіграють важливу роль у міжнародних відносинах, є визначення сприятливих умов для національного й інтернаціонального підприємництва, руху товарів і капіталів. Завдання, що ставляться у процесі формуванні тієї або іншої зони, висувають відповідні вимоги до неї: по–перше, сприятливе географічне розташування стосовно зовнішнього і внутрішнього ринків і наявність розвинених транспортних комунікацій; по–друге, розвинутий науково–виробничий, трудовий потенціал, наявність виробничої і соціальної інфраструктури; по–третє, значний природно–ресурсний потенціал. На основі практики функціонування СЕЗ у світі, можна зробити висновок, що зі створенням будь–якого виду СЕЗ у них виникають умови, при яких досить швидко формується виробнича інфраструктура, адекватна сучасній світогосподарської сфері. Розвиток міжнародного економічного співробітництва в різних формах дає можливість розвивати внутрішню інфраструктуру СЕЗ, їх інтеграцію, як у національну, так і у світову економіку. Майбутнє України буде визначатися реалізацією її транзитних і маргінальних функцій, що зв’язують прикордонні регіони України і Європи. Таким чином, розглядання світового досвіду створення вільних економічних зон дозволяє дійти таких висновків:

1. Світова практика  показує, що створення СЕЗ – досить діючий напрям розвитку економіки окремих територій і регіонів. В основному, створення і розвиток вільних економічних зон орієнтовано на розв`язання конкретних пріоритетних економічних завдань, реалізацію стратегічних програм і проектів.

2. Території, найбільш  сприятливі для розміщення СЕЗ,  мають, як правило, прикордонне розташування, а також характеризуються розвинутою транспортною, виробничою і соціальною інфраструктурою. В окремих випадках створення СЕЗ виявляється доцільним і в районах нового господарського освоєння, що не володіють зазначеними перевагами, але приваблюють високою концентрацією рідкісних природних ресурсів, що дозволяє вирішувати важливі довгострокові загальнодержавні завдання. Створення СЕЗ у країнах Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) почалося на початку 1980–х рр. Головною їхньою метою було підсилити відкритість тоді ще централізовано планованих національних економік зі світовою ринковою економікою на основі активізації зовнішньоекономічної діяльності. Природно, що при цьому вони повинні були вирішити цілий ряд загальнодержавних завдань: підвищення конкурентноздатності національного виробництва, збільшення припливу валюти як від експорту товарів і послуг, так і від іноземних інвестицій, скорочення витрат на придбання імпортної продукції, прискорене освоєння виробництва нових виробів і послуг. Позначені цілі й завдання, покладені на СЕЗ у країнах, що переходять до ринкової економіки, обумовили особливості при їхньому створенні й функціонуванні. Загальним для створення СЕЗ у всіх колишніх країнах Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) є їх анклавність, специфіка визначається розходженнями в застосовуваному зовнішньоекономічному режимі зон. У колишніх європейських соціалістичних країнах СЕЗ організуються, головним чином, як зони вільного підприємництва. Відповідно до використовуваної класифікації – це експортно–виробничі зони. Специфічна риса експортно–виробничих зон полягає в тому, що це своєрідні підприємства, головне призначення яких – експорт послуг і забезпечення виробничої діяльності національних й іноземних господарських суб’єктів. Вони можуть бути державними (Румунія, Угорщина, Болгарія), акціонерними (Польща) і змішаними (Угорщина). На виділеній їм території створюється відповідна інфраструктура, вони орендують національні економічні суб’єкти, що здійснюють господарську діяльність. Організаційно–управлінські особливості зон визначають їхні розміри й економічні функції. Так, торгово–складські зони займають площу в кілька гектарів; експортно–виробничі зони, що відрізняються більшим набором функцій, також розташовуються на значних площах. Створення й функціонування СЕЗ у соціалістичних країнах були пов’язані з несумісністю двох типів економік. І це вимагало особливо ретельного пророблення законодавчої бази. У соціалістичних країнах на перших етапах створення СЕЗ регламенти, їх регулюючі, були логічним продовженням національного законодавства про спільне підприємництво. Для анклавних СЕЗ у цих країнах потрібна була розробка спеціальних правових норм, у яких чітко визначалися б спеціальні

пільги для іноземних  і національних інвесторів на території  СЕЗ. У країнах Центрально–Східної Європи (ЦСЄ) ініціаторами створення зон виступали як місцеві, так і центральні органи влади. При цьому регіональні ініціативи були плодотворніше, оскільки місцеві органи мали можливість точніше визначити доцільність створення конкретних підприємств із урахуванням місцевих пріоритетів, наявності ресурсів й інших умов. Метою створення спеціальних економічних зон і введення на територіях пріоритетного розвитку спеціального режиму інвестиційної діяльності в Україні є:

– залучення інвестицій у пріоритетні галузі виробництва  для

створення нових робочих  місць і працевлаштування працівників, які вивільняються у зв’язку із закриттям, реструктуризацією гірничодобувних й інших підприємств;

– впровадження нових  технологій;

– модернізація діючих виробництв;

– розвиток зовнішньоекономічних зв’язків;

– збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісних товарів і послуг;

– створення сучасної виробничої, транспортної й ринкової інфраструктури;

– ефективне використання природних ресурсів.

Серед стратегічних напрямків  створення й функціонування спеціальних зон, які виступають як провідні елементи політики відкритої економіки й відіграють важливу роль у міжнародних відносинах, є визначення сприятливих умов для національного й інтернаціонального підприємництва, руху товарів і капіталів.

Поза світовою економікою не може розвиватися жодна держава, незалежно від політичної системи й рівня економічного розвитку. Для інтеграції у світову економіку необхідні наступні умови:

– ресурси інвестиційного капіталу;

– сучасні технології;

– наявність експортної продукції або вільно конвертованої валюти.

3.  Законодавчо правові аспекти створення та функціонування ВЕЗ

Створення спеціальних (вільних) економічних зон як ефективних інструментів прискорення розвитку пріоритетних галузей виробничої сфери неможливе без розбудови загальнодоступного інформаційного середовища. Її основними напрямками повинні стати формування науково-інформаційних ресурсів з питань діяльності спеціальних економічних зон та забезпечення ефективного їх використання; розробка нових і вдосконалення існуючих науково-інформаційних технологій, у тому числі автоматизованих систем; науково-інформаційне забезпечення інноваційних процесів.

Важливе значення має  створення зручної і функціональної інформаційної бази відповідно до умов функціонування спеціальних (вільних) економічних зон. Інформацією для  таких баз даних стануть показники фінансово-господарської діяльності та зовнішньоекономічних операцій суб’єктів підприємницької діяльності, які реалізують інвестиційні проекти на територіях пріоритетного розвитку і спеціальних (вільних) економічних зон (за відповідними матеріалами бухгалтерської, статистичної та податкової звітності). Вони будуть узагальнені стосовно спеціальних (вільних) економічних зон, а на територіях пріоритетного розвитку – міст, районів та областей.

Особливої уваги потребує доступ до інформації: про рівень впровадження нових технологій; основні проблеми, які впливають на реалізацію програм розвитку СЕЗ та окремих інвестиційних проектів; ступінь залежності від законодавчих або економічних обмежень, достатність робочого капіталу; вартість укладених, але ще не виконаних договорів (контрактів) та очікувані прибутки від виконання цих договорів; прогнози та плани щодо розширення виробництва, реконструкції, поліпшення фінансового стану; іншої інформації, яка може становити інтерес для оцінки інвестором результатів діяльності вільних економічних зон.

Крім того, у процесі  створення інформаційних баз  даних необхідно перейти до загальноприйнятих  у міжнародній практиці методів  збирання, опрацювання, аналізу та поширення  інформації.

Інформаційні бази дадуть змогу визначити перспективи та можливості інвестиційних проектів, зорієнтуватися щодо доцільності їх інвестування, поглибити обгрунтування шляхом систематичних обговорень та усунення розбіжностей у позиціях. Отже, можна буде приймати реалістичні, виважені рішення, а також укладати звіти на основі різних аналітичних матеріалів. Це також сприятиме повнішому і глибшому вивченню практики інвестування, оволодінню досвідом, науковими зв’язками та оптимальній перебудові системи управління, визначенню державних пріоритетів, розробці і здійсненню урядової стратегії.

Важливого значення в  процесі створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних  зон набуває доступ до правових норм як особливого сектора інформації. Правове регулювання такої складної сфери потребує численних законів та підзаконних нормативно-правових актів. Тим часом правові норми містяться у нормативних актах різних галузей законодавства, вони розрізнені і малодоступні для користування.

Так, протягом останніх кількох  років було прийнято цілий ряд  Законів України, Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України з питань створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон та запровадження спеціальних режимів інвестиційної діяльності.

Наведені нормативно-правові акти є механізмом забезпечення процесів створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон. Однак сама система правових норм потребує подальшого законодавчого регулювання. Удосконалення правового регулювання сприятиме усуненню суперечностей у змісті правових норм, вилученню застарілих та створенню нових норм права, які відповідають потребам економічного розвитку. Воно має бути спрямоване на усунення прогалин у правовому забезпеченні, створення методично і термінологічно уніфікованих норм, які закріплюватимуть відносини, що уже склались у спеціальних (вільних) економічних зонах.

        Відповідно до закону на території України передбачено створення спеціальних (вільних) економічних зон: вільних митних зон і портів; експортних зон; транзитних зон; митних складів; технологічних парків; технополісів; комплексних виробничих зон; туристично-рекреаційних; страхових; банківських та інших. Крім цього, СЕЗ можуть поєднувати в собі функції, притаманні різним типам спеціальних (вільних) економічних зон. Пільговий режим оподаткування кожної зони встановлюється індивідуально виходячи з умов, часу функціонування та мети створення.

       Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих Рад народних депутатів України та місцевої адміністрації. У разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рішення може бути прийнято лише після одержання письмової згоди відповідної місцевої Ради народних депутатів України та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати спеціальну (вільну) економічну зону. У разі коли ініціатива у створенні спеціальної (вільної) економічної зони належить місцевим Радам народних депутатів та місцевим державним адміністраціям, вони подають відповідну пропозицію Кабінету Міністрів України.

        Кабінет Міністрів України повинен розглянути пропозицію про створення спеціальної (вільної) економічної зони у шести десятиденний строк від дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної ради України.

       Пропозиції щодо зміни статусу і території спеціальної (вільної) економічної зони подаються в порядку, передбаченому Законом “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” для створення спеціальної (вільної) економічної зони. Документи про створення спеціальної (вільної) економічної зони повинні містити:

а) рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих Рад народних депутатів і місцевих державних адміністрацій на території яких має бути розташована спеціальна (вільна) економічна зона ( у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України);