Аналіз функціонування ВЕЗ в Украіні

Дата поступления: 14 Января 2014 в 00:45
Автор работы: z*******@ukr.net
Тип: дипломная работа
Скачать целиком (132.84 Кб)
Содержимое работы - 1 файл
Скачать файл  Открыть файл 

Вступ.doc

  —  402.50 Кб

        У світовій практиці не тільки муніципальна влада, але й адміністрація ВЕЗ не втручається у підприємницьку діяльність, що регламентується виключно відповідним законодавством. У нас усе інакше. Органи влади намагаються через податкову політику збільшити відрахування до державного або місцевого бюджету, тоді як необхідно виходити не з інтересів казни, а з забезпечення економічного стимулювання виробника.

Разом з тим перебільшені уяви про роль податкових пільг у  створенні ВЕЗ, так як вони не завжди забезпечують економічне зростання. Для  великих інвесторів пільги іноді  мають другорядне значення на відміну  від малого та середнього бізнесу, які завжди відчувають нестачу вільного капіталу. Податкові пільги та природні ресурси не завжди можуть замінити відсутність сучасної інфраструктури, яку зобов’язана створити країна, що приймає на свою територію ВЕЗ. З другого боку, завищені пільги для іноземних інвесторів можуть призвести до невиправданих збитків національної економіки, тому ставки оподаткування мають бути детально обгрунтованими.

       Доцільно також підкреслити, що передбачений законом мінімальний розмір інвестицій, який надає право на пільги у оподаткуванні прибутку у 1 млн. доларів не стимулює розвиток малого бізнесу. А саме він здатний у короткий строк суттєво покращати ситуацію на ринку праці в Донецькій області, сприяти зниженню соціальної напруги, яка існує в шахтарських містечках внаслідок закриття шахт.

       Крім того, створення ВЕЗ потребує наявності певних як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Зокрема, одним з визначальних чинників є широкі масштаби роздержавлення та розвитку підприємництва. В Україні у державній власності лишилось близько 20% підприємств. В загальній кількості приватизованих об’єктів переважають підприємства групи А (об’єкти малої приватизації). Серед об’єктів державної власності їх приватизовано понад 81%, а комунальної - понад 93%. Серед приватизованих середніх та великих підприємств загальнодержавні складали 51%, а комунальні - лише 6%. Лідерами у роздержавленні є Донецька, Львівська, Дніпропетровська, Одеська та Харківська області. У 1996 р. до них приєднались Луганська, Вінницька області та АРК. Аутсайдерами лишаються Чернігівська, Херсонська, Рівненська, Волинська та Закарпатська області.

       Проте серед понад 6 тис. об’єктів, що не підлягають приватизації, більше половини розташовані у шести великих промислових областях - Луганській, Дніпропетровській, Донецькій, Львівській, Одеській, Харківській та м. Києві. З них 78% - підприємства та установи вугільної промисловості, транспорту, сільського та лісового господарства, галузей освіти і культури. Це також буде перешкоджати нормальному розвиткові ВЕЗ.

 

          2.2  Основні напрями розвитку вільних  економічних зон : закордонний досвід

       Україні під час зовнішньоекономічної діяльності варто враховувати географічний фактор. Зокрема, факт її залежності від Росії,що є домінуючим постачальником в Україну нафти, газу, нафтопереробки та інших стратегічних товарів, насамперед критичного імпорту, і споживачем значних обсягів вітчизняної продукції. Це ж стосується і необхідності диверсифікованості експорту й імпорту. Пріоритетними напрямами державного регулювання в транспортній галузі, зокрема, мають стати модернізація транспортної мережі і термінальних комплексів у складі МТК, впровадження інформаційних технологій, електронного документообігу, розвитку комбінованого транспорту, створення інституту операторів змішаних перевезень, формування та реалізація цільових програм оновлення рухомого складу на всіх видах транспорту. Через річку Західний Буг у рамках реалізації програми прикордонного співробітництва Tasic із залученням коштів Європейського Союзу планується здійснити будівництво мостового переходу (коридор Балтійське море – Чорне море), а також будівництво нових і реконструкцію існуючих комплексних пунктів сервісу та вантажних терміналів. В галузі морського транспорту передбачається здійснити будівництво нових і реконструкцію існуючих об’єктів морського транспорту (коридори № 9 ТRАСЕСА; Балтика – Чорне море) – Іллічівський порт, Одеський порт, Порт Південний, Маріупольський порт5. Відповідно до Концепції розроблено та Постановою КМУ від 20.03.1998 р. за № 346 затверджено Програму створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів України. Головна мета її розробки та реалізації зумовлена необхідністю забезпечення проведення єдиної державної технічної, технологічної, економічної, нормативно–правової та соціальної  політики при створенні та функціонуванні національної мережі

