Поняття про фізичну працездатність

     ВСТУП

     Розглядаючи фізичні вправи як один з основних засобів оптимізації рухової  активності, слід визнати, що на сучасному  етапі реальна фізична активність населення не відповідає зростаючим соціальним запитам фізкультурного руху і не гарантує ефективного підвищення фізичного стану населення.

     Зниження  рухової активності людей призводить до зниження рівня їх фізичної працездатності, що негативно впливає на стан здоров’я людства.

     Актуальність  даного дослідження полягає в  визначенні поняття фізичної працездатності людини та її значення в повсякденному  житті. Проблема підвищення фізичної працездатності і прискорення протікання відновних процесів після значних фізичних напружень завжди належала до найбільш актуальних проблем фізіології м'язової діяльності, праці та спорту. Тому пошук шляхів вирішення цієї проблеми є одним з найбільш актуальних завдань, які стоять перед сучасною фізичною культурою.

     Мета  реферату полягає у визначенні значення фізичної працездатності у фізіологічному розвитку людини, виявленні основних чинників, які здатні вплинути на стан фізичної працездатності людини та поданні  основних методів відновлення фізичної працездатності.

     Відповідно  до мети даного дослідження, слід визначити  основні завдання, які необхідно  вирішити для її досягнення:

1. Визначити, що являє собою фізична працездатність.
2. Які існують методи визначення рівня фізичної працездатності.
3. Які чинники впливають на фізичну працездатність.
4. Якими засобами можна відновити фізичну працездатність.

 
 
 

     ФІЗИЧНА ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ

     В основі фізичного виховання лежать досягнення високого рівня здоров'я  і загартованості організму, а також  формування позитивних установок на фізичну активність. В сучасному  світі, на думку вчених, постійно зростає  навантаження на ЦНС дітей, а фізична  робота витісняється розумовою, тому особливо актуальною стає роль засобів фізичного  виховання в нейтралізації впливів  несприятливих факторів науково-технічного прогресу та створення оптимальних  умов для розвитку моторики.  
       Деякі вчені США вважають, що фізичне виховання в школах повинне не стільки покращувати фізичний розвиток та фізичну підготовку дітей, скільки готувати їх до конкурентної боротьби в реальних соціальних умовах. Найважливішими завданнями при цьому вважаються: набуття учнями необхідних знань, оволодіння певними руховими навиками, використання їх в повсякденному житті, а також оволодіння вмінням самостійно підтримувати високий рівень фізичної працездатності, пізнання своїх рухових здібностей.  
       За останні роки велику заклопотаність викликають основні медико-демографічні показники (дитяча смертність, смертність населення за віковими групами, очікувана тривалість життя). Несприятливі зрушення в стані здоров'я підростаючого покоління приносять нашій країні великі соціальні та економічні збитки: знижується трудовий і оборонний потенціал держави; погіршення здоров'я є причиною нещастя багатьох сімей та нереалізованих можливостей багатьох особистостей.  
      Органiзм людини влаштований таким чином, що малорухливий спосiб життя швидко приводить до погiршення здоров'я. При цьому поступове руйнування органiзму i виснаження фiзичних i iнтелектуальних сил збiльшується з кожним днем.[ 1]

     Найкраще  проявляється працездатність людини в  умовах функціонального комфорту, тобто  коли засоби й умови праці конкретної людини цілком відповідають її функціональним можливостям, а сама діяльність викликає позитивне емоційне ставлення. Це забезпечує досить високу активність та оптимальну мобілізацію наявних нервових і психічних функцій людини.

     Проте створити ідеальні умови будь-якому  видові людської діяльності неможливо, завжди існують більші або менші, зовнішні або внутрішні перешкоди, які позначаються на стані функціонального  комфорту. Це може призвести до стресу, монотонічного стану, фрустрації та тривоги (занепокоєння).

     Монотонія (від monos — один, єдиний, tonos — напруга, наголос) — стан, який виникає через зниження тонусу нервової системи, тобто він є протилежним стресу. Характеризується зниженням рівня життєдіяльності при тривалій дії одноманітних подразників. Проявами робочої монотонії є притуплення уваги, пильності, кмітливості (тямущості), ослаблення волі, сонливість, емоційне незадоволення.

     Фрустрація (від frustratio — невдача) — це психологічний стан, який виникає внаслідок незадоволення власною професією (працею), її змістом і наслідками. Якщо у реальності досягти бажаної мети людині не вдалося, то вона дає вихід своєму невдоволенню шляхом утечі у світ фантазій або агресивною поведінкою.[2]

     Стрес  — неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи. 
 
 
 
 
 
 

     СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ ФІЗИЧНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ 

     На практиці фізична працездатність визначається за допомогою функціональних проб. З цією метою наукою запропоновано понад 200 різних тестів. Найбільшширокого поширення набули проби з 20 присіданнями за 30-40 с; 3-х хвилинний біг на місці.

Проте, об'єктивно судити про фізичну працездатность людини на підставі отриманих результатів важко. Це пояснюється наступними причинами:

1. по-перше, отримана інформація дозволяє лише якісно характеризувати відповідну реакцію організму на навантаження;
2. по-друге, точне відтворення будь-якої з проб неможливо,що призводить до помилок в оцінці;
3. по-третє, кожна з проб, при оцінці працездатності, пов'язана з включенням обмеженого м'язового масиву, що робить неможливою максимальну інтенсифікацію функцій всіх систем організму. Встановлено, що найбільш повне уявлення про мобілізовані функціональні резерви організму може бути складено в умовахнавантажень, при яких задіяно не менше 2/3 м'язового массиву[.5]

     Для визначення рівня фізичної працездатності можуть бути використані тести з максимальним і субмаксимальним навантаженням: максимальне споживання кисню (МСК), PWC170, Гарвардський степ-тест і ін.

     Основу проби PWC-170 становить визначення потужності фізичного навантаження, при якій ЧСС досягає 170 уд/хв, тобто рівня оптимального функціонування кардіореспіраторної системи. З цією метою використовується велоергометріческой варіант. Принципи оцінки результатів проби PWC-170 наведені в таблицях. (Додаток А)

     Гарвадської степ-тест – дозоване сходження на сходинку.

     Переваги тесту: простота і доступність, залучення в роботу великого обсягу мускулатури.

     Недоліки: важко точно дозувати навантаження, небезпека травматизму.

     Методика проведення.

     Обстежуваному пропонують виконати сходження на сходинку під метроном із заданною частотою. У сумі підйом-спуск складаються з 4рухів, кожному з яких відповідає удар метронома. Висоту сходинки і тривалість виконання тесту вибирають з урахуванням статі та віку випробуваного.

Після виконання навантаження реєструють ЧСС в положенні сидячи протягом перших 30 секунд на 1,3 і 5 хвилинах відновлення. Індекс Гарвардського степ-тесту (ІГСТ) розраховують за формулою: 
ІГСТ = tх100 /(f1 + f2 + f3) х2, 
Де: t - тривалість виконання робіт, с; 
f1, f2, f3 - ЧСС на 1-й, 3-й і 5-й хвилинах відновлення за 30 секунд. 
Принципи оцінки результатів Гарвардського степ-тесту наведені в таблиці. (Додаток А).[4] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ЧИННИКИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ФІЗИЧНУ ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ ЛЮДИНИ 

     Фізична працездатність людини залежить від багатьох факторів. Серед них виділяють кілька основних, «провідних», які в, найбільшою мірою визначають конкретний прояв працездатності. До цих факторів зазвичай відносять такі:

     1. Скоротливі особливості нервово-м'язового апарату, тобто швидкісно-силові можливості рухової системи.

     2. Особливості координації рухів.

     3. Біоенергетичні можливості організму.

     4. Потужність і стійкість вегетатівних1 систем забезпечення рухової активності.

     5. Техніку виконання рухових дій.

     6. Тактику рішення рухових завдань в процесі спортивної чи професійної діяльності.

     7. Психічну підготовку людини, її мотивацію, волю і т. д.

     Швидкісно-силові якості, координаційні здібності, можливості біоенергетики і вегетативних систем забезпечення рухової активності складають  групу внутрішніх, або потенційних  факторів. Ступінь реалізації цих потенційних можливостей в конкретних умовах будь-якої рухової діяльності (спортивної або професійної) визначається факторами продуктивності: технічною, тактичною та психічною підготовленістю людини.

     Раціональна техніка виконання спортивних або  професійно-прикладних дій дозволяє більш ефективно використовувати  швидкісно-силової та енергетичний потенціали, координаційні можливості, а досконала тактика виконання  рухових дій дозволяє краще розподілити  і реалізувати потенційні можливості на певному відрізку часу.

     Будь-яка рухова, в тому числі і спортивна, діяльність здійснюється за допомогою м'язів при їх скороченні. Тому будова і функціональні можливості мускулатури необхідно знати всім людям, але особливо тим, хто займається фізичною культурою і спортом. На частку м'язів припадає значна частина сухої маси тіла людини. У жінок на м'язи припадає від 30 до 35% загальної маси тіла, а у чоловіків - 40-50% відповідно. Спеціальної силовий тренуванням можна значно збільшити м'язову масу. Фізичне ж бездіяльність (гіподінамія) призводить до зменшення маси м'язів і дуже часто - до збільшення жирової маси.[3]

     Проте надмірні навантаження можуть призвести до зниження рівня фізичної працездатності та появи у людини утоми.

     Утома — це зменшення або повне зниження працездатності м'язів. При цьому знижується збудливість м'язів, їх лабільність, що зменшує їхню силу, амплітуду скорочення. Висувалось кілька теорій, які мали пояснити появу втоми, а саме: гуморальні або локальні теорії виснаження (І. Шифф) та теорія отруєння (Е. Пф-люгер), а також центральна або нервова концепція втоми (М.Є. Введенський, І.М. Сєченов, О.О. Ухтомський).

     Стомленість — це суб'єктивне відчуття втоми. Якщо, не звертаючи уваги на утому, робота продовжується, то виникає виснаження. Воно може бути гострим або хронічним. Гостре виснаження — це різке зниження працездатності відразу після виконання  важкої роботи, а хронічне — унаслідок  недостатнього відпочинку та відновлення  сил після попереднього періоду  напруженої або важкої праці. Виснаження часто буває у спортсменів  після тривалих або надмірних  тренувань[.2]

     Зовнішні  прояви стомленості подані у додатку  Б. 
 
 
 
 

     СПОСОБИ ПІДВИЩЕННЯ ФІЗИЧНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ  

     Для підвищення фізичної працездатності багато фахівців рекомендують комплексне застосування різних відбудовних засобів. У сучасній системі відновлення працездатності виділяють: педагогічні, гігієнічні, медико-біологічні засоби.

     Педагогічні засоби відновлення

     Основні напрямки застосування педагогічних засобів відновлення: 
- Раціональне планування тренувального процесу з урахуванням етапу підготовки, умов тренувань та змагань, статі і віку спортсменів, їх функціонального стану, особливостей навчальної та трудової діяльності, побутових та екологічних умов. 
- Оптимальна організація та програмування тренувань в макро-, мезо- і мікроциклах, що забезпечують раціональне співвідношення різних 
видів, спрямованості і характеру тренувальних навантажень і їх динамічний розвиток. 
- Правильне поєднання в тренувальному процесі загальних і спеціальних засобів підготовки. 
- Оптимальне планування тренувань в мікроциклах із забезпеченням необхідної варіативності тренувальних навантажень, періодів пасивного і активного відпочинку, застосування ефективних відновлювальних засобів і методів. 
- Систематичний педагогічний, лікарський контроль і самоконтроль за функціональним станом, переносимістю тренувальних навантажень і необхідна корекція тренувального процесу з урахуванням цих даних. 
- Важливим педагогічним засобом стимуляції відновних процесів є правильна побудова тренувального заняття. При цьому слід дотримуватися таких основних положеннь: 
- Виконання повноцінної розминки перед тренуванням; 
- Виконання вправ для активного відпочинку в інтервалах між тренувальними навантаженнями в одному занятті; 
- Використання пасивного відпочинку в стані повного розслаблення в оптимальній позі; 
- Виконання вправ в розслабленні в інтервалах між тренувальними навантаженнями і після занять; 
- Застосування вправ і спеціальних засобів з метою створення позитивного емоційного фону для подальшого виконання основної тренувальної роботи на більш високому рівні; 
- Виконання індивідуально підібраних вправ для заключної частини тренування (заминки); 
- Після тренування обов'язково виконуються відновлювальні вправи.

     Гігієнічні  засоби відновлення

     До  основних гігієнічних засобів відновлення  фізичної працездатності належать наступні: