Психоанализ в критике

Ян Потканський, досліджуючи використання психоаналізу у сучасних літературознавчих дослідженнях,зазначає, що сьогодні не існує однієї загальноприйнятої  психоаналітичної моделі літератури. Причинами цього є, перш за все,неоднорідність самого психоаналізу, що помітна вже  у працях З.Фройда [9, 292].

Особливістю вітчизняного теоретико-літературного дискурсу є те, що його наближення до історії,політики, соціології спровоковане не стільки  пошуком нових тенденцій у науці та виходом із методологічної кризи, що склалася за кордоном,скільки необхідністю утвердження власної науки на тлі її відродження.Таким чином, в останні роки в Україні виходять роботи С. Павличко, Н.Зборовської, В. Агєєвої, М. Ільницької, Т. Гундорової, І. Жерєбкіної,Б. Тихолоза, П. Білоуса, М. Моклиці.

Проте, досліджуючи  літературу, не варто брати за мету лише збудження інтересу до автора та його творів або утвердження власної  літератури як повної у порівнянні з європейськими літературами. Література як явище глибоко національне, як таке, що реагує на культурні, соціальні, з рештою, будь-які вагомі зрушення у суспільстві, має право на індивідуальне обличчя, що є убудь-якому випадку повним у власних межах. Найбільш значний внесок у розвиток психоаналітичного аналізу літературознавства зробила Ніла Зборовська.

Ніла Зборовська — письменниця, літературознавець, психоаналітик, старший науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, автор численних  статей, есеїв, романів, досліджень: «Танцююча  зірка» Тодося Осьмачки» (1996), «Феміністичні  роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків» (1999), «Моя Леся Українка. Есей» (2001), «Психоаналіз і літературознавство» (2005), «Код української  літератури» (2006). Останні видання є знаковими для української літературної критики, адже саме у них автор (єдина з відомих письменників) докладно досліджує проблему психоаналізу на основі робіт Фройда. 
«Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури» — унікальний проект для сучасного літературознавства. У цьому науковому романі письменниця прагне розгадати загадку, віднайти ключ до розуміння народних істин. Вона стверджує, що головний код історії української літератури — це код апокрифічного християнства. Дослідниця послуговується трьома методами аналізу — формально-структурологічним, метафізичним та герменевтичним. Ніла Зборовська пропонує радше оригінальну постановку проблеми психоісторії української літератури від доби романтизму і до нашого часу.

Н.Зборовська запропонувала  несподівані, нетрадиційні підходи  до традиційного (в основному) матеріалу. Констатувавши факт «реабілітації  історизму», вона взялася за історико-літературні  студії, «озброївшись» інструментарієм  одразу кількох методів дослідження. Дисертантку приваблюють можливості «синтезу методологій»: класичного психоаналізу, аналітичної психології, герменевтики, структуралізму, компаративістики. Позитивним моментом у дослідженнях, що використовують методи психоаналізу, є, насамперед,пильна увага до постаті митця, адже за межами тексту лежить душа поета,невідома та недосліджена. Головне, щоб письменник для дослідника був авторською особистістю, а не пацієнтом.

Наукове використання психоаналізу як методу вивчення природи  творчості, глибинних джерел тексту та психології митця є, на думку Зборовської, виключно цікавим для науковця. Заглиблюючись у таємницю авторства, дослідник здатен збудити інтерес до літератури як явища, що сьогодні є вкрай необхідним.

Цілісне дослідження  психоаналізув літературознавстві, опубліковане у 2003 році Н. Зборовською  стало своєрідним підсумком взаємодії  зарубіжного та вітчизняного дискурсів. У цій монографії був сформований ряд проблем, що окреслилися на рубежі тисячоліть. Зокрема, це проблема вульгарного літературознавства, що усвоїх дослідженнях принижує постать митця, проблема професійної психоаналітичної інтерпретації та проблема динамічної традиції, адже„продуктивне прочитання і переосмислення літератури здатне розгортати конструктивне моделювання національної культури” [3, 348]. Зокрема, у праці «Психоаналіз і літературознавство» авторка різко критикує фрейдівський метод дослідження художнього твору, хоча акцент поставлено саме на ньому. Провідна ідея публікації - психоаналіз у сучасних теоретико-літературних дослідженнях балансує на межі канону та новаторства. З одного боку, вітчизняній науці потрібно наздоганяти науку західну, а з іншого – не загубити у цих перегонах власних надбань, аби мати можливість явити зарубіжній науці оригінальні новаторські дослідження.

Письменниця впевнена, що «психоаналіз – це жива інтерпретаційна практика і теорія, тому що він ґрунтується на архетипній культурній традиції, яка поєднує всі народи…. Шаманське зцілення і психоаналіз є аналогічними тому що, як показує Леві-Строс, обидва методи ґрунтуються на метафізичній потребі людини в упорядкованості власного життя, тобто в історії, яка усуває хаос та неподолані суперечності. Шаманське зцілення пропонувало людині інтенсивне переживання міфу, щоб зробити світ не лише збагненним, але й доступним для проживання в ньому. Модерну, але досить подібну пропозицію дає психоаналітик, допомагаючи усвідомити історію власного життя».

ВИСНОВКИ

 
Ідеї Фрейда відіграли значну роль у становленні нових поглядів на Людину не тільки в філософії, а  й в психології, культурі, літературі. Чимала кількість проблемних питань в сучасному українському літературознавстві постає через брак усвідомлення дослідниками теоретико-методологічних основ власних інтерпретацій.

Орієнтація на практичне використання психоаналізу спричинилася до того, що цілісної методології  дослідження літературного твору, як, до речі, й належної теоретичної  бази літературознавчого психоаналізу сформульовано не було. Відсутність чіткої методології психоаналізу тим не менше не заважає теоретикам послуговуватись окресленим методом під час розгляду художніх текстів. За основу беруться механізми аналізу, пропоновані професійними лікарями-психоаналітиками (З. Фройдом, К. Ґ. Юнґом).

Насправді ж  літературознавчий психоаналіз  потребує власного конструктивного  методологічного підґрунтя. Йдеться  про необхідність вироблення методології, яка б, об’єднуючи фройдівську та юнґівську доктрини, фокусуючи увагу  таки на художньому тексті, не випускала  водночас із поля зору психологію автора, з одного боку, та мікрообразний  рівень тексту, з іншого. Таке завдання поставила перед собою Ніла Зборовська  у своїй праці «Психоаналіз і літературознавство», де детально розглядає цю проблему на тлі теорії Фрейда.  За свідченнями І.Фізера, нині в американському літературознавстві аж ніяк не втрачають своєї актуальності психоаналітичні теорії Фройда, Юнга та Лакана, які „розглядали літературну творчість у контексті підсвідомих комплексів автора”. Зборовській  же , за її словами,  дуже важливо було розбудувати українську психоаналітичну школу, яка б увела нову стратегію в теорію аналізу – психоаналіз національного у культурі.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Зборовська Н. П. //Зборовська Н., Ільницька М. На карнавалі мертвих поцілунків. Феміністичні роздуми. – Львів: Літопис, 1999. – С. 8–20.
2. Зборовська Н. Код української літератури. Проект психоісторії української літератури. – К.: Академія, 2006. – 502с.
3. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. – К.: „Академвидав”, 2003. – 392 с.
4. История психоанализа в Украине. – Харьков: Основа, 1999. –366с.
5. Матвєєва Т. Харківська школа дослідження психології художньої творчості. // Наукові записки НаУКМА. К.: KM Akademia, 1998. – Т.4.
6. Павличко С.Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1999.
7. Павличко С. Теорія Літератури. – К.: Видавництво Соломії Павличко „Основи”, 2002. – С.123–133.
8. Павличко С. Чи потрібна українськомулітературознавству феміністична школа? // Слово і час. 1991. №6. С. 10–15.
9. Потканський Я. Психоаналіз у літературознавчих дослідженнях. // Література. Теорія. Методологія. – К.: Вид. Дім„Києво-Могилянська академія”, 2006. – С. 292–311.
10. Франко І. Краса і секрети творчості. Статті,дослідження, листи. – К.: Мистецтво, 1980. – 500 с.
11. Фрейд З. Очерк истории психоанализа //З. Фрейд. Собр.соч. – СПБ: Алетейя, 1998. – т.7. Основы теории в психоанализе. Очерк истории психоанализа. С.48.
12. Шевельов Ю. Слово впроводу до Леоніда Плюща // Плющ Л. Екзод Тараса Шевченка. Навколо „Москалевої криниці”. – К., 2001.
13. Юнг К.Г. Об отношении аналитической психологии к поэзии. // Юнг К.Г., Нойманн Э. Психоанализ и искусство. –М.: REFL-book, К.: Ваклер, 1996. – С. 9–30