Свобода як принцип демократичної правової держави

     До  таких актів варто віднести: 
- Конвенцію про попередження злочину геноциду і покарання за нього (1948); 
- Конвенцію про припинення злочину апартеїду і покарання за нього (1973); 
- Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1966); 
- Декларацію про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок (1979); 
- Декларацію прав дитини (1989); 
- Декларацію про територіальний притулок (1967); 
- Конвенцію про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти (I960); 
- Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984); 
- Конвенцію щодо рабства (1926); 
- Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми й експлуатацією проституції третіми особами (1949); 
- Конвенцію про права дитини (1989); 
- Значну кількість документів МОП, що регулюють різні питання трудової діяльності та ін.

     Виходячи  з наявності специфічних особливостей та інтересів держави і народів  у різних регіонах Земної кулі, склалася практика укладання регіональних міжнародно-правових актів про права і свободи людини на регіональних форумах. У таких актах, зазвичай, відображаються характерні для того або іншого регіону особливості, продиктовані національними, соціальними, політичними, економічними та іншими умовами регіонів. У цьому плані вельми характерні і визначні європейська, африканська та американська регіональні системи міжнародного захисту прав людини.

     Особливо  широкого і прогресивного за своєю  демократичністю розвитку набула європейська  система, основою якій послужили Європейська конвенція про права людини (1950) і Європейська соціальна хартія прав людини (1961).

     Ця  система постійно розвивається й  удосконалюється, чому значною мірою  сприяють рішення Наради з безпеки  і співробітництва у Європі. Це підтверджується підписанням Заключного акта в Гельсінкі у 1975 p., де поряд із констатацією основних принципів сучасного міжнародного права був сформульований принцип "поваги до прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань".

     На  Мадридській зустрічі учасників  ОБСЕ в 1983 р. була продемонстрована рішучість  держав удосконалювати своє національне  законодавство про права і  свободи людини.

     На  нараді НБСЄ у Відні у 1989 р. було прийняте рішення про розширення кола питань міжнародного співробітництва у сфері реалізації прав і свобод людини. Тоді ж у Відні було сформульовано нове поняття - людський вимір ОБСЕ. Під таким формулюванням розуміється співробітництво держав у сфері поваги до всіх прав і основних свобод людини, контактів між людьми з різних питань гуманітарного характеру.

     На  Копенгагенській нараді з питань людського виміру ОБСЕ в 1990 р. зміст  поняття "людський вимір ОБСЕ" був значно розширений у сфері  обсягу прав людини і контактів між  людьми, свободи пересування, обміну ідеями, інформацією та з інших питань.

     У тому ж 1990 р. у Парижі учасниками ОБСЕ була підписана Паризька хартія для  нової Європи, де підкреслювалося  зобов'язання держав шанувати особистість  і верховенство закону. 

     У 1992 р. на Паризькій нараді Ради ОБСЕ було сформовано Бюро демократичних інститутів і прав людини.

     У результаті прийняття цих та інших  численних документів і заходів  з прав і свобод людини в Європі був створений певний механізм реалізації цих прав. Основними органами цього  механізму є Європейська комісія з прав людини і Європейський суд з прав людини.

     Африканська система міжнародного захисту прав людини характеризується положеннями  Африканської хартії прав людини і  народів 1981 р. У ній регламентовані політичні, громадянські, економічні і соціальні права громадян держав Африканського континенту. На відміну від обсягу прав і свобод людини за європейськими документами, в Африканській хартії приділяється багато уваги правам третього покоління (на мир, безпеку, задовільне навколишнє середовище, на використання національних багатств і ресурсів, на економічний, соціальний, культурний розвиток).

     Водночас, в Африканській хартії сформульовані  обов'язки громадян перед сім'єю, державою і навіть перед міжнародним співтовариством.

     В американській системі міжнародного захисту прав людини визначальною є Американська конвенція про права людини 1969 р. У ній міститься дуже значний обсяг усіх видів прав і свобод людини, які, в основному, відповідають за своїм змістом найважливішим міжнародно-правовим актам у цій сфері. З метою реалізації цих прав створені Міжамериканський суд із прав людини і Міжамериканська комісія з прав людини.

     В цілому система міжнародно-правових норм, спрямованих на захист прав і  свобод людини, являє собою одну з найважливіших галузей сучасного міжнародного права, яка багато в чому визначає його особливості і характерні риси.

     Що  стосується практичної реалізації прав і свобод людини, то слід зазначити, що в наш час механізм цієї реалізації загалом сформульований. Він містить  у собі: 
-Генеральну Асамблею ООН; 
- Економічну і Соціальну Раду ООН; 
- Комісію з прав людини; 
- Комісію з прав жінок: 
- Верховного комісара ООН з прав людини; 
- Комітет із прав людини (на основі Пакту про громадянські та політичні права); 
- органи МОП; 
- органи регіональних систем.

 
У принципі, кожен громадянин кожної держави - члена ООН - у випадку, якщо питання про порушення його прав у його країні не вирішується, незважаючи на його звертання в національні  органи, може звернутися в будь-який із перерахованих вище, аж до Генеральної Асамблеї ООН.

     Хоча  на практиці цей принцип не завжди можна реалізувати внаслідок  існування різного виду процедур за різними механізмами реалізації прав людини: 
-скарга-ресурс; 
-скарга-інформація; 
- моніторинг і звіти.

     За  деякими видами передбачається звертання тільки з боку держав - членів ООН - або відповідних організацій. [6;7]

Висновки 

  У цій курсовій роботі я дослідила  питання про свободу і про  її взаємозв’язок з державою,зокрема  з демократичною правовою державою.

Переглянувши безліч книжок і підручників, я зрозуміла, що цим питанням цікавилось дуже багато людей. І зараз можу зробити висновок, про те що демократичне правове суспільство не може існувати без свободи, бо саме свобода-це основна ознака демократичної держави.

      У висновках узагальнюю підсумки дослідження, сформульовані теоретико-методологічні положення і практичні рекомендації, що заслуговують на пріоритетну увагу, виокремлені актуальні проблеми, на дослідженні яких доцільно зосередити зусилля науковців.

     Підтверджена покладена в основу дослідження ідея про те, що наскрізною темою наукових розвідок стає осмислення феномена свободи як фундаменталізуючого і сутнісного принципу ліберально-демократичної правової держави.

     На  основі класичних вчень про свободу  виявлено елементи спадкоємності в найновіших її інтерпретаціях. Свобода мислиться як “природжене право” людини, захист якого є обов'язком держави. Свободу належить усвідомлювати як “стрижневий” вимір економічної, політичної, соціальної, правової сфер життєдіяльності людини.

     Досліджуючи класичні та сучасні теорії правової держави,  можу прийти висновку, що ці теорії об'єднані ідеєю легітимації  держави і права. Право – у будь-якому суспільстві – отримує свій авторитет із-зовні. Таким зовнішнім зумовлюючим чинником є справедливість, а також її основний (свобода) і опосередкуючі (права людини) принципи. У цьому зв'язку у роботі аналізується комутативна, дистрибутивна і легальна справедливість. 
 

Список  літератури

1. Коваль М.Г., В.О. Ивченко «Конституція України: вивчаємо Основний Закон» // Миколаїв, 1997

2. Конституція  України від 28 червня 1996(зі змінами станом на 8 грудня 2004 року) // Відомості ВР України №30, 1996.

3. Костюк В.О. "Основи деpжави i пpава." //- К.: Вентуpi, 1997. -ст.194

4. Лукашук Б.І. Міжнародне право. - М., 1999.-ст.135

5. Луняк М.О., Конституційне право України, Лекційний курс та навчально методичні матеріали, Ніжин, 2001р.-ст.69

6.Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16.12.1966.

7. Права  і свободи людини та сучасний суспільний прогрес: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 24-25 лютого 1999 року. - Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ комітету інформації, 1999

8. Рабінович П. / Соціальна сутність прав людини / Юридичний вісник України, 2005.-ст.89

9. Скакун О.Ф.. Теорія держави і права. Х.: Консум, 2001.-ст. 56

10. Соколенко  Ю. Поняття культурних прав  і свобод людини і громадянина / Право України, 2005.-ст.209

11. Сухова І.М. / Роль правової культури працівників ОВС у забезпеченні прав людини в умовах демократизації/Держава і Право, 2005.-ст.78 

12.Теорія держави і права (под ред. В.В.Копейчикова). Київ: Юрінком. - 1997.-78 

13.Хропанюк В.Н. Теория государства и права - М. ЮНИТИ 1993.-67

14. Шкорута Л. Поняття моралі, права та держави // Розбудова держави. - 1997. - № 1.-ст.13-17.  

15.http://ebk.net.ua/Book/law/zaychuk_tdp/part3/2403.htm

16.http://ebk.net.ua/Book/law/zaychuktdp/part5/2783.htm

17. http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MU66005U.html 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Додаток 1