Поняття і сутність соціології особистості

1. Особистість  – соціальна істота

     Люди  – основний елемент будь-яких соціальних спільностей і систем. В силу цього  людина, природно, стає не тільки елементом  соціальної системи, але й сама є  найскладнішою соціальною системою із своєрідною структурою. І тут-то людина, особа виступає об'єктом соціології. Не претендуючи на вичерпний опис і розкриття суті людської особи в усій складності її буття соціологія намагається лише з'ясувати, що людина, особистість — найважливіший елемент суспільного життя, розкрити механізм її формування різноманітними соціальними структурами, механізмами її зворотного впливу на соціальний світ, її участь у зміні та розвитку соціальних відносин — все це сфера соціологічної теорії — соціології особистої.

     Розглядаючи поняття “особистості”. Слід визначити та уточнити такі поняття, як “людина”, “індивід”, “індивідуальність” та “особистість”.

     Людина - це переважно біосоціальна категорія. Поняття “людина” є родовим, вказує на якісну відмінність людей від  тварин, служить для характеристики всезагальних, притаманних усім людям якостей і особливостей, які знаходять свій вияву назві «homo sapiens». “Індивід” означає конкретну людину, одинично представника людського роду, це окремий, відособлений член соціальної спільності: народу, суспільства, даної соціальної групи. В соціології поняття «індивід» вживається в тих випадках, коли розглядаються окремі представники соціальних спільностей, вибіркової сукупності (в емпіричному аналізі), які описуються за належністю до даної сукупності.

     Багатовизначальне поняття індивідуальність навпаки визначає те особливе, специфічне, що відрізняє таку людину від всіх інших, включаючи природні і соціальні тілесні (соматичні) і психічні, успадковані та здобуття вироблені в процесі онтогенезу властивості.

     Поняття «особистість» допомагає охарактеризувати в людині со-ціальну основу її життєдіяльності, ті властивості і якості, які люди  і на реалізує в соціальних зв'язках, соціальних інститутах, культурі, тобто в суспільному житті, в процесі взаємодії з іншими людьми. Поняття особистості показує, як в кожній людині індивідуально відображаються соціальне значимі риси і проявляється її сутність як сукупність всіх суспільних відносин. Соціологія прагне виявити і соціальні засади формування особистісних якостей, соціальний зміст і соціальні функції різних типів особистостей, тобто вивчити особистість як джерело суспільного життя та його реального носія.

     Особистість (а в соціології існує понад 60 визначень особистості) – це інтегральна соціальна якість, яка формується у індивіда в процесі включення його в систему суспільних відносин, опанування нею матеріальних, духовних предметів людської культури, соціального досвіду.

     Особистість – це сукупність соціальна засвоєних  людиною суспільних цінностей.

     Особистість — це сутність людини, головне в ній те, що відрізняє людський вид від усіх інших біологічних видів.

     Особистість — усталений комплекс якостей  людини, набутих під впливом відповідної  культури суспільства, конкретних соціальних груп і спільнот, до яких вона належить і до життєдіяльності яких залучена.

     Поняття «особистість» вживається стосовно кожної людини, оскільки вона є носієм важливих рис певного суспільства. Головне в особистості — не абстрактна фізична природа, а її соціальна якість.

     Думка про те, що особистість із самого початку задана в системі соціальних зв'язків і є продуктом соціально-організованої матерії, визнається всіма дослідниками. З точки зору соціології сутність людини не в її унікальності як індивідуума, а в соціальній якості, що зближує її з подібними їй індивідами. Особистість формується в процесі онтогенезу в суспільстві. Процес становлення особистості залежить від соціального середовища, культури та численних власне соціальних характеристик її оточення.

     Якщо природничі науки, маючи предметом вивчення людину, аналізують її властивості як біологічного чи біосоціального організму, то особистість як соціальна якість людини с предметом дослідження соціальних наук: філософії, соціологіїі психології.

     Філософія має справу з корінними світоглядними передумовами вивчення особистості й людини, з вирішенням фундаментальних, методологічних проблем місця людини в системі всесвіту, її сутності. Загальнопсихологічні дослідження особистості — це дослідження людини як носія сукупності психічних властивостей і якостей, що визначають соціально значущі форми діяльності та поведінки. Загальна психологія, таким чином, досліджує в особистості її внутрішню природу, зумовлену соціальними умовами, котрі самі по собі не є предметом психології. До сфери інтересів загальної психології належить вивчення регулятивних функцій у поведінці особистості таких внутрішніх якостей і властивостей, як характер, темперамент, задатки та здібності, мотивація.

     Таким чином, особистість у соціології трактується як реалізована інтеграція в конкретному індивіді соціально значущих рис, що відноситься до сутності даного суспільства.

     Основна проблематика соціологічної теорії особистості — це формування соціальних спільностей, вивчення закономірностей її взаємозв'язків із суспільством, із соціальними групами, регуляція та саморегуляція її соціальної поведінки.

     Витоки  сучасної концепції соціалізації знаходимо  в працях фран-цузького соціолога  Габріеля Тарда. В основу теорії соціалізації він 

     Поклав  принцип наслідування, що лежить в  основі людських взаємовідносин (відносини «вчитель-учень» він вважав типовими соціальними відносинами). Розгорнуту соціологічну теорію, яка описує процеси інтеграції індивіда в соціальну систему через засвоєння загальноприйнятих норм, розробив американський соціолог Талкотт Парсонс. Органи соціалізації, включаючи сім'ю і інститути освіти, на його думку, виконують функцію відтворення соціальної структури.

