Світовий досвід призначення суддів

Далі  йде кваліфікаційний іспит: у більшості випадків попередньо відібрані кандидати складатимуть кваліфікаційний іспит. Він може проводитися у формі письмового «технічного» іспиту та/або умовної справи. Зразки запитань та справ публікуються на веб-сайті. У разі призначення на посади рівня старших окружних суддів щодо кандидатів, які мають значний досвід роботи, проводиться ретельне вивчення даних про досвід, що надаються кандидатами, а також їхніх рекомендацій. Представлена інформація при попередньому відборі перевірятиметься на відповідність критеріям, встановленим СА. Відібраних кандидатів повідомляють про це письмово.

2. Оцінка кандидатів

Рекомендаційні  листи: кандидати  надають перелік 3, у деяких випадках – 6 осіб, які можуть їх рекомендувати. Запит про рекомендацію надсилатиметься не кожному з них. КСП також може надати запит на рекомендацію іншим особам, які визначені в спеціальному стандартному переліку КСП.

Співбесіда/оцінювання віч-на-віч: зміст  процесу оцінювання віч-на-віч залежатиме від характеру вакантної посади. Можливі різні форми оцінювання: співбесіда в спеціальному центрі, який проводить оцінювання, проведення рольових ігор, участь у формальних, організованих дискусіях, у яких судді демонструватимуть свої якості та здібності.

3. Прийняття рішення:

Рекомендації  до КДО: початково члени колегії  проводять зустріч, аби погодити кандидатів, котрі відповідають встановленим вимогам щодо посад, згодом готується  доповідь, яка подається на розгляд КДО КСП. Остаточна перевірка: здійснюється ряд остаточних перевірок, зокрема, медичне обстеження щодо всіх кандидатів, яких рекомендовано на посади, за винятком тих, хто вже обіймає суддівські посади.

Щоб бути суддею кандидат має відповідати  всім особистим якостям порядного громадянина. Його ім’я має бути незаплямоване. Інструкція визначає параметри, які братимуться до уваги при встановленні придатності кандидата на посаду за особистими якостями. Рішення в цій частині прийматиметься на початковій стадії розгляду заяв. Якщо КСП з’ясує, що кандидат не відповідає встановленим вимогам, то процес розгляду заяви буде зупинено.

Судимість: будь-яка судимість з наступним ув’язненням на будь-який строк ув’язнення визнається дискваліфікаційною обставиною призначення. Лише за виняткових обставин КСП може розглядати заяви осіб, які відбули строк ув’язнення.

 Судимість за вчинення будь-якого злочину без відбування покарання також, ймовірно (це слово вживає КСП), дискваліфікує заявника від розгляду його заяви на суддівську посаду. За таких обставин КСП керуватимуться такими положеннями: правопорушення, спричинене окремим випадком нерозсудливості, може не братися до уваги, якщо поведінка мала місце більше 20 років тому й не повторювалася; можуть не братися до уваги окремі випадки «незначних судимостей» (minor convictions) 10-річної давності; окремі правопорушення (за винятком порушень правил дорожнього руху, щодо яких даються окремі роз’яснення), які вирішувалися в межах адміністративних санкцій, можуть не братися до уваги після 3 років. КСП також уточнює, що «формальне попередження» (поняття англійського права) є зізнаннями вини особи, тому Комісія розглядатиме їх як засудження.

 Порушення правил дорожнього руху (ПДР): засудження чи визнання вини за порушення ПДР (за винятком порушення правил паркування) повинні заноситися в частину заяви, що стосується судимостей за злочин. «Особливо серйозно» братимуться до уваги визнання вини про порушення ПДР у стані алкогольного сп’яніння чи під впливом наркотиків. За такі порушення (хіба що сплинуло більше 20 років з часу засудження) зазвичай дискваліфікують кандидатів.

 Фінансова неспроможність та банкрутство: за наявності зазначеного заявник повинен у заяві детально викласти відповідні обставини, які розглядатиме КСП.

 ПДВ та оподаткування: КСП очікує від заявників упорядкованості їхніх податкових справ. Випадкові штрафи за несвоєчасну сплату належних сум не дискваліфікуватимуть кандидатів. Проте рішення суддів графств чи процеси, ініційовані в судах з метою витребування виплат, можуть дискваліфікувати на певний період, зважаючи на конкретні обставини справи. Справи (позови), ініційовані щодо компанії чи фірми заявника, радше ніж щодо особи заявника, можуть братися до уваги залежно від особистої винуватості такої особи.

 Професійна недбалість та дисциплінарні провадження: залежно від обставин справи та ступеня винуватості особи. Щодо дисциплінарних проваджень, то залежно від обставин справи та ступеня винуватості особи враховуватимуться такі чинники: (1) визнання того, що деякі особи, зважаючи на характер посади, отримують більше скарг, ніж інші (наприклад, солісітори, які спеціалізуються на кримінальних справах та справах за участю психічно хворих); (2) кількість задоволених скарг; (3) позовів (справ) ініційованих професійними органами; (4) ступінь особистої винуватості; (5) чи йдеться про роботу в установах, зайнятих розглядом питання про надання неналежних професійних послуг чи встановлення непрофесійної поведінки.

 Позбавлення права займатися юридичною практикою: зазначене є підставою для відмови до часу поновлення такого права та задокументованої відсутності подібних інцидентів упродовж 5 років.  

 Заявники також запитуються про те, чи не хочуть вони представити увазі КСП якісь інші обставини. Не даючи повного переліку таких обставин, інструкція Комісії вказує на можливе повідомлення про суперечливі випадки стосовно поведінки близьких родичів чи бізнес-партнерів. 

 До призначення в процесі розгляду заяв запити про перевірки робитимуться до поліції, професійних органів, податкової інспекції. Неподання в заяві інформації, яку буде згодом виявлено уповноваженими установами, може розцінюватися як спроба ввести в оману й спричинити зупинення розгляду заяви кандидата на суддівську посаду.  

Призначення на посаду судді в  Австрії

В Австрії  існують свої оригінальні порядок  та умови призначення суддів. Судді  для початку мають пройти певний шлях, досвід від якого допоможе їм адекватно виконувати свої обов’язки:

1. Зарахування на службу підготовки суддів. Зарахування на службу підготовки суддів відбувається шляхом призначення претендента суддею-стажистом. Випускник правничого факультету, який буде прийнятий на службу підготовки суддів і бажатиме отримати професію судді, має подати заяву на ім’я Голови Вищого земельного суду на зайняття оприлюдненої вакансії судді-стажиста. Кількість посад суддів-стажистів визначає штатний розклад, що затверджується щорічно та є складовою частиною федерального бюджету. Найважливішими критеріями для такого визначення є очікувана на майбутній рік кількість звільнень з посад суддів та прокурорів у зв’язку з виходом на пенсію, а також довготривалі тенденції статистичного розвитку кількості справ, що надходять до судового провадження. Після оприлюднення вакансій Голова Вищого земельного суду надсилає подання на кандидатів до Федерального міністерства юстиції для призначення на посади суддів-стажистів. З правової точки зору, Федеральний міністр юстиції не пов’язаний поданням Голови Вищого земельного суду, але на практиці суддями-стажистами призначаються лише ті кандидати, яких запропонував останній. Кількість суддів-стажистів у наступні роки складатиме в середньому 230 осіб. Перед тим як зробити подання Голова Вищого земельного суду перевіряє відповідність кандидатів вимогам, що є обов’язковими для призначення. В основі перевірки Головою Вищого земельного суду відповідності претендента вимогам, що є необхідними для прийняття на службу, лежать висновки суддів, які керували навчанням того чи іншого претендента під час проходження ним судової практики. Крім того, Голова має провести особисту співбесіду з відповідним кандидатом або доручити проведення такої співбесіди судді з метою перевірки відповідності кандидата посаді й отримання особистого враження про його особу в цілому. З-поміж усіх кандидатів перевага надається найбільш придатному для виконання функцій судді, тобто тому, кому найбільше притаманні такі якості, як рішучість і цілеспрямованість. З 1986 р. кожен із претендентів, який потрапляє до кола ймовірних кандидатів у судді-стажисти, проходить перевірку на психологічну придатність, яку проводять незалежні від судів психологи. Метою такої психологічної перевірки є розширення бази для прийняття рішення щодо можливості зарахування особи на службу підготовки суддів. Перш ніж зробити подання, Голова Вищого земельного суду за рекомендацією Федерального міністра юстиції надає можливість обраним представникам від суддів висловитися щодо осіб кандидатів.
2. Підготовка суддів-стажистів. Підготовка суддів-стажистів зазвичай триває чотири роки, при цьому термін проходження судової практики в якості практиканта зараховується до часу підготовки суддів-стажистів. Таким чином, з часу призначення претендента суддею-стажистом до закінчення його підготовки проходить загалом близько трьох років. Підготовчу службу проходять у дільничних судах, судах першої інстанції, прокуратурах, закладах виконання покарань позбавленням волі, а з 1988 р. також в адвокатських та нотаріальних конторах. Проходження підготовчої служби в дільничному суді й суді першої інстанції триває щонайменше по одному року в кожному з них, у прокуратурі, а потім адвокатській або нотаріальній конторах не менше, ніж по п’ять місяців. При проходженні навчання в адвокатській або нотаріальній конторі майбутній суддя має краще ознайомитись із ситуацією щодо надання правової допомоги населенню в цілому та з інститутом професійних представників інтересів сторін зокрема. Частину підготовчої служби претендент може пройти у Вищому земельному суді, Верховному суді, Федеральному міністерстві юстиції та службі з надання допомоги умовно засудженим особам.
3. Іспит на отримання статусу судді. Проходження підготовчої служби завершується іспитом на отримання статусу судді, який складається в усній та письмовій формі. Предметом письмового іспиту є винесення двох судових рішень на підставі матеріалів двох справ – цивільної та кримінальної. До екзаменаційної комісії входять п’ять екзаменаторів, двоє з яких мають бути суддями (частіше це всі чотири), а один – адвокатом.
4. Призначення на посаду судді. Після того як іспит на отримання статусу судді складено й отримано чотирирічний досвід практичної роботи, суддя-практикант може претендувати на зайняття вакантної посади судді. Як і для інших сфер діяльності центральної ланки державного управління, для призначення на посаду судді австрійське громадянство є обов’язковою передумовою. Голова Вищого земельного суду оприлюднює інформацію щодо наявності вакантних штатних посад суддів. Після збігу терміну подання заяв на зайняття вакансій для всіх вакантних штатних посад у дільничних судах, а також судах першої інстанції кожна з судових колегій (сенаторів) з кадрових питань, а саме колегія з кадрових питань суду першої інстанції, а також колегія з кадрових питань (зовнішня колегія) Вищого земельного суду подають пропозиції, які за достатньої кількості заявників мають складатися з трьох кандидатів: якщо ж вакансій більше, ніж одна, кількість запропонованих кандидатів має бути вдвічі більшою за кількість суддів, що мають бути призначені. Колегії з кадрових питань є судовими колегіями, членами яких поряд із членами за посадою (Голова та заступник Голови судової палати) є також представники, обрані з числа суддів. Кількість обраних членів завжди має бути більшою, ніж кількість членів за посадою. Призначення на посаду судді, згідно з Федеральною Конституцією, є компетенцією Федерального президента, який однак при призначенні суддів певного рівня доручає реалізацію права призначення Федеральному міністру юстиції. Федеральний президент особисто призначає Голів і заступників Голів судових палат, суддів Вищих земельних судів та Верховного суду. Пропозиція Федерального міністра юстиції або Федерального уряду для Федерального президента є обов’язковою до виконання.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок: 

