Людина у сфері трудових відносин

- Досвід виконує також  комунікативну функцію, виступаючи  при цьому як соціальна пам'ять, тобто як те, що містить у собі інформацію про минуле. Не слід забувати, що пам'ять у соціальному плані є певним ставленням до цього минулого, певним його переживанням, суб'єктивним зв'язком із ним, який має як психологічний, так і моральний зміст.

 Усі перелічені функції  перебувають у певній єдності  та зв'язку. Вони виводяться одна з одної, їх можна розрізнити лише умовно, тому що насправді їх єдність нерозривна. Реально вони нерозчленовані і діють тільки в сукупності. Усе це свідчить про функціональний синкретизм досвіду, що треба вважати ще однією його особливістю. Функціональний синкретизм накладає свій відбиток на всю культуру, інтегруючи всі її прояви у відповідну (національну, регіональну, субкультурну тощо) цілісність. Такий синкретизм міститься у самій практично-духовній природі та способі буття соціального досвіду, у його практичній невиокремленості з безпосереднього матеріально-практичного процесу.

 Ще однією, важливою  ознакою культури (соціального досвіду) є часовий синкретизм, який, власне, становить "матерію" культури, нерозривну в кожний момент єдність минулого, сучасного і майбутнього, є одночасно і головною особливістю соціального часу взагалі. Кожна культура зберігає свою ідентичність доти, поки в ній зберігається така особливість. Розум розкладає цей синкретизм на складові, однак практична єдність культури зберігається при цьому недоторканою.

 Розглянуті сутнісні  характеристики культури як родового  поняття, є підґрунтям для переходу до розгляду економічної культури відповідно як видового поняття.

Сутність та особливості  економічної культури

Економічна культура виникає  на певному етапі розвитку соціально-економічних відносин. Дослідження Т. І. Заславської та Р. В. Ривкіної засвідчують, що на ранніх етапах людської історії соціально-економічні відносини формувались під тиском суспільних потреб та інтересів. Відносини суспільного розподілу праці, зайнятості, господарчої залежності (самостійності), розподілу робочих місць були пов'язані з тогочасними еталонами культури - цінностями, нормами, традиціями, що втілювались у певні норми економічної поведінки класів, соціальних груп та спільнот. Сліди цих норм поведінки тією чи іншою мірою проявляються в соціально-економічних відносинах наступних епох.

 До певного часу  вплив культурних факторів на  соціально-економічні відносини залишався зовнішнім стосовно самих відносин. І лише на пізніших стадіях зрілості цих відносин вони зливаються з ними. Стадія, коли певні суспільні потреби й цінності, породжуючи відповідні їм норми економічного поведінки соціальних груп, втілюються в адекватні форми соціально-економічних відносин і закріплюються як економічні інститути, означає виникнення економічної культури10.

 Плідним для дослідження економічної культури в соціології стало розуміння її як "проекції" культури (у її широкому розумінні) на сферу соціально-економічних відносин. "Саме "проекція", а не частина загальної культури, адже в сфері економіки і пов'язаних із нею соціально-економічних відносин працює вся культура: усі її елементи так чи інакше виявляються, функціонують тут"11.

Економічна культура при  такому розумінні визначається як сукупність соціальних цінностей і норм, що є регуляторами економічної поведінки й виконують роль соціальної пам'яті економічного розвитку: що сприяють (чи заважають) трансляції, добору й відновленню цінностей, норм і потреб, які функціонують у сфері економіки й суб'єктів, що її орієнтують, на ті чи інші форми економічної активності.

 У цьому визначенні  відображені всі ті елементи, що властиві культурі в широкому сенсі. Але економічна культура, цілком природно, відрізняється від культури в її широкому розумінні, як будь-який окремий прояв від свого загального. її головні особливості:

- Перша полягає в тому, що економічна культура охоплює  ті і лише ті цінності, норми,  потреби, переваги, що виникають  із потреб економіки і впливають  (позитивно чи негативно) на  неї. Це і ті соціальні норми, що, виникаючи за межами економіки, набувають у ній специфічного значення (наприклад, загальна норма соціальної справедливості в сфері економіки втілилася у принцип оплати за обсягом роботи), і ті, що зароджуються в економіці, виникають із її внутрішніх потреб (наприклад, такі норми, як планування від досягнутого, "план за будь-яку ціну", зрівнялівка).

