Поняття і структура апарату державної влади в Україні

Органи управління складають систему підпорядкованих структур. Залежно від територіальної дії розрізняють центральні органи управління, діяльність яких поширюється на територію держави, та місцеві органи, діяльність котрих обмежується межами однієї чи декількох адміністративно-територіальних одиниць.

За обсягом повноважень органи виконавчої влади поділяють на загальні, що забезпечують керівництво суспільством (уряд); відомчі (галузеві), які здійснюють керівництво окремими галузями державного управління (міністерства, відомства, державні комітети); місцеві (виконавчі комітети місцевих органів влади, муніципалітети) та локальні, що забезпечують управління певними колективами працівників (адміністрація підприємств, установ та організацій).

Особливе місце у структурі державного апарату належить системі судових органів. Основним їх призначенням є здійснення правосуддя. Назва та структура судових органів у різних країнах неоднакова, проте схожими є завдання та принципи організації цих органів. Діяльність елементів судової системи більшості країн засновується на принципах незалежності суддів, самостійності у вирішенні передбачених законодавче питань, гласності судочинства. Відповідно до Конституції судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Вищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів — відповідні вищі суди. Згідно із законами діють апеляційні і місцеві суди (ст. 125 Конституції).

Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного судочинства (ст. 1) Закону «Про судоустрій України».

Важливе значення для функціонування апарату держави має посада Президента. В Україні він є главою держави і виступає від її імені (ст. 102). Він — гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції, прав і свобод людини та громадянина.

2.2. Принципи організації і діяльності апарату держави

Під принципами організації і діяльності державного апарату розуміють законодавчо визначені відправні засади, які виступають як регулятивні вимоги щодо основних параметрів його ор­ганізації і функціонування з метою найбільш ефективного вико­нання функцій та завдань держави.

До принципів організації і діяльності державного апарату

слід віднести:

                  поділ влади;

                  виборність представницьких органів державної влади; пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

                  діяльність у межах компетенції та у спосіб, передбачені зако­нодавством (законність);

                  професіоналізм і компетентність;

                  обов'язковість рішень, прийнятих вищими державними орга­нами для нижчих державних органів;

                  прозорість;

                  підконтрольність;

                  відповідальність;

                  ефективність;

                  дотримання прав місцевого самоврядування, об'єднань гро­мадян, підприємств, організацій,установ; неупередженість здійснення повноважень;

                  рівне право громадян на доступ до державної служби;

                  стабільність кадрів.

Більш детально слід зупинитися на принципі поділу влади, оскільки саме він вважається однією з основоположних засад ор­ганізації і діяльності державного апарату в умовах становлення в Україні демократичної правової державності.

Насамперед уточнення потребує питання про те, чи поді­ляється єдина державна влада на певні відносно відокремлені гілки влади, чи йдеться про функціонування окремих самостій­них влад. Так, Конституція США 1787 року не містить єдиного поняття державної влади вказує лише на окремі види влади — законодавчу, виконавчу і судову. І, навпаки, з точки зору теорії народного суверенітету, коли народ визнається джерелом дер­жавної влади, передбачається її єдність, яка водночас не виклю­чає можливості поділу державної влади на окремі її гілки.

Стаття 6 Конституції України не дає чіткої відповіді на це пи­тання, оскільки в ній йдеться про державну владу і про окремі ви­ди влади — законодавчу, виконавчу та судову. Однак системне тлумачення норм Конституції України дозволяє зробити висно­вок про наближеність конституційних засад української держав­ності до концепції народного суверенітету.

Поділ державної влади не може бути зведеним до звичного поділу праці стосовно здійснення управління суспільством, що виникає разом з появою такої складної сукупності державних органів, як державний апарат, має своєю підставою спеціалізацію його працівників на певному різновиді діяльності — нормо-творчій, виконавчій чи судовій, які вимагають різних здібностей і навичок, і спрямований на підвищення оперативності та ефектив­ності функціонування державного апарату.

Не буде обґрунтованим ототожнення поділу влади з роз­поділом функцій і повноважень у державному апараті, оскільки останнє, як лише юридичне втілення принципу поділу влади, не відбиває всіх глибинних демократичних його засад. Так, поділ функцій і повноважень може бути притаманним механізму функціонування державної влади за умов авторитарного прав­ління, оскільки має на меті лише підвищення його ефективності і не торкається питань соціальної сутності та призначення влади. Демократія ж вимагає від державної організації певних поступок у напрямку врахування інтересів громадянського суспільства, по­ваги до політичної свободи своїх громадян.

Поділ влади має глибокий демократичний зміст, оскільки в кінцевому вимірі він спрямований, згідно з концепцією Ш. Монтеск’є, на недопущення концентрації державної влади в руках однієї людини, органу або класу, пов’язаного з цим можливого свавілля, зрештою — на забезпечення політичної свободи людини і громадянина. Поділ влади в цьому розумінні розглядається не тільки як принцип організації і діяльності державного апарату, але і в значно ширшому контексті як одна із найвайжливіших засад де­мократичного правління. Іншими словами — без поділу влади де­мократії, в усякому разі, у її сучасному розумінні, бути не може.[17.ст.49]

Слід наголосити на тому, що тільки за умов функціонування механізму поділу влади стає можливим реальне панування режи­му законності в країні, коли жодна з гілок влади не має можли­вості узурпувати всю державну владу, піднестися над іншою гілкою влади і диктувати їй свою волю. Отже, за таких умов відносини між ними можна вибудовувати лише на засадах рівності кожної з гілок влади перед законом.

