Соціальна інфраструктура України і її проблеми

     Чисельність населення зменшилася виключно за рахунок природного скорочення (194,2 тис. осіб), водночас зафіксовано міграційний приріст населення (13,4 тис. осіб).

     Порівняно з 2008р. обсяг природного скорочення зменшився на 49,7 тис. осіб, або з 5,3 до 4,2 особи у розрахунку на 1000 жителів.

     Народжуваність  у 2009р. зросла порівняно з  попереднім роком з 11,0 до 11,1 живонароджених у розрахунку на 1000 жителів. Смертність зменшилася з 16,3 до 15,3 особи на 1000 жителів.

     Рівень  міграційного приросту населення в  Україні у 2009р. залишився на рівні 2008р. – 0,3 особи у розрахунку на 1000 жителів.   
 
 
 
 
 
 

     Розділ  ІІІ. Проблеми та напрямки удосконалення розвитку і розміщення соціальної інфраструктури регіонів

     На  сьогодні близько 70 відсотків об'єктів  соціальної інфраструктури передано на баланси міських, сільських та селищних рад. Проте, у результаті застосування чинної схеми міжбюджетних трансфертів складається ситуація, коли органи місцевого самоврядування не мають стимулів для ефективного розвитку соціальної інфраструктури населених пунктів.

     Найгострішими проблемами розвитку соціальної сфери населених пунктів України є наступні:

      -         невпорядкованість відносин власності на об’єкти соціальної інфраструктури;

     -          недостатність бюджетних коштів для ефективного функціонування та розвитку відповідних об’єктів та відсутність дієвих стимулів залучення коштів з інших джерел;

     -          недосконала система територіального розміщення об’єктів соціальної інфраструктури;

     -          недостатній рівень кадрового забезпечення, низька кваліфікація працюючих та незадовільні умови праці у галузі;

     -          низька якість послуг, що надаються населенню цими об’єктами.

     Пріоритетними напрямами подальшого розвитку соціальної сфери є наступні:

     1. Розширення спектру та підвищення  якості соціальних послуг, зокрема:

     -          формування системи надання соціальних послуг, яка б відповідала потребам населення, шляхом модернізації існуючих і запровадження нових видів соціальних послуг;

     -          вдосконалення управління державними видатками на соціальні послуги з метою їх прозорого, гнучкого та раціонального використання;

     -          впровадження механізмів, які стимулюватимуть надавачів соціальних послуг до постійного покращення їх якості;

     -          посилення ролі місцевого самоврядування щодо визначення потреби, планування, фінансування та організації надання соціальних послуг;

     -          впровадження ефективних механізмів регулювання системи соціальних послуг;

     -          створення умов для формування й розвитку ринку соціальних послуг та можливостей для участі у ньому надавачів послуг усіх форм власності.

     2. Розвиток системи соціального  інвестування, яка повинна: 

     -          забезпечити прозорість і відкритість прийняття рішень, які стосуються жителів громади;

     -          впровадити постійно діючі механізми залучення громадян до визначення пріоритетних проблем населених пунктів;

     -          об'єднати ресурси з різних джерел, як місцевих, так і міжнародних, з метою реформування й розвитку соціальної сфери;

     -          сприяти розвитку волонтерського руху;

     -          забезпечити залучення громадян до вирішення місцевих проблем;

     -          запровадити конкурсні механізми розподілу бюджетних коштів з метою вирішення місцевих проблем із залученням організацій різних форм власності;

     -          запровадити моніторинг і оцінку виконання соціальних програм і проектів, які реалізуються на рівні громади;

     -          створити нові форми залучення й використання ресурсів громади заради її стабільного розвитку (фонди розвитку громад);

     -          сприяти формуванню соціально відповідального бізнесу.

     3. Активізація використання ресурсів  комерційних організацій для розвитку соціальної інфраструктури.

     Основними напрямками стимулювання участі комерційних  організацій у вирішенні соціальних проблем є наступні:

     -          створення сприятливих організаційно-правових умов для діяльності суб'єктів господарювання, що беруть участь у вирішенні соціальних проблем;

     -          надання пільг по податках, зборах, орендній платі та інших платежах підприємствам та організаціям, які займаються шефською, спонсорською, благодійною діяльністю;

     -          цільова фінансова підтримка недержавних суб'єктів соціальної політики за рахунок бюджетних коштів;

     -           застосування економічних та інших санкцій до тих, хто діє на шкоду соціальним інтересам територіальної громади тощо.

Першочергові  заходи щодо розвитку соціальної сфери

     Для успішної реалізації стратегічних завдань  розвитку соціальної інфраструктури вважаємо за доцільне:

     1.            Створити Міжрегіональну робочу групу з удосконалення нормативно-правової бази у сфері соціальних послуг із залученням фахівців Міністерства праці і соціальної політики, Міністерства регіонального розвитку та будівництва, Державної служби зайнятості. Робочій групі підготувати й направити до Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Закону України «Про соціальні послуги»; до Кабінету Міністрів України - пропозиції щодо механізмів реалізації цього Закону. Врахувати в зазначених документах практичний досвід впровадження конкурсних механізмів вирішення соціальних проблем у різних регіонах України.

     2.            Доручити Міжрегіональній робочій групі підготувати пропозиції щодо трансформації механізму соціального замовлення на механізм конкурсного розподілу муніципальних грантів на вирішення пріоритетних соціальних проблем територіальних громад і направити в Міністерство економіки України для врахування при розробці й прийнятті типового Положення про муніципальні гранти.

