Гендерна ідентифікація дітей дошкільного віку

Однієї з найважливіших завдань формування дитячої особистості є руйнування первинної симбіотичної діади "мати - дитина", у якій дитина не сприймає себе й фактично не існує як окремий суб'єкт. Особливо актуальним проведення границь між собою й матір'ю є саме для дівчинки, тому що в силу специфіки власного досвіду (бути жінкою, дочкою й т.п. ) мати схильна більшою мірою сприймати як своє продовження дочку, а не сина. Це проявляється в безлічі дрібних деталей: більш тісному фізичному контакті з дитиною - дівчинкою, більшим обмеженні рухової активності, частим приписуванні дочки яких-небудь потреб для підстави ідентифікації з нею. У підсумку відносини дівчинки з матір'ю стають не тільки більш симбіотичними й інтенсивними, ніж у хлопчика. Це штовхає дівчинку на пошуки іншої людини, яка також могла б дати їй відчуття безпеки [6, 86].

Дуже скоро з'ясовується, що крім мами, що завжди перебуває поруч, є ще одна людина - батько, важливість і значущість якого всіляко підкреслюється навколишніми. Причому найчастіше саме ця "важлива" людина приділяє дівчинці порівняно мало уваги. Бажання залучити його може бути сполучене з рядом негативних переживань: по-перше, відчуття власної вторинності в порівнянні із притягальним світом чоловіків; по-друге, необхідність якось виявити себе, продемонструвати, щоб добитися уваги. Трохи огрубивши, можна сказати, що саме переплетення цих двох тенденцій надалі визначає специфіку напівстатевої соціалізації дівчинки. Так, наприклад, отримані на Заході емпіричні дані свідчать про те, що поведінка дочок- дошкільниць обмежується втручанням батьків удвічі частіше, чим поведінка синів. Природно, що така ситуація також сприяє формуванню в дівчинки відчуття своєї незначимості.

Ще більшою мірою збільшується це переживання впливом традиційних  культурних зразків. Численні дослідження літератури й телевізійних передач для дітей показали практично всюди, що найбільш важливою характеристикою образу жінки, пропонованого в них, є її непомітність: жінки значно рідше представлені в головних ролях, назвах, картинках, їх діяльність менш цікава й соціально не винагороджується, найчастіше зводиться до допомоги героєві-чоловікові. Виходячи із цих даних, не дивно, що вже починаючи з віку 5-6 років і далі число дівчинок, які кажуть, що вони прагли б бути хлопчиками, і граючих у хлопчачі ігри, значно переверщує число хлопчиків, що висловлюють крос - сексуальні переваги [2, 301].

3. Особливості підбору іграшок для дівчаток і хлопчиків дошкільного віку

Дослідження показали, що майже  половина малюків в якості улюбленої  іграшки вибирають машину. Найбільшим успіхом у віці 2,5-3 років користуються машини середніх розмірів. Дівчата  як і хлопчики люблять бавитись з  машинками.

Хлопчики 2,5-3 років бавляться  з побутовими іграшками з таким  же задоволенням як і дівчатка: прасують, перуть. Це відображення щасливого  сімейного життя, де між чоловіком  і дружиною існує гармонія, любов  і взаєморозуміння. Саме у такому мікрокліматі у хлопчика закладаються такі якості, котрі допоможуть йому в майбутньому стати хорошим  сім’янином [7, 125].

Як не сумним би це видавалось, але ділення за статевою ознакою  іграшок є актуальним на сьогоднішній день. Не так вже і мало батьків  ретельно стежать, щоб їхня донька не бавилась з хлопцями у «війну»  або в машинки, а син щоб  не бавився в «дочки-матері». Наслухавшись, про вплив ігор на формування психіки  дітей, такі батьки бояться, що бавлячись  в «протилежні» ігри, їх дитина набуде рис поведінки протилежної статі. Чи виправдовуються такі побоювання? Як правило – ні. Дитина, народжуючись на цей світ, ще нічого не знає про те, хлопчик вона чи дівчинка. Малюки разом бавляться – дуже часто можна побачити у хлопців – ляльок, а у дівчаток – машинки. Діти залюбки обмінюються своїми іграшками. І це зовсім не означає, що в дитини є проблема зі статевою ідентифікацією: як мінімум до трьох років йде звичне вивчення навколишнього світу, а не за статевою ознакою. Діти приміряють на собі різні ролі. І якщо вже говорити про небезпеку розділення ігор за статевою ознакою – вона полягає зовсім в іншому. Дівчинка, не побавлячись в «хлопчачі ігри» нарівні з хлопчиками, не зможе внаслідок до кінця зрозуміти представників протилежної статі. Також і в хлопчика, якому забороняли бавитись з дівчатками в їх ігри, будуть виникати труднощі – не стільки в інтимному, а скільки в психологічному плані [6, 91].

Існує ще одна небезпека  поділу ігор, і це стосується більше дівчат. Говорять, що багато жінок відчувають страх перед технікою, але страх  цей в більшості випадків родом  з дитинства. Технічні навики проявляються у тих, хто грав в дитинстві  в так звані маніпулятивні  ігри, наприклад, в конструктор. До таких  ігор можна віднести і роботу з  інструментами, і також прагнення  подивитись, що в іграшки всередині. Але схильність дівчат до таких ігор часто не заохочується. Коли дівчинка намагається розібрати іграшку, щоб дізнатись, як вона зроблена, то часто може почути докір: «Навіщо  ти ломаєш іграшки, як хлопець?». Часто  за таку цікавість дівчат просто карають. В результаті маніпулятивні схильності закріплюються в основному в  хлопців. А в дівчаток, які дістали  покарання в дитинстві за такі дії за технічну цікавість, на несвідомому  рівні закріплюється страх перед  всілякою технікою.

Але необхідно звернути увагу  і на наступне: Л.Павлова стверджує, що вже у віці 2,5-3 років можна зауважити різницю у використанні здавалось одних і тих же ігрових предметів. По-перше дівчата у 6 разів частіше звертаються до гри з ляльками. По-друге, хлопчики 2,5-3 років надають перевагу технічним іграшкам. Якщо у дівчинки зацікавлення лялькою проявляються в ігрових ситуаціях (прання, прибирання, приготування обіду), то в хлопчиків гра з лялькою розгортається у зв’язку з ситуаціями будівництва, транспортними «послугами». Наприклад хлопці будують будинки для ляльок, перевозять ляльок на машинах і їх майно.

Ігри дітей на одинці перш за все визначаються статтю. Хлопець  стучить молотком, будує будинки, водить машину. Дівчинка прибирає в  ляльковому будинку, лікує хворого  медведика, вмовляє доньку бути слухняною.

При виборі іграшок дається  в знаки статева приналежність  дитини. Хлопчик частіше надає  перевагу солдатикам, зброї, конструкторам, машинкам, а дівчинка – ляльці, посуду, меблям. Вибір іграшок добре демонструє, як розвивається статева ідентифікація. Якщо хлопчик постійно вибирає ляльку і меблі, то необхідно на це звернути увагу, і подивитись у чому справа. Якщо він наслідує старшу сестру, то слід зацікавити його іграшками для  хлопців. Також слід вчинити і  з дівчинкою, котра люблячи свого  брата, освоїла лук і стріли.

За останніми результатами досліджень, проведених американським  психологом Майклом Бейлі, було доведено, що сексуальна орієнтація чоловіка у  великій мірі обумовлена генетично  або є результатом виховання, і тому може проявлятись вже у  ранньому дитинстві.

На аналізі наукової інформації можемо зробити висновок, що ще в  ранньому дитинстві слід звертати увагу  на іграшки, котрим надають перевагу діти і робити висновки гри за «хлопчачим»  або «дівчачим» типом. Тим і унікальний і дивовижний цей вік, що ігрові сюжети породжує саме життя. Все може вирішити насичене навколишнє середовище, враження дитини і характер спілкування з  дорослими – батьками в сім’ї , вихователями в дитячому садку [4, 291].

4.Наслідки порушення  гендерно-рольової ідентичності  та гендерно-рольової поведінки. В рамках нашого курсу нас цікавлять насамперед порушення в сфері статевих та гендерних ролей. З точку зору рольової теорії можна розглядати механізм так званої інверсії статевих та гендерних ролей, тобто зміна компонентів чоловічих та жіночих ролей на протилежні, заміна одних іншими тощо. Одним з найпоширеніших випадків таких девіації вважається гомосексуалізм, тобто зміна спрямованості статевих почуттів на протилежну, зміна об'єкту цих почуттів (замість представника протилежної статі об'єктом почуття стає людина тієї ж самої статі). Гомосексуалізм, як правило, не призводить до глибинних змін статевої ідентичності, тобто чоловіки продовжують усвідомлювати себе чоловіками, а жінки - жінками. Проте - це вважається девіацією статево-рольової поведінки, відхиленням від традиційних статево-рольових норм.

Існує багато форм і видів  порушень статевої та гендерної ідентичності, які не обов'язково пов'язані з  функціональними та органічними  розладами статевої сфери. Серед  таких порушень можна назвати  трансвестизм та транссексуалізм. Перший з названих вважається легшою формою порушення статевої ідентичності, ніж  другий. Трансвестизм - це прагнення  грати роль протилежної статі, що проявляється в перевдяганні, використанні імені та запозиченні інших рольових атрибутів протилежної статі, хоча це не супроводжується повним усвідомленням  себе особою протилежної статі. Трансвестизм не слід плутати з проявами фемінності чоловіків чи маскулінності жінок, хоча трансвестит часто відповідає таким характеристикам. Існують  перехідні, недевіантні прояви часткового запозичення статевих та гендерних  ролей, які не призводять до значної  статево-рольової інверсії. Вони часто  бувають наслідками відповідного статевого  та гендерного виховання, особливо у  випадках, коли, наприклад, батьки хотіли мати хлопчика, а народилася дівчинка, чи навпаки.

Транссексуалізм - це усвідомлення себе представником протилежної статі. Він вважається однією з найсерйозніших статево-рольових девіацій. Навіть якщо в людини немає ніяких біологічних змін (тобто з біологічної точки зору людина є цілком здоровою жінкою чи чоловіком), така інверсія статевої ідентичності дає підстави для хірургічної зміни біологічної статі. Статева ідентичність, яка належить цілком до психологічної сфери, вважається важливішою ніж біологічна стать, і людина свідомо йде на операцію, навіть ціною втрати можливості мати в майбутньому власних дітей. Прагнення фізично відповідати статевій Я-концепції виявляється навіть сильнішим за материнський чи батьківський інстинкт.

Транссексуальні бажання можуть бути первинно пов'язані з недозволенністю завдань фалічно-нарцистичної фази. Невдача в знаходженні нарцистичної цінності в чоловічому тілесному образі й почутті мужності, так само як і невдача в прийнятті чоловічої статевої ролі веде до стану, описаного як почуття "пійманий у пастку в неправильне тіло". Такий транссексуальний стан, можливо, веде до придбаної психопатології й частковим затримкам розвитку, або до захисної регресії, до моменту, де ідеал ідентифікації протилежні тому, що відповідає суті статевої ідентичності [5, 379].

Ці та інші випадки порушень в сфері статевих та гендерних  ролей неминуче призводять до великої  кількості статево- та гендерно-рольових конфліктів. Фактично, кожну з таких  девіації можна трактувати як внутрішній статево-рольовий конфлікт, (протиріччя між суперечливими компонентами статевих ролей та статево-рольовою ідентичністю) і зовнішній гендерно-рольовий конфлікт (протиріччі між гендерно-рольовою поведінкою і соціальними стереотипами та нормами). Такі проблеми потребують не лише специфічної допомоги сексолога  чи сексопатолога. Рольові конфлікти потребують психологічної допомоги для їх розв'язання [1].

Література

1. Эриксон Э. Идентичность: Юность и кризис: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1996. - 344 с.
2. Полоролевая дифференциация //Ю.Е.Алешина, А. С. Волович Проблемы усвоения ролей мужчины и женщины.
3. Формування гендерного паритету в контексті сучасних соціально-економічних перетворень. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ,5-7 грудня 2002 р.). – К.: державний ін-т проблем сімї та молоді Український ін-т соціальних досліджень, 2002 //Особливості становлення статевго образ дитини-дошкільника.
4. Гендерное образование в системе высшей и средней шклы: состояние и перспективы: Материалы международной научно-практической конференции, Иваново, 24-25 июня 2003 г. – Иваново: Иван. гос. ун-т, 2003.// Смирнова Н.В, Шолохова Л. П. К вопроссу об изучении гендерных установок у дошкольников.
5. Шелухина И.П. Мальчики и девочки.- Москва, 2008.
6. Гендерный подход в дошкольной педагогике: теория и практика: В 2 ч. / Под ред. Л. В. Штылевой. – Мурманск, 2001.
7. М.А.Панфилова Психологические основы воспитания девочек и мальчиков в детском саду и в семье.- Москва, 2009.