Податкова система Франції

Реферат на тему:

Податкова система Франції

       Ми вже мали нагоду торкатися  викликаних податками драматичних  історичних подій, які вплинули на формування державності в Англії та США. Не обійшли  подібні події і Францію, де в 1648–1652 рр. розгорілася громадянська війна, котра ввійшла в історію під назвою Фронда. Безпосередньою причиною Фронди стали непопулярні фіскальні заходи уряду, зокрема запровадження обтяжливого податку на будинки·, що викликало незадоволення всіх верств населення. Придушення Фронди знаменувало перемогу королівського абсолютизму над опозиційним йому парламентом, відкривши шлях до необмеженого свавілля в сфері оподаткування. У Франції епохи абсолютизму набула широкого розповсюдження особливо зловредна відкупна система податків – передача на договірній основі справляння податків приватним особам, які в порядку передоплати вносили державі обумовлену суму доходу в обмін на право навпрямки збирати платежі з платників податків. Відкупник у ролі посередника між фіском і платником – мабуть найбільш лиховісна фігура в історії адміністрування податків. Оскільки умови податкових відкупів не підлягали законодавчій регламентації, відкрилися ідеальні можливості для казнокрадства і корупції. За оцінками сучасників, у XVIII ст. державі поступала лише половина (!) фактично зібраних податків, решта прилипала до рук відкупників. Сам король, його оточення, міністри і чиновники не гребували щедрими презентами відкупників. Лише Тюрго (1727–1781) відмовився від ганебної практики підношень генеральному контролеру (міністру) фінансів хабара в 100 тис. ліврів при щорічному укладенні відкупного контракту. (Дана сума складала 500 кг срібною монетою, що в сучасних світових цінах на срібло еквівалентно 100 тис. дол.).  
Адам Сміт із гордістю писав, що у Великій Британії не було такої економічно руйнівної, фіскально марнотратної та дорогої системи справляння податків, бо тільки “ті, хто не надає значення крові народу порівняно з доходами правителя, можуть, мабуть, схвалювати такий спосіб стягування податків” [34, c.557]. Відкупники викликали такої сили народну ненависть, що всі вони були страчені під час Великої французької революції, а відкупна система скасована. 
Ідеї та цілі революції були проголошені в знаменитій “Декларації прав людини і громадянина” (1789 р.). “Декларація” справила не минущий вплив на уми і донині залишається сучасною, вона стала гаслом демократичних і суспільних перетворень, у тому числі в сфері оподаткування, і не тільки в одній Франції. Як інакше розцінити статтю 14: “Всі громадяни мають право безпосередньо або через своїх представників установлювати необхідність податків, вільно на них погоджуватися, визначати призначення податків, їх кількість і суму, порядок використання, принципи і терміни оподаткування” [10, c.27]. Хіба Верховна Рада України через більш ніж два століття, після того як були написані ці слова, запропонувала щось інше? Подібні істини залишається тільки повторювати. Небезпідставно відомий письменник Андре Моруа (1885–1967) стверджував, що інші народи звикли віками слідкувати за вчинками і жестами Франції, подібно до того, як стародавній світ реагував на події в Греції. 
Багато видатних учених-фінансистів і державних діячів, які внесли неоцінимий вклад у розвиток світової фінансової думки і фіскально-бюджетної практики, – французи за походженням. Назвемо лише про двох із них: Жана-Батиста Кольбера (1619–1683) і вже згаданого Анн Робер Жака Тюрго. 
Кольбер на посаді міністра фінансів дещо полегшив тягар податків для бідних і жорстоко розправився з казнокрадами, а також проводив економічну політику, пізніше названу за його іменем (кольбертизм), по сприянню розвитку виробництва й експорту французьких товарів, зокрема, предметів розкоші: парфумів, шовку, гобеленів, дорогих меблів, посуду, вина, одежі, взуття і т. п. Наслідки такої політики відчуваються через віки, – адже Франція й донині залишається законодавицею моди і лідером по постачанню на світовий ринок парфумів, вишуканих вин та ін. Попри непопулярність Кольбера при житті, його діяльність відіграла національно значиму роль і може служити прикладом для державних діячів далеко за межами Франції й епохи Людовика XIV.  
Через сто років протилежним чином діяв Тюрго, – якщо Кольбер був прихильником протекціонізму та регулювання промисловості й торгівлі з боку держави, то Тюрго заявив протест проти державного втручання держави в господарські процеси. Він проповідував політику економічного лібералізму за принципом “Laissez faire, laissez passer” (франц.): дайте спокій, не заважайте діяти, тобто мав на увазі, що держава лише шкодить своїм втручанням. Разом із тим Тюрго звернув увагу на проблему соціальної несправедливості в оподаткуванні. Він попереджав, що станові привілеї в формі податкового імунітету для дворян і духовенства руйнівні для державних фінансів і, крім того, справляють деморалізуючий вплив на суспільство. Пізніше багато хто з тих, хто не прислухався до остережень Тюрго, поплатилися життям під час революції. 

      Суть  наведених прикладів: діючи навіть із протилежних позицій, але керуючись  національними інтересами, можна  принести користь. Незалежно від епохи і переконань діяльність таких людей – взірець служіння своєму народу. 
Сучасна Франція (Французька республіка) входить до клубу “Великої вісімки”, належить до групи високорозвинених держав Заходу. Від останніх національна податкова система вирізняється лише деякими, але помітними особливостями. По-перше, для Франції властиві високі соціальні податки – платежі та внески у фонди соціального призначення (більше 40% загальної суми обов’язкових платежів і податків у порівнянні з близько 30% в середньому по країнах Європейського Союзу). По-друге, структура французької податкової системи історично склалася таким чином, що фіскальне значення непрямого оподаткування (податків на споживання) у загальній сумі державних доходів перевищують долю прямих. Не випадково саме Франція – батьківщина податку на додану вартість. По-третє, в основі бюджетного процесу знаходиться принцип пріоритету ресурсів. На відміну від багатьох інших країн, це означає затвердження парламентом спочатку доходної частини бюджету, а потім видаткової. По-четверте, всупереч давній традиції централізованого управління з початку 80-х років уряд проводить політику децентралізації, що полягає в розширенні прав місцевих органів самоврядування і супроводиться відповідним перерозподілом податкових надходжень. По-п’яте, відповідно до вимог уніфікації податкових систем в рамках Європейського Союзу протягом останнього десятиліття спостерігається зниження ставок оподаткування з одночасним розширенням податкової бази за рахунок скасування пільг.

      Становлення національної податкової системи

      Генеральні  штати (періодично скликувані станові  збори аристократів) вперше декларують правило запровадження податків за законом, а не рішенням короля 1314 р. Запровадження оподаткування  солі (gabelle) в формі соляної регалії (пізніше відкупу), скасоване через 450 років під час Великої Французької революції (1789 р.). 1341 р. Жанна д’Арк добилася від короля звільнення рідного села Домремі від податків (скасоване через 360 років у 1789 р.) 1429 р. Введення податку на землі та будівлі (taille reelle) подушного податку (taille personnelle) 1439 р. Король Франциск I запроваджує продажу державних посад із фіскальною метою 1522 р. Максима кардинала Ришельє: “Не слід переобтяжувати підданих податками, але не слід і брати з них менше, ніж потрібно для потреб держави” 1640 р. Введення фіскальної монополії на тютюн 1674 р. Невдала спроба запровадити “королівську десятину” – 10%-й податок на доходи за проектом С. Вобана 1710 р. “План оподаткування всіх мешканців Франції”, (включаючи коней, биків, овець), за проектом Рішара де Глан’єра 1774 р. Скасування солідарної відповідальності (кругової поруки) при справлянні податків 1775 р. Нереалізована фіскально-політична реформа за проектом А. Тюрго, що передбачала громадянські права лише для власників-платників податків 1776 р. Виходить у світ робота Жака Неккера “Про управління державними доходами Французького королівства” 1784 р. Велика Французька революція: скасування податкових імунітетів і церковної десятини; проголошення податків почесним обов’язком; введення податкового цензу громадянських прав; гільйотинування відкупщиків податків 1789–1794 рр. Запровадження податку на спадщину та дарування 1798 р. Податковий кадастр земель (закінчений у 1850 р.) 1807 р. Перший в Європі акциз на буряковий цукор 1837 р. Ведення фіскальної монополії на сірники 1871 р. Запровадження податку на цінні папери 1872 р. Запровадження акцизу на автомобілі 1893 р. Запровадження прибуткового податку (різні проекти розглядалися з 1907 р.) 1916 р. Запровадження податку з обороту 1920 р. Запровадження податку на додану вартість 1954 р. Реформа податку на додану вартість 1968 р. Реформа самоуправління та системи місцевих податків 1982 р. Приведення фіскального законодавства у відповідність із нормами Європейського Союзу 1992 р.

      Організація адміністрування податків

      Податкова служба Франції знаходиться в  складі Міністерства економіки, фінансів і бюджету, очолюваного міністром-делегатом  із бюджету. Адміністрування податків здійснюють Головне податкове управління та Головне управління мита та інших надходжень. Структурно Головне податкове управляння складається з п’яти відділів:

      - відділ підготовки законодавства  (функції: розробка проектів законів  та інших нормативних актів  в сфері оподаткування);

      - відділ загального управління податками (функції: забезпечення акумуляції податкових надходжень у державному бюджеті);

      - відділ розгляду спорів (функції:  розгляд скарг і підготовка  матеріалів для кримінального  переслідування за податкові  правопорушення);

      - відділ у справах земель і державного майна (функції: кадастрова оцінка земель, управління рухомим і нерухомим державним майном);

      - відділ кадрів (функції: кадрове  забезпечення податкової служби).

      Головне управління мита та інших надходжень організує роботу митних пунктів  на кордонах Франції та всередині країни. Воно забезпечує нагляд за додержанням державної заборони на продажу зброї, наркотиків і т. ін., а також здійснює санітарний контроль зовнішньої торгівлі. Головне управління обліку визначає обсяг державних доходів на основі даних про податкові надходження, що надходять від управлінь податків і мита, інших державних відомств.  
Чисельність податкової служби складає близько 80 тис. працівників, зайнятих у 830 податкових і 16 інформаційних центрах. Відомо, що персонал податкових органів підбирають шляхом ретельного відсіву. Співробітники податкових центрів розраховують податкову базу по кожному податку, збирають податкові платежі, контролюють правильність сплати податків. Справляння податків регламентується податковим кодексом, який вважають взірцевим для інших країн. Щороку кодекс уточнюють при затвердженні закону про бюджет і видають коментарі до кодексу.  Про податковий контроль у Франції дають уявлення деякі деталі системи покарань і організації податкових перевірок. Так, за несвоєчасне подання декларації податок стягується в повній сумі з одночасним накладанням штрафу в розмірі 0,75% на місяць (9% на рік). Якщо дохід прихований навмисне з метою ухилення, то штраф складає від 40 до 80% від суми нарахованого податку. В разі регулярного применшення доходів податки стягують у безспірному порядку з рахунків платника. При серйозних порушеннях податкового законодавства (фальсифікація документів тощо) передбачається кримінальна відповідальність, аж до тюремного ув’язнення. 
Як відмічає один з українських дослідників, у Франції на відміну від України звинувачення в ухиленні від сплати податків юридичної особи пред’являють лише керівникові підприємства, а в разі переплати податків відповідна різниця повертається негайно з відсотками. Списання боргів (податкова амністія) проводиться під час президентських виборів [26, c.22–23] (один раз у п’ять років).

      Для Франції властиві загальноприйняті у світовій фіскальній практиці санкції  кримінального й адміністративного  характеру за податкові правопорушення. Окремої уваги заслуговує оригінальний виправно-виховний захід: суд після розгляду справи про ухилення від сплати податків шляхом обману дає дозвіл на повторювану протягом трьох місяців публікацію вироку в засобах масової інформації, а також повідомляє про винесений вирок по місцю роботи або проживання засудженого.  В процесі збору й обробки податкової інформації інтенсивно застосовуються комп’ютеризовані технології. Податкова служба має спеціальний підрозділ, що займається питаннями спрощення документообігу та автоматизації розрахунків. Декларації обробляються в спеціальних обчислювальних центрах, кожний з яких обслуговує кілька десятків податкових центрів, а також забезпечує обмін податковою інформацією та послугами. Наприклад, у разі потреби певний обчислювальний центр може взяти на себе обробку декларацій іншого центру, перевантаженого роботою в даний час. Податковий процес здійснюється за єдиною державною системою бухгалтерського обліку, обов’язковою для всіх категорій платників податків. При цьому допускається спрощений бухгалтерський облік для дрібних фірм. На всіх підприємствах, що знаходяться на території Франції, в тому числі іноземних, незалежно від виду їхньої діяльності (промисловість, будівництво, сільське господарство, торгівля тощо) для обліку витрат на виробництво продукції, виконання робіт і послуг, визначення фінансових результатів використовується єдиний план рахунків. Це забезпечує узагальнення фінансових показників по всій країні, що важливо для складання прогнозів розвитку економіки, формування проектів державного бюджету, ведення національної статистики; полегшує проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, а також здійснення податкового контролю; вносить впевненість у дії підприємців; створює умови для належної автоматизованої обробки інформації. Робота по перегляду та вдосконаленню плану рахунків покладена на національну Раду бухгалтерського обліку – суспільний міжвідомчий орган, до складу якого входять представники приватного бізнесу, державних інститутів, вищих навчальних закладів, професійних спілок. Раду очолює відповідальний працівник Міністерства економіки і фінансів Франції, кому підпорядкований робочий апарат, що складається з висококваліфікованих фахівців в галузі бухгалтерського обліку. 
Основна функція Ради полягає в удосконалюванні бухгалтерського й аналітичного обліку на підприємствах, приведення його у відповідність з вимогами економічного розвитку країни та фіскальними інтересами держави. Важливо, що дискусії по методології обліку можуть вестися до ухвалення рішення, після його прийняття воно стає нормою, обов’язковою для всіх підприємств і комерційних організацій. Робота Ради ведеться на основі короткострокових планів, інформаційною базою для яких служать матеріали парламентських дебатів по проекту бюджету. Поряд з установленням правил обліку витрат і фінансових результатів Рада приділяє велику увагу спрощенню обліку, а також питанням уніфікації оподаткування та обліку відповідно вимогам ЄС. Кінцевим результатом роботи Ради служить періодичний випуск нової редакції плану рахунків.

      Податкові доходи центрального бюджету

      На  початок XXI ст. питома вага податків у  ВВП Франції дорівнювала 45,8%, що приблизно  на 5 процентних пунктів вище від  середньої норми оподаткування  країнах Європейського Союзу. Дольова частка окремих податків у ВВП складала: прибутковий податок – 8,1%; податок на прибуток підприємств (компаній, корпорацій) – 2,9%; внески на соціальне страхування – 16,6%; податки на споживання (товари і послуги) – 12,3%; інші податки – 5,9%·.

      Структуру бюджетних доходів від податкових надходжень, обов’язкових платежів і внесків відображають такі дані (в %%): прибутковий податок – 12,2; податок на прибуток корпорацій – 5,2; внески у фонди соціального призначення – 43,3; податок на заробітну плату – 1,8; податок на майно – 4,8; податки на товари і послуги – 29,4; інші податки – 3,3% [31, c.261].  
Найбільш важлива дохідна стаття державного (центрального) бюджету Франції – податок на додану вартість(TVA, taxe sur la valeur ajoutée), запроваджений у 1954 р. на операції виробничого та комерційного характеру. Тридцять років тому в одній із перших публікацій в Україні на тему податку на додану вартість (ПДВ) було відзначено, що цей податок – найновіша, найдосконаліша і, можливо, остаточна форма еволюції універсальних акцизів, за якою майбутнє·.  
За станом на початок 2001 р. французький ПДВ справлявся за ставками: стандартною (19,6%) і пониженими (2,2% і 5,5%) [38, c.70]. Оподаткування за пониженою ставкою передбачене для сільськогосподарської продукції та продовольства, медикаментів і медичного обладнання, книг, вантажних і пасажирських перевезень, культурних і культурно-видовищних заходів, туристичних і готельних послуг, а також для обідів працівників підприємств протягом робочого дня.

      Установлено п’ять видів пільг, які звільняють від сплати ПДВ: 
- Малі підприємства – у тих випадках, якщо їх оборот за фінансовий рік не перевищує 70 тис. франків (тепер установлена еквівалентна сума в євро). 
- Всі операції, пов’язані з експортом. Суб’єкти підприємництва, які здійснюють експортні угоди, користуються правом на відшкодування сплаченого ними ПДВ за цінності, куплені у постачальників та використані при виробництві експортної продукції або робіт і послуг.

      - Банківська і фінансова діяльність.

      - Послуги приватних лікарів і викладачів.

      - Сільське господарство і рибальство.

      - Державні установи, що здійснюють  адміністративні, соціальні, культурні  і спортивні функції.