Особливости впливу родини на розвиток особистості молодшого школяра

    У психологічний літературі виокремлюють такі стилі сімейного виховання: потуральник, змагальний, розважливий, запобігливий, контролюючий, співчутливий, гармонійний.

    На  формування стилів сімейного виховання впливають об’єктивні та суб’єктивні фактори, а також генетичні особливості батьків і дитини. На вибір стилю сімейного виховання впливають:

• Типи темпераменту батьків, їхня сумісність;
• Традиції родин, у яких виховувалися самі батьки;
• Науково-педагогічна література, яку читають батьки;
• Рівень освіти батьків.

    Потуральний стиль сімейного виховання. При цьому типі сімейного виховання дитині надається повна свобода дій.  Дорослі в таких родинах частіше за все зайняті собою: власними справами, друзями та роботою, їх майже не хвилює душевний стан дитини, вони байдужі до її потреб і запитів, а іноді просто не вважають за потрібне звертати на них увагу [18, с.128].

    Непослідовно  й невміло такі батьки використовують методи як покарання, так і заохочення: наприклад, карають дитину й відразу ж заохочують її, лишень би вона не засмучувалася та не заважала батькам [18, с.126].

    Головний  метод виховання в такій родині — батіг та пряник. Взаємини з дитиною будуються таким чином, що мимоволі провокують її на пошук найбільш вигідних форм взаємодії з оточуючими, стимулюють формування таких якостей, як догідництво, лестощі та підлабузництво. Батьки постійно демонструють дитині нещире ставлення до оточуючих: друзів, сусідів і родичів, у присутності дітей у таких родинах обговорюють інших людей, а в міру дорослішання дитини — разом із нею. Діти занадто рано опановують науку вигоди: вигідні люди, вигідні взаємини, вигідне для родини розв'язання проблем. На перший погляд дитина з такої родини вільна у виборі форм поводження, однак поза власною родиною від неї вимагається формальне прилюдне дотримання правил пристойності. Такі діти зберігають свої таємниці за сімома печатками, тобто весь час перебувають насторожі, у стресовому стані. Навіть інтелектуальну діяльність своїх дітей батьки в таких сім'ях стимулюють для отримання максимальної вигоди. Як наслідок такого виховання — формування конформного соціально-психологічного типу особистості.

    У дитячому середовищі молодші школярі  конформного типу мають славу наклепників, підлабузників і підлиз. Такі учні полюбляють вихвалятися, не здатні на щире співчуття та співпереживання. Діти цього типу не люблять ані розумової, ані фізичної праці: ця тенденція триває усі вікові періоди життя. Під час уроку молодші школярі такого типу дуже швидко втомлюються і намагаються під будь-яким приводом ухилитися від роботи. Часто такі учні несумлінно ставляться до доручень учителя і різноманітних обов'язків. Для них нерідко не існує заборон і моральних норм: уже з молодшого шкільного віку вони зовсім не налаштовані на навчальну діяльність, бо їх цікавить лише кінцевий результат — оцінка.

    Змагальний  стиль сімейного виховання. У разі застосування змагального стилю сімейного виховання батьки з раннього віку вбачають у діях своєї дитини щось видатне і незвичайне, постійно заохочують активність самої дитини, іноді не лише морального, але й матеріального характеру. Батьки постійно порівнюють своє малятко з іншими й дуже страждають, якщо це порівняння не на її користь. Намагаючись розкрити таланти своєї дитини, батьки — іноді всупереч її бажанню — наполягають на багатобічному і не завжди виправданому розвиткові, однак такий різнобічний розвиток, зовсім не пов'язаний з інтересами дитини,— це наслідок батьківського егоїзму. За зручної нагоди такі батьки охоче заявляють про те, що їхній малюк, наприклад, «захоплюється тенісом, займається вокалом» тощо. Врешті-решт це призводить до того, що дитина стає цілком переконаною у своїй перевазі над іншими дітьми. Якщо ж вона раптово зазнає поразки, це надовго вибиває її зі звичної колії і призводить до депресії й апатії. Участь дитини з раннього віку в різноманітних гуртках і секціях інколи спричиняє проблеми, пов'язані з її здоров'ям: перевантаження, хронічна втома згодом можуть позначитися на дитині хворобами.

    Внаслідок такого виховання формується пошуковий соціально-психологічний тип особистості..

    У дитячому колективі такі учні претендують  на лідерство й офіційне визнання. Вони полюбляють командувати іншими дітьми й дуже задоволені, якщо хтось потрапляє у залежність від них.

    Свої помилки та промахи учні цього типу дуже глибоко переживають. У таких дітей надзвичайно розвинена воля.. Уже з раннього дитинства вони на диво дисципліновані та ініціативні. Їм притаманні самовпевненість, зарозумілість, егоїстичність, перебільшення своїх можливостей, байдужість до інтересів колективу, цілковита зосередженість на демонстрації своїх можливостей. Проте за умови плідної співпраці родини та педагогів такі діти матимуть можливість відкрити все найкраще, що закладено в них природою, та зможуть виявити й товариськість, й інтелект, й упевненість у собі, а також самоконтроль і сумлінність [17, с.35].

    Розважливий стиль сімейного виховання. Від самого початку дитині надано повну свободу дій, можливість набувати особистого досвіду шляхом власних спроб і помилок. Педагогічний арсенал таких батьків виключає окрики, гримання та докори: батьки вважають, що активність дитини повинна мати природний вихід. У вихованні своєї малечі вони повністю виключають будь-яку примусовість та фізичні покарання, бо вважають, що дитина здатна сама обрати собі діяльність до душі, а вони мають право лише на рекомендацію або пораду [20, с.112].

    У таких сім'ях складаються теплі, добрі та відверті взаємини. Діти разом із дорослими беруть участь у сімейних радах, розв'язанні сімейних ситуацій. Батьки опікуються тим, щоб гідність їхньої дитини ніколи не принижувалася ані сторонніми людьми, ані родичами. Крім того, батьки таких дітей з ентузіазмом беруть участь у житті того дитячого колективу, в якому перебуває їхня дитина.

    Результатом такого стилю сімейного виховання є сенситивний соціально-психологічний тип особистості.

    Запобігливий  стиль сімейного виховання. Запобігливий стиль сімейного виховання можуть спричинити як патологічна хворобливість дитини, так і особливості характеру батьків. У випадку, якщо дитина часто хворіє, батьки стають надзвичайно недовірливими й болісно реагують на будь-який прояв її нездоров'я. Вони ані на хвилину не залишають дитину без догляду та опіки. Дитина в такій родині практично позбавлена активної діяльності, лише батьки визначають коло її інтересів, ініціюють дитячі ігри, регламентують її поведінку

    У процесі запобігливого стилю  сімейного виховання формується інфантильний соціально-психологічний тип особистості.

    Головними відмінними рисами цих дітей є  пасивність, безвідповідальність, їхні байдужість і флегматизм зникають, якщо запропонована діяльність цікава та незвичайна.

    Контролюючий  стиль сімейного виховання. За контролюючого стилю сімейного виховання формується тривожний соціально-психологічний тип особистості.

    У таких родинах воля дитини суворо регламентується та контролюється: батьки диктують дитині, як одягатися, з ким дружити, визначають її режим дня. Молодші школярі переносять це досить спокійно, але більш старші протестують проти такого ставлення [3, с.45].

    Батьки  досить активно застосовують методи покарання: це може бути і командний  тон, і гримання, і фізичне покарання, причому інколи досить жорстоке фізичне. У подібних родинах діти позбавлені батьківської ласки, тепла та підтримки.

    Гармонійний стиль сімейного виховання. Суть гармонійного стилю виховання вбачається вже в його назві: гармонійний стиль виховання формує гармонійний соціально-психологічний тип особистості [3, с.32].

    У таких родинах дитина завжди бажана, батьки задовго до її народження розмірковують над тим, якою людиною вони хочуть виростити та виховати її. Дитина народжується, виховується і росте в теплій і дружній атмосфері, батьки приділяють велику увагу формуванню традицій і звичаїв родини, яких вони й самі суворо дотримуються: незвичайні святкування днів народження, сюрпризи і подарунки членам родини, концерти і спільні ігри — це й багато іншого формують власну значущість дитини, її вміння жити серед людей.

    Діти  такого стилю виховання вже з  раннього дитинства виявляють розважливість і вміння мотивувати свої вчинки, бо батьки вмотивовано й усвідомлено поводять себе. З початкової школи діти такого стилю виховання виявляють чуйність до своїх однолітків й уважність до прохань дорослих. Характерна риса цих дітей — правдивість, а якщо з якихось причин вони й мають таємницю, то ніколи не викажуть її. Такі діти вміють віддано дружити, у спілкуванні завжди відверті та правдиві, не приховують своїх справжніх почуттів.

    У навчанні такі школярі дуже старанні та відповідальні. їх не страшить жодна діяльність, якщо вона для них не заважка, при цьому вони не бояться сказати дорослому про те, чи впораються із завданням. Однак таке ставлення до справи не завжди викликає схвалення дорослого [18, с.63].

    У таких учнів дуже розвинена адекватна  самооцінка: діти не бояться давати слово та тримати його, свою обіцянку вони обов'язково виконають, навіть на шкоду собі. Найчастіше такі діти обирають собі друзів з важкою долею та позитивно впливають на них. Вони ніколи не розв'язуватимуть конфлікт з позиції сили. 
 

         2.2. Дослідження особливостей впливу внутрішньо-родинних відносин на розвиток особистості школяра 

    У курсовій роботі з метою дослідження  впливу батьківського виховання  на розвиток особистості молодшого  школяра були застосовані три  методики:  методика «Який Я?» Г. Н. Осипової, шкала самоповаги М. Розенберга, опитувальник батьківського відношення (ОБВ) А. Я. Варга, В. В. Століна. 

    Методика  «Який Я?» Г. Н. Осипової.

    Призначається для визначення самооцінки дитини 6-9 років. Експериментатор, користуючись протоколом, запитує в дитини, як вона сама себе сприймає й оцінює по десяти різним позитивним якостям особистості. Оцінки, запропоновані дитиною самій собі, ставляться експериментатором у відповідних колонках протоколу, а потім переводяться в бали [1, с.87].

    Оцінка  результатів. Відповіді «так» оцінюються в 1 бал, відповіді «ні» оцінюються в 0 балів, відповіді «не знаю» або «іноді» оцінюються в 0,5 бала. Рівень самооцінки визначається по загальній сумі балів, набраній дитиною по всіх якостях особистості (див. Додаток А).

    Висновки  про рівень розвитку самооцінки:

• 10 балів – дуже високий
• 8-9 балів – високий
• 4-7 балів – середній
• 2-3 бала – низький
• 0-1 бал – дуже низький

    Згідно  з віковою нормою, самооцінка дітей молодшого шкільного віку достатньо висока. Слід зазначити, що відповіді дитини на деякі питання (наприклад, слухняний, чесний) можуть свідчити про адекватність самооцінки. Так, наприклад, якщо поряд з відповідями «так» на всі питання дитина затверджує, що вона «слухняна завжди», «чесна завжди», можна припустити, що вона не завжди досить критична до себе. Адекватність самооцінки можна перевірити, зрівнявши відповідь дитини по даній шкалі з відповідями батьків про дитину по тим же особистісним якостям. 

    Шкала самоповаги М. Розенберга.

    Опитувальник  складається із однієї шкали. Створювався і використовувався як одновимірний, хоча, проведений пізніше, аналіз чинника виявив два незалежні фактори: самоприниження і самоповага [29, с.266].

    Самоповага  існує і у відсутність самоприниження, і разом з ним, в останньому випадку вона виступає в захисній функції. Опитувальник має добру надійність і конструктивну валідність [29, с.267].

    Показники по опитувальнику пов'язані з  депресивним станом, тривожністю  і психосоматичними симптомами, активністю в спілкуванні, лідерством, відчуттям міжособистісної безпеки, відношенням до випробовуваного його батьків.

    Інструкція  до тесту: «Визначте, наскільки ви згодні або не згодні з приведеними нижче твердженнями, використовуючи для цього наступну шкалу»:

    а) – повністю згоден;

    б) – згоден;

    в) – не згоден;

    г) – абсолютно не згоден. 

    Тестовий  матеріал опитувальника:

    1. Я відчуваю, що я гідна людина, принаймні, не менше, ніж інші.

    2. Я завжди схильний відчувати  себе невдахою.

    3. Мені здається, у мене є ряд  добрих якостей. 

    4. Я здатний дещо робити не гірше, ніж більшість.

    5. Мені здається, що мені особливо  нічим гордитися. 

    6. Я до себе добре відношуся. 

    7. В цілому я задоволений собою. 

    8. Мені б хотілося більше поважати  себе.