Зовнішньоекономічні зв’язки України із Росією

Форма зв'язку - це засіб існування  певного виду зв'язку, зовнішній  прояв (оформлення) сутності будь-якого конкретного зв’язку [6].

У сучасних умовах розвиток різнобічних зовнішньоекономічних зв'язків набуває дедалі більшого значення, їх основні форми:

• міжнародна торгівля;
• міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва;
• експорт та імпорт капіталу і робочої сили;
• надання та одержання послуг (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортно- чи імпортно посередницьких, юридичних);
• міжнародне спільне підприємництво, спільне будівництво підприємств, науково-технічне співробітництво;
• кредитування та інвестування;
• проведення на комерційній основі ярмарків, торгів, аукціонів тощо;
• міжнародний туризм [2].

Однією з найважливіших  форм зовнішньоекономічної діяльності є міжнародна торгівля. Вона посідає особливе місце в складній системі світо господарських зв’язків. Міжнародна торгівля опосередковує практично всі види та форми міжнародного співробітництва, включаючи спільну підприємницьку діяльність різнонаціональних суб’єктів, міжнародний трансферт технологій тощо. Як історично, так і логічно інтернаціоналізація світогосподарського життя почалась зі сфери товарного обігу. Від епізодичних варіантів міжнародного обміну товарами ( без посередництва грошей ) світова торгівля еволюціонувала до становлення світового товарного ринку [7]. Зовнішня торгівля характеризується такими основними показниками: обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдо зовнішьоторговельного балансу, географія торгівлі. Найбільш істотною її характеристикою є товарообіг – обіг товарів, який забезпечує рух товарних мас зі сфери виробництва до сфери споживання. Показниками міжнародного товарообігу є експорт (вивезення) та імпорт (ввезення) товарів або капіталів. 
Для будь-якої країни дуже важливим є співвідношення суми експорту та імпорту – зовнішньоторговельне сальдо [2].

У системі міжнародного поділу праці кожна країна спеціалізується на виробництві тих товарів та послуг, для виробництва яких вона має необхідні фактори виробництва, а також з урахуванням того, скільки коштуватиме ідентична продукція на міжнародному ринку з метою з’ясування, чи взагалі їй вигідно виробляти таку продукцію, чи краще б було закупити її у закордонного виробника.

Міжнародна спеціалізація й  кооперування (кооперація) виробництва - нерозривні й зумовлюючі один одного суспільні явища, що мають складний і суперечливий характер. Міжнародний рух товарів - більше широка економічна категорія в порівнянні з міжнародним кооперуванням, що є головною формою прояву міжнародного руху товарів. У свою чергу, міжнародне кооперування ґрунтується на спеціалізації виробництва.

Міжнародне кооперування й міжнародна спеціалізація є не просто формами  зовнішньоекономічних зв’язків, але і його елементами, що визначають їх сутність. Це затвердження ні в якій мері не суперечить діалектичному принципу взаємозв'язку сутності й форми. Діалектика взаємозв'язків поділу, спеціалізації й кооперації праці з'являється в їхній взаємозумовленості. У границях коопераційного процесу поділ праці з'являється як форма кооперації праці. Саме в цьому зв'язку К. Маркс відзначав, що «поділ праці вже саме по собі є особливий вид кооперації» [8].

Експорт (імпорт) капіталу - це вивезення за межі країни (ввезення з-за кордону ) капіталу у будь-якій формі (валютних коштів, продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав) з метою одержання прибутків від виробничої та інших форм господарської діяльності.

Кредитування – надання  кредиту. Кредит – позики у грошових одиницях чи у вигляді товару на умовах повернення з виплатою процентів. Інвестиції – капіталовкладення. Іноземні інвестиції – довгострокові вкладення  капіталу закордонними власниками у  промисловість, сільське господарство, транспорт та інші галузі економіки.

До науково-технічної  співпраці належить торгівля патентами, ліцензіями (авторське право на використання запатентованих винаходів), технічним досвідом (“Ноу-хау”) тощо. Вона здійснюється в кількох формах:

• матеріальній, тобто обмін наукоємною продукцією, створеною за найновішими технологіями;
• нематеріальній – у вигляді креслень, формул, обміну інформацією, літературою;
• послуг фахівців і технічного персоналу в галузі менеджменту, маркетингу, контролю за якістю.

