Міграція

 Із 1995 р., коли вперше в Україні  Міністерство статистики почало  облікувати мігрантів, можна аналізувати  не тільки обсяги міграцій, але й вікову, статеву, етнічну, освітню і професійну структуру мігрантів. Ці дані свідчать про те, що вибуття населення з України становить серйозну проблему, яка у перспективі може становити загрозу формуванню продуктивного працересурсного потенціалу. Це підтверджує ряд показників, передусім, це обсяги мігрантів.

 Аналіз засвідчує велику  міграційну активність населення  України. Воно бере участь як  у внутрішніх (внутрішньорегіональних  та міжрегіональних), так і міждержавних  міграціях. У цих міграціях було задіяно тільки у 1991-1999 рр. 18.3 млн. осіб. Внутрішні міграції не впливають на зміну чисельності населення держави, а тільки на його перерозподіл в межах її території. Їх обсяги поступово зменшуються, бо високий рівень безробіття, що охопив всі регіони України, не сприяє переміщенню населення. Особливо сповільнилися обсяги міграцій із сільської місцевості у міста, що були досить значними у 80-90-ті роки. Обсяги та спрямованість внутрішньо державних міграцій зумовлюються значною мірою територіальними відмінностями у соціально-економічному розвитку, різним рівнем життя населення, його структурою та ін.

 Дослідженнями встановлено,  що міграційна активність є  набагато вищою серед міського  населення, ніж серед сільського, що місцями вибуття мігрантів є, передусім, малі та середні міста, а прибуття – великі міста. Тільки у 1998 р. зі зміною місця проживання в Україні перемістилось понад 129.5 тис. осіб, що набагато менше, ніж у попередні роки.

Рис. 1.2.1 Розселення та еміграція українців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

 Характерною рисою сучасних  міграцій населення України є  поступове зменшення обсягів  внутрішньодержавних потоків і  збільшення міждержавних. До 1993 р.  Україна мала додатне сальдо  міграції (імміграція не переважала еміграцію), а пізніше – від’ємне. У 1999 р. кількість вибулих на 45 тис. осіб перевищила кількість прибулих. Найбільша імміграція в Україну була у 1991-1992 рр., після проголошення її незалежною державою, тоді прибуло майже 1.3 млн. осіб. А вже у 1999 р. чисельність іммігрантів становила 66 тис.осіб (у 8 разів менше, ніж у 1992 р.). Серед них багато сезонних мігрантів, які виїжджають на певний термін (до 3 років) в пошуках заробітків. Така міграція певною мірою пом’якшує ситуацію з безробіттям в Україні, є джерелом прибутків для багатьох родин. Якщо раніше основні потоки мігрантів формувалися з прикордонних областей, то зараз за кордоном на тимчасових, сезонних роботах зайняті люди з усіх регіонів України. Серед них у країнах СНД у 1998 р. працювало 8.3% мігрантів, а решта – у інших країнах. Більша частина мігрантів працювали у Греції, Італії, Іспанії, Німеччині, Великобританії, Чехії, Польщі, Росії, Ізраїлі, Ліберії, Багамах, Кіпрі, США та ін. Переважна більшість мігрантів – чоловіки (понад 70%). Найбільше офіційно зареєстрованих мігрантів, які тимчасово працювали за кордоном, було в Одеській, Закарпатській, Львівській, Харківській, Тернопільській, Донецькій та Івано-Франківській областях. Найширшою є географія зовнішніх зв’язків мігрантів із Одеської області, вони працювали у 32 країнах світу.

 За 1991-1999 рр. чисельність емігрантів становила  понад 2.1 млн. осіб.

 Більшість  із емігрантів виїжджають з  України до Російської Федерації,  але їх кількість поступово  зменшується (у 1998 р. в 2.4 менше,  ніж у 1993 р.). Збільшується кількість людей, які виїжджають у високорозвинені країни світу (США, Ізраїль, Німеччина та ін.).

 Більшість  серед мігрантів – понад 60% - люди працездатного віку, що  свідчить про переважно трудову  міграцію. Серед тих, хто виїжджає  з України, висока частка людей з вищою освітою, особливо серед тих, хто емігрує в розвинені країни світу (в 1995 р. – 24%). В їх числі багато людей, які мають науковий ступінь, що свідчить про відтік з України високопрофесійних кадрів, тобто т.з. “міграцію умів”. Серед 1000 емігрантів у країни колишнього СРСР є 7 докторів наук, а в інші країни – 17.

 В останні  роки змінюються як напрями  міграцій, так і склад мігрантів.  У середині останнього десятиліття  ХХ ст. значну частку серед  мігрантів (понад 47%) становили євреї, які повертались на свою історичну батьківщину – до Ізраїлю. В кінці цього десятиліття їх частка серед емігрантів зменшилася, водночас збільшилася частка українців, посилилась їх еміграція у розвинені капіталістичні країни.

 Зустрічні  міграційні потоки (іміграція) приблизно порівняні між Україною і державами колишнього СРСР, але вони дуже незначні із інших країн світу. Серед прибулих в Україну з країн колишнього СРСР переважають репатріанти, тобто особи, які народились в Україні, але тривалий час жили і працювали в різних регіонах Росії та інших держав. Серед них багато людей пенсійного віку, що ще більше посилює процеси “старіння” населення у нашій державі.

 Україна постійно  приймає біженців із “гарячих  точок” СНД – Чечні, Азербайджану, Грузії, Таджикистану та ін. країн.

 Україна внаслідок  зручного географічного положення  (на шляху із Азії у Європу) є регіоном, через який здійснюється  нелегальна міграція людей із  Південної і Південно-Східної  Азії в європейські держави.  Її західний кордон є бар’єром для такої міграції. На початок 2005 р. в Україні було 12,4 тис. біженців.

 Внаслідок неврегульованості  відносин із багатьма країнами  Україна також стає джерелом  виходу нелегальних мігрантів. Виїжджаючи за кордон у туристичні подорожі, багато людей залишаються там на роботу (на певний період). Найбільше таких мігрантів – у Греції, Італії, Португалії, Чехії, Іспанії, Туреччині. На тимчасових, сезонних роботах за кордоном працюють люди з усіх регіонів України. Тільки з прикордонних західних областей України щорічно виїжджає на тимчасові роботи за кордон понад 700 тис. осіб. Вони не мають за кордоном ні юридичного, ні соціального захисту, працюють за низьку платню на важких і небезпечних роботах, нерідко переслідуються рекетирами та ін. Необхідні заходи з боку держави для припинення такої міграції, перетворення її у легальну форму. Найвища міграційна активність характерна для населення високоурбанізованих та прикордонних регіонів України: Львівської, Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Харківської, Одеської областей та АР Крим. Значно меншими є міграції населення із північних та центральних регіонів України.

 Внаслідок поглиблення економічної  кризи в Україні значно зменшилися обсяги маятникових трудових переміщень людей. У 1991 р. в них брало участь понад 2.5 млн. осіб. Вони були особливо значними навколо великих міст. Із сіл та “міст-супутників” до них щоденно приїжджало багато людей, які на ніч поверталися додому. Чим більшим було місто, тим більше населення брало участь у маятникових поїздках. Такі поїздки найбільш ефективні у радіусі 45-хвилинної – 1-годинної доступності до роботи. Вони дозволяли не тільки отримувати роботу людям із сільської місцевості у місті, але й забезпечували їм отримання багатьох соціальних послуг, позбавляли їх багатьох житлових проблем та ін. Однак, внаслідок процесів реформування підприємств, припинення чи скорочення їх діяльності багато людей, що брали участь у маятникових поїздках населення, повернулися до сільського способу життя. Цьому сприяло також зменшення кількості рейсів на приміських залізничних і автобусних маршрутах, подорожчання проїзду на них. Зараз у таких поїздках бере участь майже 9% сільського населення.

 У населених пунктах, де є більші можливості працевлаштування (а це передусім великі міста), є ще значні обсяги “маятникових” міграцій, але вони всюди вже мають набагато менші розміри від попередніх. У два-три рази зменшились потоки щоденних міграцій людей на роботу до Києва, Одеси, Харкова, Львова, міських агломерацій Донбасу і Придніпров’я.

 У період соціально-економічної  кризи виник новий маятникових  міграцій населення – шоп-туризм, який включає поїздки населення  за кордон з метою придбання  товару. Спочатку він охопив населення прикордонних районів, а тепер – всієї території України. Люди здійснюють ці міграції у сусідні країни (Польщу, Угорщину, Румунію, Молдову, Росію, Білорусь, Туреччину), а також у Китай, Сінгапур, Об’єднані Арабські Емірати та ін. Обсяги та географія таких міграцій постійно змінюються.

 Перед керівництвом української  держави стоїть питання щодо  розробки нової міграційної політики, яка була б спрямована на  зменшення еміграційних потоків  населення, на захист мігрантів  за межами країни.

2.1 Динаміка показників міграційного руху Львівської області

Чисельність населення області  становить близько 2542167 осіб (на 1.01.2012), що складає 5,47 % населення України. Доцільним буде зауважити, що Львівщина займає 4 місце серед областей нашої держави за кількістю населення. Львівська область належить до одного з густонаселених регіонів України, середня густота населення тут рівна 116.3 осіб/км² (в той час, коли середня густота населення по Україні – 8,3 чол. на 1 км²).

У національному складі населення  області переважають українці (89,5%). У гірській частині проживає етнічна група українців – бойки. Росіяни (7,6 %) живуть переважно у містах.

Для великих і середніх міст регіону  та зон їх впливу (особливо для зони впливу міста Львова) характерною  є маятникова міграція. Більше того, Львів, посідаючи за чисельністю населення 7-е місце в Україні, вийшов на третє місце (після м. Києва та Харкова) за кількістю маятникових мігрантів (понад 140 тис. чол. щодня).                                                                        Таблиця 2.1.1

Основні показники міграції населення Львівської області

Міські поселення та сільська місцевість

Міські поселення

Сільська місцевість