Особливости впливу родини на розвиток особистості молодшого школяра

Рис. 2.2. Діаграма розподілу  рівня самооцінки респондентів за статтю 

3. З отриманих  результатів по методиці «Опитувальник  батьківського відношення А. Я. Варга, В. В. Століна»  можна побачити, у 20% матерів  високий результат по шкалі «Прийняття». 80% матерів показали середній результат за цією шкалою.  Тобто батькам  подобається  дитина  такою,  якою  вона є. Батьки поважають індивідуальність дитини, симпатизують їй,  схвалюють  її інтереси й плани. За даними методики, жодна мати не схильна сприймати дитину поганою, непристосованою і невдачливою, не випробовує до дитини злість, досаду,  роздратування,  образу, недовіру або зневагу.

    40% випробуваних набрали високі  бали по шкалі  «Кооперація». 60% мають середній результат. Це   свідчить про те, що  матері випробуваних   проявляють зацікавленість справами й планами дитини, намагаються допомогти їй,  високо оцінюють інтелектуальні  й творчі здібності дитини,  відчувають гордість за неї.

    Однак за шкалою «Симбіоз» у 20%  випробуваних дистанція в спілкуванні з дитиною занадто мала. Ці матері відчувають себе з дитиною єдиним  цілим,  прагнуть  задовольнити всі потреби дитини, відгородити її від труднощів і неприємностей життя. Вони постійно відчувають тривогу за дитину, дитина  видається  їм  маленькою  і беззахисною. Це може пояснюватися невеликим віком дітей (6-10 років),  а може бути пов’язано  й з підвищеною особистісною тривожністю самих матерів. З такими матерями треба проводити психокорекційну роботу, щоб зменшити надмірне відчуття єдності з дитиною, нормалізувати стосунки і надати дитині більше свободи. 70% матерів мають середні показники по цій шкалі. У однієї з опитуваних цей показник занизький, що також є ознакою дисгармонійного стилю виховання.

    80%  випробуваних  набрали  високі  й  середні  показники по   шкалі «Контроль». Це говорить  про те, що  практично  всі   батьки  бачать свою   дитину  молодшою у порівнянні з реальним  віком, приписують  дітям особисту  й соціальну неспроможність. Інтереси, захоплення, думки й  почуття дитини  не   сприймаються   всерйоз.   Дитина   видається   батькам   не пристосованою, відкритою для дурних впливів. Можливо, саме  тому  40% з цих матерів воліють надмірно жорстко контролювати своїх дітей.

    Тільки  одній матері з десяти властиве відношення до своєї дитини як до невдахи й  надмірна концентрація на неспроможності дитини. Ця мати набрала високий  результат по шкалі «Відношення  до невдач».

    Тобто, виходячи з результатів третьої  методики, тільки чотири з десяти матерів дотримуються гармонійного стилю виховання. Шість матерів мають вади у стилі виховання. Матері респондентів №3 та №9 занадто ототожнюють себе з дитиною, матері респондентів №4, №5 та №10 занадто контролюють  своїх дітей, мати респондента №6 занадто контролює свою дитину та несприятливо відноситься до її невдач.

4. Порівнюючи третю методику з двома першими (див. табл. 2.3), можна зазначити, що неправильний стиль батьківського виховання впливає на самооцінку дітей. Матері респондентів, що мають низьку самооцінку (респонденти № 4, №5 та №6) занадто їх контролюють, не відчувають єдності зі своєю дитиною, а мати респондента №6 (який має найнижчі показники) ще й привертає занадто багато уваги до його невдач.

    Мати  респондента №9, який має занадто високу самооцінку, недостатньо контролює свою дитину, не звертає уваги на невдачі дитини, зосереджуючись тільки на досягненнях, тобто виховує свою дитину як «кумира родини», що відобразилось на самооцінці респондента.

    Таблиця 2.3

    Результати  діагностики за трьома методиками

     2.4. Практичні рекомендації  щодо покращення  стилю батьківського  виховання дітей  молодшого шкільного  віку 

    У гарних батьків виростають гарні  діти. Як часто чуємо ми це твердження, але також його часто важко пояснити, що ж це таке - гарні батьки.

    Майбутні  батьки думають, що гарними можна  стати, вивчивши спеціальну літературу чи опанувавши особливі методи виховання. Безсумнівно, педагогічні і психологічні знання необхідні, але тільки одних знань мало. Чи можна назвати гарними тих батьків, що ніколи не сумніваються, завжди впевнені у своїй правоті, завжди точно уявляють, що дитині потрібно і що їй можна, які у кожну мить часу знають, як правильно підійти, і можуть з абсолютною точністю передбачати не тільки поводження власних дітей у різних ситуаціях, але і їхнє подальше життя?

    Батьки  складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у  важку хвилину життя. Разом із тим почуттям, що офарблюють відносини дитини і батьків, - це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв’язків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові - дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти [6, с.34].

    Перша й основна задача батьків - є створення  в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Сама природна і сама необхідна з усіх обов’язків батьків - це ставлення до дитини в будь-якому віці любовно й уважно.

    Психологами доведено, що у трагедії підліткового алкоголізму та підліткової наркоманії часто винні не люблячі своїх дітей батьки. Головна вимога до сімейного виховання - це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитину і керуватися любов’ю у своїх повсякденних турботах по відходу за нею, необхідно, щоб дитина відчувала, була впевнена, що її люблять [6, с.69].

    Багато  батьків вважають, що ні в якому  разі не можна показувати дітям любов  до них, думаючи що, коли дитина добре  знає, що її люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму. Потрібно категорично  відкинути це твердження. Усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Вселення дитині почуття, що її люблять і про неї піклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чи з раннього віку знаходиться в яслах і дитячому саду. Не пов’язано це і з забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більш того, не завжди видима дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети [18, с.138].

    Глибокий  постійний психологічний контакт  із дитиною - це універсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу [18, с.140].

    Основа  для збереження контакту - щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, зацікавленість до її дитячих, нехай самим дріб’язковим і наївним, проблемам, бажання зрозуміти, бажання спостерігати за всіма змінами, що відбуваються в душі та свідомості зростаючої людини. Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього контакту широко варіюють, у залежності від віку й індивідуальності дитини. Але корисно замислитись і над загальними закономірностями психологічного контакту між дітьми і батьками в родині [18, с.156].

    Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати з дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний  контакт між дітьми і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого.

    Діалог. Головне у встановленні діалогу - це спільний потяг до загальної мети, спільне бачення ситуацій, спільність у напрямку дій. Мова йде не про обов’язковий збіг поглядів і оцінок. Найчастіше точка зору дорослих і дітей різна, що цілком природно при розходженнях досвіду. Однак першорядне значення має сам факт спільної спрямованості до вирішення проблем. Дитина завжди повинна розуміти, якими цілями керуються батьки в спілкуванні з нею. Дитина, навіть у найменшому віці, повинна ставати не об’єктом виховних впливів, а союзником у загальному сімейному житті, навіть її творцем. Саме тоді, коли дитина бере участь у загальному житті родини, розділяючи всі її цілі та плани, зникає звичне виховання, поступаючись місцем справжньому діалогу.

    Найбільш  істотна характеристика діалогічного спілкування, що виховує, полягає у  встановленні рівності позицій дитини і дорослого [17, с.139].

    Досягти цього в повсякденному сімейному  спілкуванні з дитиною дуже важко. Звичайно стихійно виникаюча позиція дорослого - це позиція "над" дитиною. Дорослий має силу, досвід, незалежність - дитина фізично слабша, недосвідчена, цілком залежна. Всупереч цього батькам необхідно постійно прагнути до встановлення рівності [18, с.5].

    Людина  не повинна бути об’єктом виховання, вона завжди активний суб’єкт самовиховання. Батьки можуть стати володарями душі своєї дитини лише в тій мері, у якій їм удається розбудити в дитині потребу у власних досягненнях, власному вдосконаленні.

    Вимога  рівності позицій у діалозі спирається на той незаперечний факт, що діти роблять безсумнівний вплив, який виховує, і самих батьків. Під впливом спілкування з власними дітьми, включаючи в різноманітні форми спілкування з ними, виконуючи спеціальні дії у піклуванні за дитиною, батьки в значній мірі змінюються у своїх психічних якостях, їх внутрішній світ помітно трансформується [20, с.18].

    З цього приводу звертаючись до батьків, Я. Корчак писав: "Наївна думка, що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорінюючи, формуючи дітей, батько, зрілий, сформований, незмінний, не піддається впливу середовища, у якому виховує і дітей" [18, с.156].

    Рівність  позицій у діалозі складається  з необхідності для батьків постійно вчитися, бачити світ у самих різних його формах очима своїх дітей.

    Контакт із дитиною, як вищий прояв любові до нього, варто будувати, ґрунтуючись  на постійному, безустанному бажанні  пізнавати своєрідність її індивідуальності [15, с.23].

    Прийняття. Крім діалогу для вселення дитині відчуття батьківської любові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. Психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми і батьками називається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інші, у тому числі несхожість на батьків. Приймати дитину - значить затверджувати неповторне існування саме цієї людини, із усіма властивими їй якостями. Насамперед, необхідно з особливою увагою відноситися до тих оцінок, які постійно висловлюють батьки в спілкуванні з дітьми. Варто категорично відмовитися від негативних оцінок особистості дитини і властивих їй якостей характеру. На жаль, для більшості батьків стали звичними висловлення типу: "От безглуздий! Скільки разів пояснювати, негідник!", "Так навіщо ж я тебе тільки на світ народила, упертюх!", "Любий дурень на твоєму місці зрозумів би, як зробити!".

    Усім  майбутнім і нинішнім батькам  варто дуже добре зрозуміти, що кожне  таке висловлення, яким би справедливим по суті воно не було, якою би ситуацією  ні викликалося, робить серйозну шкоду контакту з дитиною, порушує впевненість у батьківській любові. Необхідно виробити для себе правило не оцінювати негативно самої дитини, а критикувати тільки невірно здійснену дію чи помилковий, необдуманий вчинок. Формула істинної батьківської любові, формула прийняття - це не "люблю, тому що ти - гарний", а "люблю, тому що ти є, люблю такого, який є" [15, с.32].