Здійснюється науково-технічне кооперування між фірмами у формі  консалтингу (технічне консультування та експертизи проектів), лізингу (оренди промислового і науково-дослідного устаткування).

Міжнародне спільне підприємництво – підприємства, що базуються на спільному капіталі іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків.

Проведення на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукціонів мають не менш вагоме значення у міжнародному середовищі. Адже, вони дають добрий шанс країні-базування цих подій збагатити свій бюджет за рахунок іноземних туристів, а другим в свою чергу задоволення від даних заходів [2].

У багатьох державах світу  туризм розвивається як система, що надає  всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними  і релігійними цінностями даної  країни і її народу, і дає доход  у скарбницю. Не говорячи вже про те, що “годує” ця система дуже багато фізичних і юридичних осіб, так чи інакше зв'язаних з наданням туристичних послуг. Крім значної статті доходу туризм є ще й одним з могутніх факторів посилення престижу країни, росту її значення в очах світового співтовариства і рядових громадян [9].

Отже, за допомогою вище перерахованих форм кожна держава встановлює зовнішньоекономічні зв’язки і розвиває міжнародні взаємовигідні економічні відносини.

3. Практичне значення зовнішньоекономічних зв’язків.

Однією із характерних  рис сучасного етапу розвитку світового господарства є зростаюча  інтернаціоналізація, яка об’єктивно диктує значне підвищення ролі зовнішньоекономічного  фактора стосовно національної економіки. Враховуючи процеси інтернаціоналізації, кожна країна прагне вибрати найбільш перспективні форми участі у міжнародному розподілі праці і включитися в існуючу систему світогосподарських зв’язків [10].

Незважаючи на рівень розвитку держав, кожна з них, вирішуючи  свої внутрішні, а тим більше зовнішні проблеми, вступає в економічні відносини  з іншими державами. Це зумовлюється значною кількістю чинників, серед  яких, окрім рівня розвитку економіки, можна виділити міжнародний поділ  праці, природні та кліматичні умови, географічне  положення, доступ до морських шляхів, наявність трудових ресурсів тощо. Наприклад, якщо взяти до уваги такий  чинник, як міжнародний поділ праці, то можна виділити країни, які є  провідними у галузі машинобудування, комп’ютерної техніки, добування та перероблення нафти тощо. Якщо ж брати до уваги кліматичні умови, то тільки обмежене коло держав може вирощувати оливу, чай, каву, какао, соняшник тощо. Інші держави, які не вирощують цих сільськогосподарських культур, змушені купувати. Отже, природні та кліматичні умови багатьом країнам не дають змоги вирощувати певні сільськогосподарські культури, а це значить, що ці умови є відповідним чинником, що сприяє виникненню міжнародних економічних зв’язків з приводу виробництва та закупівлі цих культур.

Слід зазначити й те, що необхідність вступати в міжнародні економічні стосунки між країнами обумовлюється  і наявністю відповідних природних  запасів, що міститься в надрах тієї чи іншої країни. Так, є країни, які  мають величезні запаси нафти, газу. Наявність, наприклад, достатньої кількості  нафти і газу в Російської Федерації  і відсутність потрібної кількості  в Україні є однією з причин встановлення між ними зовнішньоекономічних зв’язків.

Важливим при організації  міжнародних економічних відносин є і географічне положення  країн, унаслідок якого одні мають  доступ до моря, інші – навпаки. Ті країни, які не мають такого доступу, вимушені, використовуючи інші шляхи сполучення, що пролягають через територію відповідних  країн, перевозити свої вантажі, щоб  мати доступ до водних транспортних артерій. В основі таких зв’язків, що виникають при цьому між країнами, лежить принцип свободи відкритого моря, відповідно до якого всі держави і народи мають рівні права на користування світовим океаном.

З огляду на ці та інші чинники  держави вступають у певні  відносини або безпосередньо, або  через створені для цього угрупування  країн, міжнародні економічні організації.

Одночасно слід зауважити, що розвиток зовнішньоекономічних зв’язків між країнами сприяє не лише функціонуванню національного господарського механізму, але, як підтверджує практика міжнародного життя, і дає змогу підтримувати та зміцнювати мир на Землі.

Отже, можна зробити висновок, що нині важливою передумовою реалізації економічного потенціалу будь-якої держави, а також найголовнішою гарантією  забезпечення її національної безпеки  стає активна участь у міжнародному економічному співробітництві на основі належного дотримання принципів  і норм міжнародного права, всебічного розвитку передусім міждержавних торговельних зв’язків та взаємопроникнення економік. Сказане повною мірою стосується й України, адже загальновідомо, що країни, які з будь-яких причин опинилися поза межами міжнародних економічних структур, поступово витісняються зі світових ринків, що врешті-решт веде до втрати ними спочатку економічної, а потім і політичної незалежності [11].

РОЗДІЛ 2. Становлення та розвиток економічних зв’язків із Росією як складний історичний етап у розвитку України

2.1. Особливості формування економічних відносин між Україною та Росією

Політика і економіка  кожної країни світу будується з  урахуванням інтеграційних процесів, що відбуваються в світі. Країни європейського  регіону, що мають спільні типи господарства та схожі структури економіки  послідовно відпрацьовують певні механізми  поступової інтеграції їхніх країн.

Україна є країною, яка водночас належить до Ценральноєвропейського, Чорноморського та Східноєвропейського  регіонів, а її територія – інтегруючою  між їх складовими частинами. Отже, для України є вкрай важливим вибудовування стратегії двостороннього співробітництва відповідно до систем як регіональних, так і світових координат. Поглиблюючи зв’язки з європейськими структурами, Україна намагається зміцнювати стосунки по всьому периметру своїх кордонів, розвивати двосторонні та багатосторонні відносини з сусідами. Найбільшим з них, як відомо, є Російська Федерація (РФ). Україну і Росію зв’язують не тільки спільні географія, минуле і повно схожих невирішених проблем сьогодення. Україну і Росію об’єднують політичні та економічні інтереси. Саме це, при всьому прагненні кожної з них до самозабезпечення і диверсифікації зовнішніх зв’язків, визначає їх як найбільш вагомих партнерів [12].

І саме розвиток українсько-російських відносин, може стати впливовим чинником становлення нових підходів у  співробітництві в системі відносин ЄС – Україна – Росія [13].

Нинішня влада України  виявилася нездатною зробити  остаточний вибір напрямку інтеграції національної економіки в світову. Це викликає особливе співчуття, оскільки сьогодні участь в регіональних об’єднаннях забезпечує країнам-учасникам захист від протиріччя і негараздів глобальної економіки і підвищення конкурентоспроможності національних господарств. Невизначеність і метання української влади стосуються не тільки вектора інтеграції, але і уявлення про його глибину.

На вершині влади і в ангажованих  ЗМІ домінує теза: «Ми йдемо  в Європу, оскільки ми – європейці  і це наш шлях». До того ж європейський вибір стає свого роду замінником нереалізованої національної ідеї. Якби цей шлях був реальним, то вступ  до ЄС міг би стати джерелом творчої  енергії і фактором досягнення успіхів. Якщо ж шлях до ЄС виявляється закритим, то довіра народу до влади може бути остаточно підірвана. Необхідно  визначити, що в недалекому майбутньому  приєднання України до ЄС неможливе [14].

Повертаючись до українсько-російських економічних зв’язків слід зазначити, що на них впливає фактор, який обумовлений високим рівнем економічної взаємозалежності двох країн. В колишньому СРСР був досягнутий, фактично найвищий із відомих рівнів інтеграції, основою якого був так званий єдиний народногосподарський комплекс. Про досягнутий рівень інтеграції, зокрема, можуть свідчити такі факти: в УРСР за різними оцінками лише 20-30% продукції вироблялась в замкнутому циклі. Інші 70-80% представляли собою, або деталі і напівфабрикати для виробів, збірка яких відбувалась на підприємствах інших республік, або виробництво кінцевої продукції, що в значній мірі залежало від комплектуючих з інших союзних республік і першу чергу з Росії. Приблизно така ж картина мала місце і у відносинах між іншими союзними республіками. Тому, виходячи із теорії глобально інтеграційних процесів, інтеграційні зв’язки, які існували в межах колишнього СРСР, повинні були зберегтись і розвиватись на мікро і на макро рівнях як в рамках створеного після розпаду Союзу регіонального інтеграційного об’єднання – Союз незалежних держав (СНД) так і між окремими його членами. Особливо важливими в цьому аспекті є відносини саме між Україною і Росією, як найбільшими за територією, чисельністю населення і головне економічним потенціалом країнами в рамках СНД.