     Проаналізувавши дані процедури призначення суддів можна зробити висновок, що спосіб обрання судді на посаду в Україні занадто спрощений, або навіть примітивний. У розвинутих Європейських країнах на посаду судді призначаються лише громадяни з незаплямованою репутацією. Будь-який конфлікт із законом є не припустимим. Для них суддя – це еталон порядного громадянина. Наша ж судова система терпимо ставиться до можливості кандидата на посаду судді конфліктувати з державою чи громадінами. Ключовими моментами тут є лише наявність не знятої чи не погашеної судимості у кандидата, проведення дізнання чи судового провадження стосовно останнього. Конфлікти з законом не залежно від кількості чи тяжкості обвинувачення, не залежно від обставин за яких було виправдано кандидата на посаду судді, аморальна поведінка – всі ці фактори не впливають згідно діючого законодавства на призначення особи суддею. Відсутня також багатовікова практика даної процедури, яка б користуючись не писаними традиціями могла б надати необхідні компоненти, яких не вистачає діючому законодавству. Сухе законодавство зводить нанівець ті ідеали Європейського досвіду, яким має відповідати справжній суддя – особа, якій довіряють долі людей. Недосконалість законів «про судоустрій», « про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» та закон «про статус суддів», які не виражають у повній мірі положення судді у суспільстві та його ролі у сфері забезпечення демократії та верховенства права, не може залишитися поза увагою. Законодавцю України слід перейняти світовий досвід практики призначення суддів на посаду, внести відповідні поправки та доповнення до законів. Такі зміни дадуть змогу обирати на посаду судді лише найдостойніших громадян, що дозволить повернути довіру до судової гілки влади і продовжити формувати демократичне Європейське суспільство, ідеалів якого ми прагнемо досягти.

     Не  можна не погодитись з точкою зору Богдана А.Футея, судді Федерального суду США щодо досконалості процедури  призначення судді на посаду на п’ятирічний  термін президентом та повторне призначення  його післі спливу основного терміну  верховною радою. Суддя в такому випадку з метою зберегти свою посаду фактично 5 років працює на парламент. Даний факт істотно порушує принцип  незалежності судді і тому запозичення  ідеє довічного призначення судді  на посаду та забезпечення йому фіксованих умов праці було б дуже доречно  для нашої держави. І, на мою думку, не потрібно соромитись брати краще  із досвіду інших країн. Адже замість  того щоб самому наступати на граблі краще дізнатися від когось про  місце де вони лежать і обійти їх.

     Аналізуючи  процедуру обрання суддів у Великій  Британії та Австрії в першу чергу  кидається в очі це саме суб’єкт, якого можуть призначити на посаду. Це має бути психічно здорова, всідома людина, еталон порядного громадянина, спеціаліст своєї справи. Саме особистісні показники відіграють ключову роль при вирішенні питання призначення того чи іншого кандидата на посаду. Абсолютно незалежні органи перевіряють кандидатів повністю, все, аж до штрафів за порушення правил правил дорожнього ругу та податкових боргів. Кандидати мають мати схвальні відгуки від керівництва. Будь-яка дрібниця може перехилити терези “за” і “проти” призначення. Українському законодавцю також слід було б зазначити хоч якісь вимоги до кандидатів крім суто професійних, вікових, несумісності та деяких умов відсутності кричущих фактів кримінального характеру.

     Шлях, який долає наша судова система, складний, але найгірше, що провина лежить на законодавцю, для якого не є характерним дивитися за горизонт. Йому не потрібно винаходити велосипед, достатньо було б рецептувари світовий досвід, але на жаль така перспектива не близька.       

     Список  літератури: 

1. Конституція України від 28.о6.1996 року;
2. Богдан А.ФУТЕЙ (суддя Федерального суду США) // Дзеркало тижня - 2005. - 15-21 жовтня.
3. Юридична газета №23 (83) // 21 грудня 2006 року .
4. Юридичний журнал №3 // 2003 рік

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Додатки:

1. http://www.justinian.com.ua/article.php?id=21;
2. http://www.yur-gazeta.com/article/803/;
3. http://www.lawyer.org.ua/?w=r&i=&d=624;