міжнародних транспортних коридорів, адекватної основним принципам  міжнародної транспортної політики та Європейського співтовариства. Перехід на ці принципи повинен забезпечити: інтеграцію транспортної системи України в європейську та світову транспортні системи; залучення додаткових обсягів перевезень і валютних надходжень; впровадження прогресивних технологій у транспортні та інші супутні процеси; підвищення ефективності

функціонування транспортного  комплексу України; підвищення конкурентоспроможності українських перевізників; вирішення енергетичних та екологічних проблем транспорту. Перспективним бачиться раціональне поєднання вільних економічних зон та міжнародних транспортних коридорів, що дозволить використати переваги тих і інших. Завдяки так званому «шлюзовому» принципу ВЕЗ національні товари та послуги надходять на світовий ринок, а іноземні ресурси підключаються до національних економік, відіграючи важливу роль у розвитку економіки як конкретної країни, так і світової економіки в цілому. Зокрема на території ВЕЗ виготовляється продукція, вартість якої складає близько 15% світового торговельного обороту. Великі потенційні можливості в розвитку МТК має і ГУАМ. На думку аналітиків Українського центру економічних та політичних досліджень ім. Олександра Разумкова, фундаментом і рушійною силою розвитку ГУАМ могла б стати ідея створення Євроазіатського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК). Це обумовлюється спільними інтересами країн ГУАМ – всі країни–учасники цієї організації та інші країни Каспійського регіону мають вагомі інтереси у сфері видобутку та транспортування нафти у Європу. Об’єднання в єдину транспортну систему коридору ТRАСЕСА, ЄвроАзіатського транспортного коридору (Україна–Грузія– Азербайджан), коридору Гданськ–Одеса та Крітських коридорів дозволить створити реальні умови для комбінованої схеми перевезень вантажів «море– суходіл» у напрямку басейнів Балтійського, Чорного, Азовського та Каспійського морів найкоротшою відстанню.

Рис. 1

Джерело: власний рисунок.

Україна заявила про  намір створити такі транзитні коридори, що дозволили б оперативно керувати нафто і газопотоками через її територію в усіх напрямках. Були оголошені плани з’єднання транспортних магістралей з державами Балтії, потім проекти в Туреччині і будівництво НПК у Південному, а також деякі інші. Були укладені протоколи намірів і виконана ще деяка теоретична робота. Але усі упиралося під час відсутності коштів, що було неформальною демонстрацією того, що Україні не вдавалося домовитися з тими, хто реально дає «добро» на переділ геополітичних і геоекономічних карт якщо не у світі, то в Європі (рис.1). Останнім часом відбулася серія переговорів з потенційними союзниками в боротьбі за переділ геоекономічної карти і переорієнтацію транспортних коридорів. Але всі ці плани змушують переорієнтувати існуючі (і значно зношені) і створити нові транспортні магістралі – трубопровідні, повітряні, морські, залізничні й автомобільні – з Азії в Європу так ще й в обхід Росії. В Україні недозволено марнотратні виробництво й облік енергоресурсів: на один долар ВВП витрачається в 2,8 разу більше енергії, ніж в інших навіть східноєвропейських країнах. Основну проблему в інвестиційній сфері України становлять недостатність фінансових ресурсів і незначні можливості їх залучення. Нині необхідно забезпечити стимулювання процесів нагромадження й ефективного використання інвестиційних ресурсів відповідно до перспектив інноваційного розвитку6. Найбільш розповсюдженими методами стимулювання інвестицій є надання гарантій їх захисту, фіскальні і фінансові стимули. Усе більшу популярність у світі набувають пільги, що також надаються вибірково, за певними критеріями відповідності національним інтересам. До них відносять: субсидії, прискорену амортизацію, пільгові кредити і тарифи, пільгове страхування, оподатковування, гарантування кредитів. До інститутів, що активізують інвестиційні процеси належать вільні економічні зони. Потенційні можливості залучення в Україну міжнародних транспортних потоків великі. Оціночно обсяг транзитних перевезень через територію нашої країни може бути збільшений вже найближчим часом на 25–30 %, а в перспективі – у кілька разів. Відповідне зростання надходжень до бюджету може скласти декілька млрд. доларів США. У світовій практиці зовнішньоекономічної діяльності існують різні моделі територіально–господарського управління, зокрема як вільні економічні зони (ВЕЗ). Різні типи таких зон називають «острівцями» світового господарства, «вікнами» щодо припливу в численні регіони і країни зарубіжних інвестицій, технологій, управлінських навичок. Нарешті, у ВЕЗ багато економістів бачать прототип нової політики «відкритих дверей» у світову систему господарства. Нині у світі, як уже було відзначено, функціонує, за різними даними, від 400 до 2000 вільних економічних зон. Вперше ВЕЗ у сучасному вигляді були створені в США за актом 1934 р. у вигляді зон зовнішньої торгівлі. Метою їх була активізація зовнішньоторговельної діяльності за допомогою використання ефективних механізмів зниження митних витрат. При цьому, головним чином, передбачалося скорочення імпортних тарифів на деталі і компоненти для виробництва автомобілів. У зони зовнішньої торгівлі були перетворені склади, доки, аеропорти. Підприємства, що діють у зазначених зонах, виводилися з під митного контролю в США, якщо імпортовані в зону товари потім спрямовувалися до третьої країни. Митні витрати знижувалися і тоді, коли в зоні здійснювалася кінцева доробка продукції фірм США для наступного експорту. Якщо ж товари із зони надходили до США, вони в обов’язковому порядку проходили всі митні процедури, передбачені законодавством країни. Успішним варіантом вільної економічної зони стало створення зони сприяння в Ірландії в 1957 р. з центром в аеропорті «Шенон». Територія зони складала всього 15 га. У ході вивчення досвіду функціонування ВЕЗ «Шенон» можна відзначити що: висока вартість інформаційно–рекламної роботи обумовила необхідність глибокого вивчення їх первинних цілей. Досвід свідчить, що вирішальною є перевірка окремих частин ринку і проведення експериментів різними видами маркетингу. Послідовний підхід дає можливість уникнути серйозних помилок і дозволяє фахівцям із пропаганди своїх зон сконцентрувати зусилля на особливостях ринку, на який вони хочуть проникнути7. Вивчаючи світовий досвід створення і функціонування спеціальних режимів інвестиційної діяльності і вільних економічних зон, доцільно звернути увагу на досвід Китаю. У Китаї в 1978 р. були створені вільні економічні зони в 14 прибережних містах. Мета – розвиток зовнішньої торгівлі. Основний інструмент – податкові і митні пільги. На кожен гектар зони в період її становлення щорічно вкладалося приблизно 15–17 млн дол. США. Всього з моменту створення по 1987 р. у ВЕЗ Китаю було залучено приблизно 22 млрд дол. Через них проходило 2/3 зовнішнього товарообігу країни. У 1990 р. експорт тільки однієї зони Шеньчжень склав 3 млрд дол. Зони розташовуються на південному узбережжі країни. Найбільша з них зайняла всю провінцію на острові Хайнань. Крім цієї ВЕЗ, діють зони: Шеньчжень, Чжухай, Шаньтоу і Ся минь. У 1992 р. загальний обсяг промислового виробництва в цих п’ятьох зонах досяг майже 50 млрд юанів, що склало близько 2 % промислової продукції КНР, а зовнішньоторговельний оборот – 20 млрд дол., що склало понад 14 % загальнокитайського зовнішньоторговельного обороту. Зони мають особливий адміністративний статус, особливу економічну самостійність. Важливо і те, що в Китаї інвестиції широко залучаються в наукоємні галузі промисловості, у транспорт і зв’язок, науку і техніку, сільське господарство, тоді як раніш вони спрямовувались, в основному, у торгівлю, туризм, нерухоме майно. Щорічно зростають і технічний рівень, і конкурентоспроможність експортних товарів Шеньчжень, що сприяє стабільному розвиткові продуктивних сил суспільства. Особливо відзначимо, що зона має близько 100 виробничих підприємств і збутових баз у більше ніж 20 державах світу. Досвід цієї зони досить корисний щодо використання в Україні. Спеціальну економічну зону Акаба створено в 2000 р. Урядом Йорданії з прийняттям закону про створення Спеціальної економічної зони Акаба (ВЕЗ), що офіційно надало початку функціонування з 15 лютого 2001 року. Акаба – єдиний йорданський порт на березі Акабскої затоки, що має вихід у Червоне море. Населення – близько 70 тис. чол. Місто Акаба має багату історію і древню культуру (вік міста близько 5500 років), і, розташоване на перехресті морських і сухопутних торговельних шляхів між Азією, Африкою і Європою, відіграє важливу роль в економічному і соціальному житті жителів регіону. З метою подальшого розвитку Акаби як міжнародного туристичного і комерційного центра, уряд Йорданії надає широкі можливості для залучення в країну іноземного капіталу. Основними перевагами ВЕЗ є:

– відсутність податку  на соціальні послуги;

– 5 % податок на прибуток

– 4 % податок на продаж землі і 6% податок на придбання  землі;

– 7 % податок із продажів і за послуги, надані в готелях і ресторанах;

– безмитний і необмежений  вивіз йорданської продукції  в США і країни ЄС.

Для території ВЕЗ характерними також є:

– спрощена процедура  реєстрації іноземних компаній і полегшена система одержання дозволів на ведення підприємницької діяльності на території ВЕЗ;

– відсутність обмежень на операції з іноземною валютою;

- 100 % володіння іноземцями туристичними компаніями, виробничими підприємствами і підприємствами сфери послуг;

– полегшений візової  режим (йорданська в’їзна віза для іноземців видається терміном на п’ять років із правом її подальшого продовження) і спрощена процедура одержання дозволу на роботу для іноземної робочої сили;

– придбання землі  у власність під будівництво готелів, житлових будинків, комерційних, оздоровчих і загальноосвітніх центрів;

– оренда землі на термін до 50 років з можливістю її наступного продовження.

        Пріоритетними секторами інвестування є туризм, сфера послуг і промисловість (виробництво хімікалій для сільського господарства, виробництво косметичних товарів на базі унікальних сировинних матеріалів Мертвого моря, зборка автомашин, випуск електронного устаткування й ін.).

         Відмінна риса ВЕЗ складається в більш низьких витратах на створення і ведення бізнесу порівнянню з іншими країнами. Нижче приводяться розцінки на деякі види товарів і послуг ВЕЗ. Типова вартість оренди приміщень (у рік) у доларах США: квартира/вілла 2800–9800 офіс розміром від 30 до 60 м2 42–85 за 1 м2. У квітні 2000 р. Йорданія вступила до Всесвітньої торговельної організації, що розширило можливості йорданських компаній по просуванню своєї продукції на світовий ринок. Членство Йорданії у СОТ є гарантією для потенційних інвесторів, що торговельна й інвестиційна політика країни, а також її закони відповідають стандартам світової торговельної системи. У жовтні 2000 р. Йорданія підписала Угоду про вільну торгівлю з США, відповідно до якого протягом 10 років скасовуються тарифи на всі торговельні операції між двома країнами. 24 листопада 1997 р. підписана Угода про Євро–Йорданське співробітництво. Мета Угоди – створити до 2010 р. зони вільної торгівлі між ЄС і Йорданією. У березні 1998 р. Йорданія разом з 10 арабськими країнами підписала Угоду про вільну торгівлю. ВЕЗ можна розглядати в якості перспективної економічної зони щодо ведення комерційної і виробничої діяльності; розвитку туристичного бізнесу; реєстрації торговельних марок; вигідного розміщення інвестицій і рішення ряду інших задач.

       Особлива економічна зона Акаба – це не тільки центр ділової активності і місце відпочинку світового класу на Червоному морі. Стійкий розвиток цієї зони сприяє зростанню якості життя і благополуччя суспільства, є рушійною силою економічного росту Йорданії». ВЄЗ надає такі переваги:

•Привабливе корпоративне середовище.

