Поняття і сутність соціології особистості

     4. Соціальний статус в соціальна  роль особистості

     Складова  основа соціальної мобільності є  можливість змінити свій соціальний статус, дозволяє людині найповніше реалізувати  багатоманітні здібності. В цивілізованих країнах велике значення надається охороні і розширенню прав людини і громадянина, тому що вони створюють умови для переміщення по соціальній rpaдації (від селянина до президента). Проте багато людей відмовляються від максимальної самореалізації заради престижного становища в суспільстві тощо.

     Соціальна роль — типова поведінка людини, пов'язана з її соціальним статусом, яка не викликає негативної реакції  соціального середовища.Соціальна  роль відображає динамічний аспект соціального  ста-тусу. Соціальна роль:— це модель поведінки, яка об'єктивно задана соціальною позицією особистості в системі суспільних або міжособистісних відносин.

     Кожний  соціальний статус має свій ролевий  набір, тобто дотримання людиною  певних зразків і норм поведінки, що випливають із соціального статусу. Наприклад, статус лікаря — це певні права і обов'язки, переважно закріплені законом. Соціальна ж ролі лікаря включає конкретні правила поведінки в спілкуванні з коле гами, пацієнтами, адміністрацією, вимоги до рівня освіти, культури і т. д.

     Зрозуміло, що кожна людина виконує багатоманітні ролі. Це породжує і внутрішні конфлікти особистості, які називаються ролевими конфліктами, тобто існує ієрархія ролей. Наприклад, ситуація: міліціонер затримує злочинця, який виявляється його сином. Відбувається ролевий конфлікт, при якому статус батька, вірогідно, переважить статус міліціонера.

     Людина  в суспільному житті, як правило, виконує кілька соціальних ролей, які  утворюють, за термінологією Р. Мертона, «рольовий набір». Соціальні ролі можуть закріплюватися формально (через посередництво закону чи іншого правового акту) або мати неформальний характер (моральні норми поведінки в певному суспільстві).

     Одна  з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т.Парсонсу, на думку  якого їх характеризують:

• емоційність (одна роль вимагає емоційної стриманості, інша — цілковитої розкутості);
• спосіб одержання (одні роліпритаманні особистості органічно, інші виборюються нею);

— масштабність (сформульовані й суворо обмежені або нечіткі й розмиті);

— ступінь формалізації (дія за жорстко встановленими правилами і приписами або довільна дія);

— характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте або загальне благо).

   Про соціальну роль йдеться тоді, коли за тривалої соціальної взаємодії регулярно  відтворюються певні стереотипи поведінки. Тобто роль є окремим аспектом цілісної поведінки. Конкретні індивіди виступають у багатьох ролях. Суперечності між окремими соціальними ролями породжують рольові конфлікти, як зовні, так і міжособистісні. Вони часто виступають як боротьба мотивів діяльності, що свідчить не тільки про існування ієрархії соціальних статусів, а й про ієрархію соціальних ролей. Вільний вибір особою пер-шочерговості реалізації певних мотивів є відносним, оскільки людина перебуває під тиском соціальних функцій, статусів і ролей, завдяки чому стає частиною суспільства, соціальної спільноти. Сукупність соціальних ролей особистості відображає соціальні відносини в суспільстві. Соціальний статус і соціальна роль є основними поняттями рольових теорій особистості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5. Соціальна  діяльність і поведінка особистості

     Діяльність  — це спосіб існування і розвитку соціальної дійсності, прояв соціальної активності. Соціологія акцентує увагу не на будь-яких видах діяльності, її цікавить тільки діяльність соціальна.

     Класик  німецької соціології Макс Вебер  вважав, що предметом вивчення соціології як науки виступає соціальна дія. яка за своїм змістом орієнтована  на інших людей. Наприклад, зіткнення  велосипедистів не є соціальною дією, але лайка, сутичка, яка виникла  при цьому,— це вже соціальна дія.

     Поняття соціальної діяльності. Отже, соціальну діяльність можна визначити як цілеспрямовані дії, що базуються на врахуванні потреб, інтересів і дій інших людей, а також існуючих в суспільстві соціальних норм.

     Сукупність  вчинків та інших соціальних дій особистості, які мають мотиви, реакцію на її соціальний статус, складають поведінку людини.

     Визначальною  основою соціальної діяльності і  соціальної поведінки особистості  виступають об'єктивні умови її життєдіяльності, які породжують певні потреби і інтереси.

     Потреба як основа соціальної діяльності

     Потребу в соціології визначають як потребу  в чомусь, необхідному для підтримання  життєдіяльності організму, людської особистості, соціальної групи, суспільства  в цілому.

     Виділяють два види потреб: природні і соціальні. Природні потреби — це потреби людини як біологічної істоти, наприклад, потреба в їжі, житлі, одязі і т. п. Соціальні потреби створюються суспільством і залежать від рівня його розвитку, а також від специфічних умов діяльності соціальних суб'єктів (особистості, соціальної групи і т. д.). Прикладами соціальних потреб можуть бути потреби в спілкуванні, в трудовій діяльності і т. д.

     Усвідомлені потреби виступають вже як інтереси.

     Інтерес, мотив, стимул.

     Інтерес — це форма прояву потреби, що скеровує суб'єкт на усвідомлення мети діяльності; це спосіб відношення соціального, суб'єкта до необхідних умов існування, що виражається в прагненні створювати і використовувати ці умови.

     Для того, щоб людина здійснила конкретні  дії,вона повинна усвідомити потреби та інтереси, зробивши їх внутрішніми мотивами. Мотив — це побудження до активної діяльності суб'єкта (особистості, соціальної групи, спільності), пов'язане з прагненням задовольнити певні потреби. В соціології мотив розглядається як усвідомлена потреба суб'єкта в досягненні певних цілей.

     Мотив є внутрішнім збуджувачем, на відміну  від стимула, тобто впливу об'єктивних умов.

     Стимул  перетворюється в мотив діяльності особистості тоді, коли стає суб'єктивно  значимим, відповідає потребам суб'єкта. Наприклад, коли мова йде про трудову діяльність, то одним з головних стимулів буде виступати матеріальне заохочення.

     З потребами та інтересами тісно пов'язані  цінності. Цінність виражає соціальне  ставлення людини до об'єктів та явищ оточуючої дійсності. Це позитивне чи негативне значення конкретних явищ дійсності для суб'єкта, це те, що є суттєвим, важливим для нього. Цінності визначають ціннісні орієнтації особистості.

     Будь-яка  діяльність людини спирається на ціннісні орієнтації. Поняття ціннісної орієнтації особистості введене в соціологію в 20 ті роки XX ст. американським соціологом Уолтом Томасом і польським соціологом Флоріаном Знанецьким.

     Ціннісна  орієнтація — це вибіркове ставлення  до сукупності соціальних цінностей. Ціннісні орієнтації є продуктом соціалізації особистості, тобто засвоєння соціальних, моральних, естетичних та інших ідеалів і нормативних вимог.

     Ціннісні  орієнтації виступають соціальними  установками особистості, регулюють  її діяльність.

     Соціальна установка — це загальна орієнтація людини на конкретний соціальний об'єкт, яка передує дії і виражає схильність діяти відповідним чином.

     Кожний  індивід свідомо оцінює прийняття  або неприйняття тих стереотипів, норм, цінностей, які пропонуються йому суспільством.

     Якщо  відбувається дезорганізація поведінки індивіда в групі або категорії осіб в суспільстві, спостерігається невідповідність очікуваного моральним і правовим вимогам суспільства, то мова йде про девіантну поведінку.

     Прикладом девіантної поведінки може бути злочинність, алкоголізм, наркоманія і т. п.

     Девіантна поведінка підлягає соціальним санкціям. В суспільстві існує цілий  ряд різних санкцій. Одні з них (правові  санкції) чітко регламентовані, формалізовані  і застосовуються владними структурами  відповідно до норм права. Інші санкції (моральні) є неформальними і застосовуються окремими членами суспільства у формі ухвалення або осудження і т. ін. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

     Елементами  соціальних систем є люди. Входження  людини в суспільство відбувається через різноманітні соціальні спільноти: групи, інститути, організації та системи  прийнятих у суспільстві норм і цінностей (культуру). Внаслідок цього людина залучена до багатьох соціальних систем, кожна з яких справляє на неї системоформуючий вплив. Вона стає не тільки елементом соціальної системи, а системою, що має складну структуру.

     Будь-які  соціальні утворення неможливо  уявити без людини, її активної творчої  діяльності, одним з наслідків якої і є соціальні спільноти. Адже людина як істота соціальна на основі соціальних зв'язків і взаємодії творить групи, колективи, об'єднання, а згодом і спільноти. Саме особистість з'єднує всі ланки суспільного життя: макро-, мезо- і мікросередовища, ро-бить їх полем власноїтворчої активності та осередком розгортання внутрішніх потенцій.

     У соціології особистість розглядається  не як продукт природи, а передусім  як сукупність суспільних відносин, продукт  суспільства.

     Адекватний  соціологічний аналіз багатьох проблем без залучення соціологічної теорії особистості є або неможливим, або буде надзвичайно обмеженим. Можна стверджувати, що майже ні один соціологічний аналіз не проводиться без цього. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел 

1. Соціолога. А.А.Герасимчук, Ю.І.Палех. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. 

2. Соціологія. В.М.піча, О.М.Семашко, Н.Й.Черниш та ін. – К.: заповіт, 1996. 

3. Піча В.М.Соціологія: загальний курс. – К.: “Каравела”, 1999. 

4. Соціологія. В.П.Андрущенко, В.І.Волович. – Київ – Харків. 1998. 

5. Соціологія. В.Г.Городенко, О.В.Пілюн, А.В.Демичева. – К.: