Культура як психологічне поняття

1. Культура як психологічне  поняття.

2. Чинники розвитку культури. Функції культури.

3. Взаємозв'язок між культурою  та етносом.

4. Методи вивчення культури.

1. Культура як психологічне поняття

Більшість складових численних  етнодиференціюючих ознак адекватно  відображають реальні культурні  відмінності. У другій половині XX ст. культуру найчастіше називали основним чинником, що міститься в основі міжкультурних відмінностей психіки.

Багато етнопсихологічних  шкіл займається вивченням зв'язку між культурою і психологічними характеристиками етносу. Тому, особливо актуальним завданням сучасної етнопсихологічної  науки є з'ясування сутності поняття "культура". У різних наукових галузях було представлено майже 250 визначень культури. Найкоротше і  найширше визначення належить американському культур-антропологу М. Херсковіц. На його думку, культура - це частина людського  оточення, яка створюється самими людьми. У такому розумінні до культури належить кожний, навіть найпростіший предмет, який створений людиною, будь-яка  думка, що з'явилася при його створенні. "Культура - це те, що не є природа", - зазначив дослідник.

Згідно з таким розумінням культури підкреслюється її багато-аспектність  і цілковита неможливість перерахувати всі її елементи. Це будівлі, знаряддя праці, способи приготування їжі. соціальні  впливи, вербальна і невербальна  комунікація, виховання дітей, релігія, естетичні вподобання, філософія  і т. ін. Всі ці елементи виступають матеріальними та духовними продуктами життєдіяльності людини. Матеріальна  культура складається із створених  людиною предметів. У цих предметах  матеріалізуються знання та вміння, які  разом з цінностями, нормами, уявленнями про світ і правилами поведінки  є елементами нематеріальної культури.

Розподіл культури на матеріальну  і нематеріальну (духовну) є лише науковою абстракцією, оскільки будь-який матеріальний продукт, перш ніж буде створений, повинен спочатку стати  ідеєю. Водночас будь-яка ідея для  того, щоб стати доступною для  інших людей, повинна об'єктивуватися у матеріальному об'єкті - книзі, картині, скульптурі тощо.

Однак не всі дослідники погоджуються з таким визначенням культури. Соціологів і культурологів передусім  цікавлять духовні продукти, які  створені людьми. В соціологічних  визначеннях культури часто називають  такий комплекс: ідеї, що передаються  від покоління до покоління; пов'язані  з ними системи цінностей, які  першочергово зумовлюють поведінку  індивідів та груп; їх способи мислення і сприймання. Етнопсихологи також  вивчають елементи духовної культури. Фахівці з психологічної антропології виявляють значний інтерес до способів соціалізації дітей у різних народів.

За допомогою порівняльно-культурного  дослідження соціальна психологія вивчає широке коло явищ, які її цікавлять, зокрема, як елементи культури відображаються у свідомості людей, тобто "існують  в їх головах".

Американський психолог Г. Тріанліс, погоджуючись з визначенням культури за М. Херсковіцем, виокремив суб'єктивну  культуру як предмет вивчення етнопсихології. Суб'єктивною культурою він назвав характерні для кожної культури способи, за допомогою яких її члени пізнають створену людьми частину їх оточення: те, як вони об'єднують у категорії соціальні об'єкти; які зв'язки виокремлюють між категоріями, а також норми, ролі та цінності, які вони визнають своїми. Отже, у такому розумінні суб'єктивна культура містить всі уявлення, ідеї та вірування, які об'єднують народ, і безпосередньо впливають на поведінку та діяльність його представників.

У процесі дослідження  культур науковці виокремлюють не лише відмінності, але й культурні  універсали, тобто ті риси культури, які притаманні всім народам. Наприклад, у всіх народів існують релігійні  обряди, спільна праця, танці, освіта, спорт, привітання тощо. Однак форми  прояву цих культурних універсалій  відрізняються.

І. Грель під поняттям "культури" розумів сукупність ідеалів, символів, норм, засад, надбань, цінностей, організації  та спроб людської діяльності в духовній і матеріальній сферах, що створені, осягнуті та засвоєні нацією упродовж всієї своєї історії. Е. Се-пір  визначив культуру як цивілізацію з  власним національним духом.

На думку Д. Мацумото, культура - це динамічна система експліцитних та імпліцитних правил, встановлених групами з метою забезпечення власного виживання, яка містить  установки, цінності, уявлення, норми  і моделі поведінки, що є спільними  для групи, однак реалізуються кожним специфічним об'єднанням всередині  групи за допомогою різних способів, передаються від покоління до покоління та є відносно стійкими, тобто можуть незначною мірою  змінюватися з часом.

