Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Марта 2012 в 12:35, реферат
В умовах глобалізації в масштабах світової економіки, зростаючої мобільності інвестиційних ресурсів, що сприяють бурхливому розвитку ринку капіталів, перед сучасними державами постала проблема створення такої податкової системи, яка б максимально сприяла інвестиційній привабливості національної економіки для іноземних капіталів. Саме в напрямку адаптування податкових систем існуванню країн в умовах нової глобальної економіки проводиться на сучасному етапі реформування податкового законодавства.
ВСТУП
1.Умови для визнання фізичної особи, іноземця податковим резидентом України
2. Особливості оподаткування доходів нерезидентів
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
ЗМІСТ
ВСТУП
1.Умови для визнання фізичної особи, іноземця податковим резидентом України
2. Особливості оподаткування доходів нерезидентів
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
В умовах глобалізації в масштабах світової економіки, зростаючої мобільності інвестиційних ресурсів, що сприяють бурхливому розвитку ринку капіталів, перед сучасними державами постала проблема створення такої податкової системи, яка б максимально сприяла інвестиційній привабливості національної економіки для іноземних капіталів. Саме в напрямку адаптування податкових систем існуванню країн в умовах нової глобальної економіки проводиться на сучасному етапі реформування податкового законодавства.
Оподаткування доходів іноземних інвесторів займає важливе місце в системі оподаткування сучасних держав, а законодавче регулювання передбачає особливий порядок їх оподаткування.
Зростання світових потоків інвестицій в національні економіки та практичні труднощі організації контролю за доходами, одержуваними іноземними інвесторами, обумовлюють необхідність прибуткового оподаткування нерезидентів шляхом утримання податку у джерела виплати.
Рівень розвитку існуючої системи оподаткування нерезидентів є одним з ключових факторів, що впливають на рішення іноземців про інвестування капіталу в економіку.
Таким чином, поглиблене дослідження нормативно - правових основ і тенденцій розвитку оподаткування доходів нерезидентів, виявлення чинників, що перешкоджають створенню ефективної системи оподаткування доходів нерезидентів у повному обсязі відповідних загальновизнаним постулатам класичної податкової теорії про принципи оподаткування - загальності, справедливості, визначеності і зручності, і відповідає сучасним потребам України, є актуальною проблемою.
Упродовж останніх десятиліть у світі триває процес „стирання” кордонів між державами – люди та капітали стають все більш мобільними та все частіше переміщуються із однієї країни до іншої. Україну цей процес також не оминув. Мільйони українців наразі мешкають та працюють не на своїй батьківщині. Здебільшого іноземні громадяни (деякі з них є нашими колишніми співвітчизниками) приїздять до України у ролі інвесторів або найманих працівників.
При цьому може виникнути ситуація, за якої відразу дві держави претендують на право оподаткування доходів такої особи. Звісно, фізична особа у подвійному оподаткуванні своїх доходів не зацікавлена, не зацікавлені й самі держави – адже при збільшенні податкового тиску збільшується і ймовірність того, що зазначена особа або поїде з країни, або ж перейде на нелегальний стан.
Саме для уникнення подвійного оподаткування у законодавстві багатьох країн виникло поняття „резидент”. Особи, які визнаються резидентами даної країни, сплачують податки на доходи, які вони отримали у будь-якій країні світу, особи, які є нерезидентами – на доходи, які вони одержали лише на території цієї країни. Саме такий механізм використовують Сполучені Штати Америки, Велика Британія, Італія, Японія та інші, зокрема і Україна [11, с. 56].
У законодавстві України поняття „нерезидент” визначається кількома нормативними актами.
Так, відповідно до закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» нерезиденти - юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.
Згідно закону України «Про Національну програму інформатизації» "нерезиденти":
- фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;
- юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;
- розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України [4].
Відповідно до декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15-93 резидентами є „фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном” [7]. Це визначення дублюється ще у кількох нормативних актах.
Нерезиденти - громадяни, які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України; розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи, торговельні та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їх філії, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють підприємницьку діяльність відповідно до законодавства України [8].
Нерезиденти - це юридичні особи та суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи України, з місцезнаходженням за межами України, які створені та діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України [9].
На нашу думку, більш детально поняття нерезидентів наведено в податковому кодексі України, а саме нерезиденти - це:
а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до
законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або
легалізовані) відповідно до законодавства України філії,
представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням
на території України;
б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші
офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в
Україні;
в) фізичні особи, які не є резидентами України [10].
Резиденція є основною концепцією оподаткування в Україні.
З цією метою стаття «Резидент», яка є обов’язковою для усіх таких договорів, визначає резиденцію як державу, у якій фізична особа підлягає оподаткуванню на підставі її місця проживання, постійного місця перебування, громадянства тощо, тобто як державу, яка накладає необмежене податкове зобов’язання — «повну податкову відповідальність» на цю особу по її всесвітньому доходу, тобто по усіх доходах із усіх джерел, включаючи і закордонні.
Фізична особа не може бути одночасно резидентом декількох держав.
