Людина у сфері трудових відносин

Неабиякий інтерес до формування економічної соціологічної думки виявили і наші співвітчизники М. Туган-Барановський, М. Ковалевський, М. Бердяев, М. Булгаков та інші, праці яких торкалися проблем взаємодії економічної та соціальної сфер. М. Туган-Барановський у своїх дослідженнях обґрунтував роль господарства в соціальному житті. У роботі "Про встановлення соціалістичного ладу і про експлуатацію праці" він розглянув роль соціальних потреб у стимулюванні господарської діяльності. Головною метою виробництва та важливою виробничою силою він вважав людину з її потребами (соціальний фактор виробництва), одночасно велику увагу приділяв кооперативам, підкреслюючи їх некапіталістичний характер. Багато в чому його погляди виявилися ілюзорними та суперечливими. Ділком оригінальні для свого часу, вони випередили більшість теорій про роль людини на Заході.

Суб'єктом економічної  діяльності, на думку С. Булгакова, є "економічна людина" (ekonomic man) - це центральне поняття економічної  науки. Економічна людина є конкретний духовний тип з усією складністю та багатоманітністю психологічної  мотивації. Його перу належить лише одна наукова книга "Філософія господарства" і, щоправда, – значна кількість  статей з проблем марксизму, соціалізму, християнської філософії. С. Булгаков, зокрема, прагнув синтезувати комплекс соціальних наук - політекономію, філософію, соціологію, висуваючи завдання: зрозуміти світ як об'єкт трудового господарського впливу, а сама філософія господарства є, на його думку, філософія об'єктивної дії.

Певну роль у формуванні економічної соціології відіграв російський економіст-соціолог М. Кондратьєв (учень та послідовник М. Туган-Барановського). У своїх теоретичних оглядах він доводив економічну безперспективність як великих капіталістичних, так і дрібних трудових селянських господарств, виступав за розвиток кооперації, але вважав, що створювати кооперативи слід суворо добровільно і в певній послідовності, підкреслюючи, що виробничий кооператив є найбільш розвинутою формою ведення господарства.

Наступний етап, суттю якого  є визначення та інтерпретація економічної  соціології у західному науковому світі, пов'язаний з іменами Т. Парсонса, Н. Смелзера, Е. Мейо, К. Полоньї. Проте, паралельно із економіко-соціологічним напрямом розвивався і управлінський напрям у рамках даного знання, який тісно переплітався з напрямами економічної соціології, соціологією праці, управління та підприємництва зокрема.

Що стосується управлінських  підходів у системі економічної соціологічної теорії, то слід відзначити вагомий внесок Г. Файоля, О. Шелдона, Р. Тейлора, М. Фоллета, Ч. Бернарда, Г. Саймона, Д. Макгрегора. Дж. Коттера та ін. Традиції американської школи економічної соціології характеризувалися, перш за все, формальним встановленням та відокремленням даної дисципліни від загальної економічної науки (на противагу економістам). Економічна соціологія досить важко здобувала своє визначення як самостійна галузева соціологія. З цього приводу між соціологами та економістами точилася боротьба.

Основним результатом  нового концептуального підходу Т. Парсонса і Н. Смелзера до проблем економічної соціології був структурно-функціональний підхід. Проаналізувавши зв'язки між економікою та суспільством, вони визнали економіку як підсистему соціальної системи з виконанням її первинної функції - пристосування суспільства до навколишнього середовища. Надалі Смелзер досліджував взаємодію економіки та культурних факторів, політичних змінних (процесів, явищ, етнічних відносин, відносин соціальної структури). Його основний внесок – розробка концепції соціологічного аналізу економічних процесів (виробництва, розподілу і обміну, споживання, економічного зростання тощо).

Розробка цікавих і  корисних підходів щодо сучасних трансформаційних процесів посттоталітарних суспільств, пов'язаних з переходом до ринкової економіки, належить американському антропологові К. Полоньї. Предметом його наукового пошуку було дослідження суспільств з ринковими економічними відносинами, еволюція ринкової ментальності і т. ін.

