Судова риторика

 

Зміст.

Вступ.

1.Судова промова та  юридична сфера спілкування.

2.Предмет судової промови.

 

Висновок.

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

З кожним століття,судочинство  у світі все більше і більше розвивалося.А зі становленням у 1864 році Судової реформи -судочинство,та   методи  його здійснення покращилися  в декілька разів.Водночас з розитком суду покращується й  методика розгляду ,ведення судових справ,а також  виступи всі учасників судового процесу.Однією з головних ланок  Судового процесу-є Судова промова.

Судова промова — це промова, звернена до суду та інших  учасників судочинства і присутніх  при розгляді кримінальної, цивільної, адміністративної справи, в якій містяться  висновки щодо тієї чи іншої справи.

Під час судової промови  всі присутні на судовому процесі,дізнаються про рішення суду.

Виступаючи в суді з промовою, прокурор і адвокат підбивають підсумки не лише судового розгляду справи, але  і всієї своєї попередньої праці, аналізують докази, висловлюють свою позицію у справі, міркування з питань, на які суду необхідно дати відповідь під час складання вироку, рішення, постанови, ухвали.

Згідно зі ст. 318 КПК України у судових дебатах, крім прокурора й адвоката (захисника), можуть брати участь громадський обвинувач і громадський захисник; потерпілий і його представник.

 

 

 

 

 

 

1.Судова промова  та юридична сфера спілкування.

 

Ще  В. Ломоносов назначав, що судова красномовість на теренах Російської імперії не розвинута і не розповсюджена". Так воно і було аж до судової реформи 1864 року. Наприклад, у майнових тяжбах кожна сторона сама надавала докази правоти своєї і неправоти протилежної сторони. злодіїв та розбійників піддавали тортурам і страчували без всякого суду, теж саме відбувалося і з державними злочинцями. Помилувати приреченого міг тільки імператор.

Судова реформа 1864 року ввела  нові більш цивілізовані принципи у  вітчизняне судочинство. Судові слухання стали публічними і гласними, в  судових засіданнях прокурор виступав від імені всієї держави, у  процедуру судового процесу був  уведений інститут захисту підсудного в особі адвоката, дещо пізніше  був введений і інститут присяжних, котрі мали право виносити свої вердикти у справах, що підлягали розгляду. Сам суд став місцем публічних  змагань представників сторони  звинувачення і сторони захисту - прокурора і адвоката. Судові процеси  висвітлювались у пресі, багато з  них викликали широкий резонанс в суспільстві. У кінці XIX і на початку XX сторіччя у вітчизняної  юриспруденції з'являється чимало талановитих судових ораторів, таких, як вже згадувані Спасович і Плевако. Андріївський і Карабчевський, Кош  і Пороховщиков.

За словами А. Ф. Кош. починаючи  з другої половини XIX сторіччя в межах  російського судочинства народжується новий тип обвинувача і захисника. Основні риси першого - витримка, відсутність  особистої озлобленості на підсудного, опрятність методів звинувачення, повна  відсутність лицедійства в голоси в жестах і в манері поведінки  на суді. Ідеального захисника Кош  характеризує таким чином: "Він  не слуга свого клієнта,і не посібник йому в прагненні уникнути заслуженої кари правосуддя. Він друг, він радник людині, котра, за його переконанням, невинна зовсім, або зовсім не так і не в тому винна, як і в чому звинувачують".

Судова промова покликана  сприяти цілеспрямованому і ефективному  впливові на суд. покликана сформувати переконаність у суддів і у  присутніх на судовому засіданні  громадян в тому, що вся судова система  держави справедлива. Традиційно в  судовій риториці виділяють прокурорську, або звинувачувальну промову; адвокатську, або захисну промову.

Судовий процес — це передусім  розгляд громадянського або кримінального  правопорушення чи злочину, вивчення всіх фактів і доказів, пов'язаних із справою; сам розгляд справи повинен відбуватися  в умовах пошуку істини, у процесі  змагання суджень протилежних сторін; кінцева мета судового процесу - винесення  законного і обгрунтованого вироку з тим, щоб кожний, хто здійснив злочин, був справедливо покараний, і щоб ні один невинний не був  притягнутий до відповідальності засуджений.

