Податкова система Франції

      ПДВ сплачується один раз у місяць згідно поданої декларації. 
Крім податку на додану вартість, оподаткування споживання, зазвичай, здійснюється за допомогою акцизів на нафтопродукти; електроенергію; спиртні напої та пиво; мінеральну воду; тютюнові вироби; цукор і кондитерські вироби; деякі продовольчі товари, вироблені з олійних і зернових культур; сірники; дорогоцінні метали та ювелірні вироби; витвори мистецтва й антикваріат; страхові та біржові операції; гральний бізнес; видовищні заходи; телевізійну рекламу. 

      Про висоту акцизів дають уявлення ставки на деякі товари. Франція належить до найкрупніших у світі виробників вина, виноробство – одна з провідних галузей національної економіки. Акциз на вино знаходиться в межах від 350 до 9060 франків у залежності від ґатунку в перерахунку на галон чистого спирту, тобто кращі за якістю вина оподатковуються в десятки разів вищими ставками від ординарних вин. Ставка акцизу на бензин установлена на рівні 347,42 франків на галон (4,5 л); на цигарки до 2003 р. ставка акцизу складала 58% від ринкової вартості, а в жовтні 2003 р. була підвищена ще на 30%; на олію – 22,5 франків на тонну.

      Серед прямих податків у французькій податковій системі домінує прибуткове оподаткування  фізичних і юридичних осіб (корпорацій). 
Прибутковий податок із фізичних осіб забезпечує близько 1/5 доходів державного бюджету. Податок поширюється на сукупність доходів, одержану фізичною особою протягом року з джерел як у самій Франції, так і за кордоном, а саме: заробітну плату, пенсію, ренту, доходи від усіх видів комерційної й некомерційної діяльності, винагороди. Платником даного податку вважають так звану фіскальну одиницю – сім’ю в складі подружжя та осіб, які знаходяться на утриманні. Для самітних фіскальною одиницею є відповідно сама людина. 
Прибутковий податок справляється із осіб, дохід яких перевищує неоподатковуваний мінімум (25610 франків на рік), за шестирозрядною прогресивною шкалою. Мінімальна ставка 10,52%, максимальна – 47%. Одна з особливостей французького прибуткового оподаткування полягає в системі так званих коефіцієнтів. Самотні платники без дітей мають коефіцієнт 1, подружжя без дітей – 2, подружжя з однією дитиною – 2,5, з двома дітьми – 3 і т. д. Податок розраховується в такому порядку: загальну суму доходу ділять на відповідний коефіцієнт, вираховують податок за ставкою, передбаченою для даної рубрики доходів, а одержану суму множать на той самий коефіцієнт. Наприклад, якщо сім’я має коефіцієнт 3 і дохід 300 тис. франків, то визначають податок на 100 тис., і одержаний оклад податку збільшують у три рази. Для деяких категорій платників (пенсіонерів, інвалідів, а також осіб, які одержують цільову допомогу на харчування) передбачені податкові пільги. 
Для Франції властиві особливі правила оподаткування доходів, одержаних від операцій із нерухомістю, цінними паперами та іншим рухомим майном.  
Так, дохід, одержаний у результаті продажі нерухомого майна, вважається оподатковуваним доходом у рік продажі. При цьому нульова ставка діє по відношенню до продажі будинку або квартири фактичного проживання, від першої продажі, а також від продажі нерухомості, що знаходилася у власності не менше 32 років. Диференціація ставок залежить від терміну знаходження будівель у власності продавця. За максимальною ставкою оподатковуються доходи від реалізації нерухомості, проданої в перші 2 роки після її придбання. Вочевидь, що подібний порядок запроваджений із метою перешкоджання спекулятивним операціям із нерухомим майном.  
Прибуток одержаний від операцій із цінними паперами, оподатковуються за ставкою 16% у випадку, якщо величина прибутку перевищує 307600 франків (цей показник був установлений ще в 90-ті роки і цілком можливо вже переглянутий).

      Прибуток, одержаний від операцій з іншим  рухомим майном, (крім цінних паперів), оподатковується у випадку, коли сума угоди перевищує 20000 франків. Для  витворів мистецтва встановлені  дві ставки: 4,5% і 7% – для предметів  мистецтва, для виробів із дорогоцінних металів – 7,5%.  
По суті характер прибуткового оподаткування мають фіскальні збори, об’єктом яких служить фонд оплати праці (ФОП). До них відносяться цільові податки соціального характеру: податок на заробітну плату, податок на розвиток професійної освіти (учнівство), цільовий збір на професійну підготовку, збір на будівництво житла.

      Податок на заробітну плату стягується на основі річного ФОП певного працівника в грошовій і натуральній формах. Установлена прогресивна шкала оподаткування: при річному обсязі ФОП до 35,9 тис. франків – 4,5%; від 35901 до 71700 фр. – 8,5%; при перевищенні 71,7 тис. – 13,5%. 
Податок на розвиток професійної освіти (учнівство) справляється на базі річного ФОП за ставкою 0,5% і надбавкою 0,1%. 
Цільовий збір на професійну підготовку в розмірі 1,2% річного ФОП кожного працівника встановлений із метою фінансування професійної (пере)підготовки на всіх приватних підприємствах, де кількість працюючих перевищує 10 осіб. При використанні тимчасової робочої сили ставка збільшується до 2% ФОП. Крім того, справляється додатковий збір (0,3% річного ФОП), який призначений для професійної підготовки молоді. 
Об’єктом оподаткування збором на будівництво житла є той же річний обсяг ФОП, ставка збору – 0,65% ФОП кожного працюючого. Якщо працівників більше 10, роботодавець зобов’язаний приймати участь у фінансуванні житлового будівництва в формі позик або прямих інвестицій. 
Згадані цільові збори соціального спрямування не можна розцінити інакше, як ознаку соціального характеру французької держави. 
Податок на спадщину і дарування запроваджений у 1798 р. як частина соціальних буржуазно-демократичних перетворень у часи Великої французької революції. Суб’єкти податку: резиденти (спадкоємці та реципієнти) в усіх випадках переходу права власності, а також нерезиденти при переході права власності на майно, що знаходиться на території Франції. Ставки для майна, що переходить у власність як у порядку спадщини, так і дарування, єдині. Майно оцінюється за ринковою вартістю.  
Не оподатковується майно, що за заповітом переходить на користь держави, органів місцевого самоврядування, добродійних організацій у самій Франції або в інших країнах, де діє система оподаткування спадщини і дарувань, аналогічна французькій. Крім того, з вартості спадщини і дарування підлягають вирахуванню прийняті у Франції та в інших західних країнах так звані довічні сімейні ануїтети за принципом дожиття. Тобто, всю суму виплат одержує той (та) з подружжя, хто переживе другого. Нагадаємо, що ануїтет – різновид довічної державної позики, згідно умов якої кредитори держави (в даному випадку сімейна пара) одержують ренту до смерті останнього з них. При цьому виплати одному з подружжя починаються лише після смерті другого і продовжуються до його кончини, іншими словами, – переходять йому (їй) у неоподатковувану спадщину. Аналогічним чином переходять у спадщину чоловікові (жінці) або родичу по прямій лінії виплати по страхуванню життя. 
Неоподатковуваний мінімум для подружжя, нащадків по прямій лінії та батьків складає 275 тис. франків (для непрацездатних – 300 тис.), для братів і сестер – 100 тис. Для решти категорій спадкоємців оподатковується спадщина, вартістю вище 10 тис. франків. Ставки податку в діапазоні від 5 до 60% диференційовані за двома ознаками: в залежності від вартості майна та за трьома степенями споріднення спадкоємців.  
Оригінальною рисою оподаткування спадщини у Франції є несподівана для даного виду податку екологічна, природоохоронна спрямованість. Так, на 75% знижується рівень оподаткування, якщо у спадщину переходять ліси, лісопосадки, а також земельна власність, передана у довгострокову оренду.  
Податком на прибуток (акціонерних) компаній (impót sur les societés), що в різних джерелах може також носити назву податку на корпорації або податку на акціонерні товариства, оподатковуються юридичні особи, “діяльність яких приймає форму експлуатації різного роду ресурсів або має характер операцій, пов’язаних із одержанням прибутку” [31, c.270]. Під таке формулювання французького закону підпадають числення господарюючі суб’єкти: не тільки приватні акціонерні компанії та асоціації, але й державні підприємства, установи, комунальні організації, котрі користуються фінансовою автономією, виробляють товари і/або надають послуги на підприємницьких засадах.  
Податок поширюється на прибутки, одержані від діяльності на території Франції як резидентами, так і нерезидентами. База оподаткування – задекларований прибуток за звітний (минулий) рік, дані про який подаються податковому відомству не пізніше 1 квітня поточного року. До моменту остаточного розрахунку платник щоквартально вносить авансові платежі. 
Базова ставка податку – 33,33% чистого прибутку, для компаній, які реалізують нафту і газ, ставка підвищена до 50%. За пониженою ставкою 20,9% оподатковуються сільськогосподарські ферми, прибутки від землекористування та операцій із цінними паперами.  
Суму прибутку вираховують як різницю між валовим доходом (виручкою) і затратами, понесеними у зв’язку з одержанням прибутку (заробітна плата, найом і утримання виробничих приміщень, придбання сировини та матеріалів, оплата процентів за кредити та ін.). Небезінтересно зауважити, що у Франції до затрат, на суму яких скорочуються видатки, не відносяться так звані представницькі видатки, а також штрафи на керівників підприємства.  
Амортизаційні відрахування нараховують у Франції як прямолінійним, так і прискореним методом і, звісно, списуються на затрати підприємства. Прискорена амортизація поширюється, зокрема, на комп’ютерне програмне забезпечення (списується 100% протягом року), а також на обладнання, призначене для поліпшування навколишнього середовища та економії енергії. 
Не оподатковується прибуток, направлений у резервні фонди для покриття виробничих витрат або можливих збитків у майбутньому, пов’язаними з зарубіжними інвестиціями, змінами кон’юнктури ринку, кредитними ризиками, списанням безнадійних боргів. Виручка від продажі активів оподатковується як звичайний дохід. Але, направлена в резервний фонд виручка від продажі активів, якими користувалися більше двох років, оподатковується за пониженою ставкою 19%. Зрозуміло, такий порядок стимулює позбавлення від старого обладнання. 
Сплата податку на прибуток здійснюється в чотири терміни: до 20 числа лютого, травня, серпня, листопада.  
В силу інтенсивних зовнішньоекономічних зв’язків, особливо в межах Європейського Союзу, ретельно регламентовано оподаткування французьких компаній за кордоном й іноземних корпорацій – у Франції. З метою недопущення подвійного оподаткування з іншими країнами укладені податкові конвенції, котрі передбачають право виняткового оподаткування в одній із країн за принципом: або за місцем походження доходу, або за місцезнаходженням одержувача (власника) доходу. Так, прибутки промислового і торгового походження, а також доходи від нерухомості, оподатковуються в тій країні, де на постійній основі розташовані суб’єкти оподаткування або знаходиться їхнє майно.  
Поширені у Франції податки на власність і майно в деяких джерелах фігурують під іншими назвами: податок на доходи від грошових капіталів, податок на приріст капіталу, податок на доходи від нерухомості, податок на спекулятивні надприбутки при будівництві та продажі нерухомості.  
Оподаткуванню підлягають: нерухоме майно (будівлі та споруди, обладнання промислових і сільськогосподарських підприємств), рухоме майно (акції та облігації, кошти на поточних рахунках), права власності. Деякі види майна повністю або частково звільнені від податку (майно, використовуване з метою професійної діяльності, предмети старовини та ін.). Згідно установленого обмеження, загальна сума податку на власність і прибуткового податку не повинна перевищувати 85% доходу платника. Прогресивну шкалу ставок демонструє табл. 7.1. 
Таблиця 7.1 
Оподаткування власності у Франції

     Джерело: [24, c.437].  
 
До податків на власність належать також інші види майнових податків. 
Податком на будівлі, що належать іноземним компаніям, за ставкою 3% оподатковується нерухома власність діючих у Франції компаній, але головний офіс яких знаходиться за межами Франції. 
Податок на оренду за ставкою 2,5% справляється з орендодавця при здачі в оренду нерухомого майна, якщо річна орендна плата перевищує 12 тис. франків.  
Податок на автотранспортні засоби, що знаходяться у власності юридичних осіб (за винятком автомобілів, які використовуються з виробничими цілями або старші 10 років). Рівень ставок залежить від потужності двигуна.  
Податок на автотранспортні засоби, вага яких перевищує 16 т, справляється за шкалою фіксованих ставок у межах від 50 до 3600 франків. Має альтернативний режим сплати: щоквартально, щоденно в розмірі 1/25 щоквартальної ставки, в момент перетину митного кордону (для автомобілів, зареєстрованих за кордоном). 
Реєстраційні податки і гербові збори збирають при оформленні прав власності в момент переходу власності від одної особи до іншої. Податок (збір) справляється при добровільній або по суду продажі, перепродажі, переуступці майна. Ставки диференційовані в залежності від характеру і вартості угоди: при передачі прав власності на майно – від 13,4 до 15,4%; при передачі долі участі – 1–4,8%; при реєстрації створеної компанії – 1%. В деяких випадках реєстраційний податок справляється за фіксованою ставкою в євро. 
Навіть такі скромні платежі як реєстраційний податок чи гербовий збір мають не тільки фіскальне значення, але й можуть бути пристосованими для виконання регулюючої соціально-економічної ролі. Так, у Франції явно заохочувальний характер має зменшення ставки реєстраційного збору при продажі житлового будинку при умові, що він не буде перепроданий протягом трьох місяців. Понижені ставки поширюються також на угоди по купівлі лісних насаджень і власності, призначеної для сільськогосподарського виробництва; на нерухомість, продану суспільним і релігійним організаціям та деякі інші. Повністю звільнені від сплати реєстраційного збору придбання, зроблені центральними і місцевими органами державної влади, науковими установами та освітніми закладами, благодійними організаціями.  
 
