Адміністрування оподаткування платників податків в умова дії угоди про розподіл продукції

Вступ

Податки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством.

Платник податків - це юридична особа або фізична особа, на яку згідно із законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

У сучасних умовах адміністрування  процесів оподаткування є однією з найважливіших складових досягнення ефективного зростання підприємницької  активності у всіх сферах економіки.

Об’єктом дослідження є систематизація податкового планування надходжень податку на прибуток підприємства.

Тема є дуже актуальною, оскільки усвідомлення платниками податків необхідності своєчасної та повної сплати податків є однією з умов зміцнення економіки держави і добробуту кожної людини.

Тому, створення сприятливого податкового клімату, реального  зниження податкового навантаження на платників податків, створення  сприятливих умов для добровільної сплати податків, виведення з „тіні” капіталу, набутого незаконним шляхом та забезпечення прозорості відносин між податковими органами та платниками податків є пріоритетним напрямами  діяльності податкових органів країни. При цьому, ключовими заходами в даному напрямку є обговорення та прийняття проекту Податкового кодексу України, удосконалення процесу адміністрування податків, запровадження єдиних справедливих підходів до оподаткування всіх платників податків.

Прийняття податкового кодексу  України, дозволить удосконалити механізм взаємовідносин платників податків з податковими органами з питань підготовки, видання та оприлюднення податкових роз’яснень, а діяльність органів державної податкової служби стане ще більш прозорою, наближеною та підконтрольною громадянському суспільству, що є необхідною складовою правової держави.

Предметом дослідження є організаційно-правові засади забезпечення прав платників податків як чинник дотримання податкового законодавства .

Метою курсової роботи –  зясувати, в чому суть особливостей оподаткування платників податків в умовах дії угоди про розподіл продукції.

Серед вітчизняних науковців  питанням адміністрування платників податків приділяли увагу В.Л. Андрущенко, Ю.Б. Іванов, А.І. Крисоватий, Т.Демченко, А. Іванченко, В. Коротун, В. Мельник, С. Позняков, Т. Проценко, А. Селиванов, Ф. Ярошенко та ін.

Розділ I. Теоретичні аспекти адміністрування оподаткування платників податків

1. Організаційно-правові засади забезпечення прав платників податків як чинник дотримання податкового законодавства

Вивчення світового досвіду організації діяльності податкових служб свідчить, що для забезпечення виконання поставлених перед ними завдань їх робота має бути спрямована на два основні напрями – здійснення контролю за виконанням податкового законодавства щодо своєчасності та повноти сплати податків і роз’яснення платникам податків їх прав та обов’язків з наданням допомоги щодо виконання приписів чинного податкового законодавства.

Безумовно, на дотримання податкового  законодавства впливає, перш за все, фактор оптимальності сукупних податків. Разом з тим навіть за таких умов консультаційно-роз’яснювальна робота, забезпечення прав платників податків і ефективні механізми їх реалізації посідають важливе місце у виконанні податкових обов’язків.

У демократичних країнах забезпеченню реалізації прав платників податків надається важливе значення. Від якості виконання цієї функції податковими службами безпосередньо залежить стан дотримання громадянами податкової дисципліни та повноти надходжень до бюджету. Для забезпечення прав платників податків у податкових службах створюються відповідні підрозділи, які організовують і здійснюють цю функцію на державному рівні. Аналізуючи матеріали, опубліковані Організацією Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР), можна зробити висновок, що в країнах, які є її членами, робота з платниками податків нині дійсно стала пріоритетною.

Дослідження цієї проблеми, починаючи з 70-х років минулого століття, свідчить про те, що ослаблення роботи з платниками податків призводило до конфліктних ситуацій між урядами та платниками. Так, на початку 80-х років ХХ ст. Канадське податкове управління, посилюючи примусові заходи щодо податкової політики, намагалося здійснювати соціальні й економічні програми, скоротивши витрати на консультаційно-роз’яснювальну роботу з платниками податків. Податкове управління США також пішло на зменшення рівня обслуговування платників з метою вивільнення витрат і спрямування їх на задоволення зростаючих потреб у коштах для здійснення програм посилення контролю і примусових заходів стягнення податків. Ці рішення виявилися досить не популярними та викликали критику з боку громадськості. Ситуація ускладнилася з уведенням ненадійних систем автоматизованої обробки інформації, що, у свою чергу, загострило стосунки держави з платниками податків. Для розв’язання проблеми було значно посилено увагу до консультаційно-роз’яснювальної роботи серед платників, включаючи суттєві капіталовкладення в комп’ютерне та математичне забезпечення систем обробки податкових декларацій.

У зв’язку з допущеними прорахунками в обох країнах (і це, очевидно, характерно для всіх розвинених країн) дотепер неможливо задовольнити вимоги платників і їх радників щодо забезпечення потреб консультаційної роботи. Ці проблеми не вдається зняти з порядку денного і незважаючи на численні прогресивні і дієві заходи, які включають: випуск інформаційний проспектів; технічних бюлетенів; інформаційних циркулярів; громадські розслідування; надання доступу до довідкових автоматизованих банків даних за безкоштовними номерами телефонів; можливість попередніх рішень і вирішення проблем платників. Нарікання висуваються особливо з боку радників платників податків, які вважають, що цих послуг все ще не достатньо. Натомість пересічні платники обох країн через засоби масової інформації постійно стверджували, що служба відповідей на запитання платників працює незадовільно, оскільки її оператори часто дають неправильні відповіді.

Проблема полягає ще й  у тому, що тексти законів «Про прибутковий  податок» у Канаді і Податковий кодекс у США є вкрай складними, оскільки до них часто вносяться поправки. Без узгодженої і добре організованої роботи податкові управління Канади і США не можуть забезпечити своєчасну підготовку повного роз’яснювального матеріалу, особливо для такої вимогливої, численної та наполегливої публіки, як професійні радники платників податків. Разом із тим, вважають спеціалісти, критика податкової консультативної служби значною мірою надумана, хоча існує достатньо доказів, які свідчать про те, що відповіді працівників податкового управління є не завжди правильним. Такі випадки погіршують авторитет податкового управління в очах громадськості.

Податковим адміністраціям США і Канади надано широкі повноваження щодо визначення податкової бази, перевірки  інформації, яка надходить від  платників податків, а також стягнення  податків (додаток А). При застосуванні вказаних повноважень з метою протидії ухиленням від сплати податків дійсно складно забезпечити такі права платників, як захист приватного життя, доступу до конфіденційної інформації, апеляції на рішення податкової адміністрації. Ці права є основними в демократичних суспільствах. Для ефективного функціонування податкових систем потрібен високий ступінь співробітництва працівників податкової служби з платниками податків. І такого рівня співробітництва легше досягти тоді, коли платники вважають систему справедливою, а їх основні права чітко сформульовано в нормативно-правових актах і вони поважаються. 
Після виправлення допущених помилок урядові установи Канади і США визнали важливість заходів щодо захисту прав платників податків при застосуванні контрольних повноважень у процесі стягнення податків. Останніми роками цим заходам надавалося більше політичного значення, в результаті чого вони формулюються і застосовуються більш чітко, ніж у минулому. Очевидно це пояснюється тим, що платникам податків потрібні більш точні і всеохоплюючі правила захисту їх прав, особливо тоді, коли рівень оподаткування підвищується, податкове законодавство стає все більш складним, а технічні засоби застарівають, нові способи одержання і зіставлення інформації з різних джерел потребують відповідної обробки.

Права платників податків, особливо щодо їх захисту в разі притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від оподаткування, необхідно  розглядати у ширшому контексті  прав людини і міжнародних зобов’язань. Існує ряд міжнародних угод щодо забезпечення прав людини. Важливим документом з цих питань є Європейська конвенція «Про права людини», де в ст. 6 говориться, що «всі люди мають право на справедливий і відкритий розгляд справ у суді в установлені строки» і що особи, яких обвинувачують у вчиненні злочинів, мають право на отримання «...інформації про характер і причини звинувачення», а також що «...їм має бути надано достатньо часу і засобів на підготовку до захисту». У статті 8 говориться: «Усі люди мають право на повагу свого приватного і сімейного життя, їх житла і листування». 
Необхідно виділити також Резолюцію Ради Європи «Про захист приватних осіб, пов’язаний з діяльністю адміністративної влади» 1977 р., де проголошено принципи, якими мають керуватися уряди при формулюванні своїх адміністративних процедур. Зазначено, що громадяни мають право бути вислуханими, а також мають право на доступ до інформації. Крім того, вони можуть очікувати від влади допомоги і роз’яснень щодо прийнятих рішень, а також вказувати про наявні засоби захисту. Нині чинні двосторонні і багатосторонні угоди щодо оподаткування були розроблені відповідно до принципів, визначених у цих та інших міжнародних угодах, де втілено загальноприйняті принципи справедливості.

Необхідно також зазначити, що платники податків мають різні можливості для ухилення від сплати податків. Так, приватні підприємці мають більше можливостей уникати сплати податків порівняно з особами, які працюють за наймом, оскільки з останніх податки утримуються за місцем роботи. Більшість платників податків готові виконати свої податкові обов’язки, хоча багато з них намагаються зменшити податкову заборгованість, і лише окремі намагаються ухилитися від виконання своїх обов’язків повністю. Це характерно для країн зі сталими ринковими відносинами. У деяких випадках платники не виконують своїх обов’язків через нерозуміння законодавства або відсутність відповідної інформації щодо нього.

Безперечно, що в усіх країнах  існують платники, які намагаються  уникнути сплати податків. Дії цієї меншості спонукали до створення  складної системи контролю, яка поширюється  на всіх платників. 
Уряди надають податковим службам широкі повноваження щодо отримання інформації з метою стягнення податків (додаток Б).

Повноваження щодо проведення контролю сформульовано в податковому  законодавстві. Вони обмежені певними правилами. Останні становлять механізм обмежень зловживань з боку податкових інспекторів. Умови використання і процедури, яких необхідно дотримуватись, чітко визначені в законі. Надання широких контрольних повноважень, необхідних для забезпечення податкової дисципліни, є повністю виправданими, оскільки вони є основним механізмом протидії ухиленням від оподаткування. У процесі реалізації цих повноважень визначаються правильні суми податку. 
Повноваження податкових служб щодо здійснення контролю і права платників податків у різних країнах порівнювати важко, оскільки це залежить від регламентації функцій податкових органів, структури податкової системи. Такі повноваження досить часто відрізняються від процесуальної процедури цивільних і кримінальних податкових розслідувань.

Для уніфікації зазначених питань рядом країн було прийнято рішення об’єднати заходи захисту платників податків через «декларації» або «хартію платника податків». Це ефективний спосіб інформування платників щодо захисту їх основних прав. Водночас багато країн не розширюють гарантії, надані платникам. У деяких країнах (наприклад, Канаді і Великобританії) вони мають форму загальних рекомендацій щодо принципів, на яких повинні базуватися відносини між податковою службою і платниками. В інших країнах (наприклад, Франції і США) ці документи є зобов’язальними щодо надання прав платникам на кожній стадії процесу оподаткування. 
Особливість податкової служби будь-якої держави пов’язана з визначеним законодавством обов’язком допомагати платникові податків зрозуміти суть податкового законодавства та забезпечити його виконання. Податкова служба відповідає перед владою і платниками податків щодо забезпечення принципу справедливості при стягненні податків. Держава має отримати від кожного платника тільки те, що він повинен сплатити, не більше і не менше. Це положення чітко закріплює межі прав та обов’язків як податкової служби, так і платника податків.

Обов’язок податкової служби – пояснити своїм клієнтам вимоги чинного законодавства. У зв’язку з цим заслуговує на увагу розділ публікації ОЕСР «Права та обов’язки платника податків», в якому розглядається ряд принципів, пов’язаних з консультаційним обслуговуванням і захистом прав платників податків, а саме:

1. Право на інформацію і допомогу. Платники податків мають право на отримання інформації щодо функціонування податкової системи і методів їх оподаткування. Крім того, вони мають право на інформацію щодо їх прав, включаючи право на апеляцію.
2. Право на апеляцію. Право на оскарження рішення податкових органів мають усі платники податків, і воно поширюється майже на всі рішення податкової служби у сфері застосування або інтерпретації законів чи адміністративних рішень за умови, що вони безпосередньо стосуються платників податків.
3. Право платити не більше, ніж встановлена сума податків. Платники податків не повинні платити більший податок, ніж цього вимагає податкове законодавство, а також мають право на допомогу податкової служби із зазначених питань, у тому числі щодо забезпечення права на податкові пільги.
4. Право на впевненість. Платники податків мають також право на високий ступінь впевненості щодо податкових наслідків своїх дій. Звичайно забезпечення повної впевненості не завжди є можливим. Наприклад, платники не завжди можуть знати правила, які залежать від конкретних фактів і обставин. Другим аспектом упевненості в результатах є той факт, що законодавство і зміни адміністративної інтерпретації податкових законів не повинні мати зворотної сили. Платники податків повинні мати можливість знати податкові наслідки своїх дій до їх здійснення, а майбутні зміни податкових законів негативно не вплинуть на податковий режим операцій, які вони здійснювали до прийняття тих чи інших змін. 
   Високий ступінь упевненості платників податків може бути забезпечено лише за умови ретельної розробки податкового законодавства, зрозумілого для платників. При проектуванні нового законодавства його ініціатори можуть проводити консультації з представниками платників податків.
5. Приватне життя. Усі платники податків мають право розраховувати на те, що податкові органи не будуть без потреби втручатись у їх приватне життя. На практиці це означає необхідність утримуватися від безпідставних обшуків у їх домівках і запитів щодо інформації, яка стосується визначення правильної суми податків. В усіх країнах діють досить жорсткі процесуально-правові норми щодо входу працівників податкової служби до житла або на підприємство громадянина під час податкового розслідування.
6. Принцип конфіденційності і таємності означає, що інформація про справи платника, якою володіє податкова служба, є конфіденційною і буде використана виключно в цілях, які визначені податковим законодавством. Податкове законодавство передбачає суворе покарання працівників податкової служби, які зловживають конфіденційною інформацією, а правила конфіденційності для податкової служби набагато суворіші, ніж для інших урядових організацій. Важливими об’єктами конфіденційності є також банківська і професійна таємниця. Банки більшості країн мають зобов’язання щодо конфіденційності справ клієнтів, що ґрунтується на спеціальних нормах законодавства або на цивільному контракті, укладеному між банком і клієнтом. Однак у більшості країн податкова адміністрація має право порушувати конфіденційність і отримувати конкретну інформацію від банків з метою забезпечення оподаткування. Ця прерогатива використовується обережно, і податкові адміністрації зобов’язані не розголошувати третім особам інформацію, отриману таким чином. Разом з тим передавати таку інформацію можна лише тим іноземним податковим службам, з якими укладено відповідні угоди. У деяких країнах діють правила, за якими податкова служба може вимагати інформацію від банків лише за наявності достовірних даних, що в конкретному банку є рахунок платника.