Історія розвитку міфокритики

     Проблеми  архетипів в творчості російських символістів досліджували Панченко А. М. [81] і Мінц З. Г. [82]  

     В кінці 70-х – поч. 90-х р.р. з’явився цілий ряд робіт, присвячених  дослідженню взаємозв‘язків міфології  та фольклору. [83]  

     Цікавими  видаються роботи, присвячені дослідженню латиноамериканської літератури, котра спричинила новий виток звернення до міфології в повоєнній світовій літературі. [84]  

     Цілий ряд робіт присвячений проблемі зв”язку міфу і сучасної літературної творчості (на матеріалах творчості  зарубіжних письменників). Це в основному роботи про роман, зокрема Д. Затонського [85], А. Гулиги [86], В. Днепрова [87]. Багато робіт було присвячено так званим прийомам умовності у літературі ХХ ст., де прямо про використання міфа не говорилося, зате багато говорилося про символіку, про створення умовних ситуацій, про притчевий характер такого роду літератури . [88]  

     Естетику  міфологізування в зарубіжній і  вітчизняній літературі досліджував  М. Епштейн. [89]  

     Свідомі міфологічні запозичення і їх використання в ідейно-художній тканині твору простежують на прикладах творів різних письменників А. Григорьєв, Ю. Суздальський. Г. Стадников, Т. Кривіна та їншї автори збірника “Литература и мифология”. [90]  

     М. Слабошпицький згадує, що 1983 року на сторінках ж. “Латинская Америка” було організовано “круглий стіл” радянських письменників і критиків на тему: ”Латиноамериканський роман і радянська багатонаціональна література”. В ході тієї розмови визначилося два напрямки: обговорення проблем, що виникли у зв’язку з досвідом латиноамериканського та радянського романів, і розгляд точок дотикання, а чи й взаємовпливів, ними породжених. У багатьох виступах відзначалася схожість еволюції національних письменств, важлива роль у них романтизму в минулому столітті, що допомагав видатним майстрам визначити позицію нації. Чимало йшлося про складну трансформацію романічних структур і появу несподіваних контамінацій, які важко вкладаються в традиційні жанрові визначення.  

     Найбільше розходжень серед учасників розмови  викликали намагання дати дефініцію міфу, його суті та співвідношень міфу та символу, міфу і ритуалу, міфу і архетипу, міфу й структури, міфу й суспільства, а також місця і значення міфу у сучасній культурі світу. Зрештою, більшість промовців зійшлася на тому, що “в прозі ХХ ст. міфологічні алюзії або опосередковані аналогії з міфом набули свідомого характеру, стали художнім засобом, не тільки прийомом, а й структурою.” [91]  

     Однак, вказує дослідник, “коли дискусія заглибилася  в сферу соціально-історичної типології, у ній з’явилася та затеоретизованість, яка не наближає до реальної, “гарячої” художньої практики і джерел самобутньої національної свідомості різних письменств Радянського Союзу, а віддаляє від них, веде на холодні вершини абстракцій, з яких уже й зовсім погано видно загальнолітературну “ауру” біля їхнього далекого підніжжя”. [92]  

     В українському літературознавстві питання  про використання міфологічних мотивів  та сюжетів постало у зв’язку  з дискусією про роман, зокрема  про “химерний” роман. З українських  літературознавців у всесоюзній дискусії брали участь А. Погрібний [93] та П. Мовчан, [94] а у “круглому столі” в журналі “Латинская Америка” М. Ільницький та Ю. Покальчук. [95] А. Погрібному належить цілий ряд праць, присвячених питанням теорії і практики сучасної літератури. [96] Велику увагу питанню розвитку сучасного роману приділяли М. Жулинський [97] і В. Дончик. [98]  

     Учасник відомої дискусії в ж. “Дніпро” (1980-1981 р.р.) М. Ільницький вказував, що міфологізм у літературі є засобом поглиблення  історизму. [99]  

     М. Наєнко, як було сказано, наголошував на тому, що В. Земляк користується прийомами романтичної гри і на елементах створення письменником т. зв. авторського міфу. [100]  

     А. Кравченко у статтях і монографії ввів у обіг поняття концептуальної, характерологічної та ситуаційної умовності. [101]  

     Роль  окремих елементів індивідуального  стилю В. Земляка (оповідної манери, міфологічних та фольклорних мотивів) досліджувала В. Солодько. [102] Це єдина  відома нам робота, де дослідниця конкретизувала кілька моментів іронічно-ігрового використання міфології у дилогії В. Земляка .  

     У роботі О. Ковальчука “Український повоєнний  роман” зачіпається питання про  античні мотиви та символіку у  дилогії В. Земляка. [103]  

     Дослідженню біблійних сюжетів та символіки  в українській літературі були присвячені роботи І. Бетко [104] та М. Ласло-Куцюк. [105] До цього об’єктом такого типу досліджень була лише творчість Т. Шевченка, зокрема, його антиклерикальні твори.  

     Зв’язок міфології і сучасної літератури досліджувався в основному на досягненнях зарубіжної белетристики. [106] Питання про міфологізм як універсальний прийом філософізації твору не піднімалося, оскільки в літературознавстві, як російському, так і українському, склалося дещо упереджене ставлення до засад міфологічної школи (з причини, як пояснюють, однобічного підходу її до літературних явищ). Але жодна літературознавча школа не може претендувати на цілковиту повноту інтерпретації та аналізу художнього тексту.  

     Тим часом літературно-критична думка  української діаспори такі проблеми пробувала вирішувати вже давно. Унікальний досвід у цьому плані дає робота Г. Грабовича “Шевченко як міфотворець”. [107] Великий інтерес викликають і роботи М. Павлишина, присвячені аналізу творів Вал. Шевчука та проблемам модернізму в українській літературі. [108] Хоча його різке засудження “химерного” роману як безнадійно анахронічного і шкідливого для розвитку нашої літератури викликає рішучу незгоду.  

     Цікавим зразком детального аналізу поетики  міфологізування у творах В. Шевчука  є стаття Л. Залеської-Онишкевич “Шлях вічного поворту, відвідини пекла, архетипи та інтертекстуальні елементи у п’єсі Валерія Шевчука”. [109] З творчістю Вал. Шевчука пов’язана і стаття П. Майдаченка “Проза Вал. Шевчука: поетика умовності” [110] та дисертація Г. Насминчук “Нравственно-философские искания современного украинского романа и проблема фольклоризма (Р. Федорив, Вал. Шевчук)”. [111]  

     Отже, як бачимо, спроби розглядати творчість  Вал. Шевчука у міфологічному  ключі уже є. Але ж проблема продовжити пошуки у галузі міфокритики щодо “химерного” роману давно стала актуальною. І, очевидно, першість у дослідженні тут має належати дилогії В. Земляка “Лебедина зграя” і “Зелені Млини”, як найвидатнішому літературному явищу такого гатунку. Зауважимо, що ми далекі від того, аби штучно наблизити цей твір до вершин світового письменства (бо саме міфологічна проза уже кілька десятиліть очолює світові рейтинги). Але ми і категорично проти побоювання порівнянь і аналогій. Мова не йде про відшукування впливів (про це детально писав М. Слабошпицький у своїй грунтовній роботі про творчість В. Земляка [112]). Мова йде про дивовижне вміння, майстерність письменника користуватися незвичними прийомами інтерпретації життєвого матеріалу, які тільки почали завойовувати собі місце у світовій прозі (і як би нам не хотілося обійти це ім’я, але один із найкращих зразків роману також незвичайного плану це той-таки роман “Сто років самотності” Г. Маркеса, об який свого часу зламано було чимало критичних списів). Наголошуємо, мова не йде про впливи чи взаємовпливи. Йдеться про можливість зіставлення, порівняння, аналізу застосування і вживання авторами “вічних законів” і “моделей” для жанрової, стильової і композиційної організації твору. В процесі дослідження будуть задіяні також і інші літературні зразки.  

     Грунтовне вивчення проблем міфологічного  мислення у химерному романі відкриває  перед дослідником надзвичайно  цікаві перспективи, дозволяє виявити  як змістові, так і формальні шукання  письменника, розширити існуючі  уявлення про характер освоєння і  організації писменником життєвого матеріалу, поглибити розуміння художньої концепції його твору, простежити складні зв’язки між літературою і міфологією.