Форми держави: поняття, елементи, види

Обмежені монархії поділяються  на дуалістичні (представницькі) і парламентарні( конституційні).

Основними рисами дуалістичної монархії є наступні: подвійність (дуалізм) вищих органів державної влади: глава держави — монарх, здійснює найвищу виконавчу владу, а парламент — законодавчу; монарх має право розпуску парламенту, його рішення мають силу закону, монарх займає центральне місце у механізмі держави, формує уряд, який відповідає перед парламентом і монархом. Така монархія характерна для держав, де зустрічаються елементи феодальних відносин. Прикладом дуалістичної монархії може бути Марокко, Йорданія, Кувейт [6, c. 167].

Парламентарна монархія характеризується особливим порядком управління: існуванням представницького органу державної влади — парламенту, з дорадчими повноваженнями; уряд формується парламентом і йому підзвітний; монарх здійснює владу через міністрів, він позбавлений законодавчих повноважень; не несе юридичної і політичної відповідальності за свої дії як глава держави та глава виконавчої влади. Відповідальність несе уряд (міністри), посередництвом яких діє монарх. Це підтверджує існування інституту контрасигнатури: акти монарха мають силу лише після затвердження їх главою або іншими членами уряду. Прикладом парламентарної монархії є Нідерланди [2, c. 231].

За умов конституційної монархії влада монарха обмежена конституцією, у якій закріплено принцип розподілу  державної влади на законодавчу, виконавчу, судову та правовий статус органів державної влади, у тому числі і монарха. Фактично монарх поступається частиною повноважень  парламентові, який обрано народом; уряд формується з представників партій, що отримали більшість на виборах; лідер  партії, яка отримала більшість на виборах, стає главою уряду (такими, наприклад, є Бельгія, Великобританія, Норвегія).[2, c.236]

Монархія виникла в  умовах рабовласницького суспільства. При феодалізмі вона стала основною формою державного правління. У буржуазному  ж суспільстві збереглися лише традиційні, в основному формальні межі монархічного правління [3, c. 291].

Зупинимося детальніше на характеристиці різновидів монархічної  форми державного правління. 

Давньосхідна  монархія. Як перша в історії людства форма державного правління, вона мала унікальні, лише їй властиві межі. У державах Сходу значну роль в суспільному житті грали стосунки громадських буд, патріархального побуту. Рабовласництво тут носило колективний або родинний характер і лише державні раби цілком належали монархові [2, c. 350].

Організацію державної влади  в країнах Древнього Сходу (Єгипті, Вавилоні, Ассірії, Китаї, Індії і  інших) називають східною деспотією(Деспотія — греч. despoteia — необмежена влада.). Під деспотією розуміють таку форму правління, при якій деспот користується необмеженою спадковою  владою по відношенню до своїх підданих, спираючись на силу військово-бюрократичного апарату.

В той же час історіко-правові  пам'ятники свідчать, що деспотичне правління  в чистому вигляді існувало далеко не у всіх країнах Древнього Сходу  і не на всіх етапах їх тривалого  розвитку. У державах древнього Шумера влада правителя була значно обмежена елементами республіканського правління. Правителі обиралися радою старійшин. Діяльність правителів контролювалася радою знаті або народним зібранням. Таким чином, влада носила виборний і обмежений характер [2, c. 359].

У древній Індії навіть в період найвищого зміцнення  центральної влади значну роль грала  Рада царських чиновників, що свідчить про обмеженість верховної влади  монарха. Більш того, поряд з монархіями в древній Індії існували держави  і з республіканською формою правління (демократичні — “гани” і аристократичні — “сингхи”) [6, c. 432].

Феодальна (середньовічна) монархія послідовно проходіт три періоди свого розвитку: ранньофеодальної, станово-представницької і абсолютної монархій.