Судові промови талановитих  вітчизняних юристів сповнені глибокого  професіоналізму саме тому, що кожний судовий оратор старався якомога  сильніше вплинути на почуття присяжних  та публіці. За наших часів доказова сторона судової  промови набуває  більшого значення, ніж пов'язаний з  нею психологічний аналіз того, що було скоєно, або особи злочинця. Виявити докази винності чи невинності довести вину або невинність, переконати суддів у своїй правоті - ось три  взаємопов'язані складові ,які зумовлюють форму і зміст сучасної судової промови. За часів Спасовича і Кош було дещо інакше. Тоді можливим було виправдання злочинця,якщо адвокат слушно і талановито розкривав, наприклад, психологічну сторону мотивів скоєного, посилаючись на те, що злочинцем людину зробили обставини життя_, відсутність іншого виходу або нелюдської до самої жертви, які спровокували подію злочину. Ось таким чином А. Ф. Кош характеризував манеру, в якій полюбляв виступати в судовому засіданні В. Д. Спасович: "Дуже витончено вступаючи в спір про фактичну сторону справи, він школи не зменшував значення і силу злочинного діяння, яке приписувалося підсудному, він звертав особливу увагу на з'ясування питань про те, що за людина звинувачений, чи підпадає це діяння під те визначення закону, на якому наполягає обвинувач. За змістом своїх промов Спасович був не тільки захисником у данній справі але  і мислителем,д ля якого дрібний випадок був приводом для того, щоб підняти загальні питання і оцінити їх з точки зору політика, мораліста і публіциста. Його промови часто являли собою, незалежно від свого іншового змісту, ніж уривки 13 вчення про суспільство, про кримінальну політику, про судову етику." Таким чином, вже в середині XIX сторіччя у вітчизняному судочинстві з'являється особливий рід промов - судова промова, яка набуває таких характерних рис:

-  широта гуманістичного підходу до справи - судові ритори вважаються захисниками громадянської совісті суспільної моралі;

- судові ритори вважаються суспільними діячами і в буквальному,і в більш широкому значенні: їхні промови впливали на слухачів під час судових засідань і через пресу ставали фактами суспільно-політичного життя іншої держави;

-  судові ритори професійно володіли усною і письмовою мовою, вони публікували свої роздуми не тільки про питання юриспруденції, але і з проблем теорії та практики ораторського мистецтва, писали романи, оповідання., повкл. випускали збірки віршів;

- усі судові оратори були талановитими правознавцями, володіли декількома іноземними мовами,вважали, що кожне судове засідання - це своєрідна школа для всього народу.

I все це вони прагнули втілювати у своїй практичній діяльності.

Таким чином, ми розглянули всі особливості як усного, так  і письмового мовлення. Відмітили, що судова промова, в силу своєї  специфіки, повинна бути основним об'єктом і  предметом детального вивчення в  юридичному вищому навчальному закладі, що вона поділяється на два основних види: обвинувальну і захисну промову.

Разом з тим, у сучасній судовій риториці з'являються і  можуть бути розглянуті нові суб'єкти,суб'єкти, які залишаються за межами тільки прокурорської або тільки адвокатської діяльності. Сам по собі термін "судова промова" не дозволяє охопити таких суб'єктів промови, якими в правоохоронній практиці є слідчий, дізнавач, оперативний працівник.Виходячи з цього, ми вводимо таке поняття, як юридична сфера спілкування.Якщо судова промова - це промова, звернута до суду та до інших учасників судочинства, промова, в якій розглядуються обставини і містяться висновки щодо тієї чи іншої справи, то юридична сфера спілкування - поняття більш широке.До цієї сфери спілкування, крім вже названих нами різновидів судовї промови, належать і такі, котрі до судового розгляду мають відношення з точки зору досудового дізнання, слідства та досудових оперативних заходів.

Інакше кажучи, завдання суб'єктів  сфери спілкування полягає не тільки в отриманні повної інформації про об'єкт злочинного замаху або скоєного злочину. Завдання полягає в тому, щоб отримати інформацію про суб'єкт і суб'єктивну сторону злочину, тобто про мету, мотиви, засоби і про учасників правопорушення або злочину. Здобути таку інформацію можливо тільки тоді, коли суб'єкти юридичної сфери спілкування - слідчий, дізнавач, оперативний працівник - спілкуються із затриманим, підозрюваним, свідками,іншими особами, які мають будь-яке відношення до скоєного або володіють будь-якими даними про скоєне.

