Автор работы: Пользователь скрыл имя, 27 Апреля 2012 в 13:12, доклад
Більшість складових численних етнодиференціюючих ознак адекватно відображають реальні культурні відмінності. У другій половині XX ст. культуру найчастіше називали основним чинником, що міститься в основі міжкультурних відмінностей психіки.
Багато етнопсихологічних шкіл займається вивченням зв'язку між культурою і психологічними характеристиками етносу. Тому, особливо актуальним завданням сучасної етнопсихологічної науки є з'ясування сутності поняття "культура". У різних наукових галузях було представлено майже 250 визначень культури. Найкоротше і найширше визначення належить американському культур-антропологу М. Херсковіц. На його думку, культура - це частина людського оточення, яка створюється самими людьми. У такому розумінні до культури належить кожний, навіть найпростіший предмет, який створений людиною, будь-яка думка, що з'явилася при його створенні. "Культура - це те, що не є природа", - зазначив дослідник.
1. Культура як психологічне поняття.
2. Чинники розвитку культури. Функції культури.
3. Взаємозв'язок між культурою та етносом.
4. Методи вивчення культури.
До структури етнічної ідентичності належать такі основні компоненти:
1) етнічна самоназва;
2) етнічна обізнаність (знання про етнічні групи - свою і чужі, їх історію, звичаї, особливості культури).
На основі знань про етнічні групи формується комплекс уявлень, які утворюють систему етнодиференціюючих ознак - мова, цінності, норми, історична пам'ять, релігія, міфи про спільних предків, національний характер, народне та професійне мистецтво, уявлення про рідну землю й т. ін.
Етнічна ідентифікація - це психічний процес, за допомогою якого індивід А (чи група індивідів) визначає (визначають) до якого етносу належить індивід Б (або група індивідів - представники одного етносу).
Етнічна самоідентифікація - це процес віднесення людиною себе до певної етнічної спільності.
Етапи становлення етнічної ідентичності
Концепція розвитку усвідомлення дітьми власної належності до етнічної групи вперше була обгрунтована Ж. Піаже.
Швейцарський дослідник
проаналізував дві сторони
Науковець виділив три етапи становлення етнічної ідентичності:
1) в 6-7 років дитина набуває
перші фрагментарні та
2) у 8-9 років дитина чітко диференціює себе зі своєю етнічною групою, висуває підстави для ідентифікації - національність батьків, місце проживання, рідну мову. На цьому етапі зароджуються національні почуття;
3) в молодшому підлітковому
віці (Ю-11 років) етнічна ідентичність
формується у повному обсязі,
а саме, з-поміж особливостей різних
народів дитина виділяє
На сучасному етапі розвитку науки проводиться значна кількість досліджень, в яких уточнюються і конкретизуються вікові межі етапів розвитку етнічної ідентичності. Більшість дослідників відзначають, що перші прояви дифузної ідентифікації з етнічною групою помічено у дітей 3-4 років (за допомогою сприймання яскравих зовнішніх відмінностей). Однак більшість авторів підтримують думку Ж. Піаже про те, що "реалізованої" етнічної ідентичності дитина досягає вже у молодшому шкільному віці, оскільки в цьому віці першочергового значення для індивіда набуває саморефлексія. У дітей від 6 до 10 років етнічні уявлення є нестабільними і швидко змінюються.
У підлітковому віці індивід досягає етнічної ідентичності, з'являються мотиви вибору етнічної належності. Поступово, від простого використання етнічного ярлика, у дитини з'являється сукупність знань про власні етнічні особливості, що стають основою етнічної самосвідомості. Майже у 18-20 років людина визнає свою етнічну належність, яка залишається незмінною упродовж усього її життя.