Ранньофеодальна монархія носила децентралізованний характер: практично не була зв'язана центральною владою. Своїм господарством феодал управляв і як землевласник, і як носій верховної влади на своїй території. Конкретними виконавцями волі феодала були слуги, які призначалися і змінялися по його розсуду. У феодала був свій суд, поліція, військо, складальники податків, за допомогою яких він здійснював особисте владарювання на своїй території і захищався від нападу ззовні [2, c. 368].

Станово-представницька монархія — це така централізована форма державного правління, при якій влада монарха обмежена станово-показним органом (зборами). Такі станово-показні збори виникають унаслідок подолання феодальної роздробленості в результаті розвитку товарно-грошових стосунків і створення централізованої монархії. У Франції це Генеральні штати, в Англії — парламент, в Іспанії — кортеси, в Росії — Земський собор [2, c. 378].

Абсолютна монархія — це така форма правління, при якій верховна державна влада згідно із законом цілком належить одній особі, — пану, королю, імператорові.

Виникнення абсолютизму  пов'язане з процесом зародження буржуазних стосунків і процесом розкладання феодалізму і старих феодальних станів, що починається. До найбільш істотних меж абсолютної монархії відносяться ліквідація або повний занепад станових показних установ, юридично не обмежена влада монарха, наявність в його безпосередньому  підпорядкуванні і розпорядженні  постійної армії, поліції і розвиненого  бюрократичного апарату.

Конституційна монархія є такою формою правління, при якій влада монарха значно обмежена показним органом. Звичайне це обмеження визначається конституцією, що стверджується парламентом. Монарх же не має права змінити конституцію.  Як форма правління, конституційна монархія виникає в період становлення буржуазного суспільства. Формально вона не втратила свого значення у ряді країн Європи і Азії і до теперішнього часу (Англія, Данія, Іспанія, Норвегія, Швеція, Японія і ін.) [5, c. 486].

Конституційна монархія буває  парламентарною і дуалістичною. Остання  як форма державного правління практично  зживає себе. Парламентарна монархія характеризується наступними основними  ознаками: 

• уряд формується з представників певної партії (або партій), що отримали більшість голосів на виборах до парламенту;
• лідер партії, що володіє найбільшим числом депутатських місць, стає главою;
• в законодавчій, старанній і Судовій сферах впасти монарха фактично відсутній, вона є символічною; 
• законодавчі акти приймаються парламентом і формально підписуються монархом;
• уряд згідно конституції несе відповідальність не перед монархом, а перед парламентом держави [2, c. 492]

При дуалістичній монархії державна влада носить подвійний  характер. Юридично і фактично влада  розділена між урядом, формованим монархом, і парламентом. Уряд в дуалістичних монархіях формується незалежно  від партійного складу в парламенті і не відповідально перед ним [1, c. 83].

2.2 Поняття та види республік

Республіка (лат. respublica, від res publica — суспільна справа) — це форма державного правління, за якої державна влада здійснюється представницькими органами (парламентом, президентом), що обираються населенням на певний термін [2, c. 264].

Парламент (фр. parler — розмовляти) — загальнодержавний представницький орган державної влади, основним завданням якого є вираз волі народу шляхом видання нормативно-правових актів, що регулюють найважливіші суспільні відносини, та здійснення контролю за виконавчою владою [2, c.264].

Президент — глава держави, який втілює національну єдність, наступність державної влади, є гарантом національної незалежності та територіальної цілісності держави [2, c.264].

Для республіки характерні наступні ознаки:

• народ — єдине джерело влади, яка здійснюється ним безпосередньо або за дорученням представницькими органами державної влади — вищими виборними органами влади: парламентом і президентом, котрі обираються населенням на певний термін;
• здійснення влади на підставі принципу її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову;
• наявність складної структури вищих державних органів влади та чітке законодавче визначення їх повноважень;
• одноособове або колегіальне прийняття рішень;
• наявність у всіх вищих державних органів державно-владних повноважень;
• юридична відповідальність представників державної влади за свої дії (прийняті рішення), шляхом застосування до них спеціальної процедури: відклику народного депутата, відставки уряду, вияву недовіри — імпічменту президента;
• можливість дострокового припинення повноважень представників державної влади [3, c. 147].

