Теорія документознавства рівняється документології: за і проти

Гостра необхідність вдосконалення  документаційного забезпечення управління на всіх рівнях соціального керівництва  молодої радянської держави, впровадження наукових методів організації праці, в т.ч. у діловодстві викликала  необхідність теоретичного обгрунтування  питань документування управлінської  документації та організування роботи зі службовими документами на підприємствах. Засновникам цього більш вузького підходу став професор К. Г. Мітяєв, який розробляв відповідний курс в Московському державному історико-архівному інституті в 60-х роках минулого століття.

Ідеї К. Г. Мітяєва щодо документознавства як галузі теоретичної  науки були підтримані російськими  вченими і практиками серед яких: Т. В. Кузнєцова, М. В. Ларін.

В середині 70-х років відбувся частковий перехід документознавства  від історичної науки в науку  про управління. Автором цього  напряму були Я. З Лівшиць (зав. кафедри  документознавства МДІАІ), а також  співробітники ВНДІАСД – В. Н. Автократов, В. Д. Банасюкевич та А. М. Сокова).

Особливе місце серед  досліджень теоретичних основ документознавства  належить працям професор А. М. Сокової, котра головним завданням цієї дисципліни вважає забезпечення вищої якості документів у момент їх створення та функціонування як в оперативному так і в архівному середовищі.

Значний внесок в розвиток традиційного документознавства зроблено також українським вченим, професором, доктором історичних наук С.Г. Кулешовим.

Спорідненість проблематики дисциплін документально-комунікативного  циклу відзначалась також у фундаментальних  роботах українських вчених Г. В. Боряка та Л. А. Дубровіної.

В більшості праць перерахованих  вчених свої підходи до розуміння  науки про документ, так би мовити широкі і вузькі – «традиційні». Одні вважають, що узагальнюючу науку  про документ назвати документологією (Ю. М. Столяров, Н. М. Кушнаренко, М. С. Слободяник, Г. М. Швецова-Водка), інші (С. Г. Кулешов) вважають, що документологією як загальною  історією та теорією документа можна  назвати лише розділ документознавства.

При полярних поглядах на місце  та структуру докумнтології у  М. С. Слободяника, С. П. Кулешова та О. А. Плешкевич їх об’єднує те, що зазначена  наука може мати місце після доопрацювання і що необхіден ще певний час для її узагальнення. В той же час ініціатори нового підходу (Ю. М. Столяров та Н. М. Кушнаренко) вважають, що чекати для документології кращих часів не має сенсу.

Важливими проблемами, що стоять перед загальним документознавством (документологією) є визначення його структури, співвідношення між прикладною і теоретичною частиною, сутність базового поняття «документ», яке  в кожній сфері знань має певне  категоріальне значення, склад і зміст організацій.

Та чи інша аудиторія висуває  свої вимоги до науки про документ, але повинен зберігатись основний каркас, до якого приєднуються додаткові  характеристики. Правильно побудоване розуміння документу є найбільш ефективним засобом розуміння його функцій, властивостей.

Професійна діяльність фахівця  на роботі з документацією – документознавця, інформаційного аналітика може проходити  в різних установах: банках, державних  і приватних підприємствах, держадміністраціях, бібліотеках, податкових чи нотаріальних інституціях. Не викликає сумніву (жодного) те, що кожне із цих установ потребує чіткого розуміння «свого» документу, знання правил його створення та роботи з ним.

Розробка основних засад  документології складне завдання. Його вирішення витікає з інтеграції знань відповідних наук, узагальнення спеціальних важливих для даного профілю або професії якостей та властивостей документа.

Окреслене завдання словами  Аристотеля потребує дотримання чіткого  комплексу умов: «знайти оті (властивості), які знаходяться в суті (визначеної речі); розташувати їх в такому порядку, щоб перше було на першому, друге – в другому і мати їх усі».

В ході проведення категорійного  аналізу базових понять будуть встановлені  зв’язки між самими поняттями  і ключовими словами, що його характеризують. Тому сутність поняття – «це аналіз і синтез, це – єдина річ не в силу зовнішніх зв’язків, а в силу єдності (предмета).

Документологію можна  подать як синтез багатьох дисциплін, що вивчають ті чи інші види документів та їх характеристику, становлення  і формування документної інформації, методів, засобів, технологічних процедур і форм роботи з документами.

Специфіка документології повинна  полягати саме в її інтегрованому  характері, в поєднанні і порівнянні різних на перший погляд, знань про  документ, як цілісний.

Документологія може бути подана як комплексна фундаментальна система знань, що вивчає проблеми формування і створення документів, виробляє сукупність уніфікованих прийомів, технологій і засобів роботи з документованою інформацією.

Це повинен бути узагальнюючий  симбіоз науки, практики і мистецтво  створення і роботи з документами. Про це свідчить і проведений аналіз навчальної, публіцистичної літератури та періодичних видань.

Маючи на увазі культурологічний аспект забезпечення соціуму документною  інфорамцією, можна розширити поняття  документології до визначення сучасних надбань у створенні їх генезису та еволюції типологією різновиду документів, а також головних напрямів культурологічного, а у підсумку досконалого регулювання  його інформаційного забезпечення, тобто  досягнення найвищого рівня якості.

Це повинно бути поєднання  знань і вмінь роботи з документованою інформацією, застосування загальних  прийомів і способів створення та функціонування документних потоків, а також здібностей і навичок  щодо впровадження інноваційних інформаційно-аналітичних  методів і універсальних технологій роботи з документами. Документологією  можна подати як комплекс найбільш стабільних і довготривалих характеристик і властивостей документа й слугувати вирішенню особливостей інформації та матеріального носія концептуальних питань з теорії документної інформації в різних сферах практичної роботи.

 

3. Історія діловодства і документознавство: ідентичне й дотичне

Чи не найчастіше серед прихильників класичного документознавства побутує думка, що об'єднує всіх дослідників, зміст якої полягає в особливому значенні для розвитку науки історії діловодства. Вбачаючи в цьому невід'ємний чинник еволюції дисципліни і не нехтуючи особливістю ситуації (неоднозначністю формування галузі знань) у руслі ретроспективного вивчення досвіду в практичній сфері роботи з документами та в межах СІД, учені прагнуть відкрити визначальні концепти для документознавства. Хоч би якими доказовими видавались аргументи на користь умотивованості того чи іншого підходу, дозволимо поставити на обговорення зв'язки історії діловодства й документознавства.

Отже, у першій половині XX ст. маємо  цілеспрямоване продовження традицій вивчення історії, теорії діловодства не тільки у сфері управління, але й у джерелознавчому контексті. Окрім відомих старань архівістів і вдалих екстраполяцій їхніх студій на сферу діловодства в 1920—1930-х рр,²⁵⁸, активізація досліджень наступає за підтримки академічного Інституту книги, документа і письма (1931-1936). Нетривале його існування не залишило вагомих доказів участі інституції в розробленні актуальних історичних тем із діловодства, однак наміри яскраво засвідчила передмова одного інститутського видання, якому, щоправда, не стало часу вийти під титлом авторського колективу інституту.

 

Важливе значення для розвитку історії  діловодства належить історії державних установ, яку в зазначений відтинок часу розуміли двозначно. Передусім її трактували як один із напрямів загальної історії країни, а також як допоміжну історичну дисципліну, що займається вивченням організації документів, що фіксують діяльність установ, їх джерелознавчим аналізом, а отже, й архівною евристикою²⁷⁷. Згідно активно апробованою точкою зору, головними завданнями історії державних установ мало бути «виявлення усієї сукупності необхідних документів, оскільки в архівах вони зберігаються у тій же темі, як колись були створені»; з'ясування обставин виникнення моментів — «коли, у якій установі і з якою метою виник кожен із х, які матеріали лягли в основу, куди був спрямований і яке зна-у надавалося»; створення «зручного для користування фонду основних довідкових даних про всі такі установи, що згадуються в документах і вимагають пояснень»

 

3.

 

Висновки:

Маючи на увазі культурологічний аспект забезпечення соціуму документною  інформацією, можна розширити поняття  документології до визначення сучасних надбань у створенні різновиду  документів, їх генезису та еволюції, типологічних ознак, а також у визначенні головних напрямів якісного інформаційного забезпечення функціонування цього соціуму, тобто  досягнення найвищого рівня його досконалості. Це повинно бути поєднання  знання методів і вмінь роботи з документованою інформацією, застосування узагальнених прийомів і способів створення  та функціонування як документів, так  і документальних систем, а також  вироблення здібностей і навичок  впровадження інноваційних інформаційно-аналітичних  методів та універсальних технологій роботи з документами.

 

 Документологію можна  подати як єдиний комплекс  узагальнених знань про найбільш  стабільні і довготривалі характеристики, загальні властивості, ознаки  і функції документа, який мусить  слугувати дослідженню особливостей  та закономірностей створення  і функціонування систем документації, забезпеченню суспільства якісною  документованою інформацією, розв’язанню  концептуальних питань з теорії  документної інформації в різних  сферах практичної роботи. Документологія  повинна бути спрямована на  узагальнення досвіду практичної  роботи з усіма видами документів, побудови їх формулярів, містити  наукові рекомендації щодо вдосконалення,  розширення структури спеціального  документознавства за рахунок  формування нових знань про  феномен документа.

 

 Можна з повним правом  припустити, що документологія буде  являти собою не тільки міцну  систему знань, запозичених із  споріднених наукових дисциплін,  але також що документологія може з повним правом називатися наукою синергічною, поєднання різнорідної інформації про документ в рамках якої дозволяє отримати новий результат, що був недосяжним для кожної науки окремо. Розвиваючись прискореними темпами, документологія як синергічна система знань (наука) стає все більш необхідною для узагальненого розуміння поняття документ.

 

Література:

 

1. Аристотель. Метафизика. Сочинения  в 4-х т./ Ред. В.Ф. Асмус. –  М.: Мысль, 1975. - Т.1.- С. 63.

2. Кулешов С.Г. Документологія  як навчальна та наукова дисципліна // Студії з арх. справи та  документознавства. – 2006. – Т. 14. – С.58 – 61.

3. Кулешов С.Г. Проект  концепції документознавства в  Україні // Архівознавство. Археографія.  Джерелознавство. Міжвідомчий збірник  наукових праць. Вип.9. - С.80-99.

4. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник. − 7-е изд. стер. –  К.: Знання. – 2007. − 458 с.

5. Слободяник М.С. Структура  сучасного документознавства // Вісн. Кн. палати. – 2003. - №4. – С. 18 – 20.

6. Слободяник М.С. Галузеве  документознавство. Перспективні  напрями досліджень // Документознавство.  Бібліотекознавство. Інформаційна  діяльність. Проблеми науки, освіти, практики. Матеріали 2-ї Міжнар. наук.-практ.  конф.(Київ, 17-18 травня 2005 р.) – К. 2005. - С.5-8.