Формування рухових умінь і навичок учнів

Формування рухових  умінь і навичок учнів. Реферат

Механізми формування рухових дій. Структура процесу  навчання рухових дій. Етап розучування  рухової дії. Етап засвоєння рухової  дії. Етап закріплення рухової дії

Вивчення фізичних вправ на уроках і в позаурочний  час передбачає послідовне формування умінь та навичок виконувати окремі рухові дії. При цьому вчитель (та й учні) повинен завжди знати, що саме необхідно сформувати в кожному  конкретному випадку і якщо таке формування не відбулося, процес навчання не можна вважати завершеним.

У чому ж суть рухових  умінь і рухових навичок? Що в  них спільного і чим вони відрізняються? Розрізняють два рівні рухового уміння:

• уміння виконувати окрему рухову дію (наприклад, штрафний кидок у баскетболі). В літературі його інколи називають умінням нижчого порядку;
• уміння вищого порядку (наприклад, уміння грати у баскетбол, боротись за м’яч ) або, як його часто називають, уміння виконувати цілісну рухову діяльність. Уміння вищого порядку представляє собою комплекс рухових навичок, що взаємодіють у процесі вирішення учнями певних рухових завдань. До уміння вищого порядку відносяться й уміння здійснювати процес фізичного виховання з метою самовдосконалення.

Рухове уміння виконувати окрему рухову дію — це здатність  учня виконувати вправу, концентруючи увагу на кожному русі, що входить  до її складу. Формується уміння шляхом багаторазового повторення вправи у  стандартних умовах, при активній участі всіх органів відчуття (зору, слуху тощо). Увага учня при цьому  зосереджена на деталях, елементах  рухової дії, на просторових, часових, просторово-часових, динамічних та ритмічних  характеристиках рухів. Одночасно  засвоїти ці характеристики неможливо. Вивчають їх послідовно шляхом усвідомленого багаторазового практичного повторювання.

Багаторазове повторення вправи і її частин під безпосереднім  контролем свідомості і при безперервному  пошуку способів найефективнішого їх виконання поступово приводить  до удосконалення і стабілізації рухових операцій, окремих елементів, з наступним їх поєднанням у рухову дію. На перших стопах навчання рухові дії виконуються уповільнено, з зупинками, зайвими рухами та помилками. Учні виконують вправу нестабільно. Такий рівень володіння вправою прийнято називати умінням. Збільшення числа повторень і корекції помилок приводить до невимушеного, плавного, безпомилкового, стабільного й економного виконання вправи. Вправа поступово автоматизується. Іншими словами, відбувається плавна трансформація уміння в навичку.

В міру автоматизації  рухової дії свідомість учня звільняється від  безпосереднього "дріб'язкового" управління нею. Вправа виконується під контролем рухового аналізатора ("м'язового відчуття"). Всі інші аналізатори, які брали участь в управлінні і корекції рухів, переключаються на контроль зовнішніх умов та результатів рухової діяльності. Це дає можливість переключити мислення на вирішення інших завдань. Проте всі довільні автоматизовані рухові дії, сформовані на основі свідомості, в будь-який час можуть бути взяті під контроль. Таким чином, рухова навичка завжди чітко усвідомлюється і може бути відтворена в уяві, в мові, в образі та в практичному виконанні.

Вчителю важливо також  знати, що рівень усвідомлення рухової дії, яка  вивчається, у різних учнів неоднаковий, і це суттєво позначається на швидкості і  якості засвоєння  ними вправи та на їх здатності до творчого використання засвоєної  вправи в життєдіяльності.

При володінні вправою  на рівні навички  свідомість учнів  виконує пускову (початок  руху), контролюючу (фіксація відхилень від  правильного виконання  вправи), корегуючу (заходи щодо виправлення  помилок або виходу із скрутних ситуацій) та гальмівну (активне  гальмування руху або перехід до іншої дії) функції.

На  стадії формування навички  поступово усуваються зайві рухи, удосконалюється  між м'язова координація, рухи стають точнішими  у просторі, часі і за зусиллями. Всі  рухи відтворюються  невимушене, плавно, з високою точністю і стабільно.