Поділ влади як принцип організації і функціонування дер­жавного апарату втілюється юридично у двох конструкціях:

поділі повноважень між трьома основними ланками держав­ного апарату: органами законодавчої, виконавчої і судової влади;

функціонуванні механізму взаємних стримувань і противаг між гілками влади.

2.3. Органи законодавчої, виконавчої, судової, контрольно-наглядової влади та глава держави  як елементи апарату держави

Згідно з Конституцією України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і су­дову. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і від­повідно до законів України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України розглядається як вищий орган у системі органів виконав­чої влади, до яких входять також центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації. Правосуддя, згідно з нор­мами Конституції, може здійснюватися тільки судами.

Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Механізм взаємних стримувань та противаг між органами за­конодавчої і виконавчої влади має на меті забезпечення їх співробітництва як гілок єдиної державної влади. Органи зако­нодавчої влади стримують виконавчу владу, оскільки виконавча влада не може виходити за межі прийнятих парламентом законів. Парламент формує або бере участь у формуванні вищого органу виконавчої влади — уряду, здійснює парламентський контроль за діяльністю уряду щодо виконання ним законів. У свою чергу вищі органи в системі виконавчої влади наділяються правами законо­давчої ініціативи, можуть застосовувати відкладальне вето щодо законів, прийнятих парламентом.

За парламентсько-президентської форми правління прези­дент, який тяжіє до виконавчої влади, за наявності певних, окрес­лених Конституцією умов має право розпустити парламент і, на­впаки, парламент за відповідних умов — усунути президента з поста в порядку імпічменту.

Органи судової влади захищають права і свободи людини і громадянина від будь-якого свавілля з боку державних органів. Окрім того, Конституційний Суд як специфічний підрозділ у сис­темі судової влади може стримувати як законодавчу, так і вико­навчу владу шляхом визнання законів, прийнятих парламентом, і правових актів вищих органів виконавчої влади неконституційни­ми у разі, якщо вони не відповідають Конституції.

Державні органи є структурними ланками державного апарату.

Орган держави - частина державного апарату - група осіб або одна особа, що має юридичне визначену державно-владну компетенцію для виконання завдань і функцій держави. Кожний орган держави створюється для здійснення певного виду державної діяльності, тобто має свої предмет ведення, завдання і функції.

Орган держави — це створений державою або безпосередньо народом колектив уповноважених осіб (депутатів або державних службовців) або одна особа, який має свою визначену структуру та наділений владними повноваженнями для здійснення певних державних завдань і функцій.[23.ст.198]

Наявність владних повноважень означає, що орган держави вправі встановлювати формально обов'язкові приписи, тобто норми права чи індивідуальні приписи, і домагатися, за допомогою встановлених законом засобів, їхнього здійснення. Від кожного державного органу залежить ефективність діяльності державного апарату в цілому. Тому одним з головних завдань держави з організації апарату є правильне, чітке і повне законодавче визначення компетенції, повноважень та місця того чи іншого органу в апараті держави. Органи держави мають загальні і специфічні ознаки.

Специфічними ознаками, тобто такими, що відрізняють державні органи від недержавних та державних організацій, є:

 формування їх безпосередньо державою чи населенням (виборцями) і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;

                  наявність у кожного державного органу законодавчо закріпленої організаційної структури, територіальних меж діяльності, а також порядку взаємовідносин з іншими державними органами і організаціями;

                  виконання кожним державним органом чітко визначених, встановлених у законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності.

       Наявність владного характеру є найбільш важливою ознакою державного органу, яка дає можливість достатньо чітко відокремити державні органи від державних організацій й установ та від недержавних утворень.

     Практичне втілення державно-владних повноважень знаходить своє відображення у виданні державними органами від імені держави юридично обов'язкових нормативних й індивідуальних актів, а також у здійсненні державними органами нагляду за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами, у забезпеченні і захисті цих вимог від порушень, шляхом застосування заходів виховання, переконання і стимулювання, а в необхідних випадках — заходів державного примусу. До складу кожного державного органу входять особи, які здійснюють керівництво, безпосередньо виконують покладені на них керівні повноваження, крім того спеціалісти й інші особи, що забезпечують технічні умови щодо їхнього виконання, керівних управлінських функцій.

Ознаки органу держави:

1) формується державою або безпосередньо народом (наприклад, парламент) відповідно до закону і функціонує на його основі;

2) має передбачені конституцією або іншими законами спеціальні функції, які він здійснює від імені держави;

3) має державно-владні повноваження, що дозволяють йому здійснювати юридичне обов'язкові дії:

а) видає нормативні та індивідуальні акти;

б) здійснює контроль за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами;

в) забезпечує і захищає ці вимоги від порушень шляхом застосування заходів виховання, переконання, стимулювання, у разі потреби - державного примусу;

4) функціонально взаємодіє із іншими органами в процесі реалізації своїх повноважень, керуючись принципом "дозволено лише те, що прямо-передбачено законом". Принцип "дозволене усе, що не заборонено законом" не належить до діяльності державних органів. Цей принцип діє у сфері майнових відносин громадян, юридичних осіб;