Механізм соціальних і між індивідуальних відносин. Взаємозв’язок потреб, інтересів та цінностей

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Інститут заочного дистанційного  навчання

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни

 

“СОЦІОЛОГІЯ”

 

 

 

 

 

 

 

                                                                       Номер залікової книжки 090214

                                                 Группа ЕП 302з, 3-й курс

                                         6.030504 «Економіка підприємства»                    

                                                                   Виконав студент: Михайлова М.О

 

 

 

Київ 2010

ЗМІСТ

 

1. Механізм соціальних і між індивідуальних відносин. Взаємозв’язок потреб, інтересів та цінностей
2. Робочий план соціологічного дослідження
3. Статус жінки в суспільстві
4. Література

Механізм соціальних і між індивідуальних відносин. Взаємозв’язок потреб, інтересів та цінностей

Важливою формою вияву соціальних тривалих, сталих, системних, оновлюваних, різноманітних за змістом зв'язків  є соціальні відносини.

Вони є відносинами схожості й відмінності, рівності й нерівності, панування і підлеглості між окремими людьми та їх групами.

Основою соціальних відносин є соціальні  зв'язки, які об'єднують індивідів, групи та інші елементи суспільства  у функціональне ціле. Ядром їх є відносини рівності та нерівності, позаяк розкривають взаємини між людьми, які перебувають на різних соціальних позиціях. Йдеться про складну діалектику рівності й нерівності між людьми у межах соціальної структури суспільства. Оскільки відносини абсолютної рівності неможливі, провідними виступають відносини соціальної нерівності.

Характер соціальної нерівності у  системі соціальних відносин визначають:

— відмінності між людьми закладені  природою, притаманні їм від народження: етнічна належність, статеві й  вікові особливості, фізичні можливості, інтелектуальні здібності та ін.;

— відмінності між людьми, що виникають  у зв'язку з професійними ролями;

— відмінності між людьми, що зумовлені володінням (власністю, товарами, привілеями та ін.).

Відносини нерівності у  певних ситуаціях перетворюються на відносини соціальної рівності (коли йдеться про справедливе стимулювання рівноцінної праці).

Виокремлюють різноманітні види соціальних відносин:

— за обсягом владних  повноважень: відносини по горизонталі, відносини по вертикалі;

— за ступенем регламентування: формальні (офіційно оформлені), неформальні;

— за способом спілкування  індивідів: безособові або опосередковані, міжособові або безпосередні;

— за суб'єктами діяльності: міжорганізаційні, внутріорганізаційні;

— за рівнем справедливості: справедливі, несправедливі.

Основою відмінностей між  соціальними відносинами є мотиви і потреби, головними з яких є  первинні та вторинні потреби (влада, повага) кожної людини.

потреби є основою інтересів  людини, рушійною силою діяльності, поведінки та вчинків людей. Сучасну концепцію особистісного інтересу запропоновано розглядати як суміш кальвіністичної та лютерівської – з одного боку, і концепції прогресивних мислителів – з іншого. Інтереси тісно пов’язуються з потребами і виступають особливого роду суспільними відносинами, що не існують самі по собі (поза особами та соціальними групами, що є їх носіями). За допомогою визначення суспільства розкриваються суспільні інтереси. Розкрито зміст і значення політичних інтересів, що тісно пов’язані із способом функціонування вищих органів влади у суспільстві. В порівнянні з потребами інтереси виступають безпосередньою причиною масових дій.

Потреби та інтереси – основа формування цінностей. Сьогодні у соціальній філософії простежуються дві  визначені позиції щодо проблеми цінностей. Перша визначає цінності як об’єктивні властивості речей, закладені у їх особистій природі; друга обмежує сферу цінностей виключно суспільною свідомістю. З позиції другої точки зору цінність виступає певним родом людської думки. Але цінність суспільні науки цікавить насамперед у якості регулятора соціальної поведінки, і виникає вона (цінність) лише тоді, коли предмет реально притягує до себе людину, визначає цілі її діяльності, підштовхує її до певних дій. А це означає, що визначення цінності потребує введення у дефініцію такої ознаки, як суб’єктивне визнання предмету цінністю, цього опанування ціннісною свідомістю. Запропоновано серед кількох варіантів визначення цінності зупинитися на утвердженні цінностей як категорій взаємодії суб’єкта та об’єкта, оскільки людина встановлює з природним середовищем суб’єктивні відношення, які в поєднанні з практичними і пізнавальними мають також ціннісний аспект. Ціннісні орієнтації особистості розглядаються у роботі як елементи внутрішньої (диспозиційної) структури особистості, сформовані та закріплені життєвим досвідом індивіда в процесі соціалізації та соціалізації адаптації, що обмежують значиме (істотне для даної людини) від незначимого, (неістотного) через (не)сприйняття особистістю певних цінностей, що усвідомлюються в якості рамки (горизонту) можливих значень і основоположних цілей життя, а також ті, що визначають прийнятні засоби  їх реалізації.