Рівень  володіння фізичною вправою, якому притаманні перераховані характеристики, називають навичкою.

З окремих навичок  формується уміння виконувати цілісну рухову діяльність, або уміння вищого порядку.

Уміння  вищого порядку в  навичку не переходить, бо воно проявляється завжди в ситуативних  умовах і залежить від дій партнерів, суперників, зовнішніх  умов тощо. Для уміння вищого порядку характерні варіативність і  творчість діяльності, стійкість до несприятливих  внутрішніх та зовнішніх  умов, виконання дій  на тлі втоми, висока індивідуалізація діяльності, здатність перебудовуватись у ході діяльності.

Формування  рухових умінь  і навичок має  певні психологічні, функціональні і, як наслідок, дидактичні особливості. Відповідно до природних психофізіологічних процесів, які протікають в організмі, під  впливом багаторазового повторення фізичних вправ, що вивчаються, будується педагогічний процес управління формуванням  рухових умінь  і навичок.

Механізми формування рухових дій

Аналіз  участі свідомості у  формуванні і закріпленні  рухової дії дозволяє виділити три фази усвідомлення цих  дій:

• мала усвідомленість внаслідок "туманного" уявлення про вправу;
• відносно повна усвідомленість рухової дії та окремих рухів внаслідок формування цілісного уявлення про вправу і розвитку здатності диференціювати параметри руху;
• часткова усвідомленість як наслідок автоматизації рухової дії та переключення уваги на умови виконання.

Характерними  рисами умінь на початку  їх формування є надмірна мобілізація вольових зусиль, емоційна реакція  на новизну, наявність  невпевненості, а  іноді і страху. Все це призводить до захисних рухових  реакцій, до скутості та зайвих ізольованих  рухів. Контроль за діями  здійснюється за рахунок  зору і слуху. М'язове  відчуття лише формується. Уява про вправу уточнюється  здебільшого за рахунок  зовнішнього зворотного зв'язку. Сконцентроване в часі багаторазове повторення вправ  створює умови  для аналізу виконуваних  рухових дій, їх порівняння з попередніми  спробами, тому їх виконання  повинно носити характер свідомих спроб відтворити програму вправи, що розучується.

Крім  того, сама програма формується не стихійно, а створюється  учнями з допомогою  мислення та аналізу  одержаної інформації. Навіть у випадку  наслідування початківець  спирається на свідоме, цілеспрямоване спостереження  взірця, формуючи таким  шляхом в себе уявлення про цю вправу. В  формуванні образу вправи, що розучується, мислення спрямоване на пізнання зв'язку між окремими елементами вправи. Покращенню виконання  сприяє аналіз учнями виконання дій  і виправлення, що вносяться в їх виконання, а не бездумне повторення.

Подальше  виконання вправи знімає почуття невпевненості  і страху. Поступово  усуваються захисні  рухові реакції, що заважають  правильному виконанню  вправи. Помилки у  виконанні ще можливі, увага ще напружена  і концентрується переважно на окремих  рухах. Переключення уваги на оточуючу обстановку, партнерів та ін. погіршує якість дії або призводить до невиконання вправи.

Поступово уміння переходить у  навичку. Контроль за діями здійснюється переважно за рахунок  пропріорецептивних сигналів. Однак при  цьому зоровий  контроль залишається  як регулятор і  при потребі використовується учнями.

В міру оволодіння руховими діями роль свідомого  контролю за ними зменшується: дія контролюється  або при помірній зосередженості, що чергується з короткими  відволіканнями уваги, або при поверховій зосередженості (швидкий  контроль дій без  їх глибокого осмислення). Точка зору, що навичка  здійснюється без  участі свідомості і  що управління виконання  вправи на рівні навички  переходить з кори в підкірку, на думку  Є.П.Ілліна, не правомірна.

Таким чином, окремі складові (рухи) складної рухової  дії після її засвоєння  можуть протікати  при послабленому контролі свідомості, при згорнутому контролі, тобто слабо або  зовсім не усвідомлюватись. Водночас не усвідомлення окремих частин навички  не означає, що вона протікає без контролю свідомості.

Усвідомленість  або неусвідомленість дії загалом (або  її частин) не виключає і не порушує свідомого  управління виконанням вправи на рівні навички. Якщо будь-який рух  рухової дії не усвідомлюється в  процесі її виконання, то це означає, що свідомість (увага  учня) переключена  не на рух, а на оточуюче середовище (переміщення  суперника або  партнера, контроль за переміщенням приладу  і т. і.). За час  відволікання уваги  від виконання  руху учень вирішує  тактичні, естетичні  і інші, не менш важливі  завдання.

При формуванні умінь  вищого порядку учень  навчається змінювати (варіювати) деталі техніки виконання  спортивної вправи для  того, щоб домогтись  максимального результату при зміні умов діяльності. Наприклад, при метанні варіюють кут вильоту приладу залежно від зустрічного чи супутнього вітру; вносять поправки у виконання гімнастичних вправ залежно від жорсткості приладів тощо.

Структура процесу  навчання рухових  дій

Формування  умінь виконувати фізичні вправи, їх трансформація в  навички, об'єднання  навичок в уміння вищого порядку —  це тривалий, складний процес, успіх якого  залежить від багатьох чинників. Першим серед  них є правильне  педагогічне керівництво  цим процесом, яке  полягає у його чіткому структуруванні. У спеціальній  літературі можна  знайти інформацію яка  свідчить, що різні  джерела трактують  структуру по-різному. Найбільше розбіжностей стосується кількості  її етапів та їх змісту. Таку розбіжність, як показує аналіз, можна  пояснити особливостями  мислення авторів, контингентом учнів, для яких вона розробляється та специфікою виду рухової  діяльності.

У шкільному фізичному  вихованні, на нашу думку, структуру процесу  навчання доцільно будувати у три етапи: розучування  рухової дії, її засвоєння  та закріплення.

Етап розучування  рухової дії. Методика навчання на першому  етапі. Розпочинаючи розучування вправи, дуже важливо, щоб учні усвідомили мету і завдання дій, прикладне і спортивне значення вправи, її місце в життєдіяльності та в спортивному удосконаленні (дивись "Принцип свідомості й активності"). Сильним мотивом активізації діяльності учнів є інформація про найвищі досягнення з даного виду діяльності (стрибки у висоту, довжину, біг тощо) та про навчальні нормативи і найвищі результати ровесників, учнів даної школи, найближчі завдання навчання.

Пам'ятаймо, що лише зацікавлене  ставлення учня до вивчення чергової вправи принесе позитивний результат.

Визначаючи  руховий досвід учнів  і поповнюючи його, вчитель одночасно  визначає метод розучування  запланованої вправи ("дивись методи розучування  рухових дій") і  можливості учнів  щодо її засвоєння  шляхом пробного виконання.

З метою формування уявлення про особливості  виконання вправи після одержання  учнями відповідних  знань її демонструють.

До  демонстрації вправ  на першому етапі  висуваються такі вимоги:

• демонстрація повинна бути природною і досконалою, непридатним є надмірний варіант демонстрації. Вправу потрібно продемонструвати у такому вигляді, як цього будуть вимагати в учнів;
• акцент при першій демонстрації роблять на ті рухи, які важко пояснити;
• створюючи уявлення про вправу, демонструвати її будуть неодноразово. При цьому в кожній демонстрації необхідно акцентувати увагу учнів на інші деталі;
• для того, щоб викликати в усіх учнів почуття впевненості в можливості досягнення успіху, добре, якщо вправу демонструє однокласник;
• ефективними засобами демонстрації на цьому етапі є муляжі, макети, імітаційний показ, уповільнені кінокільцівки, які дозволяють учителю (як і в попередньому випадку) коментувати хід виконання вправи;
• при повторних демонстраціях треба міняти не тільки об'єкти спостереження, але й місце учнів при цьому;
• нарешті, на першому етапі застосовують демонстрацію помилок учнів. Демонструвати помилки вчитель має право лише тоді, коли впевнений, що точно відтворить їх. Необ'єктивна демонстрація помилки дезорієнтує учня. Демонструючи помилки, не можна ображати учнів, перекривляти їх. Найкращим способом демонстрації помилок є демонстрація на інших учнях, які допускають аналогічні огріхи у виконанні вправи, що вивчається.