7.4. Місцеві податки і збори  
У 80-х роках ХХ ст. у Франції була проведена реформа місцевого самоуправління. Законом “Про права і свободи комун, департаментів, регіонів” від 2 березня 1982 р. було врегулювано розмежування повноважень, розподіл фінансових ресурсів між органами державної та місцевої влади, адміністративну організацію регіонів, форми співробітництва між різними територіальними структурами. У результаті деякої децентралізації управління питома вага місцевих бюджетів досягла 60% загального обсягу бюджетних коштів держави. При формуванні місцевих бюджетів відповідні органи влади самостійно визначають ставки податків, на які поширені їхня компетенція, але в межах установленого актом Національних зборів (парламентом Франції) максимального рівня. 
На початок XXI ст. склалася система з 16 місцевих податків і зборів, а саме: земельний податок на забудовані ділянки; земельний податок на незабудовані ділянки; податок (збір) на прибирання територій; податок на житло; професійний податок; збір на утримання сільськогосподарської палати; збір на утримання торгово-промислової палати; збір на утримання палати ремесел; місцевий збір на освоєння рудників; збір на установку електроосвітлення; збір за використовуване обладнання; податок на продаж будівель; збір з автотранспортних засобів; податок на перевищення допустимого ліміту щільності забудови; податок на перевищення ліміту зайнятості території; збір на озеленення.  
Не всі з названих податків і зборів звичні для українського читача. Утім, не всі з них мають істотне фіскальне значення, назви деяких із них говорять самі за себе. Тому більш докладного розгляду заслуговують лише окремі податки, до яких можна віднести земельний податок, податок на житло, професійний податок. 
Земельним податком на забудовані ділянки оподатковується 50% кадастрової або орендної вартості нерухомості та земельних ділянок, призначених для промислового і комерційного використання. Звільнені від податку: державна власність; будівлі сільськогосподарського призначення; житлові будинки і квартири, що належать фізичним особам, старшим 75 років, а також особам, які одержують допомоги з соціальних фондів або виплати по інвалідності. 
Земельний податок на незабудовані ділянки справляється на основі 80% кадастрової або орендної вартості ділянки під забудову, а також полів, лісів і боліт, які знаходяться в приватній власності. Від даного податку повністю звільнені державні землі, тимчасово – площі з штучними лісонасадженнями (вірогідно до моменту комерційної експлуатації лісу) та деякі інші.  
Податок на житло сплачують власники і/або орендарі житлових приміщень (будинків і квартир). Малозабезпечені повністю або частково звільняються від даного податку. 
Ставки земельного податку і податку на житло визначаються кожним органом місцевого самоуправління зокрема, але не можуть перевищувати більше ніж у 2,5 рази середню ставку попереднього року на регіональному або загальнонаціональному рівні. 
Професійний податок (taxe professionnelle, що у деяких джерелах перекладають як промисловий податок) накладається на осіб, за роботу яких заробітна плата безпосередньо не виплачується. Найбільш численна категорія платників даного податку – так звані особи вільних професій (письменники, журналісти, художники, артисти та ін., крім медичних сестер і доглядальниць, а також власників автомобілів, зайнятих візникуванням). Ставка податку визначається кожною адміністративно-територіальною одиницею окремо в залежності від двох критеріїв: від оціночної вартості приміщення, котре платник використовує для своєї діяльності, та величини доходу платника. Ставка професійного податку не може перевищувати 3,5% суми доданої вартості, створеної платником протягом року. Додана вартість визначається як різниця між сумою одержаного доходу і затратами в поточних цінах, пов’язаними з професійною діяльністю. Можливі різні скидки в залежності від стану використовуваних приміщень, степені амортизації обладнання, динаміки цін. Платник податку подає декларацію з відповідною інформацією. 
 
Література 
Александров И.М. Налоговые системы России и зарубежных стран. –  
М.: Бератор-Пресс, 2002. – С. 183–188. 
 
Налоги и налогообложение / Под ред. И.Г. Русаковой, В.А. Кашина. –  
М.: ЮНИТИ, 2000. – С. 260–288. 
 
Налоги и налогообложение / Под ред. М.В. Романовского,  
О.В. Врублевской. – СПб.: Питер, 2001. – С. 434–439. 
 
Тютюрюков Н.Н. Налоговые системы зарубежных стран: Европа и США. – М.: Дашков и Ко, 2002. – С. 66–77. 
 
(Додаткові джерела вибирайте з загального списку використаної та рекомендованої літератури, а також здійснюйте самостійний пошук).