•Просту процедуру створення компанії.

•Можливість інвестування засобів у такі галузі як туризм, послуги і промисловість.

•Можливість розвитку бізнесу на Близькому Сході та у Північній Африці.

•Створення пулів високопрофесійних  команд.

•Освоєння існуючих і створення  нових ринків.

•Центр для регіональної дистрибуції  з вільною зоною збереження, що обслуговують комплексний морський порт і міжнародний аеропорт із відкритим повітряним простором.

•Обладнані земельні ділянки/потужності для легкої і середньої промисловості, складування, комерційного використання і проживання. На території ВЕЗ уже побудовані туристичні комплекси «Мовенпік», «Маріот», ведуть переговори («Клуб МЕД», «ТУИ», «Некерманн») щодо придбання землі американськими і європейськими фірмами, що будують інфраструктуру, торговельні центри. Поряд з інвесторами із сусідніх арабських країн почали купувати землю і вілли в районі Акаби представники російської та української політичної і ділової еліти. У цьому районі основною робочою силою є єгиптяни й індуси, йорданці – керівна ланка. На узбережжі споруджуються монолітні будинки в основному у три і п’ять поверхів з наступною обробкою місцевим природним каменем. Собівартість будівництва торговельних площ, бюро складає близько300–350 доларів США; готелів, котеджів, апартаментів – до 600 доларів США за 1 м2. Сьогодні апартаменти в моря продаються за 1700 – 2300 доларів США за кв. метр, вартість стандартного готельного номера 4* складає 90–120 доларів США в добу. Термін реєстрації й одержання необхідних дозволів – 30 днів, проектування – до трьох місяців, приймання – 5 днів. Є можливість взяти участь в освоєнні елітного королівського курорту Таля Бий. Слід також розглянути розташовані в Південній Кореї, Малайзії, Сінгапурі, Гонконзі «точкових» зонах, орієнтованих на експорт товарів. Експортними товарами, які вироблено у «точкових» зонах, охоплюється до 90 % всього обсягу експорту в країнах світу, що розвиваються. Цікавий для України і досвід Американського континенту. У 1967 р. у Бразилії була створена вільна економічна зона іншого типу – «промисловий округ вільної зони Манаус» (Амазонія). Виділена для цієї СЕЗ площа – 3,6 млн км2; мета – стимулювання розвитку промислового виробництва; основний засіб досягнення мети – податкові пільги. Ця зона набула швидкого розвитку, що значною мірою вплинуло на оздоровлення економіки всієї Бразилії. Ядро СЕЗ склали сировинні і паливно–енергетичні галузі, продукція яких споживалася в самій Бразилії. Експорт зони досягав тільки 3–5 % виробництва. В епоху стрімкого розвитку науково – технічного прогресу відбувається прискорений розвиток науково–технічних зон. У 1973 р. у США їх нараховувалося 84; тут було зайнято 142 тис. робітників і 45 тис. вчених. Найбільша в США науково–технічна зона – Сілікон–Веллей («Силіконова долина»). Вона здійснює 20 % світового виробництва засобів обчислювальної техніки і комп’ютерів. Найближчим часом у США планується створити до 1000 ВЕЗ. Обсяг інвестицій має при цьому скласти більш 3 млрд дол., а число додаткових робочих місць має досягти 100 тисяч. За спостереженнями фахівців, багато ВЕЗ пройшли свій «шлях», трансформуючи спочатку зі складських і транзитних зон у експортно–виробничі, а потім – у комплексні. Світовий досвід свідчить, що за відсутності експортних зон зростання вивозу з країни товарів і послуг збільшується в середньому в рік на 7 %, при наявності зон цей показник збільшується на 20 %.

Краткое описание
Мета дипломної роботи є вивчення світового досвіду формування ВЕЗ, характеристика діяльності ВЕЗ в Україні і, на основі цього, аналіз необхідності існування ВЕЗ в Україні.
Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:
- дослідити світовий досвід функціонування різноманітних видів ВЕЗ і теоретико-методологічні підходи до їх створення;
- проаналізувати практику формування та розвитку ВЕЗ в Україні
Содержание работы
содержание отсутствует