Тут слід відмітити, що з'ясування цього ряду відомостей про об'єкт  слідства чи оперативно-розшукової діяльності має обов'язковий характер: вік, стать,. сімейний стан, місце роботи і проживання, освіта, минулі судимості, обставини,що пом'якшують чи обтяжують відповдальність. З'ясування інших відомостей, які характеризують перш за все особистість злочинця чи правопорушника, законодавством в обов'язковому порядку не передбачено. Це, наприклад,  рівень інтелекту, звички, манеру поведінки, особливості поведінки в звичайних обставинах і в екстремальних,життєві пріоритети, цінності, психофізичні особливості, вади і патологи. Але без такої інформації оперативний працівник не зможе виконувати свої професійні обов'язки в повному обсязі і з високою ефективністю. У цьому плані оперативний інтерес мають такі якості і властивості особистості, які або відповідають характеру скоєного, або суперечать йому. Тому для професійно грамотно і бесіди з опонентом, а там більше - для професійної побудови, наприклад, допиту, необхідно враховувати наступні рекомендації:

По-перше.основні характеристики зовнішнього вигляду співрозмовника:

-  міміка, проаналізувавши яку, можливо зробити умовиводи про емоційний стан співрозмовника та його психофізичні реакції в момент спілкування. Наприклад, мімічна реакція людини на перевірку документа, на затримання, на запрошення до спілкування, на допит. При цьому треба обов'язково звертати увагу на в аргумента, які опонент наводить у своє виправдання. Людина, у житті якої не було і не могло бути подібних випадків, може мімікою висловити подив, гнів, стурбованість, обурення тощо. Людина,яка передбачає можливість таких випадків - зустріч з працівниками правоохоронних органів - як правило, емоційно спокійна. Але треба мати на увазі, що досвідчений правопорушник може і зіграти всі вищеперелічені емоції;

- жести, як довільні, так і мимовільні. Тут оперативний інтерес мають мимовільні жести, тобто ті які не контролюються на рівні свідомості, і які стали звичкою. Якщо ви маєте попередню інформацію про те, як ваш опонент. наприклад, похитує голову, або тре підборіддя, торкається лоба або вуха, як прикурює в звичних для себе обставинах, то за проявом або непроявом подібних характерних жестів ви можете судити про те, напружений він чи його поведінка природна, чи контролює він свою поведінку;

- поза і постава, які можуть свідчити про фізичний стан людини, про його внутрішню напруженість або абсолютний спокій, про перенесені травми, про соціальний стан і соціальну роль, про професію, про неодноразове перебування в УБП.

По-друге, мовленнєві характеристики:

-  голос, за тембром, звучності, висотою якого ви можете судити про емоційний стан, про всі, про наявність дефекта слухового і мовленнєвого апарату у вашого опонента, про його належність до конкретної етнічної групи, про його національність;

-   особливості мовлення, такі як швидкість вимовляння став, фраз і речень, конструктивні особливості висловлень, використання улюблених слів і слів-паразитів; вживання арго, професійного жаргону, діалектних слів, індивідуальні особливості фонетичного оформлення мови. Усе це може допомогти у встановленні особи співрозмовника, ідентифікація місця його народження, належності до конкретної соціальної чи професійної групи;

- спосіб формулювання і викладення думок, який дозволяє судити про те, чи готувався ваш опонент спеціально до бесіди з вами, чи продумував варіанти своїх свідчень спеціально, чи, знову-таки, ваші запитання для нього - повна несподіванка. Аналізуючи мовну поведінку співрозмовника треба пам'ятати, що людина, яка дає неправдиві свідчення, як правило, не утруднюється у словесному оформленні своїх відповідей і суджень. Така людина раніше готується до зустрчі з працівниками правоохоронних органів, неодноразово продумує своє алібі багато разів репетирує свою мовну і психофізичну поведінку, враховує майже всі можливі варіанти ваших запитань і своїх відповідей на них. У неправдивих свідченнях, як правило, школи нічого не забуто, судження і оформлення мовлення логічні і своєчасні. I навпаки, у свідченнях добросовісних завжди маса забутих деталей, спостерігається плутанина у визначені часу і дат, послідовності дій, викладення думок переривисте, словесне оформлення суджень не таке логічне.

По-трете. треба взяти собі за правило, що перед кожним спілкуванням з оппонентом, а там більше - перед допитом, необхідно продумати і прорепетирувати стратегію і тактику цього спілкування, тобто:

- чітко для себе визначити мету спілкування. Що ви хочете отримати  його завершення: нову інформацію, перевірити ту, яка у вас є, уточнити іншу інформацію тощо;

-  обов'язково врахувати вік,стать, національність, інтелектуальний рішень і рішень  співрозмовника,знати його професію або злочинну спеціалізацію, життєві пріоритети, нахили, інтереси, прив'язаності тощо;

-  продумати і скласти композицію вашого спілкування: які тактичні засоби і в які моменти спілкування ви можете використовувати. Серед найбільш дієвих тактичних засобів  спілкування в риториці виділяють психологічну атаку, співчуття, байдужість. зацікавленість у подальшій долі співрозмовника, долі рідних і близьких до нього людей, використання певних фактів біографії співрозмовника, відомостей про його характер, про схильність до тих чи інших поведінкових стереотипів, про життєві інтереси, уподобання, симпатії тощо;