Прогнози розвитку світового господарства на початку 21 століття

  МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

    ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

                                                                                                             
 

  Кафедра МЕВ

                                    

                                  

   

КУРСОВА РОБОТА 

з дисципліни: «Міжнародні економічні відносини» 

на тему: 

«Прогнози розвитку світового господарства на початку 21 століття» 
 
 
 
 

     

    Виконала

  ст. гр. ГФ-218                                                                К. А. Попова 

  Перевірив 

  доцент                                                                            М. С. Гамов

                                       

                                                     2011 
 

ЗМІСТ 
 

ЗАВДАННЯ НА КУРСОВУ РОБОТУ

РЕФЕРАТ………………………………………………………........….………3

ПЕРЕЛІКтУМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ………………….....................…..…....4

ВСТУП………………………………………………………….....................…5

1. Основні поняття світового господарства ……………………….………..

1.1 Структура і сутність світового господарства.…………………..……….7

1.2 Етапи розвитку світового господарства………………………………….9

2    Світове господарство та основні форми зовнішньоекономічного співробітництва ………....……….……………………………………………18

2.1 Етапи та тенденції розвитку світового господарства початок XX- початок XXI століть …………………………………………………………………….22

2.2 Характер і особливості розвитку міжнародних економічних відносин на рубежі XXI століття ……………………………………………………………28

3 Україна в світовому господарстві на початку 21 століття…………………30 
ВИСНОВКИ………………………………………………………….….……..

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ………………………………………………….……. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ 

      Курсова робота:  32 сторінка,  8 джерел

      Об'єкт  дослідження – Україна в сучасних інтеграційних процессах

      Мета  роботи – Особливості участi України в сучасних інтеграційних процессах

      Інтегрáція (від лат. integrum - ціле, integratio - відновлення) — поєднання, взаємопроникнення. Це процес об'єднання будь-яких елементів (частин) в одне ціле. Процес взаємозближення і утворення взаємозв'язків. 

      Одне з основних напрямів зовнішньої політики України є вступ до Євросоюзу, як повноправного члена. Європейський союз був заснований в 1957 році, поступово перетворився на один з найбільш потужних фінансово - економічних та політичних центром світу. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України, бо це є найкращому способом реалізації національних інтересів побудови економічного та демократичної держави, посилення позиції у світовій системі міжнародних відносин. 

Теоретичною базою виконання роботи були наукові  роботи фахівців в області вивчення iнтеграцiйних процесiв, підручники, періодичні видання та джерела Інтернет.  
 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ, ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ, ЄВРОПЕЙСЬКА ЕКОНОМІКА, НАЦІОНАЛЬНI РОЗРАХУНКИ, ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛIННЯ, ЗОВНIШНЬОЕКОНОМIЧНА ДIЯЛЬНIСТЬ, СВIТОВЕ ГОСПОДАРСТВО 
 
 
 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 
 

На початку  XXI ст. окреслився якісно новий рівень розвитку продуктивних сил, особливості яких зумовлені постіндустріальними або інформаційними технологіями виробництва і відповідними їм виробничими відносинами, а також відносинами інтелектуальної власності. Але різноманітні форми суспільного та економічного розвитку, розмаїття і взаємозалежність країн світу на основі об'єктивних економічних процесів і законів збережуться, очевидно, ще надовго.

Зародження і  формування стабільних економічних  відносин між державами і господарюючими суб'єктами різних країн, інтернаціоналізація господарських зв'язків — це об'єктивна історична тенденція розвитку продуктивних сил зумовлена міжнародним поділом праці (МПП), неможливістю національної економіки забезпечити виробничі та інші потреби країни лише за рахунок власних ресурсів, сил і чинників. Тенденція до утворення світового господарства, інтернаціоналізації економіки поступово охоплює всі країни світу незалежно від рівня розвитку, а загальною необхідною та достатньою передумовою цих процесів є перехід до індустріальної стадії розвитку продуктивних сил — до великого машинного виробництва, якому стають «тісними» та «вузькими» національні межі.

Світове господарство — сукупність національних економік, їх виробничих, торгових, кредитних, науково-технічних, фінансових та інших організаційних об'єднань та підприємств, об'єднаних міжнародним поділом праці, й відповідна система міжнародних економічних відносин. 
 
 
 

  1. Структура і сутність світового господарства

  Світове господарство розвивається на основі сучасного різноманітного, суперечливого і водночас взаємозалежного світу, цілісність якого зростає. Матеріальним фундаментом його розвитку є інтернаціоналізація виробництва та господарського життя в цілому. Саме інтернаціоналізація виробництва через міжнародний поділ праці й міжнародні економічні відносини є об'єктивною основою становлення світової господарської цілісності. Сьогодні особливе місце у зростанні цілісності всесвітнього господарства належить розвитку загальнолюдських інтересів і розв'язанню глобальних проблем.

  Світове господарство історично сформувалося на межі XIX—XX ст. як ринкове, підприємницьке. Складалося воно сторіччями, коли економічні засади його формування доповнювалися позаекономічними, воєнно-колоніальними методами. Тому світове господарство є історичною і по-літико-економічною категорією. Це зумовлено тим, що кожному конкретному історичному етапу його розвитку відповідають певні масштаби і рівень виробництва, інтернаціоналізації господарського життя і соціально-економічна структура.

  Формування  світового господарства розпочалося з розвитку міжнародної (світової) торгівлі, тобто руху товарів і послуг між країнами, яка має тривалу історію.

  Особливо  великий внесок у становлення  світової торгівлі товарами і послугами  зробило активне поширення в  новітній час ринкових відносин (спочатку у Західній Європі, а потім і в інших регіонах світу), значні географічні відкриття XV—XVII ст., поява в XIX ст. машинної індустрії й сучасних засобів транспорту і зв'язку.

  Внаслідок цього наприкінці XIX ст. склався світовий (всесвітній) ринок товарів і послуг, тобто сукупність національних ринків товарів і послуг. Одночасно в світі посилювався рух майже всіх чинників виробництва — капіталу, робочої сили, підприємницьких здібностей, технології.

  Отже, національні  економіки стали учасниками не тільки світового ринку товарів і послуг, а й руху економічних ресурсів між країнами і регіонами. В цих умовах (на межі XIX—XX ст.) виникає більш широке поняття «світове (всесвітнє) господарство», яке охоплює сьогодні рух товарів, послуг, а також чинників виробництва.

  Проте з 20-х  років XX ст. капіталістичне господарство перестало бути всеохоплюючим через  встановлення командно-адміністративних систем у багатьох державах на різних континентах і відокремлення  їх від світового ринкового господарства, яке почало формуватися і розвиватися як світова система господарства. Сьогодні неринкові країни переходять до ринкового господарювання. Відбуваються зміни й в економічних взаємовідносинах самих розвинених держав та між ними й країнами, що розвиваються. За своєю сутністю сучасне світове господарство є діалек-тивною єдністю, цілісністю взаємопов'язаних через міжнародні економічні взаємовідносини національних господарств різних країн, наслідком багатовікового розвитку продуктивних сил і поглиблення поділу праці. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  1.2 Етапи розвитку світового господарства

  У процесі  еволюції сучасного світового господарства можна виділити кілька етапів.

  Передовсім  це — 10—30-ті роки XX ст., які характеризувалися  кризовими явищами в розвитку світового господарства, спричинені політичним переворотом у 1917 р. в Росії і світовою економічною кризою («Великою депресією») в 1929—1933 pp.

  Другий  етап розвитку світового господарства — це кінець 40-х — 80-ті роки XX ст. — характеризувався інтенсивним  зростанням вивезення підприємницького капіталу у світовій капіталістичній економіці, новим зламом структури світового господарства у зв'язку з утворенням світового соціалістичного господарства, яке розвивалося на іншій соціально-економічній основі.

  Початком  нового, третього етапу в розвитку світового господарства приблизно можна вважати останнє десятиріччя XX ст. Його відрізняють зростаючий ступінь опанування географічного простору, формування міжнародних, а в деяких випадках планетарних продуктивних сил, посилення економічної взаємодії і взаємозалежності.

  Сучасне світове господарство характеризується прискоренням ряду довготривалих тенденцій, насамперед:

  збереження  стабільних темпів економічного зростання;

  підвищення  ролі зовнішнього чинника в господарському розвитку країн;

  глобалізація  фінансових ринків і посилення взаємозалежності національних економік;

  «деіндустріалізація»  і зростання питомої ваги сфери  послуг;

  розвиток  регіональних інтеграційних процесів.

  Отже, світове  господарство як зростаюча діалектична  цілісність взаємопов'язаних національних господарств різних країн, їхніх угруповань та об'єднань стає єдиним організмом, поза яким не може нормально розвиватися жодна держава, до якої його підсистеми вона б не належала і на якому економічному рівні не перебувала. Сучасне світове господарство — це сукупність національних господарств окремих країн та їхніх об'єднань, які взаємопов'язані міжнародними економічними відносинами на основі міжнародного поділу праці.

  Поглиблення взаємозалежності та взаємозв'язку всіх ланок світового господарства спирається на інтернаціональний характер продуктивних сил, що все більше посилюється. Сьогодні під впливом розвитку науки і техніки процес інтернаціоналізації продуктивних сил різко посилився і набув якісно нових рис. Через розвиток загальносвітового характеру продуктивних сил зростає інтернаціоналізація виробництва і господарського життя у світі в цілому.

  Інтернаціоналізація продуктивних сил означає розвиток процесу використання існуючих продуктивних сил національних господарств і  поширення їхніх досягнень через  поглиблення міжнародних економічних відносин, особливо міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва, через зростання міжнародного поділу праці і, врешті-решт, на основі розвитку міжнародного обміну на всіх стадіях процесу суспільного відтворення — виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту.

  Отже, у  процесі розвитку інтернаціоналізації  продуктивних сил і виробництва  формується світовий ринок, а потім  і світове господарство, одним  з елементів якого є світова  інфраструктура.