Психофізіологічна адаптація людини

Зміст Темаà (Психофізіологічна адаптація людини)

Вступ………………………………………………………………………2

1.Загальне уявлення про функціональний  стан людини ……………..4

2 Поняття про адаптацію людини ……………………………………...8

         3 Адаптація і тривога …………………………………………………..14

         Висновок…………………………………………………………………21

Вступ

Проблема адаптації людини набуває  все зростаючу наукову і практичну  актуальність у зв'язку з безперервним зростанням соціальної. економічної, екологічної, техногенної, особистісної екстремальності нашого життя і істотною зміною змісту та умов праці у представників багатьох професій. У даній роботі представлені матеріали теоретичного та експериментального вивчення адаптації людини і психологічного стресу, викладаються накопичені знання про проблему функціонального стану людини.                      Термін «стрес» широко використовується в ряді галузей знань, саме тому в нього вкладають кілька различающийся сенс з точки зору причин виникнення такого стану, механізмів його розвитку, особливостей проявів і наслідків. Він об'єднує велике коло питань, пов'язаних із зародженням, проявами і наслідками екстремальних впливів зовнішнього середовища, конфліктами, складною і відповідальною виробничої завданням, небезпечною ситуацією і т.д. Різні аспекти стресу є предметом досліджень у галузі психології, фізіології, медицини, соціології та інших наук. Відзначимо, що і до цього дня в літературі не завжди чітко розмежовуються поняття стресу, дистресу, напруги, напруженості, емоційного стресу і т.д., що ще більше ускладнює вивчення цієї і без того досить складної проблеми.          Стрес як особливий психічний стан пов'язаний із зародженням і проявом емоцій, але він не зводиться лише до емоційних феноменів, а детермінується і відображається в мотиваційних, когнітивних, вольових, характерологічних та інших компонентах особистості. Саме тому феномен стресу потребує спеціально психологічного вивчення. Стрес є реакцією не стільки на фізичні властивості ситуації, скільки на особливості взаємодії між особистістю і оточуючим світом. Це більшою мірою продукт наших когнітивних процесів, образу думок та оцінки ситуації, знання власних можливостей (ресурсів), ступеня навченості. І в цьому закладено розуміння того, чому умови виникнення і характер прояву стресу (дистресу) в однієї людини не є обов'язково тими ж для іншого.

Проблема психологічного стресу у  трудовій діяльності і соціального життя людини особливо активно стала вивчатися в останні три-чотири десятиліття. Цьому сприяла низка обставин: поширення концепцій біологічного стресу, безперервно зростаючу увагу до вивчення «людського чинника», істотне підвищення рівня загальної напруженості, тривожності.

У цій роботі викладаються відомості  про розвиток теорій психологічного стресу, проводиться аналіз даних  про причини, механізми формування і проявах психологічного стресу, наводяться результати експериментального вивчення деяких аспектів стресу.                                    Для вирішення практичних життєвих завдань, пов'язаних з труднощами пристосування на постійно змінюються умовах сучасного життя, дуже важливо зробити узагальнення багатого теоретичного матеріалу, присвяченого проблемі адаптації та стресу. А тому людина - це перш за все соціальна істота, що володіє індивідуальними і неповторними емоціями, когнітивними ресурсами та іншими особистісними особливостями, важливо приділити увагу психологічному стресу у її різноманітних проявах. Правильне використання теорії допомагає вирішувати багато практичних проблем, наприклад, знання стадій протікання стресу може допомогти в досягненні оптимального робочого стану і не допустити деструктивного впливу стресового стану.

1.Загальне уявлення про  функціональний стан людини

Поняття "стан" як загальнонаукова  категорія стосовно до людського  організму означає сукупність відбуваються в ньому, а також ступінь розвитку і цілісності структур організму. В даний час не існує якоїсь єдиної точки зору на проблему станів. У психології найбільш поширеним є уявлення про стани як відносно стійких психічних явищах, що мають початок, перебіг і кінець, тобто динамічних утвореннях. Загальноприйнятим є і думка про стани як психічних явищах, що відображають особливості функціонування нервової системи та психіки людини в певний період часу або адаптаційного процесу.