З 50-60-х років західна соціологічна думка активно розробляє концепцію індустріального та постіндустріального суспільств. Основними представниками її були Р. Арон, Д. Белл, А. Тофлер, Дж. Гелбрейт та ін. Основна ідея цієї концепції полягає в тому, що сучасний стан економічної системи докорінно відрізняється від традиційного капіталістичного стану. Видозмінення форм власності і відокремлення від функції влади, а також структурні зміни в економічній сфері є джерелом нових якісних змін у стані суспільства, його мобільності та трансформації. Сучасна економічна соціологія постійно наповнюється і синтезується завдяки різним підходам вивчення і осмислення як на макро-, так і на мікросоціологічному рівні в соціально-економічному та інших розрізах суспільного життя.

Головним завданням економічної  соціології є вивчення соціально-економічного становища інтересів, поведінки різних соціальних груп у сфері економічного життя, специфічних соціальних механізмів розвитку економіки і розробка на цій основі теоретичного уявлення про економіко-соціальну структуру суспільства та її вплив на економічне життя. Економічна соціологія розглядає закономірності економічного розвитку з позицій інтересів і статусу різних соціальних груп суспільства. Важливі напрями дослідження економічної соціології полягають у кількісному і якісному складі суб'єктів економічної діяльності, а також їх функції, інтереси, статус, прибутки, взаємовідносини.

Як і кожна наука, економічна соціологія має свою структуру, функції, понятійний апарат, методи дослідження. Коротко розглянемо деякі категорії та поняття, якими володіє дана дисципліна, щоб мати глибші уявлення про сферу економічної соціології.

Структура основних понять та категорій в економічній соціології складається з кількох рівнів. До першого рівня категорій відносять категорії "економічна" та "соціальна сфера". Вони відображають зміст процесів, що відбуваються на стику економіки та суспільства в цілому. До цього рівня відносять і загальнонаукові категорії; "система", "структура", "функції", "процес", "механізм", "розвиток" та ін. Дані категорії використовуються для формулювання та опису соціальної й економічної сфер тощо. До другого рівня, так званих загальносоціальних категорій, належать: "соціальні-, економічні-, виробничі відносини", "соціальні спільності", "групи", "події", "механізми розвитку" і т. ін. Третій рівень, так звані спеціальні категорії, – об'єднує ті, що конкретизують зміст соціальних механізмів: "економічна свідомість", "економічне мислення", "економічна культура", "економічні інтереси", "економічна діяльність", "економічна поведінка" та ін.

Ця система категорій  створює методологічну основу для  дослідження соціально-економічних процесів вияву в них більш тісних зв'язків і закономірностей. Коротко розкриємо зміст деяких із них, які збігаються із напрямами дослідження економічної соціології.

Одним з центральних напрямів дослідження є соціально-економічні відносини. Під ними розуміється різновид суспільних відносин, пов'язаних з особливою діяльністю людей та їхньою взаємодією, спрямованих на забезпечення матеріальних потреб людського життя та досягнення певних соціальних переваг і цілей. Економічні відносини виникають між людьми, групами людей з приводу матеріальних речей, обставин, проблем: виробництво, розподіл, обмін, володіння, використання, споживання.

Економічне життя - узагальнена  категорія, якою позначається вся сукупність економічних відносин, діяльності та поведінки людей, які діють (господарюють у суспільстві). Протікає економічне життя переважно в економічній  сфері суспільства, де люди взаємодіють  насамперед як економічні суб'єкти, з  власними інтересами, цілями.

Важливою категорією та напрямом вивчення в економічній соціології є економічна діяльність та економічна поведінка.

Перша являє собою сукупність дій, актів індивіда, через які він безпосередньо реалізує свої економічні інтереси і за допомогою яких досягає господарських цілей. Економічна поведінка об'єднує всі форми активності (вчинки, дії), котрі обслуговують чи супроводжують дану діяльність, надаючи їй специфічності.

Система економічних відносин суспільства надто складна і  розгалужена. Вона включає:

■ виробничі відносини, які  виникають виключно в процесі  виробництва матеріальних засобів до життя;

■. розподільні відносини, які виникають з приводу розподілу  в суспільстві каналів доступу до життєвих благ і способів їх привласнення;

■ відносини обміну (куплі-продажу) - переважно ринкові відносини між "продавцями", "покупцями" та "посередниками", тут відтворюється система торгівлі, комерції, бізнесу;

■ відносини у сфері  споживання, які виникають задля  задоволення безпосередніх потреб людей як споживачів, що виявляються  в наявності благ та вмінні користуватися  ними.

