Історичні аспекти та сучасні тенденції розвитку документознавства як науки

Міністерство  освіти і науки України

Івано-Франківський національний технічний університет  нафти і газу 
 
 
 
 
 
 
 

кафедра документознавства та

інформаційної діяльності 
 
 
 

Реферат на тему:

“Історичні аспекти та сучасні тенденції розвитку

документознавства як науки” 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

студентка гр. ДМ-10-1

Томин О.С

Перевірила:

Романишин Ю.Л 
 
 
 
 
 

Івано-Франківськ

2010 р.

Зміст 

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Історичні аспекти розвитку документознавства як науки…………..4

1. Становлення науки про документацію……………..........................5
2. Поль Отле та наука про документ…………………………………..7
3. Науковці, котрі працювали над розвитком  документознавчої дисципліни……………………………………………………………9

Розділ 2. Сучасні тенденції розвитку документознавства як науки………

  2.1 Сучасні концепції науки про документ………………………..

2.2 Особливості  документаційного забезпечення  сучасного 

        управління………………………………………………………

2.3 Сучасні  тенденції розвитку документознавства  в Україні…..

Висновки……………………………………………………………………..

Список  використаних джерел……………………………………………… 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    Документознавство відноситься до розряду молодих  наук, воно ще остаточно не сформувалось як наукова дисципліна, обумовлююча  сукупність знань про документ.

    Наука про документ у своєму становленні  і розвитку пройшла декілька етапів, яскравим виявом яких є формування її назви: документаційна наука, книго-архіво-музеєзнавство, бібліологія, документологія, документалістика, діловодство, загальне та спеціальне документознавство. Протягом багатьох десятиліть тривають дискусії щодо точного визначення назви науки, однак і понині це питання залишається не вирішеним через динамічні процеси диференціації та інтеграції наукових дисциплін, що вивчають документ.

    Історично першою в цьому ряду стоїть документацій на наука, котра виникла в кінці ХІХ століття і отримала міжнародне визнання в першій половині ХХ століття. Під цією назвою розвивалась наука, предметом котрої була документацій на діяльність, включаючи в себе процеси збору, систематизації, зберігання, пошуку і поширення документів в усіх сферах суспільного життя.

       На сучасному етапі розвитку  української держави проблеми  документаційного забезпечення  управління посідають важливе  місце в процесах становлення  нової системи суспільних відносин  на базі загальних правових норм і в умовах зміни парадигми управлінської діяльності.

   Дослідження історичних аспектів та сучасних тенденцій  розвитку документознавства як науки  на даний час становить важливу  віху вивчення документознавста як науки  в цілому, це і становить актуальність даної роботи.

    На  даний час дослідниками документаційної  науки є А. Соколов, Г.Шведова-Водка, Н.Кушнаренко, І. Мілова, В.Бездрабко, М. Слободяник та інші.

    Метою дослідження є розкриття історичних аспектів та сучасних тенденцій розвитку документознавства як науки.

Мета  дослідження зумовила такі завдання:

     -     визначити етапи розвитку документознавства як науки про документ;

     - проаналізувати тенденції розвитку та сучасну структуру документознавства.

    Об’єктом дослідження є проблеми формування та розвитку документознавства .

    Предметом дослідження є особливості розвитку документознавства як науки про документ

    Аналіз  досліджуваного матеріалу базується  на загальнонаукових методах якісного і кількісного аналізу, синтезу, зіставлення, спостереження, тобто цілеспрямоване та систематичне вивчення літератури, що сприяло отриманню інформації про даний об’єкт; синтезу, що сприяв поділу предмету дослідження на окремі частини а пізніше – об’єднанню єдиним висновком.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Історичні аспекти розвитку документознавства як науки 

1. Становлення науки про документацію

    Історія кожної науки - доволі складне явище, котре потребує постійного доопрацювання  і яке варто розглядати у контексті  внутрішніх процесів та зовнішнього  побутування.

    На  думку більшості дослідників, найважливішою рисою вивчення  документознавства у ХІХ ст. було перенесення уваги з інформаційної складової на матеріальну, а згодом розширення системного підходу до об’єкта дослідження.

    Визначитися щодо назви науки не зміг навіть основоположник науки про документ – бельгійський учений Поль Отле. У своєму «Трактаті про документацію» (1934 р.) він використовував декілька назв: документаційна наука, бібліологія, документологія. Учений зазначав: «Ми потребуємо нині не лише Бібліографії, опису книг, але й Бібліології, тобто загальної науки і технології документа. Знання про Книгу, Інформацію і Документацію упродовж тривалого часу перебувають в такому стані, в якому була біологія сто років тому. У той час існували численні, не пов'язані між собою, науки про життя, загальним предметом вивчення яких були живі істоти і життя (фізіологія, ботаніка, зоологія). [13 ]

    Під назво  "документація" чи "документальна  наука "в першій половині ХХ ст. розвивається галузь знання , що вивчала процеси збирання, класифікації та розповсюдження (з серед 40-х р ) і створення документів в усіх сферах соціальної діяльності  [jjjjj ]

    Наприкінці 1960-тих років з розвитком інформатики  переосмислюються в значній мірі досягнення документаційної науки, існування котрої в вигляді автономної наукової дисципліни фактично прииняється. В 1973 році робляться рідкі спроби узагальнити теоретичні відомості про документ, розробити його концептуальні основи за допомогою інформаційного аналізу.

    Близько до середини 1980-тих років узагальнюючими науками про документ вважались документалістика та інформатика. Проте  інформатика займається вивченням і документної і недокументної інформації. Поза її полем зору знаходиться документ в його матеріальній іпостасі, умови зберігання, виготовлення, організації роботи з документами.

    До  другої половини 1980-тих років усвідомлюється той факт, що саме узагальнене поняття документа найбільш адекватно відображає предмет професіональної діяльності працівників інформаційної галузі.

    Оцінюючи  розвиток документознавства 1990-х – початку 2000-х рр., варто відзначити притаманні йому корінні зрушення у структурі  і  їхнього  осмислення,  продукування інновацій,  викликані  міждисциплінарними методологічними  інвазіями,  пожвавлення термінологічних студій, новітні організаційні форми співпраці наукової спільноти, комунікації. Подібна ситуація викликана загальним станом  науки,  яка  в  зазначений  період  у межах як вітчизняного так і зарубіжного наукового простору активно розвивається.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Поль  Отле та наука про  документ

    Не  малий внесок у розвиток науки про документ вніс бельгійський вчений Поль Отле.

    Зосередженість вченого на упорядкуванні  інформаційних  комунікацій у  глобальному  масштабі  породила  безліч цікавих  організаційних  заходів,  серед яких – Міжнародний бібліографічний  інститут (1895-1931),  трансформований  у  ХХ  ст.  у Міжнародний  інститут  документації (1931-1938), а згодом – Міжнародну раду (пізніше – федерацію) з інформації і документації (1938-1995); проект Універсального бібліографічного репертуару (іменний (авторський), систематичний); Міжнародне бюро соціологічної бібліографії (1893) та інші.

    Продовжуючи  обстоювати  узагальнені тлумачення понять книга і документ, учений кинув доволі сміливий виклик галузям  знань про документ, прагматично запропонувавши об'єднати всі "часткові науки в одну загальну науку – бібліологію чи документологію [13, 196-197].

    Як  відмічав вчений в своїй праці “Трактаті про документацію” [ 0], Бібліологія включає дві різні науки: загальну синтетичну Бібліологію, що розглядає книгу в її цілісності і частково-аналітичні Бібліологічні науки, розглядаючи послідовно і окремо кожен із аспектів Книги: бібліологію економічну, технологічну, соціологічну, естетичну.

    Потрібно  створювати, підкреслював Поль Отле, термінологію, котра починається з кореня Document , більш загального, аніж Livre чи Biblion.

    І далі в цьому же трактаті автора знаходимо:  “Книга – використовуваний тут умовний термін для позначення документів будь-якого виду…Документація в широкому сенсі включає книгу, елементи котрої вказують на думку чи інтерпретують її в будь-якій формі. ”

    Фундаментальні  праці науковця містять таке розуміння документології: “наука, методологія, методи, які розглядають будь-який документ  із  найзагальніших  і  одночасно найрізноманітніших позицій"; "узагальнююча наука, що охоплює систематизовану сукупність фактів  і  явищ,  які  належать  виробництву, зберіганню, обігу і користуванню текстовими  і  будь-яки ми  іншими  документами";  у майбутньому – самостійна наука, покликана "вивести із полону емпіризму методи і засоби документатно-комунікаційної діяльності";теоретична, порівняльна наука, що застосовує "достатньо абстрактні методи дослідження”, об'єктом якої є “всі без винятку текстові і будь-які не текстові документи” [13, 196-197]".

    У цьому ж таки дослідженні документація розглядається як частина бібліологічних наук, яка лише може бути створена в  системі знань як наука і технологія [13, 202]. Цеглинами системи знань  мали стати бібліографія, книгознавство, бібліотечна технологія й економіка бібліотечної справи. На далі цей перелік  буде  уточнюватися,  та  незмінним залишатиметься прагнення представити документацію як вислід розвитку знань, пов'язаних  із  книгою  як  основним  дослідницьким об'єктом.

    Слід  зазначити,  що  П.  Отле  вкладав широкий зміст у поняття книга, котре стало збірною назвою для, власне, книг, часописів, газет,  відбитків,  репродукцій,  графічних творів,  креслень,  гравюр,  карт,  схем,  діаграм, фотографій. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3 Науковці, котрі працювали над розвитком документознавчої дисципліни

    Формування  синтезуючої науки про документ відбувається вже практично століття. Спочатку це були праці бельгійського  вченого, піонера інформатики, Поля Отле, який заклав головні методологічні  підвалини документознавчої науки, назвавши її документацією (бібліологія). Його послідовники (Я. Мушковський, С. Бріє) та інші в певній мірі сприяли становленню останньої як науки інформаційного циклу, хоча особливих зрушень не було до середини 50-х років минулого століття.

    Поштовхом до відродження науки слугувала  поява нових джерел інформації - аудіо, фото та кінодокументів, які  стали певним доповненням до традиційних  книжкових видань, й перехід книговедення та бібліографоведення з книгознавчої концепції до документографічної концепції, заміни поняття «книга» на більш абстрактне – документ (роботи О. П. Коршунова та Н. Б. Зінов’євої).