     3.            Організувати систематичний обмін досвідом між всіма учасниками процесу розвитку соціального підприємництва, включаючи видання нормативної й довідково-методичної літератури, проведення робочих семінарів, круглих столів, тренінгів. При розробці й впровадженні механізмів соціального інвестування в Україні врахувати світовий досвід відповідних організацій.

     4.            Визначити стратегічні пріоритети організаційної підтримки й донорського фінансування організацій у регіонах, які беруть участь у програмі розвитку соціального інвестування. Провести в регіонах, у яких впроваджуються різні форми соціального інвестування, організаційно-комунікативні заходи (науково-практичні конференції, круглі столи тощо) з проблем розвитку соціального підприємництва й адаптації існуючих механізмів до місцевих умов.

     5.            Розробити за участю регіональних центрів соціального інвестування Методику виявлення й оцінки пріоритетності соціальних проблем для їх вирішення із застосуванням механізму соціального замовлення. Організувати впровадження Методики в практичну діяльність місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування.

     6.            Здійснити комплекс освітніх заходів щодо підвищення соціальної культури управлінських кадрів органів місцевої влади, організувати впровадження питань управління розвитком соціальної сфери в різні форми підвищення кваліфікації діючих керівників усіх рівнів.

     Практична реалізація зазначених заходів можлива шляхом прийняття Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення ефективного функціонування і подальшого розвитку соціальної інфраструктури населених пунктів» 
                                                       Висновок

     У моїй курсовій роботі на підставі проведених досліджень здійснено теоретичне узагальнення і практичне розв’язання актуального науково-практичного завдання, яке полягає в удосконаленні просторової організації та системи управління соціальною інфраструктурою в умовах економічних трансформацій в Україні. Основні результати і висновки, що випливають з даного дослідження, можна згрупувати наступним чином.

     Необхідно зазначити, що:

• соціальна інфраструктура – це сукупність певних сфер діяльності, функціонування яких спрямовано на задоволення особистих потреб населення, забезпечення його життєдіяльності та гармонійного розвитку кожної людини;
• велика кількість сфер діяльності, якими представлена соціальна інфраструктура, спонукає до поділу її на види: побутово-економічну, соціально-економічну, освітньо-економічну та оздоровчо-економічну, що об’єднують сфери діяльності за функціональним призначенням.

      Ефективність та економічна доцільність територіальної організації соціальної інфраструктури можливі лише при врахуванні сукупності факторів, які впливають на зосередження об’єктів, їх груп і сфер діяльності. Всю сукупність факторів можна поділити на 4 категорії: соціально-економічні, що охоплюють рівень економічного розвитку регіону; соціально-демографічні, які включають чисельність населення, його розміщення та забезпечення виробництва трудовими ресурсами; природно-географічні, що характеризують кількісний та якісний склад об’єктів, умови їх експлуатації та використання; техніко-економічні фактори включають науково-технічний прогрес, форми суспільної організації виробництва тощо. Крім цього, специфічним та одним із головних факторів, що впливає на розвиток і розміщення соціальної інфраструктури, є виробнича інфраструктура.

     Розглянула найгостріші проблеми розвитку соціальної сфери населених пунктів України, а також Пріоритети розвитку соціальної інфраструктури населених пунктів, вони є наступними:

1. Розширення спектру та підвищення якості соціальних послуг
2. Розвиток системи соціального інвестування
3. Активізація використання ресурсів комерційних організацій для розвитку соціальної інфраструктури.

     Забезпечення  розвитку і впровадження публічної  політики, усвідомлення та загальне розуміння  громадськістю її ролі та важливості участі у процесі формування та реалізації політики у соціальній сфері, партнерські стосунки між владою та громадськістю є одним з визначальних чинників соціального розвитку територіальної громади. При цьому максимальна мобілізація інвестиційних ресурсів – коштів державного і місцевих бюджетів, комерційних організацій, власних коштів населення, кредитів комерційних фінансових установ та ефективне управління ними дозволить забезпечити створення сучасної соціальної інфраструктури, сприятиме підвищенню життєвого рівня населення.

 

Список  використаної літератури

1. Ільїн С.В. Стратегія розвитку соціальної сфери великого промислового міста // Вісн. Дон ДУЕТ. Сер. Екон. Науки. – 2007
2. Соціальний розвиток України: сучасні трансформації та перспективи / С.І. Бандур, Т.А. Заєць, В.І. Куценко та ін. // За заг. Ред.. Б.М. Данилишина. – 2-ге вид. допов. і переробл. – Черкаси: Брама-Україна, 2006. – 620с.
3. Харазішвілі Ю. Оцінка ефективності соціально- економічного розвитку регіонів України // Економіка України. – 2007.
4. Ягодка А. Г. Соціальна інфраструктура і політика: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000. — 212 с.
5. Гілецький Й.Р. Географія України (Фізична географія з основами загального землезнавства): Підручн. для 8 класу. – Львів: ВНТЛ-Класика, 2003.
6. Дітчук І. Л., Заставецька О. В., Ткач Д.В. Географія України: навч. посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2006. – 168 с.
7. Алымов А.Н., Кочерга О.И., Богаенко В.А. и др. Социальная ифраструктура: вопросы теории и практики. – К.: Наукова думка, 1982. – 336 с.– С. 22.
8. Тощенко Ж.Т. Социальная инфраструктура: сущность и путь    развития – М.: Мисль, 1980. – С. 41-48.
9. http://www.niss.gov.ua/Monitor/April/7.htm
10. www.ukrstat.gov.ua
11. http://ru.wikipedia.org
12. http://www.lib.ua-ru.net/inode/36681.html
13. http://www.rusnauka.com/10_NPE_2008/Economics/29700.doc.htm