Соціальна політика щодо окремих соціально – демографічних груп

           Форми соціального  обслуговування інвалідів:

     ♦ соціальне  обслуговування  вдома  (включаючи  соціально-медичне обслуговування);

     ♦ напівстаціонарне соціальне обслуговування у відділеннях денного (нічного) перебування громадян в установах соціального обслуговування;

     ♦ стаціонарне соціальне обслуговування в будинках-інтернатах, пансіонатах і інших стаціонарних установах соціального обслуговування;

     ♦ термінове соціальне обслуговування (як правило, у ситуаціях, що не терпить зволікання, — організація харчування, забезпечення одягом, взуттям, нічлігом, термінове надання тимчасового житла і т. ін.);

     ♦ соціально-консультаційна допомога. 
 
 
 

     4. Правовий   статус   та   соціальний   захист   ветеранів праці

     Законом України «Про основні засади соціального  захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 року (із змінами і доповненнями) визначені основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку. Закон спрямований на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до цієї категорії громадян і забезпечення їх активного довголіття та гарантує їм рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя.

     Держава гарантує кожному  ветерану праці та громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, подання різних видів допомоги шляхом:

• реалізації права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок і з урахуванням стану здоров'я;

     -     забезпечення пенсіями і допомогою;

     -     надання житла;

     -     створення   умов   для   підтримання   здоров'я   і   активного   довголіття відповідно до сучасних досягнень науки;

     -     організації соціально-побутового обслуговування, розвитку мережі  матеріально-технічної бази для стаціонарних  закладів  і надомних форм обслуговування громадян похилого віку, а також підготовки відповідних спеціалістів.

     Громадяни похилого віку користуються всіма соціально-економічними і особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України, іншими законодавчими актами.

     Дискримінація громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров'я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах забороняється, а посадові особи, які  порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

     Відповідно  до статті 6 вищезазначеного Закону ветеранами праці визнаються громадяни, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях та об'єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років - жінки і 40 років -чоловіки) і вийшли на пенсію.

     Останнім  часом з боку держави значна увага  приділяється і такій категорії  осіб, як громадяни похилого віку. Відповідно до статті 10 вищезазначеного Закону такими визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і  старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року. Цій категорії осіб не тільки гарантуються трудові та інші права нарівні з іншими громадянами, а й передбачені законодавством ряд пільг та переваг. Право на працю громадян похилого віку гарантується державними програмами зайнятості населення. Особам передпенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, а також виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров'я, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, якщо вони мають необхідний загальний трудовий стаж, у тому числі на пільгових умовах. Громадянам похилого віку, які не мають права на трудову пенсію, встановлюється соціальна пенсія.

     Працюючим громадянам похилого віку здійснюється виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності на загальних підставах з іншими працівниками незалежно від одержання пенсії. У зв'язку з додатковими витратами громадянина похилого віку, зумовленими необхідністю санаторно-курортного лікування або тривалим лікуванням і придбанням ліків, він може одержувати цільову допомогу в розмірі і порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

     Самотнім  громадянам похилого віку, які за висновком  медичних закладів потребують постійного стороннього догляду, призначається щомісячна допомога або надається соціально-побутове обслуговування вдома державними установами.

     Громадянам  похилого віку на їх прохз ння надається  жиле приміщення, в тому числі в  порядку обміну, наближене до місця  проживання рідних та близьких, а також  здійснюється обмін займаної ними жилої площі на верхніх поверхах будинків без ліфтів на житло на нижчих поверхах або в будинках, обладнаних ліфтами. Вони також мають право на сприяння в обміні зайвої жилої площі на площу меншого розміру. Жилі приміщення, які займають громадяни похилого віку, за їх бажанням передаються їм в особисту власність (приватизуються) безплатно в межах встановлених норм згідно з чинним законодавством. Жиле приміщення, що за строками експлуатації потребує капітального ремонту, може бути передано у власність громадянину похилого віку лише після проведення такого ремонту.

     Громадяни похилого віку забезпечуються земельними ділянками для індивідуального житлового будівництва, а також садівництва та городництва в розмірах та порядку, встановленому законодавством України.

     Самотні громадяни похилого віку, які мають  у власності жилий будинок, звільняються повністю або частково від сплати земельного податку або орендної плати за землю. Такі ж права мають громадяни похилого віку при наявності дачі або будинку в садівничому товаристві.

     Громадянам  похилого віку гарантується безплатна  кваліфікована медична допомога в геріатричних центрах, лікарнях для громадян похилого віку та інших стаціонарних, амбулаторно-поліклінічних установах, а також вдома з урахуванням досягнень геронтології та геріатрії в порядку, встановленому законодавством України про охорону здоров'я. Вони користуються санаторно-курортним лікуванням нарівні з іншими громадянами. В необхідних випадках забезпечуються протезами, слуховими апаратами, зубо-протезуванням.

     Громадяни похилого віку мають право на соціальне  обслуговування, яке включає надання різних послуг щодо підтримання їх життєдіяльності і соціальної активності.

     5. Соціальний захист дітей війни

     Достатньо великий час на законодавчому  рівні залишалася правова невирішеність  питання соціального забезпечення осіб, які були неповнолітніми в  період Великої Вітчизняної війни.

     Врегулювання  правового статусу дітей війни  було викликане необхідністю визнання суспільного значення нелегкого  життєвого шляху громадян України, чиє дитинство співпало з роками Великої Вітчизняної війни. Важке  воєнне дитинство наклало відбиток на усе подальше життя таких громадян.

     Лише  нормами Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального  захисту" було встановлено соціальний і правовий захист осіб, які були неповнолітніми в період Великої  Вітчизняної війни та мають статус ветеранів війни.

     Тобто особи, чиє дитинство співпало з  роками Великої Вітчизняної війни  та які одночасно є ветеранами війни, мають право на пільги та гарантії їх соціального захисту.

     Цим Законом визначено правовий статус саме ветеранів війни та їх соціальні гарантії.

     Ветеранами  війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в  бойових діях на території інших  держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

     Так, учасниками бойових дій визнаються, зокрема, особи, які в період Великої  Вітчизняної війни перебували у  складі частин і підрозділів діючої армії та флоту як сини, вихованці  полків і юнги до досягнення ними повноліття; особи, які у неповнолітньому  віці були призвані до лав Радянської Армії і Військово-Морського Флоту  під час військових призовів 1941-1945 років.  

     Крім  того, прирівняними до учасників бойових  дій вважаються колишні неповнолітні (яким на момент ув’язнення не виповнилося 16 років) в’язні концтаборів, гетто  та інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період другої світової війни, а також діти, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків.

     До  інвалідів війни належать також  інваліди з числа малолітніх (яким на момент ув’язнення не виповнилося 14 років) в’язнів фашистських концтаборів  та інших місць примусового тримання, які визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин; особи, які стали  інвалідами внаслідок воєнних дій  громадянської та Великої Вітчизняної  воєн або стали інвалідами від  зазначених причин у неповнолітньому  віці у воєнні та повоєнні роки.

     Також, учасниками війни вважаються особи, які в період Великої Вітчизняної  війни перебували у складі армії  та флоту як сини, вихованці полків та юнги до досягнення ними повноліття; діти партизанів, підпільників, інших  учасників боротьби з німецько-фашистськими загарбниками в тилу ворога, які  у зв’язку з патріотичною діяльністю їх батьків були піддані репресіям, фізичним розправам, гонінням.

     Враховуючи  наведене, законодавством України врегульовано питання соціального забезпечення осіб, які були неповнолітніми в  період Великої Вітчизняної війни  та мають статус ветеранів війни.

     Проте питання соціального забезпечення осіб, які не мають статусу ветеранів  війни та які були неповнолітніми в період Великої Вітчизняної  війни, тривалий час на законодавчому рівні було не врегульовано.

     Так, з метою надання соціальних гарантій і пільг особам, чиє дитинство  співпало з роками Великої Вітчизняної  війни, для забезпечення їх конституційного  права на достатній життєвий рівень і соціальну захищеність Верховною  Радою України 18 листопада 2004 року прийнято Закон України „Про соціальний захист дітей війни". Прикінцевими положеннями цього Закону передбачено, що він набере чинності з 1 січня 2006 року.

     Зазначеним  Законом встановлюється правовий статус дітей війни. Так, дитиною війни  є особа, якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни  було менше 18 років. Норми Закону поширюються  виключно на осіб, які на даний момент є громадянами України.

     Закон визначає основи соціального захисту  дітей війни та гарантує їх соціальну  захищеність шляхом надання їм певних пільг і належного рівня державної  соціальної підтримки.

     Так, дітям війни надаються такі пільги, зокрема:

• право на переважне залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників;
• виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;
• право на безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області (Автономної Республіки Крим) за місцем проживання;
• право на 25-відсоткову знижку при платі за користування комунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах середніх норм споживання та інше.

     Разом з тим Законом передбачається право органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб за рахунок  власних коштів і благодійних  надходжень установлювати додаткові  гарантії соціального захисту дітей війни.