Підкреслено, що для людини цінності є об’єктами її інтересів, її свідомості, що виконують роль повсякденних орієнтирів у предметній і соціальній діяльності, де явищам дається оцінка, схвальна чи осудна, вимагаючи їх виконання чи усунення. Цінності слугують мироутворюючим фактором, приймають участь у визначенні цілей і засобів, що відповідають тим чи іншим цінностям; виступають основою прийняття рішень, вносять стійкість у поведінку особистості і суспільне життя. Вони є джерелом норм, опосередковані правом і включені в ціннісно-нормативну систему молодої особи, практична поведінка якої залежить від того, якій системі вона надає перевагу і яке місце займає та чи інша цінність у цій ієрархічній системі.

Потреба - об’єктивна необхідність дотримання нормальної життєдіяльності людини в оточуючому її середовищі. Постійно відчуваючи завдяки потребам тісний взаємозв’язок, невіддільність від світу, людина найчастіше виражає його у формі вимог до оточуючої дійсності. Залежно від того, як відображаються потреби людини, а потім задовольняються їх вимоги до оточуючого середовища, у неї формуються індивідуальні якості, притаманні тільки її особливості взаємостосунків з людьми і природою. Проблему усвідомлення, прояву потреб, як і проблему виникнення їх у житті кожної людини, тісно пов’язано з таким феноменом, як творчість. Таким чином для дорослої людини вже недостатньо усвідомити об’єктивну необхідність як свою потребу – вона повинна активно перетворювати себе й оточення в ім’я прогресу. Відповідно актуалізується завдання формування розумних потреб у членів суспільства. Розумні – це такі потреби, які сформувалися за мірками самої людини як розумного, свідомого, суспільного індивіда, для якого характерні гармонія між власними і суспільними інтересами, всесторонність розвитку його самого, як особистості. Проблема розумних потреб є і проблемою міри та гармонії в розвитку матеріальних і духовних начал у свідомості і життєдіяльності людей. Особлива ж цінність духовних потреб полягає у тому, що вони завжди вимагають нового. Началом, завдяки якому людина не може здійснити поганий вчинок, є глибокі моральні переконання, внутрішнє начало, що виходить від самої особистості і є сплавом виховання та свідомої роботи думки самої людини. Завдяки потребам та інтересам матеріальні відносини переходять в ідеологічні, і навпаки, суспільна свідомість, ідеї та цінності перетворюються в реальні дії людей, що змінюють структуру їх суспільних відносин і зв’язків. Система цінностей за А.Здравомисловим у широкому значенні – це внутрішній стержень культури, ланка, що об’єднує усі галузі духовного виробництва усіх форм суспільної свідомості. Тобто цінність виступає узагальнюючим поняттям для ідеї чи ідеалу, певною моральною нормою.

У даному підрозділі підкреслено, що ціннісна система людини, яка  прагне до самореалізації, представлена здебільшого цінностями, що безпосередньо  відображають її характер, оскільки не може бути двох ідентичних “Я”. Інтерес визначено як позицію суб’єкта по відношенню до людей, суспільства, яку він утверджує у своїх діях, і виявляється на всіх рівнях активності суб’єкта (у мріях, планах, практичних діях), в усіх сферах її особистого життя, в науці, мистецтві, спорті, грі.

Таким чином підходимо  до висновку, що цінності виростають із об’єктивних потреб людини, які  формуються усвідомлено і трансформуються  в інтереси лише за умови задоволення  базових і фізіологічних потреб (за А.Маслоу). Важливою детермінантою формування цінностей виступають типи характеру і темпераменту особистості, відповідно до яких Е.Фромм усі орієнтації розподіляє на плідні (реалізацію людиною наявних у ній можливостей, використання власних сил) та неплідні (рецептивну, здирницьку, ринкову). Усі риси характеру Ю.Орлов поділяє на спадкові (над проявом яких людина не владна) і риси, які можна змінити завдяки тренуванням, відповідно до чого вводить поняття систем “людина звички”, “людина волі”, “людина моральності”. “Людина звички” не бажає робити необхідне, але в житті ми знаходимо у собі риси, які свідчать про здатність активно впливати на таку “механічну людину звички”.

Робочий план соціологічного дослідження

Робочий план соціологічного дослідження  впорядковує основні етапи дослідження згідно з його програмою, календарними строками проведення, матеріальними та людськими затратами, а також основні процедурні заходи, підбір і підготовку виконавців, характер і порядок роз'яснювальної роботи, передбачає розробку форм контролю за проведенням дослідження. Основними ланками робочого плану є: проба методик збору первинних даних (пілотажне, розвідувальне дослідження); польове обслідування (масовий збір даних на об'єкті); підготовка перших даних для обробки; обробка соціологічних даних (їх аналіз і інтерпретація), викладання результатів дослідження.

Допоміжні документи дослідження. Важливий елемент програми — інструкція анкетеру (інтерв'юеру). В ній коротко  формулюються цілі, завдання соціологічного дослідження, основні процедури, які  повинен здійснювати дослідник. Указуються місце і термін проведення опитування, коло осіб, з яким треба ввійти в контакт, характер опитування (анонімний, за списком і т.ін.), форма й зміст вступної бесіди з респондентами для роз'яснення цілі дослідження, порядок роботи анкетера в ході опитування, процедури, які він повинен виконувати із заповненими анкетами. Примітка містить відомості про адресата (кому і в якому вигляді здаються анкети).

Звіт — певна форма  підведення підсумків соціологічного дослідження — містить опис усіх розділів програми дослідження. Звіт включає основні висновки, практичні рекомендації, оцінює соціальну та економічну ефективність від реалізації результатів дослідження. У додаток звіту входять усі методологічні та методичні документи соціологічного дослідження (програма, план, інструментарій, інструкції тощо), а також ті соціологічні дані (таблиці, графіки, індивідуальні думки), які не ввійшли у звіт при пошуку відповіді на основну гіпотезу. На основі звіту складається аналітична довідка в декілька сторінок.

Методи проведення соціологічних  досліджень. При розгляді цього питання  слід зазначити, що жоден з методів  соціологічних досліджень не є універсальним, але має свої чітко визначені  пізнавальні можливості. А тому не існує взагалі «добрих» чи «поганих» методів, є методи або адекватні або неадекватні поставленому дослідником завданню; надійність методу забезпечується не тільки його обґрунтованістю, але й дотримуванням правил його застосування.

Найбільш економічним  з точки зору затрат праці та аналіз документів. Він має й ряд інших переваг у порівнянні з іншими методами. Аналіз документів дозволяє оперативно отримувати фактографічні дані, наприклад про підприємство в цілому і його робітників та службовців. Ця інформація носить об'єктивний характер. Але при цьому не можна забувати про обмеження, які зв'язані з якістю такої інформації.

Документом у соціології є спеціально створений людиною  предмет, призначений для передачі чи зберігання інформації. Документами  є: письмові документи (державні архіви, архіви організацій, особисті документи); іконографічні документи (твори образотворчого мистецтва — картини, гравюри, скульптури тощо); кіно-, відео-, фотодокументи; фонетичні документи (магнітофонні записи, грамплатівки).

Є два основних типи аналізу  документів: традиційний (класичний) і формалізований (контент-аналіз). Традиційний метод аналізу — це різноманітні операції, спрямовані на інтерпретацію даних, що містяться в документі, з прийнятої соціологом певної точки зору — інтерпретацію з'ясування змісту документа. Слабкість такого аналізу в його суб'єктивності.

Щоб позбутись елементів суб'єктивізму  традиційного аналізу, розроблені формалізовані (кількісні) методи аналізу документів (контент-аналіз). Суть цих методів полягає в тому, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які б відображали істотні сторони його змісту. Тоді зміст документа робиться вимірюваним, над ним можна провести необхідні обчислювальні операції і результати аналізу можуть досягти певної об'єктивності. Водночас формалізований аналіз має свою обмеженість, яка полягає в тому, що не весь зміст документів можна виміряти за допомогою формальних показників. Об'єктом контент-аналізу є зміст газет, кінофільмів, теле- і радіопередач, публічних виступів, суспільних і особистих документів, інтерв'ю, відповіді на відкриті запитання анкет тощо.