Теория социального конфликта

  «Правила  гри», типові угоди, конституції, статути  і т. п. Можуть бути ефективні тільки в тому випадку, якщо воно не віддають переваги одному учаснику на шкоду  іншому.

  «Правила  гри» стосуються способів, якими соціальні  суб'єкти збираються вирішувати свої протиріччя. Р. Дарендорф пропонує ряд способів, які можуть застосовуватися послідовно в діапазоні від ненасильницьких до примусових варіантів вирішення проблем.

  1.Переговори. Даний спосіб передбачає створення органу, в рамках якого конфліктуючі сторони регулярно зустрічаються для обговорення проблем конфлікту і прийняття рішень встановленими способами (більшістю, кваліфікованою більшістю, більшістю з правом вето, одноголосно).

  2.Посреднічество. Найбільш м'яка форма участі третьої сторони в регулюванні конфлікту на основі добровільного угоди його безпосередніх учасників.

  3.Арбітраж  являє собою звернення суб'єктів  конфлікту до третьої сторони,  рішення якої носять для нього  або рекомендаційний, або обов'язковий  характер. Останній варіант практикується в тих ситуаціях, коли необхідне збереження форми державного правління та забезпечення миру в галузі міжнародних відносин.

  Конфлікт  є батьком всіх речей, тобто рушійний силою змін, але він не повинен  бути війною або громадянською війною. У раціональному приборканні соціальних конфліктів полягає одна з центральних завдань політики.  

  3 Створення єдиної  теорії конфлікту  

  За час, що минув з часу появи концепції  Л. Козера, нічого принципово в теорії конфлікту додано не було. Навіть дуже популярна в 90-ті роки теорія фрустрації універсальних людських потреб Джона Бертона не виходить за межі базисних припущень Г. Зіммеля і Л. Козера.

  Наявні в  те брешемо концепції не позбавлені певних недоліків. Приміром, розуміння К. Боудлінгом і Л. Крісбергом конфлікту як ситуації, в якій кожен учасник усвідомлює несумісність своїх устремлінь з устремліннями своїх супротивників, не прийнятно, зокрема, до аналізу несвідомих внутрішньоособистісних конфліктів - неврозів.

  Створені  в першій половині XX століття Дж. Фон  Нейманом і О. Моргенштерном теорії ігор породило у деяких математиків  надію на можливість створення універсального методу аналізу та пошуку шляхів вирішення  конфліктів. Однак у своєму класичному вигляді цей підхід не дозволяв знаходити кооперативні рішення в антагоністичних іграх. Всі спроби використовувати існуючі математичні методи для аналізу і вирішення конфліктів можна вважати незадовільними: жодна з них не виявилася способн6ой забезпечити спільну мову і техніку повноцінного моделювання і аналізу соціальних, психологічних та інших конфліктів.

  На фоне бурно развивающейся прикладной конфликтологии отсутствует прогресс в теоретической конфликтологии вносит диссонанс в общую картину  достигаемых успехов, не давая в  полной мере насладится сложившейся  в обществе ситуации востребованности этой новой специализированной области  знания.

  Приоритет в осуществлении попытке создания единой теории конфликта принадлежит  российскому ученому В. А. Светлову. Основные работы: «Практическая логика», «Аналитика конфликта».

  Исходной  теоретической и методологической установкой концепции является системный  анализ, дополнительный элемент теории графов, теории вероятности, динамического  анализа, теории игр и гиперигр. В. А. Светлов понимает конфликт как  определенный дисбаланс системы  с особыми структурными, динамическими  и теорико-игровыми характеристиками.

  Доказана  ошибочность привычного и распространенного  даже в научной литературе представления  о конфликте как взаимной борьбе (антагонизме). Антагонизм определяется им как одна из двух возможных форм разрешения конфликта (другой является синергизм). 

  + +

  (А) --¾¾¾¾ u В  (б) ¾¾¾¾¾¾ UВ

  А t ¾¾¾¾¾¾ А t ¾¾¾¾¾¾

  + -

  Випадок (а) відповідає синергетичної зв'язку: посилення (ослаблення) системи А  викликає ослаблення (системи) В. Зворотне також ймовірно. Випадок (б) відповідає антагоністичної зв'язку: посилення (ослаблення) системи А викликає ослаблення (посилення) системи В. Зворотне також вірно. Обидва випадки є варіантами позитивного зворотного зв'язку. Будь позитивний зворотний зв'язок сприяє збереженню в певних межах системної якості. Її головною функцією є об'єднання індивідуумів в одні загальний клас (загальну категорію), в граничному випадку є гомогенним.

  Негативний  зворотний зв'язок підпорядковується  протилежного закону: якщо відношення А до В позитивно (має знак «+»), то зворотне відношення В до А повинно  бути негативним (мати знак «-») і навпаки.

  Синергізм і антагонізм представляють варіанти способів вирішення конфліктів. Якщо члени якої-небудь соціальної групи підтримують один одного, тобто утворюють синергетичну систему, то така поведінка соціально схвалюється, тільки якщо ідеали і цілі, якими вони керуються, соціально та культурно значимі. В іншому випадку такий синергізм соціально неприйнятний і засуджується або переслідується. Якщо антагонізм двох підсистем на принципі дотримання зразкової рівності сил, як було між СРСР і США та їх союзниками в період «холодної війни», то він представляє стійкий спосіб безконфліктного поведінки всієї системи в цілому та підтримується обома ворогуючими підсистемами. При порушенні паритету в значущих для системи відносинах антагонізм веде до гіпертрофії однієї підсистеми і атрофії інший і починає становити небезпеку для її існування в цілому.

  Синергізму  і антагонізму відповідають (згідно з принципом симетрії) антісенергізм  і антіантагонізм, вичерпні всі види конфліктного стану систем.

  Створені  В.А. Свєтловим теоретичні моделі конфліктів дозволяють аналізувати будь-які види конфліктів, включаючи неврози.

  Таким чином, всі, хто займається проблемами конфлікту (соціологи, психологи, політологи, менеджери, юристи, етики), отримали довгоочікувану можливість використання єдиної мови, що дозволяє працювати на загальний  результат. 

Висновок

  Изучив основные характеристики социальных конфликтов мы можем сказать, что большая  часть проблематики конфликта разрабатывается  на макроуровне в контексте крупномасштабных теоретических построений, связанных  с задачами объяснения социокультурных  изменений в современном обществ.

  Вместе с  тем, проблематика конфликта носит  сугубо прикладной характер. Она пользуется широким спросом при решении  вполне конкретных ситуаций, в которых  наблюдается столкновение интересов  двух или большего числа сторон. По сути дела в практике организации  современного менеджмента, в дипломатии, в юриспруденции, коммерческой деятельности и иных областях жизни, где наблюдается  непосредственное столкновение интересов  противостоящих сторон, сложилось прикладное направление, которое получило название конфликтология. Конфликтолог - это  специальная профессия, представители  которой участвуют во многих переговорных процессах, выезжают в "горячие точки", где работают в качестве консультантов  и участвуют в переговорном процессе на разных уровнях и в разных ситуациях.

  Также в  качестве вывода мы можем сказать, что  для нашего общества характерно нарастание конфликтности. Миграция русскоязычного населения, инфляция, рост безработицы - все это обещает нам нелегкое и конфликтное будущее. Важно  накапливать опыт цивилизованного  решения социальных конфликтов. Умение управлять ситуацией, находить компромиссы - необходимое качество для социолога, менеджера, социального работника, тем более руководителя, политического  или общественного деятеля. Социальный конфликт - сложное социальное взаимодействие, содержанием которого является процесс  развития и разрешения непримиримых противоречий, т. е. таких, которые невозможно разрешить без изменения основных условий и факторов взаимодействия. Из этого следует - разрешение конфликта  требует изменений в социальной жизни людей. 

Список  використаної літератури  

  1. Кравченко А.І. Социология: Учеб. пособие для студентов вузов.-М.: Академия, 1997 г.

  2. Социологический словарь/Сост А.Н. Елсуков, К.В. Шульга, 1991

  3. Социология: Учебник для вузов/В.Н. Лавриненко, Н.А. Нартова, О.А. Шабанова, Г.С. Лукашова; под ред. проф. В.Н. Лавренко. – 2 изд., перераб. і доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003

  4. Фролов С.С. Социология. Учеб. пособие для вузов. – М.: Логос, 2003.