Слід зазначити, що резиденція визначається по внутрішньому законодавству, і тільки, якщо інша країна претендує на його резиденцію — тільки тоді застосовуються положення міжнародного договору (для визначення єдиної резиденції).
Іноземець (нерезидент) може бути визнаний податковим резидентом України у таких випадках:
- при оформленні дозволу на працевлаштування в Україні у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні» від 01.11.99 р. № 2028, він обов'язково має подати до податкового органу заяву про самостійне визначення резидентського статусу, а податковий орган повинен повідомити працедавця такого іноземця про це визначення (наказ ДПА України «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи – іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою – іноземцем резидентського статусу» від 05.10.2004 р. № 581);
- іноземець (нерезидент), який перебуває в Україні на легальних підставах (має посвідку на тимчасове перебування в Україні або відповідну відмітку в паспорті тощо) і бажає займатися на території України незалежною діяльністю (згідно з термінологією міждержавних договорів про уникнення подвійного оподаткування – наданням незалежних послуг), для одержання статусу податкового резидента і оподаткування своїх доходів від провадження такої діяльності повинен також самостійно визначити свій резидентський статус згідно з наказом № 581;
- фізична особа – нерезидент автоматично набуває статусу податкового резидента України при його державній реєстрації як самозайнятої особи, зокрема як суб'єкта підприємницької діяльності згідно із Законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV.
Законодавчим актом, який визначає правовий статус, закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземців і осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, і встановлює порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом і виїздом з України, є Закон «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.94 р. № 3929-XII. Відповідно до ст. 7 цього Закону іноземці, які займаються в Україні підприємницькою діяльністю, мають такі самі права й обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції України та законів України [6].
Щодо одержання та застосування іноземцями (нерезидентами) ідентифікаційних номерів, то ідентифікаційний номер з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків є обов'язковим для використання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, включаючи установи Нацбанку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи в разі:
- виплати доходів, з яких утримуються податки та інші обов'язкові платежі згідно з чинним законодавством України;
- укладання цивільно-правових угод, предметом яких є об'єкти оподаткування та щодо яких виникають обов'язки сплати платежів;
- відкриття рахунків в установах банків [2].
Таким чином, нерезидент, який прибув на територію України з намірами одержання доходу чи відкриття рахунків в установах банків, повинен одержати ідентифікаційний номер з Державного реєстру. Такий самий обов'язок є в нього і в разі, коли він має об'єкти оподаткування, передбачені чинним законодавством (міжнародним або України), і зобов'язаний сплачувати податки та інші обов'язкові платежі щодо них.
Реєстрація фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів проводиться органами державної податкової служби за місцем постійного проживання громадянина, а для осіб, які не мають постійного місця проживання в Україні, – за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування.
При наявності у фізичної особи громадянства України резидентський статус діє до втрати цією ознакою юридичної сили.
При цьому слід зазначити, що при наявності інформації, яка свідчить про ймовірність існування у громадянина України статусу резидента іноземної держави, податкові органи вживають згідно із законодавством відповідних заходів щодо підтвердження таким громадянином України статусу резидента України, на підставі чого визначають правильність оподаткування його доходів.
Іноземцям, які пройшли державну реєстрацію як підприємці, Повідомлення/довідка щодо резидентського статусу видається один раз і не потребує щорічного поновлення. Резидентський статус такими іноземцями втрачається з податкового періоду (місяця), в якому вони припинили підприємницьку діяльність (у відповідності до процедури Закону №755 або за іншим встановленим законом порядком).
При наявності в іноземця посвідки на постійне проживання в Україні, Повідомлення/довідка щодо резидентського статусу видається один раз і не потребує щорічного поновлення. Резидентський статус діє до втрати цією ознакою юридичної сили. Тобто іноземець, що має посвідку на постійне проживання в Україні, Повідомлення/довідку одержує тільки один раз при прибутті в Україну і не потребує щорічного поновлення.
В інших випадках при отриманні фізичною особою резидентського статусу шляхом звернення до податкового органу і отримання від нього Повідомлення/довідки, резидентський статус визначається в межах податкового (календарного) року. В таких випадках іноземці чи особи без громадянства мають підтверджувати свій статус резидента України щорічно.
Постійне представництво нерезидента в Україні - це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України [5].
Зокрема, до постійних представництв належать: місце управління, філія, офіс, завод, фабрика, майстерня, шахта, нафтова або газова свердловина, кар’єр або інше місце розвідки чи видобування корисних копалин.
З метою оподаткування до постійних представництв також прирівнюються резиденти, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що зумовлює виникнення у нерезидента громадянських прав та обов’язків:
- укладати договори (контракти) від імені нерезидента;
- зберігати запаси товарів з подальшою поставкою покупцю від імені нерезидента (крім резидентів, які мають статус митного складу).
Своєю чергою, у Законі про ЗЕД наведено таке визначення: " - це установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб’єкта господарської діяльності в Україні і має на це належно оформлені відповідні повноваження" [3].