Соціальна інфраструктура України і її проблеми

Міністерство  освіти і науки України

Сумський  Державний університет

Кафедра економіки 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

з дисципліни «Національна економіка»

на тему:

«Соціальна  інфраструктура України і її проблеми» 
 
 
 
 
 
 

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ І. Соціальна інфраструктура……………………………………………...5

1. Значення, сутність та основні функції комплексу соціальної інфраструктури України……………………………………………………...5
2. Передумови і принципи розвитку і розміщення соціальної інфраструктури………………………………………………………….…...10
3. Об’єкти соціальної інфраструктури України………………………………15

Розділ ІІ. Аналіз статистичних даних…………………………………………..17

1.1  Соціально-економічне становище України за січень 2010 року…………17

Розділ ІІІ. Проблеми та напрямки удосконалення розвитку і розміщення соціальної інфраструктури регіонів…………………………………………….39

Висновок………………………………………………………………………….43

Список використаної літератури………………………………………………..45

 

Вступ

     Соціальна інфраструктура – це комплекс галузей народного господарства, пов’язаних з відтворюванням населення і робочої сили і забезпечуючих необхідну якість і рівень життя населення. До неї відноситься: торгівля, громадське харчування, дитячі установи і загальноосвітні школи, медицина, житлово-комунальне господарство та інші установи сфери обслуговування. Але більшу увагу в своїй курсовій роботі я приділю такому питанню, як транспорт.

     За  значенням у житті суспільства, її можна поділити на дві важливі  групи галузей. Перша задовольняє  духовні і фізичні потреби  населення і охоплює освіту, культуру, охорону здоров'я та фізичну культуру, туризм і відпочинок. До другої групи галузей можна віднести житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, пасажирський транспорт, зв'язок, торгівлю і громадське харчування, управління, кредитування та страхування, які покликані забезпечувати матеріальні умови життя населення. Тісніше взаємопов'язані галузі соціальної інфраструктури утворюють міжгалузеві комплекси: культурно-освітній, науковий, рекреаційний, соціально-побутовий та ринкової інфраструктури.

      Соціальна інфраструктура має економічне і соціальне значення для розвитку суспільства. Перше полягає в тому, що вона необхідна для відтворення робочої сили, підвищення продуктивності праці людей, зайнятих у виробництві. Соціальна її роль визначається тим, що сфера послуг підвищує рівень життя населення, сприяє всебічному і гармонійному розвитку особистості.

      Попит на послуги, а отже, і соціальна  інфраструктура, постійно змінюється відповідно до реальних можливостей  суспільства на даному історичному  етапі його розвитку. Постійно з'являються нові види послуг, а деякі застарілі відмирають. В останні роки швидко зростає попит на послуги, пов'язані з освітою, туризмом і відпочинком, побутом.

      Соціальна інфраструктура має значні територіальні  відмінності у рівнях обслуговування. Вони визначаються рівнем грошових доходів і життя населення, природними факторами, що зумовлюють певні потреби в опаленні, одязі, послугах тощо, а також системою розселення і транспорту, складом населення і його традиціями.

     Мета  написання курсової роботи - дослідження ролі і значення соціальної інфраструктури України.

     Мета  роботи передбачає виконання таких  завдань:

• дослідити сутність, особливості функціонування і розвитку соціальної інфраструктури;
• охарактеризувати галузеві ланки соціальної інфраструктури України, рівень їх розвитку та роль у задоволенні потреб населення в послугах.

 

Розділ  І. Соціальна інфраструктура

1. Значення, сутність та основні функції комплексу соціальної інфраструктури України

     Соціальна інфраструктура — це сукупність галузей невиробничої сфери, що створюють загальні умови для раціональної організації основних видів діяльності людини — трудової, суспільно-політичної, у сфері духовної культури та побуту.

     До  галузей соціальної інфраструктури відносять: торгівлю в тій її частині, що здійснює реалізацію продукції, громадське харчування, житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, пасажирський транспорт і зв'язок, що обслуговує населення і невиробничі галузі; освіту й охорону здоров'я; фізкультуру і спорт; туристично-екскурсійні організації; соціальне забезпечення; культуру і мистецтво; масову інформацію; науку та наукове обслуговування; підготовку кадрів; кредит і державне страхування; органи державного управління і громадських організацій.

     Соціальна інфраструктура має не тільки галузеву, а й територіальну структуру. Одиницями територіальної структури соціальної інфраструктури є країна, регіон, автономна республіка, область, місто, сільський адміністративний район, населений пункт. Підтримання необхідних пропорцій розвитку соціальної інфраструктури в галузевому і територіальному аспектах — важливий напрям політики регіонального розвитку.

     Нова  політика регіонального розвитку полягає  в розширенні самостійності та відповідальності місцевих органів влади й управління у вирішенні життєво важливих завдань регіонів країни. Сутність такої політики орієнтована на розмежування повноважень між усіма об'єктами територіального господарювання. Децентралізація влади й адекватне розмежування повноважень передбачає передавання на рівень місцевого і територіального управління основної частини відповідальності за соціальну інфраструктуру і соціальний розвиток міським та обласним органам самоврядування. У зв'язку з цим ключовим елементом нової політики регіонального розвитку є реальне життєзабезпечення населення регіонів, міст, селищ та інших населених пунктів комплексом матеріальних благ і послуг.

     Рівень  розвитку галузей соціальної інфраструктури значно відстає від сучасних вимог  суспільства. Матеріальна база галузей  цього комплексу становить лише 48—50 відсотків нормативного рівня. Понад 7 млн жителів України стоять у черзі на одержання житла. У складному становищі перебуває медичне обслуговування населення, скоротилась середня тривалість життя, зменшилася народжуваність, поглиблюються процеси депопуляції населення країни.

     Рівень  освіти значно відстає від освітнього потенціалу розвинених країн, значна кількість  структур культури і мистецтв узагалі  втратили попередні масштаби діяльності й творчості. Знижується інтелектуальний потенціал суспільства.

     Держава має створювати сприятливі умови  розвитку галузей соціальної сфери, виходячи з таких принципів:

     - забезпечення державної підтримки розвитку галузей соціальної інфраструктури на рівні, що дає можливість населенню одержувати послуги в обсягах, які гарантують нормальні умови життєдіяльності;

     -    максимального залучення недержавних коштів на утримання і розвиток установ соціально-культурного призначення;

      -   комерціалізації соціальної інфраструктури, діяльності її установ, яка має здійснюватися лише за умови, що впровадження тут ринкових відносин не завдасть шкоди суспільству.

     Особливості розвитку комунального господарства зумовлюються специфікою цього об'єкта, що пов'язана  із загальнодоступним і загальноекономічним  характером споживання його продукції, а звідси — з фінансуванням переважно за рахунок бюджету. Стосовно цієї галузі важливо забезпечити економне витрачання в житлово-комунальному господарстві питної води, електро- і теплоенергії, газу тощо; випереджаючий розвиток комунального господарства в сільській місцевості; розвиток міського пасажирського електротранспорту та санітарної очистки населених пунктів; поетапний перехід на бездотаційну роботу підприємств і установ житлово-комунального господарства.

     Основні напрями розвитку торгівлі полягають у сприянні створенню регіональної структури торгівлі та громадського харчування, формуванні структури роздрібного товарообороту, яка б забезпечила максимальне наближення фактичного споживання до раціональних норм з непродовольчих товарів та фізіологічних норм з продуктів харчування. Ефективність Цих перетворень, у свою чергу, залежить від реформування власності на підприємствах роздрібної й оптової торгівлі та громадського харчування.

     Розвиток  побутового обслуговування має здійснюватися з урахуванням постійного скорочення фізичних обсягів побутових послуг через неспроможність населення їх оплачувати. Це передбачає необхідність розробки відповідних програм щодо забезпечення підприємств служби побуту обладнанням з метою створення розгалуженої мережі малопотужних підприємств, які формували б завершену інфраструктуру в кожному мікрорайоні, місті, селі, а також щодо запровадження необхідних економічних стимулів для розвитку побутового обслуговування на селі.

     Для вирішення цієї проблеми державна підтримка розвитку побутового обслуговування на селі має здійснюватися в такий спосіб: прирівнювання підприємств служби побуту при оплаті електроенергії до сільськогосподарських споживачів; зниження чи звільнення від податку на добавлену вартість, на прибуток соціально необхідних видів послуг; зменшення ставок орендної плати. Оскільки ці підприємства є комунальною власністю і всі платежі вносяться до місцевих бюджетів, регулювати ці питання повинні місцеві органи влади.

     Розвиток  освіти і культури має забезпечити досягнення показників освітнього рівня населення розвинених країн, а в найближчий час — задовольняти потреби галузей суспільного господарства у кваліфікованих працівниках та спеціалістах відповідно до структурної переорієнтації.

     Основними джерелами фінансування освіти та культури залишаються кошти державного та місцевих бюджетів. Поряд з цим мають створюватися умови для подальшого залучення до сфери освіти та культури додаткових недержавних джерел фінансування.

      Роль  соціального комплексу у суспільному розвитку визначається двома головними функціями:

      - Перша полягає в тому, що завдяки його функціонуванню створюється комплекс життєвих благ, необхідних для нормального розширеного відтворення робочої сили;

      - Друга — в тому, що заклади  і підприємства цього комплексу забезпечують підвищення рівня життя членів суспільства.

   До основних функцій галузевого складу елементів соціальної інфраструктури належать:

• розподіл та обмін (мережа підприємств оптової та роздрібної торгівлі, підприємств громадського харчування, заклади кредитної та страхової системи);
• надання споживчих послуг (житлово-комунальне господарство, підприємства побутового обслуговування, пасажирський транспорт, зв’язок);
• охорона здоров’я (заклади медичного, санаторно-курортного обслуговування, фізкультури і спорту, соціального забезпечення населення);
• формування громадської свідомості та наукового світогляду (мережа культурно-освітніх закладів, мистецтва і релігії);
• управління та охорона громадського порядку (органи державного управління, громадські організації, органи громадського порядку).

   Від соціальних умов залежать розвиток та ефективність сільськогосподарського виробництва та відродження села взагалі. Проте нині більшість сільських поселень не в змозі надати селянам необхідний  асортимент соціальних послуг. Через відсутність значної кількості об’єктів соціальної інфраструктури на селі переважна частина сільських жителів змушена одержувати їх за межами місця постійного проживання. Тому доступність соціальних послуг для кожного сільського жителя є одним з визначальних показників соціальної характеристики населених пунктів та сільських територій. На цей показник впливають насамперед густота і людність населених пунктів, рівень забезпеченості об’єктами соціальної інфраструктури, їх потужність, розвиток транспорту та зв'язку та ін. 

 

1.2 Передумови і принципи розвитку і розміщення соціальної інфраструктури