- Друга особливість економічної  культури стосується каналів, через які вона впливає на економіку. Специфіка економічної культури полягає в тому, що основним каналом впливу на економіку тут є не будь-яка поведінка, а насамперед - економічна. Крім того, у трансляції економічної культури, у вибраковуванні одних її елементів і впровадженні інших надзвичайно велику роль мають політичні групи влади. їхнє величезне значення як провідника впливу культури на економіку - особливість саме економічної культури, що відрізняє її, наприклад, від релігійної, естетичної і наукової, де вплив цього апарату менший.

- Третя особливість економічної  культури полягає в тому, що вона значно більше, ніж, наприклад, естетична чи наукова, орієнтована на управління поведінкою людей. Справді, цінності й норми як елементи економічної культури значною мірою мають організаційну спрямованість - активізувати маси на ті чи інші дії, підвищити їхню віддачу. Усі серйозні зміни в політиці супроводжувалися висуванням відповідних гасел. Гасло - це феномен культури, спрямований на те, щоб виробити в людей соціальні якості, необхідні для вирішення нових завдань. Особливості економічної культури відбиваються на її функціях. Виходячи з концепції загальної культури як соціальної пам'яті суспільства, економічна культура виконує роль соціальної пам'яті суспільства у частині історії економічних відносин. У рамках цієї концепції основними функціями економічної культури є такі:

- Економічна культура  добирає (вибраковує, зберігає, нагромаджує) цінності й норми, необхідні для виживання і подальшого розвитку економіки;

- Вона нагромаджує еталони  відповідної економічної поведінки,  економічної активності (наприклад,  зберігає традиції майстрів-умільців, традиції економічної взаємодопомоги  усередині колективів, відносини  з "верхами", ставлення до  різних інструкцій, наказів, розпоряджень тощо);

- Вона транслює з минулого  в сучасність цінності й норми,  що лежать в основі праці, споживання, розподільних і інших економічних дій і відносин;

- Вона оновлює цінності  й норми, що регулюють розвиток  економіки, будучи тим резервуаром,  звідки черпаються нові нормативні  уявлення, нові зразки поведінки.

 Зрозуміло, що соціальний зміст і характер кожної функції буде різним для кожного історичного етапу. Для проведення порівняльних досліджень економічних культур різних типів і різних історичних епох використовуються так звані "соціальні індикатори" у вигляді інтегральних характеристик економічної культури. Маються на увазі такі характеристики досліджуваних об'єктів, що відображають їхні найважливіші якості і дозволяють довести їхнє вивчення до кількісних показників. Система індикаторів має ґрунтуватись на відповідній теоретичній концепції. У цьому випадку основою системи індикаторів повинна бути концепція економічної культури як соціальної пам'яті, в якій показано, що таке економічна культура, якими є специфічні риси, що відрізняють її від культури в широкому сенсі; які функції виконує економічна культура в суспільстві; які її зовнішні зв'язки; якою є внутрішня будова економічної культури, з яких елементів вона складається, яка природа цих елементів і зв'язку між ними.

Таблиця 11.1

 Співвідношення між функціями й індикаторами економічної культури12

 У таблиці наведено  результати операціоналізації трьох  функцій економічної культури (див.  ліву частину таблиці): трансляційної,  селекційної та інноваційної. Через  них виявляється її "надфункція" - бути соціальною пам'яттю економіки. Логіка операціоналізації, що вимагає вираження абстрактних характеристик через більш конкретні, привела до набору інтегральних характеристик, включених у праву частину таблиці. Ці характеристики досить узагальнені і дозволяють порівнювати різні типи економічних культур, різні форми прояву одного й того самого типу економічної культури на різних етапах її еволюції.

 Кожна характеристика (індикатор) ніби "стискає" і  "уміщає" безліч окремих рис економічної культури, наприклад, таких, як працьовитість, корисність, цінність господарської самостійності, цінність форм зайнятості, високого доходу й ін. Завдяки цьому за допомогою таких індикаторів можна вимірювати інші окремі характеристики економічної культури. У той же час вони конкретизують функції економічної культури, для виміру яких призначені, відбивають зовнішні зв'язки економічної культури, дозволяють одержати дані про те, як економічна культура впливає на розвиток економіки.

 Як бачимо, за допомогою  подібних індикаторів можна описати  зв'язки між сферою культури  і сферою економіки, де народжуються  кінцеві показники її розвитку, що залежать від культурних  рис, які функціонують усередині  її соціальних груп.