Сьогодні у світі республіка є домінуючою формою державного правління.

Залежно від обсягу державно-владних  повноважень президента і парламенту республіки поділяються на президентські, парламентські та змішані.

Парламентська республіка — форма державного правління, при якій державна влада здійснюється за умови верховенства парламенту. Ознаки парламентської республіки:

• парламент формує уряд з представників партій, які отримали більшість на виборах;
• президент обирається парламентом з числа його членів (або спеціальною колегією), є главою держави, але не може бути главою уряду та здійснювати контроль над ним;
• президент здійснює свої конституційні повноваження лише за згодою уряду (існує інститут контрасигнатури); має право вето на закони парламенту;
• уряд — найвищий орган виконавчої влади, формується з членів парламенту, несе політичну відповідальність перед ним; діє протягом терміну повноважень парламенту [5, c. 432].

Прикладом парламентської республіки є Італія, Австрія, Словаччина тощо [8, c. 401].

Президентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється шляхом надання президенту великого кола повноважень.

Ознаки президентської республіки:

• президент — глава держави, обирається народом і є главою уряду, який йому підзвітний;
• парламент не може відправляти у відставку міністрів, а президент не може розпускати парламент;
• президент не підзвітний парламенту, але має право відкладального вето щодо актів парламенту;
• посади прем'єр-міністра у президентській республіці може не бути, його повноваження виконує президент; відповідно, у таких республіках може не бути уряду як колегіального органу, його заміняє кабінет президента; у протилежному випадку президент призначає прем'єр-міністра, затверджує уряд з представників партії, яка перемогла на виборах;
• уряд несе відповідальність перед президентом і діє протягом терміну президентських повноважень [5, c. 453].

Прикладом президентської республіки є США, Росія, Бразилія, Мексика [8, c.397].

Змішана республіка (напівпарламентська, напівпрезидентська) - форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік, а саме:

• як і у президентській республіці главу держави обирає народ шляхом прямих виборів або колегія виборців;
• повноваження президента ширші і вагоміші, ніж у парламентській республіці (можливість втручання у законотворчий процес, як суб'єкта законодавчої ініціативи, право вето на акти парламенту; право видавати нормативно-правові акти);
• свої повноваження президент здійснює безпосередньо (у напівпрезидентських республіках) або через уряд (у напівпарламентських республіках);
• президент призначає прем'єр-міністра (главу уряду) лише за згодою парламенту;
• президент, як правило, є головнокомандуючим збройних сил, визначає військову доктрину держави, є окремим органом державної влади;
• уряд несе подвійну відповідальність — перед президентом і парламентом, які можуть виявити йому недовіру і відправити у відставку.

У більшості змішаних республік  використовується інститут контрасигнатури, коли частина актів президента має  бути контрасигнована главою уряду, який несе за них відповідальність перед парламентом [2, c. 307].

У сучасний період змішана  форма республіки є найпоширенішою. Прикладом такої форми республіки є Франція, Австрія, Польща, Румунія  тощо [8, c. 497].

Згідно зі статтями 5, 6 Конституції  України, прийнятої у 1996 p., Україна  є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в України  є народ, який здійснює свою владу  безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого  самоврядування. Державна влада здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Повноваження відповідних органів державної  влади визначаються Конституцією та іншими законодавчими актами України, зміст яких дозволяє визначити Україну  як змішану, президентсько-парламентську республіку [9, c. 12].

Зокрема, про це свідчить наступне:

• єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, яка обирається терміном на чотири роки;
• Верховна Рада України має право усунути Президента України з поста у порядку особливої процедури (імпічменту);
• Президент України є главою держави, обирається терміном на п'ять років; призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку; призначає за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету Міністрів України; скасовує акти Кабінету Міністрів України;
• Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний та підзвітний Верховній Раді України.