2. Чинники розвитку культури. Функції культури

Специфічність елементів  культури зумовлено такими групами чинників:

- соціально-психологічними  чинниками крос-культурних відмінностей - потребою в ідентифікації зі  своєю групою і водночас диференціацією від представників інших груп;

- об'єктивними умовами  навколишнього середовища, географічного  положення, до яких належать  ландшафт, клімат, флора і фауна.  У далекому минулому природа  дозволяла людині виживати та  жити. Дії, які винагороджувалися,  ставали звичними і складали  основу для відмінностей від  інших груп, систем цінностей,  норм та правил поведінки. Формування  такої системи збільшувало ймовірність  виживання групи. У результаті  члени групи переживали задоволення  від належності до неї, а  елементи культури приймалися  та використовувалися усіма учасниками  міжособистісного спілкування. Культурна  система закріплювалася у свідомості, фіксувалася на камені, кераміці, на папері, передавалася наступним  поколінням і регулювала поведінку  кожного індивіда.

Виділяють такі чинники розвитку культури:

- потреба у виживанні;

- ресурси та їх надлишок (достаток);

- щільність населення;

- технології;

- клімат (за Д. Мацумото).

Однією з основних функцій  культури виступає забезпечення національного  самовідтворення згідно з інтересами та потребами нації.

Важливою функцією культури є регулятивна, завдяки якій культура певною мірою визначає поведінку  людей. Адже існують значні міжкультурні та міжособистісні відмінності у  ступені індивідуалізації поведінки, співвідношенні між її реактивними  та активними компонентами. Таким  чином, впливаючи на соціальну поведінку, культура зумовлює появу соціотипічної  поведінки особистості (О.Г. Асмолов), в якій виявляються типові програми для цієї культури. Така поведінка  регулює вчинки людини у різноманітних  ситуаціях, стандартних для даної  спільності (етносу), звільняючи людину від прийняття індивідуальних рішень.

Типовими програмами культури, які регулюють поведінку людини, виступають традиції та звичаї. Традиції належать до духовної сфери життя  суспільства, а звичаї - до поведінкової. Традиції - це особливості ставлення  людини до світу (цінності, інтереси, переконання  та моральні норми), що передаються  від покоління до покоління. Звичаї-це стереотипи поведінки індивіда.

3. Взаємозв'язок між культурою  та етносом

У сучасній науці існують  такі точки зору на взаємозв'язок між культурою іі етносом:

- межі культури та етносу  не тотожні. З одного боку, елементи  однієї культури можна виявити  у різних етносів. З іншого  боку, в різних етносів можуть  бути несхожі елементи культури (наприклад, у різних регіонах  України відрізняються будівлі,  кухня). Не заперечується й існування  субкультур в межах єдиної  культури;

- культура ототожнюється  зі спільністю, яка складає етнос.  Згідно з цим розумінням культура  охоплює усі прояви соціальної  життєдіяльності без розподілу  на сфери господарювання, політики, соціальних взаємин і культури  у вузькому розумінні. Тобто,  культура виступає важливим проявом  суспільства чи етносу в цілому.

Культура етнічної спільності не є простою сумою культур  її представників. Культуру етнічної спільності складає сукупність витворів, цінностей  і способів поведінки, які прийняті та визнані етнічною спільністю і  набули важливого соціального, етичного та морального значення для її представників, визначаючи "обов'язкову" поведінку, наприклад, правила пристойності й  т. ін. Тобто, не все з індивідуальної культури членів спільності стає загальним  надбанням цілої етнічної спільності. Варто розрізняти культуру етнічної спільності та культурний спадок, що передається  з покоління до покоління. Культура етнічної спільності - це сукупність реальних, актуальних, функціонуючих творів і  зразків, які відіграють визнану  роль у житті всіх представників  етнічної спільності. Культурний спадок - це та частина системи, яка виявилася  стійкою в часі та передалася наступним  поколінням. Зазвичай, культурний спадок ідеалізується, стає комплексом освячених  цінностей, символів, що зумовлюють появу  певного емоційного ставлення. У  зв'язку з цим культурний спадок стає чинником інтеграції груп, засобом  об'єднання, чинником їх відносної стабільності та стійкості у кризові періоди.

Дотримання власної культури виступає однією з важливих детермінант  розвитку етносу. Передаючись від  покоління до покоління, духовна  культура зберігається, і тому може самостійно еволюціонуватися. У порівнянні з матеріальною духовна культура не має обмежень.

Найбільш ефективний вплив  на емоційну сферу людини здійснюється за допомогою національного мистецтва, що передається від покоління  до покоління і виступає національним культурним спадком. Вплив культури на етнос оцінюють щодо якості культури етнічної спільності та ступеня гармонічності  розвитку конкретного індивіда. У  процесі еволюції зберігаються ті етнічні  спільності, духовна культура яких відповідає вимогам еволюційного розвитку людства, а індивід, що належить до цих спільностей, може стати всебічно розвинутою особистістю. Дотримання культури свого етносу та, як наслідок, усвідомлення себе представником цього етносу виступає важливим чинником посилення почуття власної гідності, зумовлює появу позитивних емоцій і сприятливо впливає на весь процес її життєдіяльності.

4. Методи вивчення культури

Етнопсихологія досліджує  системні зв'язки між психологічними і культурними змінними при порівнянні етнічних спільностей. До основних методів вивчення культури належать:

- етнографічне дослідження  - це глибинне вивчення культури, яке передбачає занурення дослідника  в культуру на тривалий проміжок часу;

- крос-культурне порівняння - це оцінка поведінки представників  кількох груп з різними культурами.

Згідно з поставленими метою та завданнями крос-культурного  дослідження обирають валідну психологічну методику, і вивчають декілька груп, до яких належать представники яких-небудь етносів. Крос-культурне етнопсихологічне дослідження проводиться паралельно в декількох вибірках з різними  культурами. Після його закінчення здійснюється порівняльний аналіз отриманих даних.

Важливою властивістю  вибірки є її репрезентативність, тобто ступінь адекватності характеристик  досліджуваних (вік, освіта, стать, соціально-економічні умови проживання і т. ін.) відповідним  характеристикам популяції, на яку  заплановано поширити отримані експериментальні результати. Популяцію утворюють  усі представники певного класу  суб'єктів (етносу), які в певних ситуаціях  можуть поводитися однаково.

Під час крос-культурних досліджень можуть з'являтися певні труднощі, зокрема  й такі, що пов'язані з валідністю методик, які розробляються у  певній країні, зі своєю культурою  та спрямовані на вивчення її представників.

Тому дослідники розробили  так звані "вільні від культури" тести, метою яких стало вивчення інтелектуальних здібностей. Однак  використання таких тестів засвідчило наявність певних труднощів. Так, у  різних етнічних групах було помічено неоднакове ставлення до експериментальної  процедури.

Для прикладу, "вільним  від культури" спочатку вважався не-вербальний (тобто неопосередкований  мовною діяльністю дослідника) тест-лабіринт для вивчення інтелектуальних здібностей, розроблений В. Портеусом. Однак  після проведення цього тесту  серед австралійських аборигенів виявилося, що вони не здатні дотримуватися інструкції, оскільки звикли, що будь-яке рішення  приймається лише після колективного обговорення, врахування думок старійшин  племені. Також австралійським аборигенам було незрозуміло, чому експериментатор, який був проголошений почесним членом общини, відмовляється їм допомагати під час розв 'язання завдань тесту.

Схожі до описаних результати дозволили вченим прийти до висновку про те, що неможливо створити "вільні від культури" тести чи методики. Тому в умовах сьогодення актуальним завданням є проведення комплементарних  досліджень з метою здійснення цілісного  аналізу відмінностей і подібностей  між представниками різних культур.

Перед психологами, які займаються крос-культурними дослідженнями, досить часто постають проблеми комунікативного  характеру (наприклад, чи правильно  зрозуміють дослідника представники чужих  для нього культур), проблеми суб'єктивності оцінювання "своєї" та "чужих" культур і т. ін., що потребують ретельного вивчення і правильних висновків.

Розвиток і трансформація етнічної ідентичності

1. Поняття та етапи становлення  етнічної ідентичності.

2. Вплив соціального контексту  на формування етнічної ідентичності.

3. Стратегії підтримання  етнічної ідентичності.

4. Проблема зміни етнічної  ідентичності.

5. Модель двох вимірів  етнічної ідентичності.

1. Поняття та етапи становлення  етнічної ідентичності

Етнічна ідентичність є складовою  соціальної ідентичності особистості. Це психологічна категорія, якою позначають усвідомлення людиною своєї належності до певних етнічних спільностей.

Етнічна ідентичність - це результат когнітивно-емоційного процесу самоусвідомлення людини як представника якого-небудь етносу, певний ступінь ототожнення з цим етносом і відособлення від інших етносів.

Участь у соціальному  житті та культурній практиці певної етнічної групи (використання мови, конфесійна належність, членство в політичних і соціальних організаціях, підтримання  культурних традицій і т. ін.) досить часто розглядається як індикатор  етнічної ідентичності індивіда. Однак  досі виникає багато запитань про  наявність зв'язку між тим, ким  себе вважає індивід і як він діє  у реальному житті, тобто між  етнічною самоідентичністю і його належністю до етнічної групи.

Чимало дослідників виявили  незалежність двох вимірів: 1) уявлень  індивіда про себе як про члена  етнічної групи; 2) використання індивідом  типових для цієї етнічної групи  способів поведінки. В окремих випадках зв'язок між етнічною ідентичністю і наданням переваги певним видам  етнічної практики виявлявся негативним: людина може ідентифікувати себе з  етнічною спільністю, однак не бажає  зберігати її етнічну мову і звичаї.