Характеристика валютної системи ЄС

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

     КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ 
 
 
 
 
 

     Реферативна робота

   З дісциплини «Євроінтеграція»

    На  тему: «Характеристика валютної системи ЄС» 
 
 
 
 
 
 

     Виконав:

     Студента 4 курсу

     Спеціальності МЕК

     Слюсарєв  Анатолій

     Науковий  керівник:

     Гапонюк О.І. 
 
 
 
 

     Маріуполь, 2010

     ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Функціонування   Європейської   валютної   системи   та   міжнародна роль євро..............................................................................................................................4

2. Діяльність європейської системи центральних банків.....………..……...…..10

3. Переваги і недоліки євро.................................................................................…15

Висновки……………………..………………………………………………..…..20

Список використаної літератури…..…………………………………………….22 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     На  сьогоднішній день в світі існує  багато інтеграційних утворень. Одним  найстабільнішим з них є Європейський Союз, бо він – найбільша світова торгова держава; на нього припадає майже чверть світової торгівлі. Це також великий імпортер сільськогосподарської продукції та сировини. Європейський Союз надає  основну частину допомоги країнам, що розвиваються.

     Найважливішою складовою економічної інтеграції є валютна інтеграція. Під валютною інтеграцією розуміють процес координації грошової та валютної політики, створення міждержавних валютно-кредитних та фінансових організацій, формування наднаціональних механізмів валютного регулювання.

     Введення  євро є також дуже актуальною проблемою  для сучасної світової валютної системи, бо єдина валюта Європи поступово  займає місце провідної валюти світу  в міжнародних розрахунках.

      Процеси європейської інтеграції є для України також дуже важливими через те, що після приєднання 10 нових членів Україна стала територіальним сусідом ЄС, і міжнародні відносини з країнами ЄС істотно змінилися.

     Так, дуже важливо визначити переваги недоліки таких змін і дослідити  перспективи подальших економічних взаємовідносин з цими країнами.

     Метою даної реферативної роботи є дослідження переваг і недоліків Європейської валютної  інтеграції для країн світу.

Об’єкт дослідження: розвиток міжнародних валютних відносин.

      Предметом реферативної роботи є процес валютної інтеграції в Європі. 
 
 
 
 
 

1. Функціонування Європейської валютної системи та міжнародна роль євро.

     Європейська валютна система (ЄВС) — специфічна організаційно-економічна форма відносин між групою  країн-членів ЄС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливань курсів національних валют та їх взаємну ув’язку. Це замкнуте валютне угруповання, до складу якого у 1979 р. увійшли: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Ірландія, Великобританія, Іспанія, а пізніше Ісландія, Португалія, Греція.

     У ЄВС входили три основні елементи: спеціальна європейська розрахункова одиниця – ЕКЮ; механізм валютних курсів та інтервенцій; механізм кредитування.

     ЕКЮ — це європейська валютна одиниця, що існувала у вигляді спеціального запису на рахунках Європейського фонду валютного співробітництва.

     Європейський  фонд валютного співробітництва (ЄФВС) був заснований у 1973 р. Основними цілями його створення була підготовка переходу до Економічного та валютного союзу шляхом більш тісного співробітництва між центральними банками країн — членів ЄС і глибшої координації валютної політики цих держав, але у практичній грошовій та валютній політиці була відсутня інституційна гармонізація та політична концепція такої гармонізації.

     Функціонування  ЄВС доповнювалося кількома запобіжними  механізмами, які мали сприяти валютній стабільності та зменшенню частоти коливань валют ЄС. Ядро ЄВС утворювали правила зберігання резервів у взаємодії з механізмом фінансування і правилами проведення інтервенцій.

     ЕКЮ використовувалась як розрахункова база для визначення бюджету ЄС, для розрахунку центральних валютних курсів, як розрахункова і кредитна одиниця в операціях між центральними банками, а також як база для розрахунку відхилень різних валютних курсів. Курс ЕКЮ публікувався щоденно і розраховувався на базі „валютного кошика” національних валют країн-членів ЄВС з урахуванням їхньої частки в сукупному валовому національному продукті.

     Квота національних валют в структурі ЕКЮ визначалася економічним потенціалом країн (їх часткою в сукупному ВНП та товарообігу Союзу) і підлягала перегляду один раз на п'ять років.

     Механізм  валютних курсів та інтервенцій базувався на двосторонніх центральних курсах, щодо яких встановлювалися допустимі межі коливання. Країни-члени ЄС зобов'язувались підтримувати коливання валютних курсів у межах ±2,25 %, за винятком італійської ліри, коливання якої могли досягти ±6 %. Після кризи 1993 р. межі коливання розширилися до 15 % для усіх валют, крім німецької марки і гульдена, для яких зберігся рівень ±2,25 %. Підтримуються валютні курси в цих межах за допомогою валютних інтервенцій центральних банків.

    Інтервенції центральних банків для підтримання  двосторонніх валютних курсів в межах допустимих коливань повинні проводитись у валютах-учасницях. Проте оскільки центральні банки не тримають у своїх портфелях валюти країн ЄС, то вони змушені в рамках ЄВС погоджувати взаємні найкороткостроковіші кредитні лінії без обмеження сум. Залік зустрічних вимог проходить через Європейський фонд валютного співробітництва. Центральні банки зобов'язані депонувати в цьому Фонді 20 % своїх золотовалютних запасів і їм надається еквівалентна вартість в ЕКЮ. Якщо після інтервенції є залишки, то про це повідомляється Фонду, який проводить кліринг цих сальдо.

     З 1 січня 1999 р. в Європі почав діяти Економічний і валютний союз з введенням в обіг єдиної для Євросоюзу валюти — євро. Остаточний список держав, які готові до впровадження євро, був затверджений главами держав і урядів країн на саміті 2 травня 1998 р. у Брюсселі. Як уже зазначалось ЄВС утворили 12 країн-членів ЄС -   Австрія, Бельгія, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція.

     Із  започаткуванням ЄВС євро став важливою складовою міжнародної валютної системи. У цьому зв'язку розглянемо два аспекти його нового статусу: інституційні рамкові умови; міжнародне визнання.

     В рамках ЄВС слід розрізняти два типи валютного регулювання:

• щодо валют країн-нечленів  ЄС;
• щодо валют країн ЄС, які не стали членами ЄВС.

     Згідно  з Маастрихтським договором, формальні  рішення стосовно режиму валютного  курсу євро може ухвалювати Рада міністрів  ЄС. Таке рішення було прийнято на користь  режиму вільного плавання, тобто формування валютного курсу євро відповідно до співвідношення попиту і пропозиції на світових валютних ринках. Водночас Рада міністрів ЄС залишила за собою право загальної орієнтації поточної валютної політики відносно третіх країн, якщо при цьому не порушується першочергова мета ЄСЦБ щодо підтримання стабільності цін. У червні 1997 р. Рада ЄС доповнила це положення, наголосивши на тому, що проведення валютних інтервенцій на підтримку курсу євро на світових ринках можливе лише "за надзвичайних обставин", за наявності загрози "значних курсових коливань". Для інших країн ЄС, які не входять до валютного союзу, діє модифікований варіант механізму валютних курсів Європейської валютної системи, так званий МВК II. У межах МВКII ці країни здійснюють прив'язку курсів своїх валют до євро з урахуванням діапазону коливань ±15 % (de-facto-floating), успадкованого від старого варіанта Європейської валютної системи. Якщо валюти цих країн виходять за межі діапазону, їхні центральні банки та ЄЦБ зобов'язані вжити захисних заходів, але за умови, що при цьому не порушується мета цінової стабільності. 

     Розглянемо  низку ознак, характерних для  ключової міжнародної валюти, а також  проаналізуємо ступінь відповідності  євро цим показникам.

     Ключова міжнародна валюта визначається домінуванням її частки на ринку при виконанні таких міжнародних функцій:

• валюти розрахунків (міжнародний платіжний засіб: виставлення рахунків-фактур у зовнішній торгівлі; роль посередника у валютній торгівлі "vehicle currency");
• валюти міжнародних депозитів та інвестицій (міжнародний засіб нагромадження вартості; засіб емісії та депозиту міжнародних облігацій,  акцій та банківських кредитів);
• резервної валюти центральних банків (використання валютних резервів для "покриття" зовнішньоекономічної діяльності країни (імпорту) і для проведення валютних інтервенцій);
• валюти прив'язки, або "якоря" (використовується іншими країнами для прив'язки своїх валют, міжнародна роль яких є незначною).

 

 Валюта  розрахунків: Напередодні введення євро 44 % міжнародних розрахунків здійснювалося у валюті США. Ця цифра майже в 4 рази перевищувала їхню питому вагу у світовій торгівлі. Друга за значенням грошова одиниця — німецька марка — забезпечувала лише 16 % світової торгівлі, 15 % припадало на інші валюти Європейської валютної системи, 5 % належало японській єні. За оцінками ЄЦБ, у 2008 р. в євро здійснювалося від 40% до 50 % міжнародних розрахунків Єврозони.

     Ринкова частка євро практично дорівнює сумі часток валют, які замінив євро. У 1998 р. на валютних біржах світу частка торгівлі доларом США становила 87% (при визначенні частки виходимо з 200 % — сума продажу та купівлі валюти), німецької марки — 30 %, єни — 21 %, фунта стерлінгів — 11 %, французького франка — 5 %. У 2002 р. частка долара у валютній торгівлі становила 84,4 %, євро — 43 %. Тож за цією ознакою долар має безперечні переваги.

     Валюта  міжнародних депозитів  та інвестицій. Ринок державних облігацій ЄВС удвоє менший за американський. У 1997 р. частка облігацій, деномінованих у доларах США, становила на міжнародних фінансових ринках 46 %, у єнах — 11 %, у німецьких марках — 10 %. На всі європейські валюти разом припадало близько 24% міжнародного ринку облігацій. Є кілька аргументів на користь зростання частки євро у цьому сегменті ринку. По-перше, євро став найпопулярнішою емісійною валютою: вже в перший місяць після створення ЄВС на нього припало близько 55 % сукупного обсягу нової емісії (для порівняння — відповідний показник для долара становив лише 40%). По-друге, довгострокова інвестиційна привабливість євро залежить від темпів та рівня інтеграції фінансових ринків євросистеми. До введення євро європейський ринок облігацій був дуже сегментованим унаслідок обігу різних валют, розбіжностей у національних законодавствах, податкових режимах та ринкових звичаях. Введення євро ліквідувало ризик валютних коливань і має посилити процеси інтеграції та гармонізації ринкової практики в країнах ЄВС. На початку 2002 р. частка долара у світовому ринку облігацій становила 45,6 %, євро — 24,1 %.

     Вадою розвитку європейського ринку цінних паперів, зокрема акцій, є те, що до цього часу кожна країна має своє національне акціонерне право. Вже протягом 10 років триває дискусія про заснування загальноєвропейського акціонерного товариства, але воно досі не створене. Це веде до переміщення операцій з акціями за кордон. Акціонерне право в США є більш суворим, і це дуже вигідно акціонерам. Англійське право ліберальніше і більш прихильне до підприємців.