Економічна поведінка (система  взаємопов'язаних вчинків) також має  свої якісні розгалуження. При цьому розрізняють трудову, інноваційну, професійну та інші поведінки.

Особливе місце в економічній  соціології займає економічна культура. Під нею розуміють сукупність соціальних цінностей та норм, які є регуляторами економічної поведінки людей і виконують роль соціальної пам'яті суспільства. Сюди віднесені і цінності, знання, норми, вимоги, санкції.

Особливе значення для  економічної культури мають цінності, які збагачують людей та колективи. До них належать: влада, багатство, майно, гроші, взаємодопомога, обмін, авторитет, скооперованість і т. п.

Особливостями економічної  культури є те, що вона охоплює лише ті цінності, норми, потреби, які виникають  з потреб економіки і суттєво  впливають на неї, і вона більш, ніж інші види культур, орієнтована на управління поведінкою людей.

Економічна соціологія взаємопов'язана з багатьма науками, особливо тісно з управлінням. Зв'язок економічної соціології з різними науками дає можливість розгортати конкретні соціологічні дослідження з широкого кола питань та проблем взаємодії людей і груп в економічній сфері життя.

Економічна соціологія - складна і багатосистемна дисципліна. Поки що не існує серед фахівців узгодженості щодо чіткої структури і послідовності та й щодо самого змісту даної дисципліни.

Література з даної  галузі знань в більшості неоднозначна щодо тематики та логіки змісту економічної  соціології.

Виокремленими, але водночас і доповнюючими компонентами економічної  соціології виступають "соціологія праці", "соціологія управління", "соціологія підприємництва", "соціологія ринку" та інші, хоч вони й інтерпретуються як самостійні галузеві соціологічні теорії.

4.Економічний  аспект культури

 У соціологічних дослідженнях впливу культурних факторів на розвиток економіки склались два основних підходи:

- вивчення впливу на  економіку окремих видів культури (моралі, політики, релігії та ін);

- вивчення впливу тої  частки культури, що функціонує  всередині економіки, а саме, економічної  культури.

 Обираючи другий підхід, тобто досліджуючи економічну культуру як сутнісну характеристику економіки, перш за все необхідно виявити, які сутнісні характеристики культури як родового поняття увібрала в себе економічна культура. Це дозволить дослідити ті особливості, що притаманні цьому типу культури.

 Серед чималої кількості  визначень культури найбільш  перспективними є ті, що пов'язують  її розуміння з діяльністю  людини та нагромадженням і  передачею між поколіннями соціального досвіду.

 Саме на діяльність  як головне джерело культури  звертають увагу Л. Губернський,  В. Андрущенко і М. Михальченко1. Вони звертають увагу на те, що зв'язок культури з людською працею, активною, перетворювальною діяльністю людей виявляє саме походження поняття "культура" (від лат. cultura - обробка, догляд, поліпшення) як обробка землі, землеробська праця. Дещо пізніше це слово набуло й переносного значення - просвітництво, виховання, освіченість. В. Даль об'єднує обидва трактування цього слова: "культура, - пише він, - это обработка и уход, возделывание, возделка; образование умственное и нравственное..."2 Характерно, що як би в минулому не трактували поняття культури, його зв'язок із працею (обробкою землі, ширше - предметів людської праці загалом) та вихованням людини, залишався постійним. Цей же сенс воно значною мірою зберігає і в сучасних наукових культурологічних дослідженнях.

 Діяльність, праця є  джерелом людського добробуту  й культури загалом. Ці слова належать К. Марксу, економічна доктрина якого частково залишається евристичною і в наші дні. Розглядаючи культуру як результат людської праці, вчений наголошував на таких принципових моментах, як перетворення природної речовини на предмети людської життєдіяльності, розвиток у процесі праці людських сутніс-них сил і можливостей, взаємозв'язок процесу перетворення природи й культивування власної природи людини. У створених людиною продуктах праці, в самому процесі праці, реалізуються, втілюються сутнісні сили людини, її здібності, знання, навички. Предмет як результат праці отримує нове, відмінне від природного життя. Це вже не просто "речовина природи", а дещо інше. Будучи результатом матеріалізації знань, умінь, ідей, діяльності людини, тобто втіленням у "полотно природи" її сутнісних сил, ці предмети (не перестаючи бути "природою") є одночасно "людською природою", тобто культурою.