     В соціології аналізом проблем соціалізації особистості займалися російські та українські соціологи Борис Ананьев, Сергій Бабенко, Михайло Дьомін, Ігор Кон, Петро Лямцев, Володимир Паригін та інші. Вони зазначали, що аналіз соціалізації людини дозволяє визначити не тільки те, як формується особистість і якими засобами, але й те, що сприяє розкриттю механізмів включення індивіда в суспільні процеси. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Соціологічна структура особистості

     Особистість, взаємодіючи із суспільством, виявляє  свої характерні риси: самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, автономність, внутрішню духовну  структуру (потреби, інтереси, цінності, мотиви, соціальні норми, переконання, світоглядні принципи, смаки, звички та ін.). Соціологічний підхід до структури особистості враховує передусім особливості й механізми її соціальної поведінки. Вона має певні спонукальні чинники, до яких належать потреби та інтереси.

     Найважливішим критерієм аналізу особистості є потреби — внутрішні стимули її активності, те, що забезпечує її існування і самозбереження. Американський соціолог Абрахам-Харолд Маслоу (1908—1970) виробив ієрархічну теорію потреб, поділивши їх на базові (постійні) та похідні (змінювані). Базові потреби розташовуються, згідно з принципом ієрархії, у висхідному порядку від нижчих (переважно матеріальних) до вищих (переважно духовних):

 — фізіологічні та сексуальні потреби (у відтворенні людей, їжі, диханні, русі, одязі, житлі, відпочинку);

— екзистенціальні (у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

— соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти, у спілкуванні, турботі про інших таувазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

— престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні й високому статусі в суспільстві);

— духовні (у самовираженні через творчість).

     Перші дві групи потреб Маслоу вважав первинними і вродженими, інші — набутими, наголошуючи  на тенденції зростання потреб, заміни первинних набутими людиною.

     Потреби відображають об'єктивну залежність людини від зовнішнього світу, соціального середовища, їх ще класифікують на природні та соціальні (створені суспільством). Природні потреби характеризують людину як біологічну істоту (потреба одягу, житла, їжі тощо), соціальні — продуктом суспільного життя, рівня розвитку людини (потреби духовної культури, спілкування з іншими людьми, необхідність трудової діяльності). З розвитком суспільства, набуття ним цивілізованих форм природні потреби людини соціологізуються. Це означає, що цивілізована людина потребує певного типу житла й одягу, їжі певної якості, що зумовлено конкретно-історичним розвитком суспільства, національними традиціями, релігією, моральними нормами.

     Тісно пов'язаний з потребою інтерес. Він  також має об'єктивно-суб'єктивну  природу і є усвідомленням  потреб. Потреби  й інтереси виступають об'єктивною стороною діяльності й поведінки особи. Разом вони є основою ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу і використовуються для дослідження регуляторів соціальної поведінки. Суть соціологічного підходу до проблеми цінностей полягає в з'ясуванні їх ролі як з'єднувальної ланки між поведінкою особистості, з одного боку, та соціальними групами, спільнотами і суспільством — з іншого.

     Цінність  — суспільне ставлення особистості, яке переносить її потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища, надає їм визначальних соціальних рис.

     Звичайно, індивід оцінює предмет, не співвідносячи  його зі своїми потребами та інтересами, а крізь призму існуючих у суспільстві  ціннісних критеріїв, уявлень про  справедливе, прекрасне, корисне тощо. Сукупність індивідуальних і суспільних, особистих, групових і спільнісних, засвоєних особистістю цінностей формує систему її ціннісних орієнтацій, якими вона керується у житті.

     Ціннісні орієнтації — соціальні цінності, які спрямовують діяльність та соціальну поведінку особистості і поділяються нею.

     Ціннісні орієнтації виступають як соціальні настанови людини, регулюють її поведінку.

     Соціальні настанови — соціальне визначені загальні орієнтації особистості, які відображають можливості особи діяти відповідно до об'єкта дії.

     Людину як суб'єкта окреслюють мотиви, які характеризують її ставлення до інтересів і ціннісних орієнтацій.

     Мотиви  — усвідомлена потреба особистості суб'єкта у досягненні певних цілей, бажаних умов діяльності.

     Мотиви класифікують, виокремлюючи серед них основні — матеріальні, духовні, економічні, соціальні, ідеологічні, релігійні та ін. У свою чергу, кожен з них має свій внутрішній поділ: наприклад, у духовних мотивах вирізняють моральні, естетичні, релігійні, атеїстичні, філософські та ін. У системах мотивів виділяють домінуючі або периферійні, провідні або другорядні тощо.

     Особистість є не тільки наслідком, а й причиною соціальне значущих дій в певному  соціальному середовищі. Економічні, політичні, ідеологічні та соціальнівідносини певних історичних типів суспільства виявляються порізному, визначаючи соціальну якість кожної людини, зміст і характер її практичної діяльності. Саме в процесі діяльності людина, з одного боку, інтегрує соціальні відносини навколишнього середовища, з іншого — виробляє своє особливе ставлення до зовнішнього світу. Вони виявляються в діяльності людини як особисте ставлення до дійсності. Соціальні відносини є тривкою системою зв'язків індивідів, що склалася в процесі їх взаємодії в конкретному соціальному середовищі. Соціальні відносини особистості виявляються в її діяльності й поведінці як її соціальні якості.

      Соціальна якість людини — сукупність взаємопов'язаних елементів, які зумовлені особливостями соціальної взаємодії особистості з іншими людьми у конкретних історичних умовах.

      До елементів, що складають соціальні якості людини, належать соціальне визначена мета її діяльності; виконувані нею соціальні статуси і соціальні ролі; очікування щодо цих статусів і ролей; норми і цінності (культура), якими вона керується в процесі діяльності; система знаків, яку використовує; сукупність знань, що дають змогу виконувати прийняті на себе ролі та орієнтуватися в навколишньому світі; рівень освіти і спеціальної підготовки; соціально-психологічні особливості; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень.