Стереотипи мовної поведінки

Конфліктний тип – це людина-агресор або маніпулятор, чиї дії відкрито або завуальовано спрямовані проти партнера по спілкуванню. Зустріч з такими людьми не обіцяє приємних відчуттів. В якості ділових партнерів вони незручні, тому що прагнуть задовольнити лише власні інтереси. У конфліктній ситуації можуть нагрубіянити або наговорити неприємних речей, отримуючи задоволення від приниження співрозмовника.

За центрованим типом цікаво спостерігати під час співбесіди або наради. Особливістю їхньої мовної поведінки є неспроможність помічати навколишній світ,підвищувати чи зменшувати в залежності від цього силу свого голосу. Частіше за все вони говорять голосніше, ніж потрібно. Цей тип також може бути достатньо нестриманим в жестах та словесних оборотах. Головна особливість конфліктного типу полягає в ігноруванні співрозмовника та концентрації уваги на собі. Активніші егоцентрики можуть бути гучними, з виразною голосовий подачею, яскравими словесними образами, проте менш за все їх цікавить думка співрозмовника, вони слухають і чують тільки себе. Більш меланхолічні представники даного типу, можуть бути повністю закриті. Вони здебільшого відповідають невпопад, зненацька змінюють тему, не слухаючи. Такі люди скупі на жести, емоційно та інтонаційно не виразні. Цьому типу характерний тихе говоріння, тьмяний тембр голосу та монотонність мови. З ними дуже важко вести діалог, потрібно постійна докладати зусиль із залучення та утримання їхньої уваги. Своїми манерами вони іноді викликають роздратування, проте проявляти його не потрібно – це може призвести або до нерозуміння, або до ще більшої закритості [8; c.70].

Кооперативний тип здебільшого демонструє майстерність мовної поведінки у спілкуванні. Даному типу характерна цілковита налаштованість на співрозмовника у спілкуванні, проте в деяких випадках, вона може бути наслідком боязні конфлікту, необхідністю проявити коректне ставлення і виглядатиме більше як імітація справжнього інтересу (партнер піддакує, киває головою, повторює слова співрозмовника), а в інших випадках це дійсно бажання зрозуміти співрозмовника, увійти в його становище. Така людина не тільки здатна почути і побачити співрозмовника, але і налаштуватися на його відчуття. Подібна мовна поведінка даного типу вимагає майстерності володіння голосом та багатого словесного запасу.

Природно, що кожна людина здатна до прояву певного стереотипу мовної поведінки. Велике значення має певна ситуація, в якій їх доводиться висловлюватися. Проте очевидно, що для досягнення успіху у спілкуванні, більш корисними можуть бути навички кооперативного типу. Безумовно, спостерігати за мовною поведінкою людей буває не марно. Проте набагато важливішим ніж визначати, до якого стереотипу мовної поведінки відноситься ваш співрозмовник, набагато важливішим є оцінка своїх власних якостей та звичок, спробувати їх виправити, якщо ваш мовної тип не сприяє встановленню гарних ділових або особистих відносин.

3.      Мовні стереотипи та мовний етикет з точки зору соціолінгвістики

Оскільки мовний етикет є не лише лінгвістичним, але і соціальним феноменом, при його вивченні найбільш продуктивно використовуються дані соціолінгвістики - науки, що займається проблемами взаємодії мови і суспільства.

На сучасному етапі розвитку мовознавства, соціолінгвістика виділилася в окрему галузь, сукупність проблем якої широка і різноманітна. Все більше уваги лінгвісти приділяють відкритості мови як системи, впливу не неї лише лінгвістичних, але і екстралінгвістичних, передусім, соціальних чинників. В сфері мовного етикету предмету соціолінгвістики відповідають такі питання, як соціальні ролі тих, хто говорить, соціальна обумовленість і національні особливості мовного поведінки та інші. В межах інформації, якою володіє соціолінгвістика в застосуванні до мовного етикету, знаходиться і теорія ролей, практичне значення якої полягає в підвищенні ефективності спілкування за рахунок ролевої адекватності комунікативної поведінки [10; c.314].

Адекватність або, за термінологією Д. Хаймса, «соціальні детермінанти мовної поведінки» – це відповідність мовної і немовної поведінки того, що говорить його ролі та правильної інтерпретації ролі співрозмовника. При цьому кожна роль має дві іпостасі: соціальну і комунікативну. Соціальна роль складається з постійних, соціальних ознак. Правила комунікативної поведінки людини згідно її соціальної ролі, так само як і  правила вживання мовного етикету, затверджуються суспільством, в якому той, що говорить здійснює комунікативну діяльність. Соціальні установки, не повинні порушуватися, оскільки «мовний конфлікт» перешкоджає успішному спілкуванню.

Комунікативна роль складається зі змінних, ситуативних ознак. Так, І.А. Стернин називає її «типовою позицією в процесі спілкування того, хто говорить для досягнення певної мети». Для виконання комунікативної ролі використовуються певні засоби, такі як: діалектні різновиди цієї мови, функціональні стилі, мовні жанри. Соціальна і комунікативна ролі можуть співпадати і не співпадати, що залежить від інтенцій тих, що спілкуються. Теорія ролей відіграє важливу роль не лише у вивченні мовного етикету в цілому, але і при розгляді функціонування формул етикету.

Якщо для розгляду соціального аспекту мовного етикету недостатньо залучення тільки даних соціолінгвістики,  то ще різноманітніша інформація про мовний етикет формується з точки зору породження тексту. Оскільки реалізація мовного етикету завжди має на увазі наявність, як мінімум, двох співрозмовників, одиницею спілкування в даному випадку доцільно вважати діалогічну єдність, що складається з репліки-стимулу і репліки-реакції. Специфіка репліки-стимулу та репліки-реакції формул мовного етикету полягає в тому, що вони розгортаються за законами, визначеними формулами.

Важливим моментом при розгляді мовного етикету з точки зору породження тексту являється також усвідомленість чи неусвідомленість вибору формул і висловлювань, які їх супроводжують. Це питання знаходиться на межі психолінгвістики і нейролінгвістики і ще до кінця не вивчене. Проте відомо, що незважаючи на наявність етикетних формул в мові в «готовому» виді, їх вибір в мову не відбувається автоматично, а узгоджується з певними критеріями відбору [7;c.23].

Мовне спілкування взагалі і мовна поведінка зокрема вивчаються в тісному зв'язку з такими поняттями соціальній психології як «норма», «звичай», «ритуал», «традиція» і так далі.

Мовні стереотипи вивчаються у зв'язку з конкретними національними і соціально-психологічними проявами або у зв'язку із загальною проблемою відтворення мовного спілкування в готовому вигляді.

Стереотипні висловлювання представлені у вигляді знаків, що опосередковують комунікативні відносини між людьми. Вони є засобами організації мовної поведінки. У кожному висловлюванні ті, хто спілкується, виступають як носії певних соціальних функцій. Цей факт впливає на їхню поведінку та розмову.

Комунікативно-функціональна специфіка мовного стереотипу розкривається, передусім в тій комунікативній функції, яка потенційно є присутня у висловлюванні. Ця функція розглядається як високорозвинена система семіотична за способом існування, яка своїм становленням зобов'язана взаємодії з середовищем, тобто обумовлена контекстом і ситуацією. Цей зв'язок проявляється в діяльному характері висловлювання.

Соціально-культурний контекст відіграє визначальну роль у виборі стереотипних висловлювань, з тих або інших сфер діяльності людини і їх закріплення за комунікативною сферою спілкування. Походження таких стереотипних висловлювань пов'язане з тим або іншим культурним пластом, який подібно до матеріальної культури в археології, залишається в мовній культурі [4; c.215].

Велике значення має національно-культурна специфіка тих сфер життя, які служать джерелом формування стереотипних комунікативних фраз.

Ритуальні стереотипні висловлювання це такі висловлювання, які спрямовані на збереження того мовного обряду, який супроводжує комунікативний процес. Якщо цей обряд пов'язаний з церемоніалом, то він відноситься до етикету. Етикетні стереотипні висловлювання утворюють ритуальні комунікативні знаки, тобто індексні одиниці, що виникають постійно в абсолютно однаковій формі за одних і тих самих умов.

Стереотипні висловлювання є елементами мовної системи, яка має складну структуру і яка сприяє виникненню нового мовного змісту у мовних елементів під впливом екстралінгвістичних чинників.

Соціально-культурний контекст має визначальну роль у напрямі вибору стереотипних висловлювань, з тих або інших сфер діяльності людини і їх закріпленню за комунікативною сферою спілкування. Стереотипні висловлювання є одиницями мовної поведінки. Ці одиниці являються або процедурними, або ритуальними залежно від міри конвенціоналізації.

Функціональні властивості стереотипів пов'язані з визначенням функціонального базису, який забезпечує інтерактивність. В якості інтерактивних одиниць, стереотипні висловлювання складають функціонально-комунікативну мікросистему, прив'язану до шаблонних ситуацій мовної поведінки, зокрема етикетної [7; c.26].

Визначення функціональних значень відбувається при зіставленні семіотичного і комунікативного підходів. Знаковість стереотипного висловлювання з точки зору комунікативної семантики пов’язана з регулятивними функціями цих висловлювань, пов'язаних з вектором спрямованості. Репрезентація заснована на висловлюванні (рефлексії) в пам'яті цілого набору інтегрованих дій, схем дій. У подальшому виявляється відібраним один аспект внутрішньої сукупності усієї ситуації, який слугує в якості «представника» схем дій.

Комунікативний символ, яким є мовний стереотип, являє собою «перехрестя» того, що означає і позначається, які між собою можуть не мати нічого спільного, але які позначають деяку третю динамічну субстанцію.

Висновок

Мовна поведінка проявляється в процесі спілкування людей. Їй властиві наступні характеристики: тембр голосу, манера мови; швидкість мови, гучність голосу; вимова слів, артикуляція; забарвлення звучання голосу, модуляція мови, ритмічний говір.

Специфіка мовної поведінки та виокремлення певних її стереотипів залежить від розрізнення наступних рівнів соціальної комунікації:

-         спілкування людей як представників тих чи інших груп (національних, вікових, професійних, статусних і т.д.;

-         передача інформації певній кількості осіб.

Не зважаючи на унікальність кожної людини, певні характеристики її вербальної поведінки допомагають виділити чотири основні типи ораторської поведінки, а саме: «системників», «мислителів», «поетів» та «вождів». Кожний з цих типів має певні, характерні лише даному виду рис та ознак. Так, наприклад, «системники» надають перевагу стислому, точному викладу матеріалу, з використанням формул та графіків, в той час, коли «поети» надають перевагу літературним оборотам та розгорнутим описом досліджуваного явища.

Стосовно спілкування людей між собою виділяють наступні стереотипи мовної поведінки: конфліктний, центрований і кооперативний. Кожен з них має свої індивідуальні властивості і присутній певній частині суспільства, хоча більш прийнятним є кооперативний тип вербальної поведінки, якому повинна відповідати будь-яка людина.

Список використаної літератури:

1.      Антошкіна Л. Г. Соціолінгвістика: навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток Лтд», 2007. – 360 с.  

2.      Баронин А. С. Этническая психология. – К.: Тандем, 2000. –264 с.

3.      Грибок О. М. Мовний стереотип та його функціонування в дискурсі // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – 2009. – №5. – с.120-123

4.      Гриценко Т. Б. Етика ділового спілкування: Навч. Посібник. –  К.: Центр учбової літератури, 2007. – 344 с.

5.      Кретова О. І. До питання мовного стереотипу та його значення для перекладу // Вісник Черкаського університету. – 2008. – №119. – С.43-47

6.      Кутькова А. В. Речевые стереотипы и проблемы речевого общения // III Международные Бодуэновские чтения: труды и материалы. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 2006.– Т.2.– C.5-7.

7.      Маркосян Г.Е. Речевой этикет и речевые стереотипы в свете социолингвистики // Этикет и протокол. – 2008. – № 4. – С. 23-26.

8.      Родченко И. Г. Типы речевого поведения // Этикет и протокол. – 2006. – № 1. – С. 68-70.

9.      Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Підручник. – К.: Література ЛТД, 2003. – 480 с.

10. Шеломенцев В. М. Етикет і сучасна культура спілкування: Навчальний посібник. -  К.: Лібра. - 2003. - 416 c.