Суть та стадії виборчого процесу

ВСТУП

Такі конституційні категорії як "народ", "влада", "вибори", "референдуми" є, по суті, ключовими для розвитку всього конституційного законодавства України. Влада українського народу реалізується передусім шляхом проведення виборів і референдумів і вона є вихідною базою для становлення і розвитку відповідного законодавства. Саме від народного волевиявлення залежить правове майбутнє нашої держави.

Ст. 1 Конституції України визначає Україну як суверен­ну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу. Демократичність держави і суспільст­ва насамперед визначається рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки реально існуючі процедури виявлення і здій­снення волі народу впливають на управління державними та суспільними справами.

Визнання на­роду верховним носієм державної влади є вираженням народного суверенітету. Адже саме народний сувернітет є основним принципом демократичної організації і діяльності держави та її відповідальності перед суспільством. Це означає, що народ, не поді­ляючи ні з ким своєї влади, здійснює її самостійно і не­залежно, виключно у своїх інтересах. Право народу на встановлення і здійснення влади є його природним пра­вом, а відтак народний суверенітет — невідчужуваний і недоторканний. Іншими словами, як проголошено у ст. 5 Конституції України, ніхто не може узурпувати державну владу.

Громадяни України згідно з Конституцією України можуть брати безпосередню участь у здійсненні державної влади. Таку форму народного сувернітету називають прямою (безпосередньою) демократією. Ця форма народовладдя виникла історично першою. Ще в умовах первісного суспільства вона здійснювалась у вигляді загальних зборів членів спільноти. У перших державних утвореннях безпосереднє народовладдя проявлялось у ви­гляді народних зборів, на які сходилися всі громадяни,- крім рабів. Участь у роботі народних зборів усіх вільних громадян в ідеалі мала забезпечувати прийняття рішень, які б відповідали волі більшості громадян даного державного утворення. З розвитком і зростанням держав, ускладненням їхніх політичних систем стало неможливим вирішувати всі питання загальнодержавного значення шляхом залучення усього на­селення, яке постійно примножувалося. Це обумовило заро­дження й поширення іншої форми народовладдя — представ­ницької, її сутність полягає в тому, що більшість загально­державних питань уже вирішується не всіма громадянами, а лише їх певними групами. Ці групи виступають повноваж­ними представниками населення держави, від імені та за дорученням якого виробляють і ухвалюють рішення, що ста­ють обов'язковими до виконання. Якщо група представляє все населення держави, тоді вона утворює загальнодержавний орган, який дістає право виступати від імені всієї держави й приймати у формі законів рішення, загальнообов'язкові на всій її території. Такі представницькі органи — парламенти — є органами законодавчої влади і у відповідності з націо­нальними традиціями можуть називатися по-різному — Пар­ламент, Народні або Національні збори, Конгрес, Бундестаг, Палата депутатів тощо. В Україні у відповідності зі ст. 75 Конституції єдиним органом законодавчої влади, її парламен­том є Верховна Рада. Крім колективних (колегіальних) загальнодержавних орга­нів, можуть створюватися й одноособові, уповноважені ви­ступати від імені держави. В Україні, це — Президент.

Коли група осіб виступає від імені певної частини насе­лення держави, вона утворює орган місцевого самоврядування (місцеву раду, муніципалітет тощо), який може виносити рішення, що стають обов'язковими до виконання в межах відповідної частини території країни й стосуються питань, віднесених до компетенції таких органів.

З розвитком і вдосконаленням форм представницьке народовладдя все ширше застосовується для повсякденного управління справами держави й суспільства. Але безпосереднє народовладдя не виключається з державно-правової та по­літичної практики. Більше того, його роль підвищується і знаходить свій прояв у тому, що найсуттєвіші проблеми, які мають визначальне значення для функціонування та розвитку державних і суспільних інститутів, вирішуються саме за допомогою безпосередньої демократії.

У сучасних державах значення прямого народовладдя поступово підвищується. За його допомогою вирішують здебільшого найважливіші державні і суспільні проблеми. Зростає його вага і в Україні в реалізації положень Конституції України. Саме на її основі нового поштовху набули розвиток та подальше удосконалення законодавства, присвяченого регулюванню найрізноманітніших процедур здійснення безпосередньої демократії.

Державно-правовій практиці відомі різні форми прямого народовладдя. Найбільшого поширення світі та в Україні набули вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування. Саме вони прямо згадуються в III Розділі Конституції України.

Світова і вітчизняна практика виробила різні форми здійснення безпосереднього народовладдя (прямої демократії), але найбільшого визнання й поширення набули вибори до органів державної влади й місцевого самоврядування, а та­кож референдум.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ВИБОРІВ

1.1. Поняття «вибори»

Найбільш поширеною формою прямого народовлад­дя є вибори. Термін "вибори" означає процес, в результаті якого певна сукупність людей, часто організована в політичні об'єднання (партії, рухи тощо), шляхом голосування формує державний орган або заповнює вакантну виборну посаду. Утворені в результаті виборів органи чи обрані посадові особи дістають право при виконанні своїх суспільних функцій виступати від імені відповідної сукупності людей і наділяються повноважен­нями приймати загальнообов'язкові рішення.

Отже, вибори в конституційному праві — це спосіб формуван­ня органу державної влади, органу місцевого самовряду­вання або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначен­ня результатів такого голосування встановленою більші­стю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандату, мають право балотуватися два і більше канди­датів.

Вибори в Україні — це передбачена Консти­туцією та законами України форма прямого народовлад­дя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного го­лосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Таким чином, вибори за своєю сутністю є механізмом передачі народом (в особі виборців) доручення своїм представ­никам (депутатам) здійснювати від його імені владу. Інакше кажучи, шляхом виборів народ делегує владні повноваження своїм представникам.

1.2. Принципи виборчого права України

Характеризуючи вибори і референдум. Конституція України вказує, що вони є формами безпосередньої де­мократії, через які народ здійснює своє волевиявлення (ст. 69). А в ст. 71 закріплено положення про те, що ви­бори до органів державної влади та органів місцевого са­моврядування є вільними і відбуваються на основі загально­го, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голо­сування.

Принцип загальності виборів в Україні означає, що всі її громадяни, які на день виборів досягли 18 років, мають право голосу. Цього права позбавляються лише ті, кого у судовому порядку визнано недієздатними.

Пряме виборче право забезпечує остаточність вирі­шення питання про зайняття виборної посади, шляхом голосування безпосередньо "за" чи "проти" кандидата.

Таєм­ність голосування передбачає недопущення будь-якого нагляду і контролю за волевиявленням виборців.

Рівність виборчого права — це наявність у виборців однакової кількості голосів, можливість в однаковій мірі впливати на результати виборів.

Конституція України встановлює, що вибори є віль­ними. Це означає неприпустимість будь-якого тиску на виборців з метою примусити їх голосувати не відповідно до своїх переконань.

1.3. Види виборчих систем

За порядком визначення результатів виборів розріз­няють такі виборчі системи:

1. мажоритарна;

2. пропорційна;

3. змішана.

Мажоритарною вважається сис­тема визначення результатів виборів, завдяки якій депу­татські мандати (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. Залежно від того, як визначається більшість го­лосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють:

1) мажоритарну систему абсолютної більшості; 2) мажо­ритарну систему відносної більшості; 3) мажоритарну систему кваліфікованою більшості.

Недоліком мажоритарної системи відносної біль­шості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування, за таких умов голо­си виборців, що голосували проти обраного кандидата, пропадають.

Напротивагу означеній мажоритарна система абсо­лютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % + 1 голос.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості пе­редбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану біль­шість голосів виборців. Кваліфікована більшість вста­новлюється законодавством.

Другим видом виборчих систем є пропорційна сис­тема. При пропорційній системі депутатські мандати роз­поділяються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого ок­ругу. При застосуванні цієї системи округи - бага­томандатні.

В Україні застосовується змішана система виборів, яка поєднує в собі елементи мажоритарної і пропорційної виборчих систем. Так, 225 народних депутатів обираються за мажоритарною виборчою системою, а інші 225 – за пропорційною, шляхом голосування за списки кандидатів, висунутих політичними партіями (блоками).

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ

2.1. Поняття виборчого процесу

В виборчому законодавстві приділяється велика увага виборчому процесу, тобто певної врегульованої правовими нормами сукупності дій громадян і уповноважених органів, які спрямовані на формування якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядуваня.

Виборчим процесом називається врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів, організацій, окремих громадян, їх колективів і груп з підготовки та проведення виборів до представницьких та інших виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.

2.2. Засади виборчого процесу

Засади виборчого процесу — це ті вихідні ідеї та вимоги, що покладаються в основу здійснення кожної виборчої процедури[2], тобто таких дій, в результаті послідовного виконання яких відбувається формування виборного органу або заміщення виборної вакантної посади.

Виборчий процес здійснюється на засадах: законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес; політичного плюралізму; гласності і відкритості; рівності прав суб'єктів ви­борчого процесу; рівності всіх кандидатів у депутати і президенти України; свободи передвиборної агітації, рівних можли­востей доступу до засобів масової інформації; неупередженості до партій (блоків), кандидатів у президенти і депутати з боку органів державної влади, органів міс­цевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій.

2.3. Суб’єкти виборчого процесу

Суб'єктами виборчого процесу є:

1)громадяни України, які мають право голосу (виборці);

2)виборчі комісії, утворені відповідно до Законів України "Про Центральну виборчу комісію", "Про вибори Президента України", "Про вибори народних депутатів України";

3)кандидати у депутати і президенти України; партії (блоки), які висунули кандидатів у депу­тати;

4)органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

5)офіційні спостерігачі від партій (блоків) — суб'єк­тів виборчого процесу, від кандидатів у депутати і президенти, від іноземних держав і міжнародних організацій.

РОЗДІЛ 3. СТАДІЇ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ

3.1. Стадії виборчого процесу

Виборчого процес – це діяльність, яка здійснюється в певній, чітко визначеній виборчим законодавством послідовності і складається з кількох стадій (етапів). В науці конс­титуційного права звичайно виділяють такі стадії вибор­чого процесу:

1. призначення виборів;

2. утворення виборчих органів;

3. утворення виборчих округів та виборчих дільниць;

4. складання списків виборців (реєстрація виборців);

5. висування і реєстрація кандидатів;

6. передвиборна агітація;

7. голосування, підрахунок голосів виборців, встанов­лення та оприлюднення результатів виборів.

3.2. Призначення виборів 

Є першою стадією виборчого процесу, і вона полягає у встановленні уповноваженим органом дати голосування. Виборче законодавство від­повідно до положень Конституції України встановлює порядок призначення виборів народних депутатів залеж­но від виду виборів, які можуть бути черговими, позачер­говими (достроковими), повторними, а також замість депутатів, які вибули.