Різні автори неодноразово робили спроби дати наукове визначення поняття «психічний стан» і розробити класифікацію станів. Так, на думку Н.Д. Левітова, психічний стан - це цілісна характеристика психічної діяльності залежно від розкритих предметів і явищ дійсності, попереднього стану. Розкриваючи суть цього визначення, Левітів говорить про те, що всяке психічний стан є щось цілісне, свого роду синдром. Наприклад, стан, який називається боротьбою мотивів, звичайно розглядається в рамках вольових процесів, але містить у собі значні пізнавальні та емоційні елементи, причому всі вони не підсумовуються, а утворюють цілісну структуру. Дуже істотним для психічного стану є і те, що воно на деякий час характеризує психічну діяльність, а характеристика завжди підкреслює своєрідні та типові риси. Наприклад, стан втоми досить своєрідно і типово, щоб відрізнити його від протилежного стану бадьорості і працездатності.

Спираючись на дане визначення, Н.Д. Левітів зробив спробу класифікації психічних станів, хоча при цьому він зазначає, що ця класифікація в чому умовна.

На його думку , основними класами станів є:

1. Стани особистісні і ситуативні. У перших здебільшого виражаються індивідуальні властивості людини, у других - особливості ситуацій, які викликають у людини нехарактерні для нього реакції. Та обставина, що психічні стани часто бувають особистісними, тобто виражають ту чи іншу рису людини, не заважає їх визначати як тимчасові характеристики психічної діяльності. Якщо, наприклад, людина схильна до афектації, афект все ж є тимчасовим цілісним станом, що в певний час починається і закінчується.
2. Стани більш глибокі і більш поверхневі, в залежності від сили їх впливу на переживання і поведінку людини. Пристрасть як психічний стан набагато глибше настрою.
3. Стани, позитивно чи негативно діють на людину. Такий підрозділ особливо важливо з практичної і, в першу чергу, з педагогічної точки зору. Апатія може служити прикладом негативного стану, а натхнення - прикладом стану, позитивно впливає на діяльність людини.
4. Стани тривалі і короткочасні. Так, настрої можуть мати різну тривалість: від декількох хвилин до доби і ряду днів.
5. Стани більш-менш усвідомлені. Наприклад, неуважність частіше буває несвідомим психічним станом, рішучість завжди свідома, стомлення може мати різний рівень свідомості.

Дана класифікація досить об'ємна й цілком прийнятна для вирішення  дослідницьких завдань. У ній відображення основні характеристики станів, що відображають ступінь усвідомлення, їх знак (позитивні або негативні), тривалість та ін Однак ця класифікація має і деякі суттєві недоліки, головний з яких полягає в тому, що немає чіткого розмежування між станами і психічними процесами. У результаті можливого мимовільне змішування окремих понять. Наприклад, Левітів говорить про неуважність як про психічний стан, але у нас є більш суттєві підстави розглядати неуважність як характеристики уваги. На основі запропонованого Левітова визначення В.А. Ганзен з співавторами зробив спробу систематизації станів. З цією метою були відібрані і піддано аналізу 187 термінів, що визначають психічні стани людини. При проведенні аналізу цих слів враховувалося, що, по-перше, доцільно розрізняти стану сталі і перехідні, так як людина в кожен момент часу перебуває тільки в одному стані, а їх зміна здійснюється, як правило, в проміжну, перехідну стадія, і, по -друге, що психічні процеси, стани і властивості особистості розмежовуються за ознакою динамічності (перші найбільш рухливі, другі займають середнє положення, треті ж найбільш стабільні).

У результаті проведеного аналізу були виділені 63 поняття, що позначають стану людини. Ці поняття розподілилися на дві групи: 1) стану, що характеризують афективно-вольову сферу психічної діяльності людини;

2) стану свідомості й уваги. Кожна група має загальні характеристики, що відображають найбільш типові, стрижневі особливості входять до неї станів: «напруга - дозвіл» для групи вольових станів; «задоволення - незадоволення» для групи афективних станів; «сон - активації» для групи станів свідомості й уваги.

Дещо по-іншому підходить до розгляду проблеми станів Є.П. Ільїн. [Викладено по 3] Він розглядає стану, які розвиваються у людини в процесі його суспільно значущої діяльності і зачіпають як психологічні, так і фізіологічні структури людини. Такі стани він називає психофізіологічними, щоб відокремити їх від елементарних станів збудження та гальмування, що розвиваються на певних рівнях регулювання. За визначенням Ільїна, психофізіологічний стан - це цілісна реакція особистості на зовнішні та внутрішні стимули, спрямована на досягнення корисного результату.

Таким чином, Ільїн виділяє особливий  вид станів - психофізіологічні стани, які пов'язані з психічними і фізіологічними структурами людини. При цьому будь-психічний стан людини виявляється пов'язаним з фізіологічними структурами людини (або воно буде викликано фізіологічними процесами, або буде сприяти виникненню певних фізіологічних процесів). З огляду на це, підхід Ільїна набуває особливої ​​привабливості при розгляді психічних станів у рамках загальної проблеми адаптації людини.

Дане Ільїним визначення психофізіологічного  стану передбачає, що воно - причинно обумовлене явище, реакція не окремої системи або органу, а особистості в цілому, з включенням в реагування як фізіологічних, так і психічних рівнів (субсистем) управління та регулювання, відносяться до підструктурам і сторонам особистості . Тому всяке стан є як переживанням суб'єкта, так і діяльністю різних його функціональних систем. Причому воно виражається не тільки в ряді психофізіологічних показників, а й у поведінці людини. Таким чином, на думку Ільїна, стан може бути представлено характеристиками трьох рівнів реагування: психічного (переживаннями), фізіологічного (соматичні структури організму і механізми вегетативної нервової системи) і поведінкового (мотивовану поведінку). На думку автора даної концепції, в будь-якому психофізіологічному стані повинні бути обов'язково представлені всі вищеперелічені рівні, і лише за сукупністю показників, що відображають кожний з цих рівнів, можна зробити висновок про наявність в людини стані. Ні поведінка, ні різні психофізіологічні показники, взяті окремо, не можуть достовірно диференціювати один стан від іншого, так як, наприклад, збільшення частоти пульсу або зменшення часу реакції можуть спостерігатися при різних станах. Відмінною рисою даної позиції є й те, що якщо Левітів говорив про недопущення відомості станів до переживань, то Ільїн вважає, що виключати їх з характеристики станів теж не можна. Переживання, на його думку, займають провідне місце в діагностиці станів.

2 Поняття про адаптацію  людини

Поняття «адаптація» - одне з ключових у науковому дослідженні живого організму, оскільки саме механізми адаптації, вироблені в результаті еволюції, забезпечують можливість організму існувати в постійно мінливих умовах середовища. Адаптація - динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, не дивлячись на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку і продовження роду. Одним з перших, хто став вивчати проблему функціонування живого організму як цілісної системи, був французький фізіолог К. Бернар. Він висунув гіпотезу про те, що будь-який живий організм, в тому числі і людський, існує, оскільки володіє можливістю постійно зберігати сприятливі для свого існування параметри внутрішнього середовища організму, а це, у свою чергу, відбувається тому, що всі системи і протікають в організмі процеси знаходяться в стані рівноваги. До тих пір, поки це рівновага зберігається, організм живе і діє. Таким чином, постійність внутрішнього середовища, на думку Бернара, - це умова вільного життя. Пізніше ідея Бернара про сталість внутрішнього середовища була підтримана і розвинена американським фізіологом У. Кенноном, який назвав це властивість гомеостазом.

Гомеостаз - це рухоме рівноважний стан будь-якої системи, яке зберігається шляхом її протидії, які порушують цю рівновагу внутрішнім і зовнішнім чинникам. Одним з центральних моментів вчення про гомеостазі є уявлення про те, що будь-яка система прагне до збереження своєї стабільності. На думку Кеннона, одержуючи сигнали про загрозливі системі зміни, організм включає пристрої, що продовжують працювати до тих пір, поки не вдасться повернути її рівноважний стан. Якщо ж порушити рівновагу процесів і систем організму, то параметри внутрішнього середовища порушуються, живий організм починає хворіти. Причому хворобливий стан буде зберігатися протягом всього часу відновлення параметрів, що забезпечують нормальне функціонування організму. Якщо ж необхідних для збереження рівноваги колишніх параметрів досягти не вдається, то організм може спробувати досягти рівноваги за інших, змінених параметрах. У цьому випадку загальний стан організму може відрізнятися від нормального. Дуже часто проявом такої рівноваги є хронічне захворювання. Однак життєдіяльність організму забезпечується не тільки за рахунок прагнення до внутрішнього рівноваги, але і за рахунок постійного врахування чинників, що впливають на організм ззовні. Справа в тому, що будь-який живий організм існує в певному середовищі. Він не може існувати поза середовищем, оскільки змушений постійно отримувати з зовнішнього середовища необхідні для життя компоненти (наприклад, кисень). Повна ізоляція живого організму від зовнішнього середовища рівносильна його загибелі. Тому живий організм, прагнучи до досягнення внутрішньої рівноваги повинен одночасно пристосовуватися до умов середовища, в якій він знаходиться.